rss
09/22/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ «Я хочу рятувати життя!» Спогади про військового медика Миколу Іліна – білоруса, який загинув за Україну

У середу, 22 липня, в римо-католицькому соборі святого Олександра в Києві попрощалися з військовим медиком 35-ї бригади морської піхоти сержантом Миколою Іліним, який загинув 13 липня під час спроби евакуації пораненого бійця в районі селища Зайцеве на Донеччини.

Вшанувати пам’ять військовослужбовця ЗСУ України, громадянина Естонії, етнічного білоруса Іліна прийшли його мама, близькі, друзі, чинні військові та ветерани війни, громадські активісти, представники білоруської громади, іноземні дипломати. Серед інших, був посол Польщі Бартош Ціхоцький.

Труну полеглого за Україну воїна вкрили трьома прапорами – українським, естонським і національним білоруським.

Поховали Миколу на Байковому кладовищі Києва після кремації.

«Новинарня» зібрала разом пазли біографії Миколи Іліна та спогади про нього земляків, друзів і соратників.

Title 
 Прощання з Миколою Іліним – собор св.
Олександра у Києві. Фото Романа Кулика

Білоруський «Фронт»

Микола Ілін народився 23 квітня 1984 року в білоруському місті Могилів.

Як повідомляє білоруська редакція «Радіо Свобода», у 15-річному віці хлопець захопився реконструкцією часів Великого Князівства Литовського, був членом могилівського лицарського клубу «Борисфен».

Микола був хрещений у православ’ї, але сам обрав католицизм. Із 12 років був прислужником у Могилівському кафедральному соборі, де мама співала у хорі.

Грав на флейті, мріяв служити у військовому оркестрі.

Захопився ідеями відродження білоруської культури та національної свідомості, сам перейшов на білоруську мову. Брав участь в акціях молодіжних організацій «Молодий фронт» та «Зубр».

Був учасником протестних акцій на площі Калиновського у березні 2006 року.

Тоді, після вкотре сфальсифікованих виборів Олександра Лукашенка, молодь спробувала організувати білоруський Майдан, розбивши в центрі Мінська наметове містечко й тиждень утримуючи кругову оборону від міліції та ОМОНу.

На «Плошчи Каліновскага» (так білоруси назвали свій Майдан) Микола був практично від початку.

Title 
 Микола Ілін із білоруським національним прапором
у Києві. Фото з архівів друзів Миколи

23 березня його жорстоко побили силовики – юнак потрапив до лікарні з важкою черепно-мозковою травмою.

Прийшовши до тями, Ілін зрозумів, що в Білорусі йому лишатися небезпечно, і з допомогою друзів перебрався до Києва. Серед інших речей, узяв із собою національний біло-червоно-білий стяг.

В Естонії, куди Ілін переїхав того ж 2006 року, йому довелося все починати з початку. Працював таксистом, вантажником, їздив на заробітки у Фінляндію. Водив екскурсії Таллінном (вивчив естонську, знав польську та англійську мови).

Отримав громадянство Естонської Республіки.

У 2018-му Микола Ілін повернувся в Україну, щоб взяти участь у війні проти російських агресорів. Попросився на контракт у морську піхоту ЗСУ. Став до лав 137-го батальйону 35-ї бригади морської піхоти ВМС ЗС України (в/ч А3821).

Він так хотів бути медиком, що, кажуть, поставив командуванню «ультиматум»: або його посилають на навчання, або він звільниться.

Відтак Ілін пройшов чотиримісячне навчання у Центрі тактичної медицини.

31 березня 2020 року отримав погони сержанта.

Title 
 Микола Ілін – військовий медик 137-Го
Окремого батальйону морської піхоти
35 ОБрМП ВМС ЗС України. Фото з архівів друзів Іліна

У бригаді взяв собі позивний «Естонець».

Навесні 2020-го вирушив на фронт, на північ Донеччини.

36-річний військовий медик загинув у районі Зайцевого 13 липня, коли йшов на порятунок пораненого сержанта-розвідника.

«Він був справжнім білоруським націоналістом, який загинув за Україну»

– Я з Миколою познайомився саме на «Плошчи Каліновскага» в 2006 році, – розповідає «Новинарні» лідер Руху солідарності «Разам», відомий білоруський опозиціонер В’ячеслав Сівчик. – До того часу він був уже достатньо відомим активістом, входив до низки нормальних патріотичних організацій. 23 березня, за добу до зачистки площі, його сильно побили, до втрати свідомості. Тоді в пресі багато було фотознімків Миколи на площі.

Після цього він поїхав до Києва. Тоді багато білорусів тікали в Україну від репресій. Пізніше більшість із них виїхали до Польщі, де почала працювати «програма Калиновського».

А Микола лишився. І коли я в травні 2006-го теж опинився в Києві, він першим розшукав мене. І перші акції Руху солідарності «Разам» – протест проти участі Росії у Великій вісімці перед самітом у Санкт-Петербурзі – ми робили з ним і ще кількома друзями.

