Гімалаї, найбільший гірський масив планети, у країнах регіону називають Дахом світу. Цей Дах періодично трусить — як у прямому значенні (досі тривають тектонічні процеси), так і в переносному, адже через існування там спірних між Китаєм та Індією територій уже кілька разів у регіоні починалися збройні конфлікти й навіть війни.

Прикордонні провокації

Коріння суперечностей між цими країнами з давньою історією лежать у спадщині минулого, коли 1914 року Лондон, підтримавши прагнення Тибету до незалежності, отримав серйозні територіальні поступки в Гімалаях на користь тодішньої Британської Індії.

За китайськими оцінками, внаслідок цього кордон між Китаєм, до якого входив Тибет, і тодішньою Британською Індією було незаконно перенесено на 100 км на північ від Головного Гімалайського хребта. А від Тибету, мовляв, було відторгнуто території загальною площею понад 90 тис. км2. Пекін ніколи не визнавав незалежність Тибету й правочинність будь-яких укладених ним міжнародних угод.

Тому не випадково Індія, здобувши незалежність 1947 року, намагалася реалізувати власні давні претензії на ці території та керувалася успадкованою від британців лінією кордону (лінія Макмагона), що існувала лише на картах. Та після проголошення 1949-го КНР та окупації нею Тибета в 1950-му питання кордону перейшло в іншу площину й дістало нове забарвлення.

У травні — червні 2020 року Гімалаї знов опинилися в центрі уваги світової спільноти — через криваву сутичку військових двох країн у високогір’ї Ладакх, де проходить лінія фактичного контролю (ЛФК) — невизнаний обома сторонами кордон між Китаєм та Індією. Смертельна бійка військових двох величезних ядерних держав з-понад мільярдним населенням з використанням палиць і каміння у ХХІ столітті скидається на жахливий пережиток далекого минулого.

5 травня сталася сутичка біля озера Пангонг-Цо в районі Ладакх: китайці не пустили туди індійський патруль. A 9 травня в секторі Наку-Ла — у штаті Сіккім на кордоні з Бутаном, Непалом і Китаєм — сталася сутичка патрулів, що переросла в бійку з використанням каміння, за участю до 150 військових. Серйозні поранення дістали четверо індійських та семеро китайських бійців. Обидві сторони нарощували в Ладакху військові контингенти й одночасно вели переговори про зниження рівня протистояння та відведення військ.

6 червня на прикордонному пункті Мальдо, на китайському боці лінії кордону, відбулася перша зустріч регіональних військових командирів: командувача 11-го індійського корпусу генерал-лейтенанта Харіндера Сінґха й командувача Південного Сіньцзянського військового округу НВА Китаю генерал-майора Лю Ліна. Тоді генерали наголосили на бажанні повернутися до попереднього статус-кво, узгодженого на урядовому рівні.

Наступний випадок стався 15 червня в долині річки Галван, що лежить між китайським Тибетом та індійським Ладакхом, на висоті 4600 м над рівнем моря. Передумовами сутички стало те, що Індія там споруджує дорогу до власної високогірної військової авіабази, а китайці почали будувати спостережний пункт на індійській частині долини. За оцінками Нью-Делі, це уможливить китайцям спостереження за дорогою, що поєднує Індію з перевалами Депсанг, Мурго й Каракорум.

Спочатку індійський патруль виявив китайське будівництво за три кілометри в глиб території Індії (південний берег річки Галван) і наказав китайцям відійти, спаливши надвечір їхній намет. Уночі китайці отримали підкріплення (300 проти 55), напали на індійців, що відпочивали у своїх наметах, перемогли у сутичці. За даними ВВС, загалом було залучено до 900 військових і прикордонників з обох сторін. Одним із перших у нічній сутичці загинув командир 16-го батальйону полку «Біхар» полковник Сабхаш Бубу. Індійська сторона втратила 20 осіб загиблими і 56 пораненими. Багато з них (17 із 20) загинуло через гіпотермію і переохолодження. Ще 10 індійців потрапили в полон, але пізніше їх повернули. Китайські втрати, за даними американських спецслужб, становили 43 особи, серед яких 35 загиблих.

