Минулого літа я їздив до Білорусі, відвідав три великі міста, Мінськ, Могильов і Хомиель, кілька сіл і зустрічався з представниками української громади з іншого великого міста, Брест.

Мене здивувала відносна вишуканість білоруської інфраструктури, що починається з Мінського аеропорту, національної авіакомпанії Белавія, основних артерій по всій країні, загальної чистоти, озеленення тощо. Тим не менш, я покинув країну в значній мірі з почуттям суму і песимізму, щодо майбутнього через очевидну присутність Росії скрізь, повсюдна російська мова і московська церква православ’я, почуття підпорядкування і апатія щодо власної долі білоруського народу. Моя власна думка була, як правило, що Білорусь була заморожена вчасно ще за радянщини. Всі радянські назви залишалися на вулицях, станціях метро в Мінську. Університет в Могиль’єві був білорусько-російським. Там було дуже мало західних проявів, зокрема, і комерційних. Є ресторани McDonald’s в Білорусі, але я їх не бачив.

Моя знайома Валентина і я увійшли в Білоруський традиційний ресторан з голосною російською музикою. Ми просили білоруську музику. Власник відмовився. Ми почали виходити, коли він, нарешті, погодився. Від білоруських відвідувачів не було жодної реакції. Дивно, що це було потрібно двом українцям, одному зі Сполучених Штатів, щоб змусити білоруський ресторан грати білоруську музику замість російської.

Нещодавні події в Білорусі, зокрема, протести і кількість людей, яких вони приваблюють, зловили мене зненацька. Зізнаюся чесно, я не очікував, що населення Білорусі протестуватиме. Адже ж Александер Лукашенко, по суті, російська маріонетка, рядить Білоруссю протягом майже чверть століття, і не було нічого демократичного у його правлінні і майже нічого білоруського на протязі цього часу.

Сьогодні, у понеділок, 17 серпня, я отримав лист від Валентини в Мінську, Білорусь:

«Вчора була у гущі подій, адже головний опозиційний мітинг, втім, його правильніше назвати мітингом протесту, бо це просто обурені люди, які зреагували на чергову фальсифікацію (хоч без неї не обходилися жодні вибори після 96 року), а ще більше на звіряче побиття тисяч затриманих 9-10 серпня. За різними оцінками, лише біля стели міста-героя було від 200 до 300 тисяч людей. Думаю, більше, бо день був спекотний і люди весь час рухалися: хтось відходив, хтось приходив.

Але, не дивлячись на це, я не надто оптимістична, бо, з одного боку – все поки що йде за сценарієм Майдану (мирний протест-побиття-відсутність реакції влади на надмірну, я б навіть сказала – провокативну – жорстокість), а з іншого – з самого початку не було чіткої національної спрямованості, немає лідерів протесту. Люди просто хочуть чесних виборів (вони навіть не надто переймаються тим, що до них були «допущені» лише вигідні для влади Лукашенка-Путіна кандидати) і щоб було покарання для силовиків-садистів. Все.

Оптимізму надає хіба річ, яка відрізняє цей протест від Майдану: страйки на підприємствах-бюджетонаповнювачах. Тому вважаю, що сьогодні день ще більш важливий, ніж учорашній, бо це, фактично, перший після протестний робочий день і подальша доля протесту значною мірою залежить від того, чи продовжаться страйки на підприємствах-гігантах по країні. Тому з хвилюванням чекаю, як зустрінуть Лукашенка на МЗКТ, куди він зараз має прибути».

Можливо, і є підстави для подальшого оптимізму, оскільки Лукашенко був міцно засуджуваний протестувальниками на урядових підприємствах в понеділок. Насправді багато хто з працівників урядових засобів масової інформації пішов зі своєї роботи також у солідарності з протестувальниками.

Якщо залишити народ Білорусі для власного полагодження у своєму домі, я відчуваю, що народ Білорусі переможе свого одіозного диктатора-президента. Однак будь-який оптимізм повинен бути обережним. Існує жахлива, але дуже реальна можливість впровадження російського танку. Люди Білорусі не можуть протистояти цій можливості. Готуючись до такого, Сполучені Штати і Європа повинні діяти. Я згадав Угорщину в 1956 і Чехословаччину в 1968, і Китай у 1989. Коли зло трапляється, і добрі люди стоять осторонь, не тільки життя є втрачені і дух зруйнований, а й діячі злого стають ще більш сміливими. Ось таке і трапились у всіх вище згаданих випадках. Сьогодні все, одначе, можна бачити на екранах.