Валентин Бадрак, директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння:

- На мій погляд, охорона безпеки об’єктів, подібних до бейрутського складу, в Україні недостатня. Я знаю, що розробляються відповідні системи захисту об’єктів для виявлення, спостереження та знищення, а також блокування – засоби радіоелектронної боротьби. Однак, наскільки мені відомо, ці підприємства сьогодні не мають замовлень, щодо іноземних замовлень також нічого не чутно. Тим більше, я знаю точно, що рівно рік тому були відповідні консультації у міністерстві оборони з такими підприємствами (це я кажу як член правління ліги оборонних підприємств). Знаю, що була ідея знайти підприємство інтегратора, яке б виступило головним замовником та підтягнуло б суміжні підприємства. Однак далі консультацій справа не пішла. Можливо, щось відбувається у таємному режимі, бо замовлення держоборони – досі засекречене. Мені здається, що система охорони об’єктів має бути у відкритому режимі, щоб суспільство знало, як відбувається процес охорони, адже це несе безпосередню небезпеку усьому населенню і втрати для ЗСУ, якщо вибухнули арсенали з боєприпасами.

У цьому напрямку мало б приділятися більше уваги, ніж нині. Сподіваюся, що при формуванні державного оборонного замовлення на наступний рік ці моменти будуть враховані.

Прозорість конкурсів на закупівлі – важлива, однак я особисто проти системи Прозоро, наприклад, яка передбачає закупівлю найдешевшої продукції. Тут важливо створення інституту уповноважених. Наприклад, раніше був інститут генеральних конструкторів, і вони відповідали за якусь роботу. Сьогодні за всіма напрямками технології швидко розвиваються, тому слідкувати важко. Однак генеральний конструктор із безпілотних авіаційних апаратів чи систем радіоелектронної боротьби міг би відслідковувати певні моменти. Можна було б призначити уповноваженого, який би відповідав за безпеку, оборону та вартість продукції. Дуже часто ми бачимо, що закуповується дешеве й погане, але за таким принципом у секторі безпеки та оборони діяти дуже ризиковано. Генеральний конструктор сам має вирішувати, які підшипники чи болти брати, а не система, грубо кажучи.

Якщо був би уповноважений, що відповідає за забезпечення охорони й безпеки усіх таких об’єктів, йому була б надана можливість обирати різні системи проти ворожих авіаційних комплексів, щоб потім міг відповідати перед суспільством.

Сподіваюсь, що створення нового міністерства промисловості і початок роботи з технологією у системному режимі всередині виконавчої влади (чого не було довгі роки в Україні) може також надати непоганий поштовх, і буде зроблено реалістичну ревізію того, що у нас є: які напрацювання та рішення, і як вони можуть бути інтегровані у систему безпеки та оборони. Зокрема, й на ділянці, яка залишається для України вагомою й проблематичною, через те, що російська сторона традиційно цьому напрямку приділяла велику увагу. Тільки за останні роки у РФ з’явилося декілька систем радіоелектронної боротьби, що може впливати на нашу систему оборони та зв’язку. Зараз знаємо, що Росія активно починає розробляти ударні безпілотні авіаційні комплекси, хоч там і є технологічне виснаження, результати санкцій та внутрішні проблеми, що призвели до колапсу багатьох проєктів. Проте Росія, що витрачає в рази більше коштів на розвиток технологій, набагато випереджає Україну, тому створює велику небезпеку для нас у цій площині.

Підготувала Аліса Поліщук

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/article/den-planety/vybuh-u-beyruti-tehnogenna-katastrofa-chy-dyversiya)