Індійський військовий експерт Аджай Шукла в коментарі для ВВС назвав ситуацію серйозною, оскільки китайці ввійшли на територію, яку самі визнають індійською, і це цілком змінило статус-кво. Ретельне розслідування інциденту індійською стороною змусило дійти висновку, що це була прорахована до дрібниць китайська акція залякування. Індійський прикордонний патруль заманили в пастку, якою, імовірно, був новий спостережний пункт. Пересування індійського патруля китайці контролювали за допомогою дрона.

Індійські ЗМІ з посиланням на витік інформації з американських розвідувальних джерел вказують на можливу причетність до організації цього кривавого інциденту одного з впливових китайських генералів, командувача Західного ТВД Чжао Цзунцзи. Провокація мала на меті провчити Індію, і, в контексті військово-дипломатичних переговорів, примусити індійців поступитися. У ЗМІ припускають, що координувати дії такого рівня міг особисто голова КНР Сі Цзіньпін.

Дві держави — два кордони?

Між Китаєм та Індією ніколи не існувало узгодженого кордону, фактично їх розділяють дві ЛФК. Першу з них, довжиною 2000 км, визначив 1959-го Пекін, і там визнають саме її. Друга, довжиною 3488 км, більш корисна для Індії, була оголошена нею у вересні 1962 року й стала однією з причин війни. Утім, Нью-Делі надалі визнає саме її як кордон.

Питання трьох спірних територій — західної (де відбулися сутички, тобто частина регіону Ладакх площею 30 тис. км2), центральної (поруч з Непалом) і східної (90 тис. км2, що теоретично належать до індійського штату Аруначал) — існує з кінця 1940-х років. На відміну від інших ділянок, де сторони зберігають відносний спокій, у західному районі ЛФК проходить у важкодоступній високогірній місцевості, і ситуація там досі нестабільна. За даними Нью-Делі, китайські військові лише у 2016–2018 роках 1025 разів порушили індійський кордон.

Через складність утримання, особливо взимку, у горах відсутні стаціонарні пости обох сторін, тому існують різні інтерпретації щодо того, де саме проходить актуальна ЛФК. Однак сторони активно будують інфраструктуру з обох боків фактичного кордону.

Інфраструктурна війна

Слід зауважити, що західна спірна територія Ладакх має не так політичне, як географічне значення, оскільки саме тут проходить китайська дорога G219 — єдиний зв’язок між Тибетом і Сіньцзян-Уйгурським автономним районом. Її стратегічна важливість полягає в можливості швидкого перекидання військ між цими провінціями в разі внутрішніх або зовнішніх загроз безпеці.

Водночас розбудова дорожньої мережі сприяє розвитку зовнішніх зв’язків Піднебесної в Євразії, завдяки чому вона зможе отримувати сировину та енергоносії без ризику блокади (на відміну від морських шляхів). Наземні комунікації поєднують КНР із Північною Кореєю, Казахстаном, Монголією, Пакистаном, М’янмою, Росією та Індією.

Будівництво стратегічних шосейних доріг може сприйматися як експансія. Не випадково програма будівництва Китаєм зовнішніх шляхів розпочалася 2016-го, а вже 2017‑го сталися перші сутички китайців з індійськими військовими. Будівництво китайської інфраструктури поблизу спірних територій викликає в Індії небезпідставні підозри в бажанні встановити контроль над ними й відповідну реакцію. Наразі сторони змагаються в будівництві інфраструктури обабіч умовного кордону, власне, через це періодично відбуваються сутички на територіях, які обидві сторони вважають своїми.

Тому в нещодавніх сутичках китайці мали намір показати силу, навіть попри можливі втрати. Також ішлося про демонізацію Індії, яка багато років, на думку Пекіна, «дрейфує» в бік союзу зі США, що продають Нью-Делі сучасні озброєння. До речі, таку жорстку позицію Пекін займає і у відносинах з іншими сусідами, зокрема з В’єтнамом, Філіппінами, Таїландом, Японією і Тайванем. До того ж, це є спробою компрометувати Індію через показову демонстрацію її слабкості й місця у світі — не як ефективної та конкурентоспроможної держави, а як бідного сусіда, який у найкращому разі може бути отримувачем китайського експорту.

