Чи внесуть посилені американські санкції проти «Північного потоку-2» зміни у відносини Вашингтона та Брюсселя.

«Виходьте зараз, або ризикуєте наразитися на неприємні наслідки» — з таким закликом-ультиматумом держсекретар США Майкл Помпео звернувся 15 липня до європейських компаній, що беруть участь у побудові газопроводу «Північний потік-2». На тій прес-конференції Майкл Помпео оголосив, що США збираються внести зміни до закону «Про протидію противникам Америки через застосування санкцій» (CAATSA). Таким чином європейські компанії — інвестори російських газогонів («Північного потоку-2» та «Турецького потоку») потраплять під дію санкцій. Американський експерт з аналітичного центру «Атлантична рада» Брайан О’Тул та колишній координатор Державного департаменту США із санкційної політики, а нині також експерт «Атлантичної ради» Деніел Фрід називають такий крок «значною ескалацією» з боку держсекретаря Помпео та Адміністрації Дональда Трампа в «сазі під назвою «Північний потік-2». Американські експерти вважають, що хоча санкції націлені саме на газогін, утім, одним із наслідків цього може стати посилення протистояння між США та Німеччиною. Вони зазначають, що такий спосіб протидії шкідливому для національної безпеки США та ЄС проекту може зашкодити відносинам двох країн.

Ще 1 липня в економічному комітеті німецького Бундестагу відбулися слухання «Безпека суверенітету німецьких та європейських рішень в енергетичній політиці». Ключовою темою обговорення були американські санкції проти будівництва «Північного потоку-2». Захист останнього, як видно зі слухання, у Берліні зарахували до питань європейського суверенітету. Хоча одним із ключових спікерів на тих слуханнях обрали чомусь кремлівського лобіста, хоч і німецького екс-канцлера, а нині голову наглядової ради Nord Stream AG Ґергарда Шредера.

Німецька преса, як і більшість депутатів, відреагувала на його участь у дискусії доволі критично. «Я тут не для того, щоб політизувати, а тому що мене запросили», — розпочав свою промову на слуханні Шредер, що само собою було доволі зухвало, бо далі екс-канцлер закликав до розробки й впровадження контрсанкцій проти США. Це скидалося якраз на політизацію. Утім, і серед політиків, і серед німецьких експертів, присутніх на слуханнях, можна було почути одноголосну критику американських санкцій.

Торік у грудні будівництво «Північного потоку-2» (який уже тоді був готовий на 94%) призупинили через початок дії американських санкцій. Ухвалений наприкінці 2019-го оборонний бюджет США на 2020-й фінансовий рік закріплював не лише фінансову допомогу для України, а й санкції проти двох російських газопроводів. Як наслідок, швейцарська компанія Allseas, що прокладала «Північний потік-2», вивела свої судна-трубоукладачі Pioneering Spirit та Solitaire із зони робіт у водах Данії. Ці дії призупинили будівництво газогону на певний час, а також принесли певні позитивні рішення для України. Однак Газпром зумів знайти шпарину для обходу цих рішень, і небезпека добудови необхідних 120 км трубопроводу наростала дедалі більше.

Саме тому в проекті оборонного бюджету на наступний рік, який 20 липня ухвалили вже в Палаті представників американського Конгресу (але до його повноцінного ухвалення може минути ще чимало часу, адже після цього голосування його скерували на розгляд Сенату, а далі потрібне буде схвалення президентом), конгресмени пропонують ухвалити значно жорсткіші санкції. Зокрема, вони вимагатимуть від усіх причетних до проекту компаній відмовитися від співпраці, якщо вони не бажають потрапити під санкції.

Не чекаючи голосування, 15 липня Майк Помпео оголосив про зміни в уже згаданому законі «Про протидію противникам Америки через застосування санкцій». Цей закон набрав чинності влітку 2017 року як поєднання кількох санкційних законів (проти Росії, Північної Кореї та Ірану, хоча спершу був лише проти останнього). Зокрема, він закріплював увесь перелік американських санкцій проти Росії через війну на Донбасі. Розділ 232 закону визначав санкції, пов’язані з будівництвом «Північного потоку-2», однак на той час Держдеп повідомляв, що інвестиції та позики, проведені до дати набрання чинності закону, не підпадатимуть під санкції. 15 липня він це положення змінив, на що доволі різко відреагували не лише в Берліні, а й у Брюсселі та країнах, чиї приватні компанії (як і німецькі Wintershall Dea та Uniper) належать до п’ятірки основних інвесторів проекту: французька Engie, австрійська OMV та англо-нідерландська Shell. Поза офіційними заявами, найбільшу ініціативу виявив французький парламентар, які закликав ЄС до активних дій. «Настав час Європі утвердити свою владу. Вона не може терпіти такий напад на свій енергетичний суверенітет», — заявив Клод Керн, доповідач французького комітету в європейських справах 17 липня. Попри те що слухання в енергетичному комітеті Бундестагу відбувалися ще до оголошеного посилення санкцій з боку Держдепу, там можна було почути критику санкційної політики США в питанні «Північного потоку-2» не лише з вуст депутатів, що можуть мати певний інтерес у добудові цього проекту, а й від незалежних спікерів. На думку Кірстен Вестфаль з аналітичного центру «Німецький інститут міжнародних та безпекових справ» (SWP), санкції зумовлені зусиллями Америки щодо просування власного скрапленого природного газу на ринку Європи. «Вашингтон підштовхує до купівлі американських терміналів скрапленого газу», — вважає вона. Як приклад Вестфаль згадує підтримку США ініціативи «Тримор’я», що частково полягає в об’єднанні східноєвропейських газових ринків зі світовими та американськими терміналами СПГ.