А потім Микола виїхав до Естонії – естонський уряд затвердив програму підтримки білоруської молоді, яка потрапляла під репресії. І він там лишився, отримав громадянство, був гідом, водив екскурсії. Але так само підтримував нашу боротьбу, бо залишався одним із нас.

Востаннє ми бачилися у Биківні у 2008-му, на відзначенні 20-річчя виходу статті-розслідування Зенона Позняка та Євгена Шмигальова «Куропати — дорога смерті». Микола спеціально приїхав до Києва, щоб узяти участь у цій акції. А далі ми лише переписувалися. Але Микола завжди допомагав нам, хай і на відстані.

Він був дуже щирою і світлою людиною. Трішки запальний, завжди відстоював свою думку. Він був справжнім білоруським націоналістом, який загинув за Україну.

І хочеться, щоб його пам’ять вшановували не лише його друзі та побратими, але й на державному рівні.

Title 
 Плошча Каліновскага – невдалий білоруський Майдан

Сумніваюся, що сучасна Білорусь на це піде, а от Україна мала би вшанувати свого Героя. Бо Микола справді був героєм.

І хотілося б, щоб путінська Росія таки відповіла за його смерть. Бо вбивство медика – це військовий злочин, це порушення усіх міжнародних конвенцій. І на це не можна заплющувати очі.

Як Ілін рятував українців від нападу актора зі «Сватів» Добронравова

– З Миколою ми познайомилися 14 червня 2014 року в Таллінні, за несподіваних обставин, – згадує українська волонтерка, мешканка Нью-Йорка Валентина Бардакова. – Дуже добре пам’ятаю той день, бо нас із чоловіком наздогнала звістка про збитий у Луганську російськими найманцями літак із нашими десантниками. Ми були приголомшені. Розуміли, що це – війна, і війна з Росією. Але розум відмовлявся миритися з такими втратами.

Ми вирішили піти до церкви, вшанувати пам’ять бійців. І дорогою до української церкви я побачила на літньому майданчику біля одного з готелів Станіслава Говорухіна з акторами, які розважалися після зйомок фільму. І я не стрималася – підійшла до нього і запитала, чому він підписав отой лист діячів російської культури до Путіна на підтримку анексії Криму?

У мене на плечах був український прапор, в руках – жовто-блакитні квіти. Вони почали з мене сміятися ображати, називати «фашисткою», особливо старався актор [із серіалу «Свати»] Федір Добронравов. А потім люди з їхньої знімальної групи налетіли на нас із чоловіком і почали бити. Я стала кликати на допомогу.

І серед десятків людей, які спостерігали за цим чи спокійно проходили повз нас, лише один кинувся на допомогу і викликав поліцію. А тоді взяв телефон і почав усе знімати на відео. Це був Микола Ілін.

Микола виступив як свідок, залишив усі свої контакти. Хоча в нього самого було непевне становище, бо він тоді ще не мав естонського паспорта, чекав на легалізацію, і це могло стати на заваді.

Але Микола тоді про це не думав. Він сказав, що побачив український прапор, який здерли з моїх плечей, і не зміг пройти повз це.

Ми бачилися в реалі тоді один раз у житті. А потім шість років практично щодня спілкувалися у соцмережах. Він розповідав, як його побили у 2006-му на Площі Калиновського, і як українські друзі допомогли йому перебратися в Україну. Його «Плошча» стала для нього символом свободи та братерства.

А коли почалася війна, він просто не зміг далі лишатися у Таллінні.

Ми на той час разом з українською громадою Америки зайнялися волонтерством, почали допомагати українській армії. І Микола допомагав нам. А потім підписав контракт із ЗСУ.

Title 
 Микола Ілін отримує берет морпіха ВМС ЗСУ

– Микола дуже хотів бути військовим медиком, рятувати життя, – веде далі Валентина Бардакова. – І страшенно радів, коли отримав свій берет морської піхоти.

Йому пропонували лишитися інструктором у центрі, вчити інших тактичної медицини. У них був інструктор із Канади, а Микола добре знав англійську і міг взяти участь у міжнародних програмах. Але Ілін хотів приносити практичну користь. І він поїхав на передову.

Завжди був дуже скромний. Просив допомогти його друзям, а для себе – ніколи. Кажу: «Чого ти соромишся, ти ж теж воюєш?!» А він: «Та, якось незручно просити».

Дуже відповідально ставився до своєї справи й практично всю свою армійську зарплату витрачав на засоби тактичної медицини.

Коли волонтери з «Народного тилу» зібрали йому і передали тактичний наплічник – щастю його не було меж! Він стежив за цим, хотів, щоб у нього було все найкраще, найсучасніше, найефективніше, щоб зберегти людські життя. Він був професіоналом.

Він все життя шукав себе. І знайшов саме в Україні – на посаді військового медика.

Микола був дуже веселий. Він мріяв мандрувати, дуже хотів побачити Америку, учитися у США.

Хотів одружитися з українкою та побудувати будинок біля моря, перетнути Америку на машині. Якось надіслав мені фото будинку, в якому хотів жити після війни.

У ці дні багато людей згадували про Миколу. І білоруська громада тут, у Нью-Йорку, й українська. І згадки всі були світлі! І в Таллінні була панахида за ним.

