Наймолодший футбольний агент у Європі Олег Авдиш розповів нам про особливості роботи агента в Україні, «хайпове» інтерв’ю з президентом УАФ Андрієм Павелком під час журналістської кар’єри та проаналізував ситуацію на футбольній арені України.

- Хто такі футбольні агенти? Пол Скоулз, легендарний півзахисник англійського гранду «Манчестер Юнайтед», наприклад, взагалі грав без агента, і кожного разу підписував контракт «наосліп», коли договір варто було подовжувати, бо дуже сильно любив Манчестер.

- Пола Скоулза дуже любив легендарний тренер сер Алекс Фергюсон, тому футболіст міг підписувати контракт «наосліп». Для чого потрібні агенти? На мою думку, футбольні агенти потрібні для захисту інтересів гравців у всіх сферах: юридичній, у відносинах з клубами. У професійного агента завжди повинна бути класна юридична підтримка, гарний юрист. Дуже добре, коли з тобою працює юридична компанія.

Також у тебе повинні бути такі стосунки з клубом, щоб ти міг зробити для свого футболіста максимум, що можна в цьому клубі зробити. Агенти потрібні, щоб кар’єра футболіста склалася якнайкраще, щоб він виступав за ту команду, в якій справді гідний грати. Натомість, гарний агент може влаштувати навіть поганого футболіста в хороший клуб.

- Ти наймолодший футбольний агент у Європі. Це професія для людей віком 30+, чи твоє бажання працювати допомогло тобі увірватися в цю сферу в такому юному віці?

- Агент, насправді, це – старший товариш для футболіста: ти всюди його супроводжуєш, він телефонує до тебе за порадою. Ця цікава професія потребує якоїсь особливої форми комунікабельності, бо ти повинен бути на рівних як із гравцем, так і з президентом, менеджментом клубу. Ці люди (гравець і президент), своєю чергою, апріорі не спілкуються на рівних, а ти повинен бути між ними ланкою, яка робить їхні стосунки кращими. Тому в цю професію йдуть або колишні футболісти, а це – люди віком за 30 зазвичай, або люди з бізнесу, які, очевидно, не є молодими.

- А як саме ти потрапив у цю сферу?

- Я навчався у столиці на журналіста, а сам народився в Житомирі, у футбольні родині: мій батько був президентом футбольного клубу «Полісся», я сам займався футболом. Коли я вступив у ВНЗ, на жаль, мого батька вже не було у цьому світі. Я мріяв займатися журналістикою, звідки явних шляхів потрапити у футбол точно не було. Я провів фантастичні чотири роки в КНУ імені Шевченка, і мене затягло у футбол.

Мені зателефонували з проханням влаштувати одного футболіста в клуб, думаючи, що в мене є зв’язки у футболі на той момент. Це було ще на першому курсі. Свою першу угоду я уклав у вісімнадцять років. Потім все закрутилося. Я почав шукати корисні контакти, знайомства, так все й розпочалося. Паралельно ще працював у журналістиці.

- Розкажи якийсь цікавий випадок із кар’єри журналіста...

- Була дуже цікава історія, коли я пішов брати інтерв’ю у президента УАФ (Української асоціації футболу) Андрія Павелка. Він зайшов на мою сторінку у Фейсбуці і запитав, хто я: агент чи журналіст. Я, напевно, єдиний агент, хто так спокійно ставив президенту УАФ незручні питання. Можливо, він боявся, що інші (агенти) заздритимуть.

- Скажи, будь ласка, яка роль агента у формуванні трансферної ціни футболіста?

- Є класна історія, яку розповідав Олег Смалійчук, про перехід Мар’яна Шведа у «Севілью». Смалійчук тоді був віце-президентом «Карпат». Він зателефонував до спортивного директора «Севільї» Рамона Мончі і розповів про крутого хлопця з «Карпат». Мончі відправив скаутів, які зазначили, що у хлопцеві щось є.

