rss
09/22/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Політики посвяткували: ввечері – сварились, вранці… дружно продали суверенітет

Ще у понеділок ввечері українці, попри радісне свято Незалежності, сварилися, котрий з президентів гірший. Обидва президенти нібито підтримали тенденцію: святкували нарізно, між собою не спілкувалися. Вечір вівторка приніс громадянам гірке похмілля, яке наразі ще не всі усвідомили: обидва президенти, чинний і його попередник, спільними зусиллями продали в буквальному сенсі того слова значну частину державного суверенітету.

Почнімо віддаля – з банальних сварок, так ліпше видно, як політичні лідери красиво вмудрилися не просто підсунути народові свиню, а ще й добряче той народ між собою розсварити. Святкування Дня Незалежності дуже гарно ілюструє цей процес.

З хорошого – офіційна влада фактично нібито самоусунулася від масового святкування. Принаймні, саме так можна розглядати перенесення офіційних заходів із Хрещатика на Софійську площу. З яких міркувань вона це зробила – це інше питання. З того, як добре чинна влада з попередньою домовилася щодо 25 серпня, можна зробити висновок, що і щодо 24 серпня якісь домовленості були…

Особливо з урахуванням того, як швидко спробував зайняти місце на Хрещатику експрезидент. От би пройшли ветерани маршем на чолі із Петром Порошенком – і стало би чітко зрозуміло, хто в країні президент, а хто – просто ведучий корпоративу.

 Title
 Фото Андрія Дубчака

Але тут виникла проблема: дуже багато хто з ветеранів взагалі почав відмовлятися від участі у марші – якщо його очолить Порошенко. Що цілком зрозуміло – щонайменше, з огляду на те, як той же таки експрезидент «вшанував» бійців на День Незалежності 2014 року. Щоправда, відверто і офіційно відмовитися від участі у параді змогла тільки одна організація – «Правий сектор». Будемо сподіватися, що вони і надалі триматимуть політичну принциповість – і таки переростуть у потужну політичну силу, якої зараз так бракує Україні. Крім ПС, таку ж принциповість демонстрували, нехай і не так відкрито, багато інших воїнів і ветеранів.

Якби не цей момент, можна припустити, що події розвивалися би приблизно так: влада віддає Хрещатик громадянському суспільству, а громадянське суспільство красиво ставить собі на чолі нового-старого лідера, поки люди, котрі ще не доросли до громадянського суспільства, окремо собі ностальгують за поп-культурою дев’яностих.

Але тут вкотре з’ясувалася несподіванка: виявилося, що громадянське суспільство в Україні є.

Саме тому Петро Порошенко приєднався до колони вже на Хрещатику, ставши попереду однієї із «коробочок» – зі своєю політичною силою, замаскованою під суспільний рух.

Ветерани в наступних колонах навіть не знали, хто їх «очолив», що не завадило телеканалу «Прямий», котрий належить Петру Порошенку, а також пресслужбі партії «ЄС» відрапортувати: Петро Порошенко з дружиною Мариною пройшли на чолі колони ветеранів війни…

Але те ж таки громадянське суспільство в соцмережах почало з’ясовувати: хто за ким йшов, і хто кого очолював…

І за цими сварками майже проґавило, як офіційна влада і сила, котра намагається вдавати з себе офіційну опозицію, в парламенті дружно об’єдналися і взялися до роботи. Об’єднуються вони не вперше – згадаймо закон про землю, як гарно він продемонстрував спільність інтересів обох політичних сил.

Цього разу справи ще гірші: ці політичні сили дружно і скоординовано продали значну частину влади – і цим продемонстрували, як вони ставляться до твердження «влада належить народові».

Назва продажу – законопроєкт № 0063 «Про ратифікацію Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитної угоди між Україною як Позичальником та Національним банком України як Агентом Позичальника та Європейським Союзом як Кредитором (щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда 200 мільйонів євро)».

Отже, тепер Єврокомісія матиме можливість контролювати всі закупівлі МОЗ, контролювати призначення голів митниці та податкової, контролювати наглядові ради найбільших держпідприємств. Що ще цікавіше: «У ході реалізації допомоги органи влади Країни надаватимуть Комісії усю інформацію, яка пов’язана із моніторингом економічної та фінансової ситуації Країни і із оцінкою прогресу у структурних реформах».

За закон проголосували:

- Слуга Народу (196 депутатів із 248)

- Європейська Солідарність (24 із 27)

- Група Довіра (13 із 20);

- Партія «Голос» (9 із 10)

Іншими словами, в обмін на 1 мільярд 200 мільйонів євро «широка коаліція» віддала Єврокомісії право на керівництво основними важелями української економіки – разом з правом доступу до будь-яких економічних та фінансових показників.

Звісно, що чинна влада, що її попередниця з тими важелями не дуже гарно вправлялися. Що не чиновник – то корупціонер, куди не глянь – всюди золоті верби ростуть (а в їхніх попередників (хоча тут теж є питання: чи варто вважати Порошенка як президента попередньою владою, а чи вважати Порошенка як міністра економічного розвитку і торгівлі президента Януковича попередником попередньої влади?) – то й взагалі подекуди росли золоті унітази).

