Головна новина цього тижня для світу – звісно, Білорусь. Однак білоруси дивовижним чином поєднуються із подієвою картиною решти світу. Планетою котяться зміни, і то суттєві.

Фактично до останнього мало хто вірив, що білоруси, сумирні і чемні білоруси, котрі стільки років терпіли Олександра Лукашенка, наважаться на масові протести. Хоча наш автор Дмитро Добрий по це сумлінно попереджував (https://www.chasipodii.net/article/25002/, https://www.chasipodii.net/article/24952/).

І от – сталося. Після президентських виборів, на яких офіційно, за попередніми результатами, чинний президент Олександр Лукашенко набрав 80,23%, а Світлана Тихановська 9,90% голосів, білорусам урвався терпець.

Їхні силовики не цуралися бити жінок і дітей, і це, схоже, розлютило людей ще більше.

Якщо Україна протестувала більш-менш централізовано, то білоруси взялися боротися з партизанським підходом, в різних містах і містечках – підпалювали машини силовиків і закидали камінням.

Не допомогло навіть те, що Світлана Тихановська перебралася до Литви, і чи то добровільно, чи то під тиском у відеозверненні намагалася переконати білорусів, що шкурка вичинки не варта, оголосила себе «слабкою жінкою», і натякала, що не варто за неї боротися:

«Білоруси! Я закликаю вас до розсудливості й поваги до закону. Я не хочу крові і насильства. Я прошу вас не протистояти міліції, не виходити на площі, щоб не наражати своє життя на небезпеку. Бережіть себе і своїх близьких!»

Але народний гнів – то не та річ, яку можна зупинити зверненнями, навіть якщо ти є кандидатом у президенти. Більше того – в Україні он навіть цілих троє лідерів опозиції з цим завданням на Майдані дати раду не могли, хоча всі були чоловіками, а окремі – навіть і дуже сильними. Хоча, звісно, хтіли, дуже би хтіли відправити громадян додому, аби «не гойдали човна». Не допомогло.

Не допомогло це і Тихановській. Терплячі білоруси так вже наїлися свого вилизаного соціалістичного раю, що почали демонструвати дива майже партизанського спротиву.

Якщо деякі американці до соціалізму прагнуть – то білорусам вже їхній місцевий соціалізм сидить у печінках.

І відсутність лідера їх не зупинила. Хоча лідер з Тихановської доволі умовний – вона вирізняється доволі потужною проросійською позицією, і цілком можливо, що за її керівництва на білорусів чекали би міцні обійми Росії, а на місце «чистенького соціалізму» прийшов би російський напівбандитизм…

Однак, наразі, схоже, місце лідера у цій країні вакантне, і цілком можливо, що у запалі боротьби і станеться диво – і на сцені з’явиться гідна людина, котра не зрадить надій свого народу…

Українці, з висоти свого досвіду і обпалених надій, на ці події дивляться дещо скептично, однак сподіваються на диво – і передають сусідам аптечки тактичної медицини.

А тим часом в Україні теж тривають тектонічні процеси – хоч і менш помітні.

Так, для прикладу, обережний оптимізм навіює ситуація зі підприємством «Мотор Січ», про яке ми писали у минулому номері (https://www.chasipodii.net/article/25094/).

На диво, на ситуацію зреагував Антимонопольний комітет. Це дуже дивно, оскільки зазвичай цьому комітету майже не властива реакція такого штибу. Так, для прикладу, нещодавно цей комітет дозволив продати львівський готель «Дністер» російському політикові Алєксандру Бабакову, який перебуває під санкціями в Україні, Євросоюзі й США.

І от цей комітет відмовив у дозволі на концентрацію акцій ПАТ «Мотор Cіч» китайським інвесторам підприємства та DCH.

У відповідь компанія Ярославського пригрозила Антимонопольному комітету судами і заявила, що, мовляв, «арешт акцій послідовно веде «Мотор Січ» до знищення». На диво, позицію компанії не те щоб підтримали, але надрукували без купюр і без пояснень деякі цілком поважні українські ЗМІ, що направду дуже сумно…

Втім, обома справами – і продажем львівського готелю росіянинові, і продажем «Мотор Січі» – мали би займатися насамперед СБУ та РНБО.

Знову ж таки, на диво, СБУ як мінімум займається справою «Мотор Січі». Як скаржаться у компанії Ярославського, з 2017 року правоохоронними органами здійснюються кримінальні виробництва і накладені арешти на акції ПАТ «Мотор Січ». В результаті арештів діє заборона на перереєстрацію акцій і видачу реєстру акціонерів щодо всіх 100% акцій. А значить, «власники акцій ПАТ «Мотор Січ» вже 3 роки не можуть розпоряджатися належним їм майном, брати участь в управлінні підприємством і контролювати відповідність прийнятих менеджментом рішень своїм економічним інтересам».

Будемо сподіватися, що СБУ таки триматиме удар у цій справі, принаймні, доти, допоки світ не зрозуміє, чим загрожує планеті китайська «Мотор Січ».