Два з половиною фронти

Китай, який нині перебуває в стані холодної війни зі США, завжди намагався уникати одночасної конфронтації з Індією та США. Однак, здається, цього разу Пекін наблизився саме до такого сценарію. Вибух пандемії коронавірусу й без того призвів до падіння престижу та авторитету КНР у світі, а керівна Компартія Китаю перетворилася на фортецю в облозі. Але навіщо Китаю налаштовувати проти себе ще й Індію, поки що пояснити важко. Крім того, в умовах падіння економіки й рейтингів Піднебесної, сусідня «найбільша демократія світу» має всі шанси перейняти на себе роль Китаю у світовій економіці.

Багато що свідчить на користь бажання Пекіна за нагоди «швидко й вправно» подолати Індію, показавши світові свою абсолютну перевагу над нею. Попри це, про військове рішення спірних проблем наразі не йдеться, сторони демонструють прагнення до миру, бо гіпотетична навіть конвенційна війна між Китаєм та Індією навколо спірних територій у Гімалаях може перетворитися на найбільш кровопролитний конфлікт у Південній Азії, з обмеженим театром воєнних дій на суходолі та активним використанням артилерії, ВПС і ВМС.

Сценарій раптового нападу КНР на Індію для вирішення територіальних суперечок індійські військові й політики розглядають як малоймовірний. Проте, з огляду на фактично союзницькі відносини Пекіна й Ісламабада, цілком імовірний варіант, коли Китай може втрутитися у війну між Індією та Пакистаном, щоб урятувати останній від розгрому. На такий випадок індійське військове планування передбачає можливість ведення війни на «два з половиною фронти»: проти Пакистану, КНР та озброєних терористичних і повстанських угруповань, що діятимуть усередині країни.

Індійський військовий експерт, генерал-майор у відставці Дхрув Каточ пояснив, що Пекін зробив ставку на психологічну війну, яка вже триває. А прикордонні інциденти Піднебесна розглядає як інструменти для залякування й підкорення Індії. Водночас для отримання міжнародної підтримки дії китайського командування подаються як цілком законні.

Генерал стверджує, що Індія стане головним противником Китаю, щойно той анексує Тайвань. Спочатку китайці спробують зламати волю індійців через психологічні операції, кібератаки й досягнення повної переваги в космосі. Якщо ж це не допоможе, Китай почне конвенційну війну. Проте Пекін не матиме на меті знищити Індію як незалежну державу й намагатиметься припинити конфлікт на будь-якій стадії на вигідних для себе умовах.

Справжня загроза полягає, на думку Каточа, не в кількості дивізій, які можуть накопичити китайці: «Ми маємо переважити їх на фронтах психологічної війни та управління сприйняттям».

За даними порталу Global Firepower, численність збройних сил Індії становить 1,4 млн військовослужбовців, Китаю — 2,2 млн. Проте ВВП Китаю майже вп’ятеро перевищує ВВП Індії ($13,6 трлн проти $2,7 трлн, а оборонний бюджет відповідно вчетверо ($237 млрд проти $61 млрд).

Утім, ВМС Індії самостійно або у взаємодії з флотами США, Японії і Таїланду здатні заблокувати морські комунікації Китаю, мінімізувати його торгівлю з країнами Африки, Близького Сходу та Європи. А блокада 87% імпорту енергоносіїв змусить Пекін шукати виходу із ситуації, що склалася, в дипломатичний спосіб, аж до завершення війни.

Ескалація через деескалацію?

Обидві сторони намагаються запевнити світ щодо контрольованості ситуації в Гімалаях і наявності в Нью-Делі та Пекіна дипломатичної волі до деескалації насильства на спільному кордоні й мирного вирішення проблем. Але за миролюбною риторикою з’являється дедалі більше ознак гри на публіку, бо говорити про досягнення справжнього порозуміння наразі передчасно.

Уже після сутички 15 червня китайці побудували на спірній прикордонній ділянці кілька нових об’єктів, утверджуючи в такий спосіб свої права на цю територію. Китай активно модернізує свої військові бази поблизу району, зокрема стратегічно важливу авіабазу Пангонг-Цо. У долині Галван з’явилися додаткові 2,5 тис. китайських військових (що разом з іншими підкріпленнями означає перекидання до спірного району вже 5 тис. китайських вояків), а також артилерію та бронетехніку.