З такими корупційними талантами – і з явним блокуванням можливості обрати у владу чесних людей – ймовірно, не один громадянин собі подумає, мовляв, а чи не ліпше віддати ту владу Єврокомісії, може вона хоч красти менше буде… Може ну його – той суверенітет, якщо за 29 років так і не вийшло в ньому виростити чиновників, здатних пройти біля державних грошей і їх не прикишенити?..

Може би воно й справді було б так.

Але є нюанси…

Не було би великої халепи, якби Єврокомісією керували з Латвії, Литви чи Польщі…

Звісно, було би прикро, що самі собі не даємо ради зі своїм господарством, і доводиться знову просити допомоги у варягів. Це було б прикро, але більш-менш безпечно.

Але наразі в ЄС основна сила – то Німеччина і Франція.

Наші читачі мали би пам’ятати: ще зовсім нещодавно в Німеччині пропонували застосувати санкції до США, аби ті не заважали німцям торгувати з Росією.

Та й про нову російську політику Макрона наші читачі теж мали би добре пам’ятати…

За Будапештським меморандумом Україна вже віддала Британії, США, Росії, Франції та Китаю ядерну зброю – яка, як виявилося, наразі в цьому світі є найнадійнішим гарантом Незалежності… Що з того вийшло – всім відомо.

Як обізвуть цей новий меморандум? Брюссельським?

І скільки часу пройде, поки на місце підкуплених Росією українських чиновників прийдуть підкуплені Росією чиновники європейські?.. І що ще до того часу встигне продати, тобто, перепрошую, обміняти на позики українська влада? Землю віддаємо, економіку віддаємо, лишається не так вже й багато…

А громадяни тим часом одне одному очі видирають – який президент кращий. А президенти, як бачите, святкують нарізно, зате голосують в унісон: в питаннях суверенітету вони сходяться, обидвом той суверенітет явно зайвий, забагато його… Один Росії купу стратегічних державних підприємств віддав, інший от Європі віддає контроль за ними, на гроші міняє. Бо щоб самому з допомогою тих підприємств гроші заробити – це ж треба неабияких зусиль докласти, злодіїв контролювати, з поважними людьми сваритися. А так – віддав Єврокомісії, най вона мастить собі голову, що з тими підприємствами робити…

От такий от святковий сюрприз на День Незалежності: посвяткували – і досить.

Що ж далі робити країні?

Усвідомити цілковиту відсутність патріотичних лідерів. Але не для того, щоб посипати голову попелом і переконувати себе, що «раз нема нікого кращого з ліпших – значить, треба підтримувати експрезидента, як кращого з гірших». Петро Олексійович якраз і доклав неабияких зусиль, аби не було нікого бодай трохи ліпшого: винищив всю конкуренцію, кого залякав, кого вмовив, а он Сашко Білий чи Лісник на вмовляння чи залякування не піддалися – ну то й пішли відомою дорогою…

Відтак в країні халепа: люди бояться йти в політику. Бійці, котрі в бою ворога не злякалися, бояться, що народ їх не підтримає – або ж конкуренти брудом обіллють, або ж колеги запідозрять у бажанні «возвиситися над простими смертними». Звісно, частка правди в тому є – машина дискредитації конкурентів у чинних політиків добре налагоджена. Але насправді є чимала ймовірність того, що країна просто не розуміє, наскільки гострою є потреба в чесних патріотичних і ефективних політиках.

Ще 8 років тому країна не розуміла потреби в армії. Мовляв, он же ж якась армія є – ну то її й вистачить, а я ліпше піду в бізнес, чи де інде – що там в тій армії цікавого.

Війна оголила потребу в армії настільки, що її відчули і зрозуміли тисячі – і тисячі громадян забули про страх і пішли на смерть – бо країні це було потрібно, від цього залежало життя їхніх дітей і внуків.

Зараз країна опинилася на порозі усвідомлення потреби в політиках. Відмовка, мовляв, он же ж Порошенко є – ну то й вистачить, давайте навколо нього об’єднаємося, а я ліпше піду в бізнес, вже не проходить.

Потреба у чесних патріотичних політиках зараз – не менша, навіть набагато більша, ніж потреба у воїнах. Від цього залежить не тільки доля дітей і внуків, а й доля країни як такої – бо розпродадуть все, обміняють на брязкальця те, що Росія не змогла відвоювати. І цілком можливо, що продадуть тій же ж таки Росії.

Буде прикро – якщо Незалежність, за яку заплачено кров’ю тисяч патріотів, доведеться віддати тільки тому, що ті патріоти, котрі вижили, не наважилися піти в політику і взяти в свої руки кермо країни.

Незалежність варта не тільки того, щоб за неї вмирали – а й того, щоб заради неї йшли в політику. Мало вибороти Незалежність – треба ще й нею користуватися, треба керувати країною. А це значить – і брати на себе непопулярні рішення, і нажити собі ворогів, і витримувати конкуренцію, і створювати свою команду, котра не зрадить…

Все – як у бою. Тільки бій трошки іншої якості і з іншою зброєю.

І українцям життєво важливо навчитися воювати за Незалежність не тільки на передовій, а й на політичній шахівниці – та й на геополітичній теж. Не все ж сподіватися на діаспору у цій справі!

Без цих вмінь реальної Незалежності не буде – а ми за неї вже заплатили. Не грошима – кров’ю платили. Цей платіж повернути назад не вийде. Відступати нема куди.

Офіційне та альтернативне святкування 29-ї річниці Незалежності України

«…І в смерті обернуся до життя»…

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com