Цього тижня Україну вразила важлива новина з Італії. Ні, не про коронавірус – про набагато гіршу хворобу. Нащадок одного із українських олігархів прикупив в тих краях острівець за якихось там 10 млн євро.

Не встигла світова громадськість оклигати від новини про те, що Рінат Леонідович Ахметов на початку січня 2020 року прикупив собі у Франції за 200 мільйонів євро один із найдорожчих маєтків на планеті – колишню віллу короля Бельгії Леопольда II, як тут нова звістка! Як то кажуть, не пройшло і пів року, як на закупи вирушив син В’ячеслава Богуслаєва, екснардепа і ексвласника компанії «Мотор Січ». Щоправда, Богуслаєв-молодший витратив на закупах набагато меншу суму – але теж чималі гроші.

Як то кажуть, з чого рік почався – так він і продовжився… Бідна країна, котра знемагає від війни, повеней і пандемії? Ні, не чули такої…

Найгірше те, що обидва олігархи здобули свої статки на тому, що банально називається «продаж Батьківщини». Якщо Ахметов відверто обміняв свій вплив на Донбасі на можливість «погудіти заводським гудком» на знак спротиву Росії, і захищав інтереси агресора доволі відверто, то з Богуслаєвим все набагато складніше – однак насправді тяжко підрахувати, хто з цих олігархів в перспективі завдав своїй країні більшої шкоди.

Про продаж Китаю стратегічно важливого для України підприємства «Мотор-Січ» ми вже неодноразово писали, для прикладу, ось тут: https://www.chasipodii.net/article/23394/.

Нагадаємо коротко цю історію.

«Мотор-Січ» – це єдине в Україні підприємство з виробництва цивільних та військових авіаційних двигунів.

У 2016 році герой України, на той час – народний депутат, член депутатської групи «Воля народу», член Комітету ВРУ з питань національної безпеки і оборони, неофіційний на той час власник ПАТ «Мотор Січ» літав на російський острів Валаам – саме в той час, коли на той же острів літав замолювати гріхи Володимир Путін разом з патріархом Кирилом.

Того ж року СБУ виявила, що «Мотор Січ» постачає деталі для двигунів російській армії, а її дочірні компанії нормально собі працювали у Криму та на окупованій Донеччині.

Острів Gallinara

Війна? Ні, не чули.

Наприкінці 2016 року «Мотор Січ» продала Міністерству оборони гелікоптери, котрі не просто були непридатні до використання у військових цілях – ці ж гелікоптери «Мотор Січ» раніше купила у того ж таки міністерства як «військове майно, непридатне до використання».

У тому ж таки 2016 році власник ПАТ «Мотор Січ» почав поволі продавати підприємство Китаю…

Таким чином Китай, у якого, як відомо, є проблеми з технічними ідеями, отримав чудове підприємство ВІЙСЬКОВОГО спрямування – разом із його чудовими інженерами.

Богуслаєв отримав, як бачите, острів у Італії.

США отримали ще одне джерело головного болю.

Європа, котра так радо приймає криваві гроші українських мародерів – так-так, саме мародерів, інакше не можна назвати людей, котрі обкрадають знекровлену війною країну, та ще й крадуть стратегічно важливі військові підприємства – отримала насправді набагато більший головний біль, ніж США.

Що зле – що Європа досі того не розуміє. Військова міць Європи наразі набагато менша, ніж військова міць Китаю.

Те, як галантно Китай нещодавно влаштував маленьку війну Індії, мало би чітко показати світові, якими методами Китай збирається той світ завойовувати.

Китай – це комуністична країна, і цим мало би бути все сказано. Але ж ні – для західних демократичних країн досі «не все так однозначно».

Донедавна світ рятувало те, що в Китаю, як у більшості тоталітарних держав, з технологіями все було вкрай складно. Але західні країни самі впіймалися на дешеву рибку китайської робочої сили – і самі вручили комуністичній країні і свої інвестиції, і свої технології.

А те, як Росія красиво, не демонструючи спритності рук, продала Китаю українське стратегічне військове підприємство, мало би показати світові, що Росія і Китай наразі працюють в парі, і цілі в обох цих країн – не надто приємні для решти світу. Моральними питаннями вони не переймаються, відтак вибір методів роботи у них набагато ширший, ніж у тих країн, які мусять бодай якось зважати на мораль.

Більше того, схильність обох країн заплітати мізки інтелектуальної еліти світу казками про щасливе комуністичне майбутнє (у випадку Китаю) чи щасливе комуністичне минуле (у випадку Росії) просто вражає. І події 2020 року чітко демонструють, що комуністична пропаганда Росії та Китаю здатна не тільки вражати, а й уражати країни Заходу – по найболючіших місцях.

Деякі країни Заходу, як та ж таки Британія, для прикладу, починають задумуватися над тим, що вони ж самі сприяють цим процесам.