Зі львівським готелем дещо складніше – від росіян тут теж можна багато чого очікувати.

От, візьмімо, для прикладу, те російське судно, котре привезло селітру до Бейрута.

Російський власник навантажив корабель селітрою, яка, нібито, була настільки потрібною мешканцеві Мозамбіку, що той за неї заплатив аж мільйон доларів за перевезення. Але судно не заплатило у Бейруті портовий збір – і так і лишилося в порту. Власник дав екіпажу гроші на дорогу до Одеси – а саме судно лишив у порту, хоча, за словами колишнього капітана судна Бориса Прокошева, власник міг би здати судно на металолом і заробити 350 тисяч доларів. Але – не схотів.

Дуже дивні дії власника судна, чи не так? Завезти у порт Бейрута судно із селітрою – і докласти всіх зусиль, аби судно там лишилося. Чи то зіграв на жадібності портового керівництва – а чи то доклав «інвестицій», аби те керівництво забуло про здоровий глузд і про те, що тримати корабель із селітрою в порту великого міста – як мінімум небезпечно. Що ж, як то кажуть, бійтеся данайців, тобто, росіян і з їхніми дарами, і з їхніми штрафами, і з їхнім троянським майном.

Сумно, що тепер таким троянський майном став ще й готель «Дністер», один із найкращих львівських готелів.

Тим більше, що російських троянських коней в Україні так вистачає. І їх вистачить, на жаль, на кілька кораблів із селітрою – по одному в кожен обласний центр як мінімум. За даними голови Служби зовнішньої розвідки Валерія Кондратюка, в Україні наразі працюють понад 13 тисяч російських компаній. Гроші з РФ є майже в усіх українських обленерго.

«Російська Федерація використовує всі можливості для ведення торгово-економічної війни проти України. Йдеться про фінансовий тиск, енергетичний шантаж, транзитно-транспортну блокаду, витіснення українських товаровиробників із традиційних ринків збуту, дискредитацію наших підприємств на міжнародних ринках, інвестиційне проникнення на ринки України через підставні структури. …Розвідка має дані, що в РФ сформовано перелік «больових точок» України, через які планують заподіяти якнайбільшої шкоди нашій економіці. Центральне місце у списках належить флагманам вітчизняної промисловості, українським портам і транспортній інфраструктурі, підприємствам паливно-енергетичного та оборонно-промислового комплексів», - розповідає Кондратюк у статті для «Дзеркала Тижня».

Як бачите, троянський потенціал чималий.

Загалом не дивує, що Росія собі формує перелік «больових точок» України.

Дивує, чому на сьомому році війни Україна не має аналогічного переліку…

І чому українські троянські коні не заходять в російські стратегічні підприємства з аналогічною метою…

Парк троянських коней – справа не дуже красива, але під час війни – вкрай необхідна. Сподіваємося, що українська влада це зрозуміє раніше, ніж у її порти зайде корабель з російською селітрою…

До слова, про кораблі.

Того тижня дала про себе знати ще одна тема, про яку ми довго і наразі без особливих успіхів намагаємося кричати на весь світ: Азовське море. Ну і російські кораблі в ньому.

Як інформує експредставник президента України в Криму Борис Бабін, 11 серпня біля Бердянська прикордонний катер росіян 499 підійшов впритул до материкового берега.

«Судно українських прикордонників BG 032 виявило підозрілі дії росіян та приписало кораблю агресора відійти від узбережжя, з посиланнями на акти Мін­інфраструктури, що обмежують маневрування у двохмильній прибережній зоні.

Представник ворога відповів, що Азов є «внутрішнім морем двох держав» та що «українські акти для нього нічого не значать» оскільки він «маневрує за планом».

Крім того, росіянин приписав нашим прикордонникам не наближатися до нього ближче, ніж на 20 кабельтов.

Що й було зроблено.

Постачання мін, висадка диверсантів, захоплення рибалок за таких умов й надалі здійснюватимуться росіянами на всій формально «підконтрольній» нам акваторії Азова. Від Маріуполя до Стрілкового.

А наші уповноважені посадовці мовчатимуть і надалі, отримуючи нові й нові бонуси від азовської рибної мафії.

Для якої досі не змінено режим «спільних вод».

Засідання «україно-російської комісії» з ростовськими колегами готують наразі», - пише Борис Бабін.

Як бачимо, справи не дуже веселі. Подекуди Україна таки намагається тримати удар – принаймні, у справі «Мотор Січі», та й сама величенька стаття голови Служби зовнішньої розвідки про потенційно підривну діяльність росіян в Україні – теж важливий крок. Досі такі матеріали писали переважно журналісти – намагалися здійняти галс із позмінним успіхом. Те, що посадова особа такого рівня піднімає це питання у одній із найавторитетніших газет України – вже суттєвий крок вперед. Але його мало, дуже мало. Троянські кораблі вже стоять в українських портах і стукають копитами…