Спортивний директор «Севільї» запитав про ціну Шведа, і Смалійчук назвав цифру 2 мільйони євро. Мончі сказав, що таких грошей за молодого не віддасть. Після цього Смалійчук пішов до Димінського, президента «Карпат» на той час, і сказав йому, що «Севілья» хоче придбати Шведа і дає 500 тисяч євро. Димінський повідомив, що навіть не розглядатиме пропозицію за такі гроші.

Через певний час Мончі дзвонить до Смалійчука запитати, чи той не «збив» ціну на Шведа. Олег повідомив Мончі, що вартість гравця вдалося знизити до 1 мільйона, а Димінському сказав, що підняв вартість Мар’яна вдвічі. В результаті Мончі – щасливий, Димінський – щасливий, Швед – у «Севільї». Робити всі сторони щасливими – це головне завдання футбольного агента.

Зараз в Україні трансфери – це рідкість, тому що ринку немає, а агент може заробити лише із зарплатні своїх футболістів, в основному це – 10 відсотків, або якщо повезе його в Європу і заробить на трансфері... Дуже рідко буває винагорода від вітчизняних клубів за якісно виконану роботу.

- Як пандемія коронавірусу вплинула на трансферну ціну та зарплатню футболістів?

- Дуже сильно вплинула. Майже всі клуби урізали зарплатню гравцям удвічі, хтось – на 30 відсотків, хтось – на 70 відсотків. Я точно знаю, що «Шахтар», «Оболонь» і «Полісся», яке перейшло з другої в першу лігу, зарплатні не урізали. А трансферний ринок і до пандемії був мертвий, а після неї впав нижче від плінтуса.

Продати у нас футболіста за 10 тисяч доларів – дуже складно. А продати молодого за ці гроші, якщо він не з «Динамо» або «Шахтаря», взагалі нереально. В Європі це викликає сміх, бо там ці кошти витрачають на декілька вечерь у ресторані з агентом. Здається, коли пандемія вже розпочалася, то «Дніпро-1» придбало Ді Франко у «Карпат» за 300 тисяч євро, але це, швидше, виняток із правил.

- Чи слідкують клуби УПЛ за тим, хто конкретно презентує інтереси їхніх гравців, чи тиснуть, особливо «Динамо» та «Шахтар», на своїх футболістів, щоб ті обирали собі «правильних» агентів?

- Так, є така тенденція. Для клубів важливо, щоб інтереси гравців презентували агенти, з якими клуб у хороших стосунках. А в «Динамо» та «Шахтаря» – дуже колосальний вплив на гравців у всіх сферах, тому тут особливо немає проблем.

- Кого ти вважаєш лідером агентського ринку в Україні?

- У нас на ринку є монополіст ProStar, якого я поважаю. Але варто визнати, що є інші професійні агенти: Андрій Білейчук, Олексій Люндовський та інші. Також є агент, у якого, на мою думку, найсистемніший із погляду правового захисту футболістів підхід до справи, – це Ярослав Кондратюк, який має вищу юридичну освіту та власну юридичну компанію, що в основному орієнтована на правовий супровід футболістів.

- У світі, зокрема, в Україні, існує думка, що навіть посередні футболісти багато заробляють. Це правда чи міф?

- В УПЛ стартова зарплатня футболіста – 2 тисячі доларів на місяць, а в середньому, якщо ми не беремо два наші гранди, зарплатня гравця у прем’єр-лізі складає 5-7 тисяч доларів. Часи змінилися після окупації Криму та Донбасу. Раніше умовна «Говерла», «Таврія» платили 25-50 тисяч доларів на місяць.

У «Динамо» зараз зарплатня – від 10-15 до 40-50 тисяч доларів для гравців першої команди, для тих, які грають більш-менш стабільно. «Шахтар» платить від 20-25 тисяч українцям, у бразильців контракти – солідніші. Легіонери приїжджають підзаробити.