Понад те, 21 червня Китай розпочав у Тибеті військові навчання з бойовими стрільбами. 22 червня транспортні вертольоти Мі-17 та Z-8G, пристосовані для дій в умовах високогір’я, відпрацьовували польоти на малих висотах, подолання ППО Індії та проникнення в глиб її території.

5 липня 40 винищувачів Chengdu J-10 Měnglóng також відпрацьовували прорив ППО в умовах Гімалаїв і можливу додаткову підтримку для Пакистану на випадок війни проти Індії. Ці літаки стартували з авіабази Скарду (окупована Пакистаном частина Кашміру).

Як наслідок нещодавнього конфлікту на кордоні з Китаєм, з Нью-Делі й далі надходять сигнали щодо мобілізації суспільства та військових засобів. Ідеться як про закупки нових ОВТ, так і про передислокації вже наявних, особливо найсучасніших зразків ближче до кордону. Особливу увагу надають посиленню повітряного компоненту й можливостям розвідки в регіоні Гімалаїв.

За повідомленням видання EurАsian Times від 21 липня, Індія з 19 червня вже використовує в Ладакху патрульний літак морської авіації Р-8І Poseidon, обладнаний розвідувальною апаратурою для постійного моніторингу ситуації. За даними Hindustan Times, наразі ВМС Індії має на озброєнні вісім таких літаків, ще чотири повинні отримати від США наступного року. Літаки Р-8І Poseidon замовлено для збільшення потенціалу ВМС як реакції на експансіоністську політику Пекіна – й не лише в Південно-Китайському морі, а й у межах більш глобальних змагань Індії та Китаю в Індійському океані.

Поряд з P-8I, ближче до кордону з Китаєм, будуть перебазовані морські винищувачі МиГ-29К (версія корабельного базування) — ймовірно, 22 літаки із 40, що ВМС мають на озброєнні. Ще 18 машин постійно розміщені на авіаносці Vikramaditya. Також на північні аеродроми перебазовано літаки інших типів: Су-30 MKI, Mirage 2000 та Jaguar.

Крім літаків, ВМС Індії планують перекинути на транскордонне високогірне озеро Пангонг-Цо понад 10–12 швидкісних катерів, на противагу китайським катерам на кшталт 928В, що діють там з 2018 року. Китайські катери озброєні кулеметами й гранатометами та мають сенсорне обладнання. ВМС Індії планують перекинути на озеро 40-тонні швидкісні катери Solas Marine Fast Interceptor та/або 60-тонні ISV (Immediate Support Vessel), що мають зіставне озброєння.

Китайсько-індійська «деескалація» охоплює також кібернетичний домен, де зростання напруженості у відносинах Пекіна й Нью-Делі супроводжується збільшенням бойових кібероперацій. Зокрема, йдеться про скоординовані хакерські атаки за участю груп Gothic Panda та Stone Panda (які пов’язують з китайською владою) на структури міністерства оборони та МЗС Індії, а також ключові компанії стратегічного рівня.

Водночас китайська пропаганда робить наголос на значній військовій перевазі Китаю над Індією, змушуючи останню замислитися над можливими наслідками подальшої конфронтації.

На відміну від Китаю, в умовах демократичної Індії про події на кордоні активно дискутують у відкритих джерелах, і це має впливати на дії уряду. Спостерігається мобілізація всередині провідних політичних партій країни щодо створення спільної позиції щодо КНР. Також лунають заклики щодо потреби придбати для армії нове озброєння та необхідності обмежити до мінімуму китайський імпорт. Це свідчить про розуміння сучасних реалій і пов’язаних із китайською перевагою ризиків. На думку експертів India Foundation, позиція країни має бути достатньо жорсткою, Індія не повинна йти на компроміс, а її твердість у захисті власних інтересів і демонстрація військових можливостей — єдиний спосіб запобігти можливому воєнному конфлікту з Китаєм.

Крім того, нещодавно Індію було обрано непостійним членом Ради Безпеки ООН. З огляду на це, Нью-Делі має намір використати нові можливості для боротьби з міжнародним тероризмом і обмеження впливу КНР в Азії та Тихоокеанському регіоні.

Автор: Володимир Заблоцький

Джерело: «Український Тиждень» (https://tyzhden.ua/World/246167), матеріал друкованого
видання № 31 (663)