rss
09/28/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
У фокусі – Америка \ Чи маємо ми право бути жінками, не будучи фeмініcтками
Title 
 Фото: Вікіпедія

Британська письменниця Джоан Роулінг стала не єдиною жертвою атак активістів. Тепер їхній гнів спрямовано на колишнього заступника мера Парижа. Деякі активісти захищають свої переконання з надзвичайною агресією, підриваючи тим самим досягнення власних цілей і завдаючи шкоди відкритим дискусіям.

Щоденні дискусії, запропоновані соціальними мережами, і, на жаль, дедалі численнішими ЗМІ, відображають наростання у суспільстві труднощів під час ведення діалогу, проблеми з умінням йти на компроміс і поважати думки інших. При цьому «опонентів» не видаляють зі соціальної сфери. Гучна меншість захоплює ініціативу в дискусіях, дедалі більше плутаючи закон і мораль, прагнучи запровадити власні стандарти у загальноприйняті правила, діючи іноді радикальними й непристойними методами.

Відома в усьому світі британська письменниця Джоан Роулінг стала жертвою нападок за жарт, який у соціальних мережах оцінили як «тpaнcфoбний». До того ж, її висловлювання жодним чином не порушувало закон, але, мабуть, стало неприйнятним і навіть злочинним для деяких людей. Крістоф Жирар, колишній заступник паризького очільника з питань культури, був змушений піти у відставку через звинувачення в «потуранні» письменнику Габріелю Мацнеффу, якого звинувачують у розбещенні неповнолітніх, хоча у Мацнеффа в минулому було багато інших, набагато впливовіших захисників.

У США журналістка Барі Вайс звільнилася з «Нью-Йорк Таймс» через тиск прихильників нових моральних норм поведінки, нав’язаних за допомогою словесного або психологічного насильства. Без сумніву, до нас усіх незабаром також доберуться.

Особистість того, хто говорить, стала набагато важливішою, ніж саме його висловлювання. Тепер вчинки значать менше, ніж наміри, які приписують тій чи іншій людині. Компрометуючими можуть виявитися також зв’язки та дружні взаємини, які підтримує ця людина. Ці зв’язки виявляються важливішими, ніж те, ким ця людина є.

Потроху дебати переходять від того, що та чи інша людина робить, від того, що у неї є за душею, до самого існування цієї людини. Але ж, за законом, ніхто не може і не повинен бути примушений обговорювати свою ідентичність. Зіткнення ідентичностей може призвести тільки до конфлікту.

Якими б не були приводи для боротьби і якою б не була їхня правомірність, методи цієї боротьби мають значення. Боротьба з пeдoфілією, гoмoфoбією, нacиллям стосовно жінок – всі ці речі надзвичайно важливі, але деякі способи їхнього захисту роблять простір відкритих дискусій нестерпним, нудотним і жорстоким. Нестерпним до такої міри, що дедалі більше думаючих людей залишають його, аби зайнятися своїми справами.

Чи маємо ми право бути просто жінками, не будучи прихильницями paдикaльниx фeмініcтcькиx рухів? Чи не назвуть нас реакціонерами і не звинуватять у змові зі жінконенависниками та насильниками?

Я не хочу жити у суспільстві, де людей можуть судити у «Твіттері», визнавати їх неприйнятними і банити у соцмережах. Вони навіть можуть втратити роботу ще до того, коли суд висуне їм звинувачення за їхні дії, думки та коментарі, які, до речі, не порушують закон. Я відмовляюся давати кому-небудь право судити те, що я думаю і що говорю, до тих пір, поки закон, який, на щастя, охороняє ці основні свободи, не порушується.

Я хочу, щоб у жінок було право бути жінками, не будучи феміністками. Або бути фeмініcтками, але не фeмінaці. Мати право висловлювати невдоволення певними методами або словами без обов’язкових вимог негайно вибрати, до якого табору пристати, боротися або зламатися.

Я не хочу жити у суспільстві, де за вільнодумство можна потрапити у соціальний бан, в якому більше не можна називати себе «лівим» або «прогресистом», не беручи участь у всіх видах боротьби цих самих лівих, які хочуть монополізувати «справжню» фeмініcтську й aнтирасистську боротьбу.

Я проти того, що зараз репутація у певних колах і відповідні моральні принципи мають іноді в суспільстві більшу вагу, ніж права та закон. Якщо система правосуддя не справляється зі своїми обов’язками – це не привід віддавати себе в руки твіттер-трибуналу.

І ось найжахливіше: аж ніяк не доведено, що суспільство цієї нової моралі, з його сумнівною чеснотою і абсолютною прозорістю, захищатиме пpaвa мeншин. Все – точнісінько навпаки.

Я не хочу жити у суспільстві, яке формує свої уявлення про самого себе за допомогою скандалів, які плутають підозри зі злочинами. У суспільстві, яке більше прагне помститися людині, що оступилася, ніж змінити її на краще. Я просто не хочу жити у такому суспільстві.

Автор: Хлоя Морен (Chloé Morin)

Джерело: Le Figaro (https://www.lefigaro.fr/vox/societe/peut-on-le-droit-d-etre-une-femme-sans-etre-feministe-20200728)

Заявки на виборчі бюлетені подали понад 100 тис. виборців округу Cook

Злочин без покарання

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com