- Чому лише поодинокі наші футболісти їздять до Європи, а якщо і переходять туди, то часто провалюються? Чи є в цьому провина агента?

- Я не погоджуюся з тим, що в нас мало гравців туди їздять. Порівняймо нас із Росією або з будь-якою пострадянською країною. Скільки наших у чемпіонаті Бельгії? Там грають Безус, Соболь, Пластун, Назарина, Яремчук, Лучкевич із Малиновським грали там. Руслан Малиновський взагалі зараз грає в одній з найкращих команд світу за грою: «Аталанта» зараз – дуже крута.

Найуспішніший трансфер українського футболіста, якщо дивитися через призму роботи агента, – це перехід Зінченка у «Манчестер Сіті». Лунін, наприклад, у Мадрид – це теж круто, але Андрій переходив із клубу, який виступає в єврокубках. Існують розмови, хто ж здійснив перехід. Є дві сторони цієї дискусії, і кожна з них доводить, що це – вона.

Трансфер Луніна – крутий, проте трансфер Зінченка – якісніший саме з точки зору агентської роботи. Перехід в англійський «гранд» із команди нижчого гатунку РФПЛ показує рівень футбольного агента. Потім Сашко довів, що він вартує багато чого. Його копняками виганяли з клубу і в «Жирону», і у «Вулвергемптон», а він залишився і заграв.

Нашими гравцями багато цікавляться. Ось зараз Женя Чеберко в австрійський «ЛАСК» перейшов. У нас – дуже широка географія гравців. Є наші футболісти і в Англії, і в Італії, і в Бельгії, в Іспанії, Німеччині. Тобто, на українських футболістів є попит в Європі, і вони хочуть там грати.

Раніше, наприклад, українські футболісти хотіли залишитися в Україні, отримати хороший контракт на 30 тисяч доларів помісячно в умовній «Ворсклі» і курити сигару в зоні комфорту.

Це – як у нас Мілевський. Один з улюблених моїх футболістів, який приїхав на чемпіонат світу двадцятирічним і в найвідповідальнішому матчі в історії збірної України виконав пенальті «паненкою». Воронін потім сказав, що Міля краще не заходив би в роздягальню, якби не забив. Мілі пощастило, він – красень, проте так робити не можна.

- Ти часто буваєш на «тусівках» футбольної еліти?

- У нас таких немає. Є «тусівки» з футболістами, часто ходжу туди з друзями, в Києві є безліч цікавих місць. Я в одному дуже класному місці, у Sparks Kyiv, три тижні поспіль зустрічав Жерсона Родрігеса. Найпарадоксальніше те, що це місце належить дочці Ігоря Суркіса. Важко вчинити недалекоглядніше.

Буквально два тижні тому «Динамо» грало з «Десною» у Чернігові і програло. Гра закінчилася приблизно о дев’ятій вечора, а з Чернігова їхати у Київ дві з половиною години. О другій годині ночі в одному закладі я зустрів Кадірі у компанії трьох дівчат та охоронця. Якби я був фанатом «Динамо», мені було б образливо.

На щастя, нове покоління українських футболістів товаришує з головою, і вони значно менше «тусять», ніж їхні попередники. Я люблю жартувати із нинішніми гравцями, що раніше наші футболісти гуляли, пили та грали. Зараз наші футболісти – дуже свідомі й великі професіонали. Якщо зробити «квіз» місцями Києва, то наші футболісти спочатку їдуть у «Веранду на Дніпрі», там вечеряють, спілкуються, а потім хтось переміщається у Sparks, хтось – у Queen. Часто вони потім міняються місцями. Всюди у нас тільки Сашко Алієв, його можна будь-де зустріти.

Автор: Віталій Ткачук, Київ

Джерело: «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua/rubric-sports/3073433-oleg-avdis-futbolnij-agent.html)