rss
09/22/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Пробачте нам, Воїни…

Про їхню смерть знала вся країна. Бо це була не просто смерть воїна на війні. Це була підлість з боку ворога (хоча чого іншого очікувати від російського загарбника?) і непродуманий, дуже необачний вчинок з боку української сторони. Бо повірили ворогу, повірили ОБСЄ. Повірили, що ворог дасть забрати вбитого українського лейтенанта. І в результаті під час спроби забрати тіло загинув ще один український боєць – Ярослав Журавель. Він загинув не відразу, а повільно вмирав на очах усієї країни. Бо українська влада побоялась під захистом власної артилерії евакуювати українських бійців…

Title 

Ярослав Журавель

Ярослав Сергійович Журавель народився 8 березня 1980 року у селі Андріївка, Верхньодніпровського району, Дніпропетровської області.

Як згадує у своєму дописі прес-служба 93-ї ОМБр, де Ярослав Сергійович служив до того, коли перейшов до морської піхоти: «…Ярослав – це третій військовий, який загинув під Зайцевим, на Донеччині, від обстрілу 13 липня, під час спроби евакуації тіла полеглого офіцера Дмитра Красногрудя із позивним «Мир». У морську піхоту він перевівся за своїм командиром і, рятуючи його, віддав життя на російсько-українській війні на Донбасі…

…Ярослав почав воювати навесні 2015 року в 20 окремому мотопіхотному батальйоні, який згодом увійшов у склад 93 бригади «Холодний Яр».

 

Брав участь у боях за Мар’їнку, Піски, Авдіївку, боронив Трьохізбенку, Чермалик, Авдіївську промзону».

Сержант, командир бойової машини – командир 3-го відділення розвідувального взводу 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

За інформацією з офіційної сторінки 137-го окремого батальйону морської піхоти у Фейсбуку, Ярослав загинув 13 липня від поранень, які отримав під час спроби евакуації загиблого Дмитра Красногрудя, коли нашу рятувальну групу було обстріляно з боку найманців РФ.

Передача тіла Ярослава Журавля українській стороні відбулася 21 липня.

Після проведення експертизи ДНК похований 23 липня у рідному селі. У нього залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Title 

Дмитро Красногрудь

Дмитро Анатолійович Красногрудь (позивний «Мир») народився 18 жовтня 1978 року у Донецькій області.

Чоловік багато років віддав військовій справі: починав як миротворець у складі миротворчої місії ООН у Сьєрра-Леоне. Потім служив у розвідці 20-го окремого мотопіхотного батальйону, який згодом увійшов у підпорядкування до 93-ї окремої механізованої бригади.

Як згадують про нього побратими з 93-ї ОМБр, «…Дмитро Красногрудь служив у нашій бригаді багато років. Він був командиром розвідки 20 окремого мотопіхотного батальйону, який пізніше став підрозділом 93 бригади «Холодний Яр». І ми сумуємо через його смерть разом із сім’єю, друзями та побратимами».

Про «Мира» відгукуються як про досвідченого безстрашного розвідника, відданого своїй справі, мудрого командира, за яким ішли люди. Він разом із спецназівцями розробив та керував операцією зі взяття військовослужбовця 22-ї бригади спеціального призначення ГРУ ГШ Російської Федерації Віктора Агеєва й ліквідації кадрового російського офіцера Олександра Щерби у Трьохізбенці у 2017 році.

«Ще коли він був сержантом, його нагородили президентською відзнакою «Захиснику Вітчизни». Потім його відправили на офіцерські курси, він прийшов до нас уже командиром розвідувального взводу, а потім став у нас начальником розвідки», – згадують побратими з мотопіхотного батальйону. Вже у званні лейтенанта Дмитро отримав від президента медаль «За військову службу Україні».

Як пригадують розвідники мотопіхоти, Красногрудь прийшов у батальйон у 2015 році, брав участь у визволенні Мар’їнки, Авдіївки. Обороняв Піски, Трьохізбенку, Чермалик, воював на Авдіївській промзоні. А потім перейшов у 35 бригаду й продовжив боротися за Україну там. «Він був безперечним лідером та взірцем».

Лейтенант, командир розвідувального взводу 137-го окремого батальйону морської піхоти 35-ї окремої бригади морської піхоти.

Видання «Радіо Свобода» у своєму матеріалі про Дмитра Красногрудя зазначає: «Військові, які пліч-о-пліч воювали з «Миром, в один голос кажуть, що за командиром були готові йти хоч на край світу. У 93 бригаді «Мир» був командиром розвідки мотопіхотного батальйону. Влітку 2017 року він розробляв і брав участь в операції, в результаті якої був взятий у полон російський військовий Віктор Агєєв. Ось як ті події описував один із учасників операції, розвідник із позивним «Поль»:

Title 

«Спецназівці зайшли в будинок і витягнули звідти чотирьох найманців. Зокрема, й Агеєва. Зв’язали, накрили ганчір’ям і переправили на той бік річки. Ті спротиву не чинили. Згодом на вулиці на нас наштовхнулися двоє людей. Ми стали обличчям до обличчя. Один із них був Алєкс, командир цієї невеличкої групи. Мій напарник крикнув українською: «Зброю на землю!» А я ж собі думаю: вони можуть не зрозуміти. Тому повторив російською. Росіянин, очевидно, не зрозумів, що відбувається. А ще й сплутав мене з Агеєвим: адже я, як і той, із бородою і білявий. Ще й був у російській формі, яку спеціально заздалегідь придбав. Він навіть мені посміхнувся, а за секунду все зрозумів, схопився за свою СВД й почав у нас «палити». Другий бойовик спробував прошити нас чергою з АК-47», – розповідав розвідник.

У січні 2018-го Новоайдарський райсуд Луганської області засудив Віктора Агеєва до 10 років ув’язнення за ч. 1 ст. 258-3 та ч. 1 ст. 263 ККУ – «участь у терористичній організації» та «незаконне поводження з вогнепальною зброєю». У вересні 2019 року росіянина передали Москві під час обміну, коли в Україну повернувся, зокрема, режисер Олег Сенцов.

Title 

За словами побратимів Дмитра Красногрудя, загиблий офіцер обожнював саперну справу і був взірцевим розвідником. Після закінчення контракту з 93 бригадою «Мир» якийсь час жив цивільним життям, а на службу повернувся, бо, як сам казав, ще не виконав власну місію.

Загинув Дмитро Красногрудь 13 липня у районі селища міського типу Зайцеве, Бахмутського району, Донецької області, під час виконання бойового завдання через підрив на невстановленому вибуховому пристрої.

Title

Евакуаційна група, яка спробувала дістатися тіла загиблого лейтенанта, була обстріляна й змушена відійти назад. Тіло потрапило до рук ворога, який передав його нашій стороні 15 липня.

Похований 17 липня у місті Лиман, Донецької області. У нього залишилися батьки, дружина та двоє дітей.

Фото: Цензор.НЕТ

Пам’яті Марти Коломиєць

Степановичу, як ти помер?

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com