Йонатан Гакенбройх з аналітичного центру «Європейська рада з міжнародних відносин» зазначив у своїй доповіді, що Адміністрація Трампа останнім часом дедалі частіше вдається до особистих санкцій: на початку червня президентським розпорядженням було запроваджено санкції проти суддів Міжнародного суду справедливості, які розглядають справи щодо можливих воєнних злочинів американських військових в Афганістані. Ідею контрсанкцій інші спікери не розвивали, але критика США щодо втручання в енергетичну політику ЄС була майже одностайною.

Загалом і німецька преса не дуже позитивно сприймає тиск США. «Чи можна змиритися з тим, що США вважають, ніби газопровід «Північний потік-2» проходить по Великому Каньйону, а не Балтійському морю?» — пише оглядач німецької газети Frankfurter Allgemeine Zeitung Йоганнес Пеннекамп у своїй колонці під назвою «Німецька дилема». У ній він розглядає проблеми, з якими стикається експортоорієнтована німецька економіка, коли погіршуються відносини з основними торговельними партнерами (зі США через «Північний потік-2», з Китаєм через Гонконг та Великою Британією через Brexit). У цьому контексті додається загалом напружена атмосфера у відносинах Вашингтона та Берліна, пов’язана з постійною критикою президента Дональда Трампа на адресу Німеччини — від вимог сплати борги за оборону до бажання вивести частину американського контингенту.

Серед німецьких політиків одними з найбільш критичних щодо проекту «Північний потік-2» є представники партії «Союз 90/Зелені». Хоча слід додати, що великою мірою вони йому опонують з огляду на екологічні перестороги. На думку депутатки від «зелених» Клавдії Мюллер, німецька влада сама себе ізолювала в справі газогону. «Федеральний уряд зважав лише на національний інтерес у питанні побудови газопроводу на дні Балтійського моря та опинився в такій ситуації, з якої не може знайти вихід», — вважає вона.

Власне депутати від цієї партії робили запит до міністерства економіки Німеччини щодо контрсанкцій і дістали абсолютно однозначну відповідь: «Жодних власних контрзаходів наразі не заплановано». Німеччина поки що веде переговори із цього питання з європейськими партнерами.

Позиція німецького уряду, заяви країн Західної Європи, як-от заява французьких парламентаріїв та власне брюссельських чиновників в особі високого представника ЄС у закордонних справах Джозепа Борреля (він висловив занепокоєння зростанням використання санкцій США проти європейських компаній), стоять супроти не лише української позиції, а й інтересів східноєвропейських країн — членів ЄС. До того ж тут ідеться не просто про риторику країн, а й про рішення, наприклад, суду ЄС. У 2016 році Європейська комісія за запитом Німеччини дозволила збільшити обсяги постачання російського газу через трубопровід OPAL — одну з основних магістралей трубопроводу «Північний потік». З часу, коли він почав працювати 2011-го, Газпром міг постачати Україні сировину менше ніж на 50% потужності. Торік державна польська енергетична компанія PGNiG подала до суду ЄС у цій справі, і він постановив, що таке рішення було «порушенням принципу енергетичної солідарності». Винесене рішення дало позитивні наслідки не лише для компанії-позивача, а й для нашої держави, оскільки Газпрому довелося знову збільшити обсяги транзиту через Польщу та Україну.

Попередні санкції, закріплені в оборонному бюджеті США на 2020-й, мали також багато позитивних наслідків для України. Головний з них — продовження контракту щодо транзиту російського газу українською територією на сприятливих умовах. Україна та країни Східної Європи мають так само максимально використати можливості, які відкриваються з новими санкціями (чи погрозами їх застосувати, бо поки що безпосередньо змін до положень CAATSA не було внесено). Експерти згодні в одному: санкції знову сповільнять введення проекту в експлуатацію, але його все одно запустять. Однак відбудеться це, найімовірніше, на фоні гарячої суперечки між США та країнами Західної Європи.

Автор: Ольга Ворожбит

Джерело: «Український Тиждень» (https://tyzhden.ua/World/245925), матеріал друкованого
видання № 30 (662)