rss
10/26/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Проблема \ Кримінал \ Україна: судові абсурди

«Печерський районний суд Києва зобов’язав генерального прокурора Ірину Венедіктову забрати у Національного антикорупційного бюро кримінальне провадження за підозрою голови Окружного адміністративного суду міста Києва Павла Вовка в створенні злочинної організації з метою захоплення влади та передати в інший орган».

Я процитував повідомлення Радіо «Свобода» від 5 серпня 2020 року. Прочитали? А тепер іще раз гляньмо на цей текст і виділимо головне в ньому: РАЙОННИЙ суд зобов’язав ГЕНПРОКУРОРА забрати у НАЦІОНАЛЬНОГО антикорупційного бюро провадження у справі щодо ЗАХОПЛЕННЯ ВЛАДИ.

Не знаю, як ви, але я це зрозуміти не можу. Як на мене, йдеться про абсурд навіть не у квадраті, а в кубі. Бо ж якби то був перший випадок, коли якийсь із районних судів ухвалює рішення загальнонаціонального значення, і наслідки його рішень можуть мати багаторічне негативне відлуння. Проте чинна законодавча система дозволяє «маневри» такого ґатунку, які особливо розквітли за часів президентства Кучми та продовжилися у нинішні часи…

Воно наче й не дивно. Адже ефективний і справедливий суд у надрах тоталітарної системи, нехай і дещо пом’якшеної у другій половині 1980-х, скластися не міг. Тим більше у глибинах цієї системи не могла виникнути розвинена суспільна правосвідомість, без якої незалежне судочинство в принципі неможливе. Коли би свідки, приведені до присяги, за винятком рідкісних мерзотників чи дурників, говорили правду, а брехня під присягою вважалася суспільством одним із найтяжчих моральних гріхів. Тому допоки – у стратегічному плані – неписане звичаєве право і практична моральність («обичайність», як її зве Оксана Забужко) не вимагатимуть від української людини дотримання певних елементарних норм, допоки ці норми не стануть звичкою, яка передається із покоління в покоління, доти всеосяжна судова реформа навряд чи матиме такий же всеосяжний успіх.

Але ж живемо ми тут і сьогодні, хоча й у «великому історичному часі», чи не так? І вирішувати проблеми з судовою владою слід зараз, одна за іншою. З одного боку, суспільна місія судової влади полягає в тому, що суд будь-якого рівня, не лише Конституційний, повинен трактувати закони (загальне) стосовно конкретних ситуацій (часткове). З іншого боку, як тільки буде визнано цей елементарний факт, на якому ґрунтується все судочинство як таке, слід буде одразу вибудувати чітку систему судових компетенцій, коли районний суд не матиме в принципі можливості вирішувати питання стратегічного характеру щодо призначення всеукраїнського референдуму, результатів виборів парламенту, законності дій командування ООС чи дотримання правових норм при приватизації промислового гіганта, натомість зможе зосередитися на справах, які безпосередньо стосуються населення цього району. З цього й почнеться реформа.

В її результаті законодавча влада творитиме закони (і контролюватиме дотримання цих законів), виконавча влада буде реалізувати закони на практиці, а суд тлумачитиме закони у кожній конкретній конфліктній ситуації, не має значення, йдеться про зіткнення інтересів осіб чи якихось надіндивідуальних структур.

Але чи здатна наша судова система до трансформацій у позитивний бік, щоб стати рушієм змін суспільної правосвідомості, якщо громадяни вкрай скептично ставляться до неї, очевидно, маючи для цього вагомі підстави? Не стану наводити соціологічні показники, які характеризують стабільно скептичне, якщо не сказати більше, ставлення громадян України до судової влади. Як провести реформування суду за умов, коли підтримка «третьої влади», м‘яко кажучи, не надто висока, характер суспільної правосвідомості далекий від демократичних стандартів, а роль системи правосуддя в державі не визначена? Ось питання питань. Але робити це слід якомога швидше, оскільки, як справедливо зазначив мій колега Ігор Лосєв: «Наші суди, насамперед «голопупенківські» районні, здатні ухвалити будь-яке, навіть найфантастичніше рішення, заблокувати будь-яку галузь бізнесу і будь-яку сферу оборони. А то й винести припис про скасування незалежності України…»

Тільки ж от хто конкретно проводитиме реальну судову реформу, якщо значна частина судів контролюється персонами, яким не місце в Україні?

Автор: Сергій Грабовський

Джерело: «День»
(https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/ukrayina-sudovi-absurdy)

НАБУ оголосило у розшук голову Окружного адмінсуду Києва

Справи Майдану: до ДБР запрошують постраждалих від отруєння невідомими газами

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com