Бачте, так сталося, що він об’єднав людей у різних країнах, на різних континентах.

Це дуже велика втрата…

Title 
 Військовий медик Микола Ілін дає урок тактмеду

Він казав: «Ці знання колись врятують вам життя, от побачите!»

Теплим словом згадують Миколу Іліна його побратими зі 137-го окремого батальйону морської піхоти, де він служив.

– Ми б хотіли сказати, що навіть на війні має бути повага до смерті. Але у російських найманців і близько немає розуміння про військові честь та совість.

Микола мав розпізнавальні знаки медика й загинув під час гарантованого ОБСЄ «режиму тиші», який зухвало порушили терористи.

Веселий і легкий на підйом, Ілін із позивним «Естонець» постійно проводив у батальйоні курси тактичної медицини. Він казав нам: «Ці знання колись врятують вам життя. От побачите!»

«Бачимо, брате, і дякуємо тобі, що вчив нас і намагався уберегти. Вічна пам’ять тобі, Естонцю! Не забудемо. Не пробачимо», – ідеться у дописі на ФБ-сторінці підрозділу.

* * *

Попри паспорт громадянина Естонії та білоруське коріння, відчував особливу прив’язаність до України.

«Я зрозумів, що Україна – просто фантастична країна, з багатьох аспектів. Так, можливо не все вдається одразу, і, можливо, не все має вдаватися одразу. Але ця країна варта хорошого майбутнього. Вона зараз не просто бореться за це майбутнє – вона є кордоном Європи. І якщо ви програєте цю боротьбу, то це буде і наш програш», – казав він в одному зі своїх останніх інтерв’ю.

У Миколи залишилися мама та кохана дівчина, з якою він збирався одружитися.

Білоруські друзі переважно вказують прізвище Миколи як Ільїн (Ільлін, Ильин). Однак за документами і за словами найближчих людей, він – саме Ілін – із наголосом на першому складі.

Title 
 Микола Ілін у лавах 137-го батальйону
морської піхоти

Події під Зайцевим 13 липня 2020

Як інформувала «Новинарня», 13 липня у «сірій зоні» під селищем Зайцеве, що поруч із окупованою Горлівкою на Донеччині, під час виконання бойового завдання загинув командир розвідувального взводу зі складу 13-го окремого батальйону морської піхоти 35 ОБрМП ВМС ЗСУ лейтенант Дмитро Красногрудь – через підрив на вибуховому пристрої.

Того ж дня російські окупаційні війська із трьох сторін віроломно обстріляли групу армійців ЗСУ, які мали здійснити евакуацію тіла полеглого офіцера та мали розрізнювальне екіпірування гуманітарної місії – білі шоломи, жилети й пов’язки. Таким чином було порушено домовленість про режим «тиші», досягнуту через Місію ОБСЄ.

Під час обстрілу отримав поранення військовослужбовець з евакуаційної команди – сержант-розвідник. Він залишався у «сірій зоні». Як засвідчило відео з безпілотника, поранений сержант (у білому гуманітарному екіпіруванні) був живий, зупиняв собі кровотечу джгутом та шукав укриття. Він помер через деякий час.

Ще один військовий під час нападу на евакуаційну групу отримав бойову травму та вибрався з місця засідки.

Під час цих виходів загинув військовий медик із другої евакуаційної команди – Микола Ілін («Естонець»). При ньому був паспорт громадянина Естонії.

Точні обставини його загибелі до кінця не з’ясовані. На деяких сепаратистських і російських каналах з’явилося відео нібито з нашоломної камери Іліна, який вийшов на евакуацію пораненого з іншими військовими свого підрозділу.

Із цього відео можна припустити, що Ілін загинув у лісопосадці від – здогадно – підриву на вибуховому пристрої. У цей час у посадці тривав бій, групу обстрілювали зі стрілецької зброї.

14 липня стало відомо про евакуацію тіла загиблого лейтенанта Красногрудя бойовиками на бік ОРДО. 15 липня тіло комвзводу було передане українській стороні.

Тіло Ільїна бойовики знайшли 16 липня разом із документами. Його передали Україні 17 липня.

Увечері 17 липня бойовики «ДНР» заявили, що виявили тіло третього загиблого українського військового, сержанта Ярослава Журавля. 21 липня бойовики передали Україні й це тіло.

Російська та сепарська пропаганда помилково – або умисно – назвали загиблого розвідника Красногрудя «американським найманцем із Техасу Шоном Фуллером» (у морській піхоті ЗСУ справді перебуває на контракті громадянин США з таким іменем, однак він – живий і здоровий, служить відповідно до українського законодавства). Іліна пропагандисти назвали «найманцем із країни НАТО», який був нібито не медиком, а спецпризначенцем.

Сепарські медіа поширювали фото Миколи Іліна після загибелі – з них можна зробити висновок, що бойовики вчинили наругу над тілом загиблого медика.

 

Автор: Наталка Позняк

Джерело: «Новинарня» (https://novynarnia.com/2020/07/22/ilin-rip/)

Ціною власних життів...

Загиблі Герої липня 2020 року

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com