Любов до грошей скоробагатьків з тоталітарних країн завше була слабким місцем західної цивілізації – і тепер ця любов вилазить боком так, що не факт, що сама цивілізація всі ці процеси витримає.

Коли Захід приймав гроші Мугабе, здавалося, в цьому не було нічого страшного. Подумаєш, домалюють зубожілі громадяни Зімбабве ще кілька зайвих нуликів на купюрах національної валюти – хіба то біда?

Коли мешканці зубожілих країн почали рватися в Європу гуртовими партіями, Європа почала розуміти: таки прийшла біда.

Але навіть з цим розумінням не прийшло усвідомлення частки відповідальності Європи за цю біду.

Так, громадяни того ж таки Зімбабве, для прикладу, самі виростили свою корумповану еліту. Але чи далеко би втекла та еліта, якби не мала можливості їздити до Європи і розбудовувати собі там розкішне життя, вдаючи з себе пристойних людей?

Цілі індустрії розкоші жили на гроші обкрадених громадян бідних країн.

Тепер частина тих громадян ринула біженцями в Європу, несучи з собою варварські звичаї своїх країн. А все тому, що гроші, які мали би йти на освіту і виховання цих громадян, прийшли до Європи раніше – за них було куплено діаманти і вілли для диктаторів…

Зараз Європа насправді перебуває на порозі усвідомлення того, що біженці як побічні ефекти дружби з олігархами і диктаторами – це тільки квіточки.

Якщо африканським диктаторам та їхнім колегам з Близького Сходу достатньо було панування над власним народом та розкішного життя в Європі, то для Росії і Китаю цього явно замало.

Росія вже он зараз замахується на володіння світом, Китай вголос таких думок не вимовляє, однак явно має схожі наміри. Як ці двоє будуть з’ясовувати відносини між собою – то теж цікаве питання. Але те, як вони гарно сторгувалися у випадку ПАТ «Мотор Січ», демонструє, що поки що ці двоє непогано дають собі раду – і цілком можуть призначити собі ворогом решту світу. І мало кому вдасться відсидітися «на лавці запасних».

Он в Білорусі російські «вагнерівці» вже заявили, що прямували у Стамбул, де мали намір «оглянути Собор Святої Софії». Що було, коли двоє російських військових захітли оглянути Солсберійський собор, світ добре пам’ятає – принаймні, Британії особливо мало би запам’ятатися. Хоча якщо взяти до уваги те, з яким скрипом британці публікували доповідь про російське втручання в британську політику, то можна стверджувати, що масштабність загрози Британія досі не усвідомила. Втім, від послуг Китаю у розвитку мережі 5g Британія таки відмовилася – тобто якесь певне усвідомлення загрозливих намірів комуністів таки присутнє.

Місце українських мародерів у цій розмаїтій картині насправді набагато гірше, ніж їм здається. Чим більше в Європі починають усвідомлювати загрозу Росії, тим більше їм «відкриваються очі» на те, звідки ці мародери взяли свої гроші. І подвійні паспорти європейських країн, якими вони так вихваляються, можуть спрацювати в інший бік.

Перші в черзі – «чиновники-варяги».

Он поляки вже впіймали за руку колишнього польського керівника Укравтодору. І судити його буде не український «найсправедливіший суд у світі», а польський. Мають право – то їхній громадянин.

Після того, коли поляки таки наважилися визнати, що літак з їхньою елітою було підірвано двома вибухами на борту, а тротил для тих вибухів було закладено під час ремонту в Росії, з’явилися шанси, що Польща буде уважнішою, набагато уважнішою і до російських грошей, і до українських мародерів.

Принаймні, поляки тепер чітко знають, яку мету має Росія, і що «йти до мети по трупах» у випадку Росії – це не метафора.

Те, що поляки витратили цілих 10 років на те, щоб встановити доволі очевидні речі, теж досить показово: Європа опирається реальності, як тільки може. Але реальність таки бере своє. І ця реальність доволі жорстока.

Втім, як і російські «шанувальники соборів», як і українські мародери-скоробагатьки…

Є підозра, що з часом у Європі таки знайдеться не тільки асфальт з українських доріг, а й, для прикладу, 37 млн гривень, котрі мали би піти на облаштування полігону «Широкий лан», і українські укріплення, і багато інших цікавих грошей…

Українські мародери, попри всю їхню задекларовану любов до радянської культури, насправді кепсько знають ту культуру. Наприклад, ту ж таки радянську адаптацію «Острова скарбів»: «…в тому бо й справа, що він не один більше всіх гроші на світі любив»…

Тому загалом, з огляду на останні тенденції міжнародної політики, можна порадити українським мародерам переключитися на пошук нерухомості за іншими оголошеннями, наприклад такими: «Великий розпродаж в’язниць розпочинається!»

Є підозра, що найближчим часом приватні в’язниці для них будуть набагато актуальнішими, ніж приватні острови скарбів. За островами скарбів у цьому світі неабияка конкуренція, і грошей від продажу Батьківщини та європейського громадянства для безпечного майбутнього вже замало.