rss
09/25/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Спорт \ Футбол. Коли Україна вкинула м’яч
Title 
 Один із перших футбольних матчів на теренах
Стрийського парку

Справжні вболівальники святкують 126-ту річницю українського футболу! 14 липня 1894 року, в суботу, о 17:00, у Львові відбувся перший офіційний футбольний матч на території сучасної України.

Дві команди – гімнастичного товариства «Сокіл» зі Львова, що насправді називалася чудернацько – «Гімнастично-співоче коло вчителів», та збірна Кракова – бігали на полі новенького стадіону «Виставковий», збудованого в британському стилі 100х120 м.

Дуже поспішали львів’яни, треба було встигнути до початку ІІ Крайової (Загальнонаціональної) виставки. Останні роботи на території парку імені Яна Кілінського (нині – Стрийський парк) завершилися лише у травні 1894 р.

Трибуни, як на ті часи, виявилися гігантськими – у довжину 140 метрів; вони мали 12 рядів та окремі ложі для почесних гостей. Квиток на стадіон, що вміщував 7000 глядачів, коштував 50 центів – для дорослих і 15 – для дітей.

А тепер – головне. Для присутніх того вечора футбол був справжнім атракціоном, бо на трибунах навряд чи хто із глядачів розумів, чому це дві команди бігають за шкіряним м’ячем?

* * *

Як повідомляла «Gazeta Lwowska», «Гімнастично-співоче коло вчителів» грало у білих футболках та сірих гімнастичних штанцях, а гості – у білих футболках та синіх гімнастичних штанцях.

Поєдинок судив один із засновників скаутства у Кракові, активний інструктор гімнастичного товариства «Сокіл», професор Зигмунд Виробек (Zygmunt Wyrobek; 1872-1939).

Стійками воріт служили два прапорці, устромлені у землю на відстані 12 кроків один від одного: ні бічних ліній, ні кутових позначок, ні штрафних майданчиків. Тільки грай у «копаний м’яч», як колись у Галичині називали футбол.

Подивитися велику спортивну програму ІІ Юнацьких змагань гімнастичного товариства «Сокіл», які підготували організатори ІІ Крайової виставки, 14 липня 1894 р. на стадіоні «Виставковий» зібралося приблизно три тисячі уболівальників.

* * *

Затяті футболісти копали м’яч: за однією версією – …шість хвилин, за іншою – сім. До першого гола, забитого львів’янами.

Звісно, гості дуже хотіли відігратися, але після забитого м’яча організатори спортивної програми ІІ Юнацьких змагань гімнастичного товариства «Сокіл» одразу попросили гравців… залишити поле.

Мовляв, цього було досить для знайомства глядачів із футболом.

Керівник програми ІІ Юнацьких змагань заявив:

- Хлопці, ви все показали, гол забили. Люди на трибунах зрозуміли, що таке гра в м’яч. Прошу зійти.

Кажуть, футболістів делікатно попросили із поля, адже до глядачів уже вибігли учасники наступного номера спортивної програми ІІ Юнацьких змагань товариства «Сокіл» – гімнасти! Спортивна програма того вечора була дуже насиченою.

Не повірите, цвяхом програми був у львів’ян не футбол.

Із нетерпінням і ложі, й трибуни чекали на… велоперегони. У місті Лева ровер саме увійшов у моду.

* * *

Отже, матч львівського «Гімнастично-співочого кола вчителів» проти збірної Кракова закінчився із рахунком 1:0 на користь господарів. Єдиний м’яч у ворота гостей правою ногою вгатив 16-річний другокурсник Львівської учительської гімназії Володимир Хоміцький (1876-1953), який грав на лівому краї.

Ні, велике спортивне майбутнє його не дочекалося. Як того і бажав Володимир, у 1896 р. випускник Львівської учительської гімназії отримав атестат, потім форвард далі вчився – у Львові та Відні – і згодом став учителем фізкультури XI львівської гімназії. Кажуть, він мав слабке здоров’я, і в 1953 р. помер у злиднях.

Тактики та стратегії в діях футболістів обох команд 14 липня 1894 р. на стадіоні «Виставковий» майже не було, бо головним завданням вважалося – проштовхнути м’яч повз воротаря у ворота. У чім тут була справа?

Гімнастичне товариство «Сокіл», яке першим у Львові стало об’єднувати прихильників «копаного м’яча», було засноване ще в 1863 р. Але понад тридцять років належного стадіону Львів не мав. Грати доводилося на широкому полі біля Стрийського кладовища (тепер тут – Академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного). «Грати» – це голосно сказано, здебільшого гімнасти бігали у багнюці.

* * *

 Title
 Володимир Хоміцький (крайній ліворуч) з іншими
учасниками товариства «Сокіл», 1900 р.

Що прикметно, матч львівського «Гімнастично-співочого кола вчителів» проти збірної Кракова відбувся 14 липня 1894 р. як окремий захід у рамках програми ІІ Крайової виставки. Вона почалася 5 червня 1894 р. у Львові на верхній терасі парку імені Яна Кілінського, і тривала до 10 жовтня т. р. Її відвідало близько мільйона осіб.

Оскільки Галичина тоді входила до складу Австро-Угорщини, на початку вересня 1894 р. експозицію своєю присутністю ощасливив цісар Франц Йосиф I.

Як пишуть дослідники, зокрема, Богдан Люпа: «З нагоди виставки у місті запустили перший електричний трамвай, музичний фонтан, канатну дорогу та інші технічні новинки того часу. Проводилися різні конференції – той же Іван Франко брав участь у літературних злетах».

* * *

Едмунд Ценар

Хрещеним батьком львівського футболу називають місцевого професора Львівської вчительської семінарії Едмунда Ценара (1856-1913). Це він, міський вчитель гімнастики, став провідним пропагандистом ігрових видів спорту, а в 1867 р. був одним із головних організаторів гімнастичного товариства «Сокіл».

Як пише у книжці «Копаний м’яч. Коротка історія українського футболу в Галичині» (2016) Денис Мандзюк: «Щороку він (Едмунд Ценар. – О. Р.) їздив за кордон на педагогічні студії, а в 1889 р. відвідав Англію, де й побачив досі невідому розвагу. Через два роки він видав польською мовою посібник «Гімнастичні ігри шкільної молоді» («Gry gimnastyczne młodzieży szkolnej»), в якому, зокрема, коротко виклав правила нової гри.

Першим у Львові він узявся розвивати футбольну культуру – видав правила гри із малюнками, запровадив тренування у Товаристві вчителів і, зрештою, створив у 1891 р. першу у місті футбольну команду – «Гімнастично-співоче коло вчителів».

Досі побутує легенда, буцімто у 1892 р. професор Ценар привіз з Англії справжній футбольний м’яч. Достеменно відомо одне: до самої смерті Едмунд Ценар не розлучався з футболом, хоча був впливовим вчителем гімнастики та інших видів спорту, видав майже два десятки спеціалізованих книжок, пов’язаних зі спортом.

* * *

На Лівобережній Україні зацікавилися футболом, коли на початку 1880-х років, за дорученням Військового відомства керівник курсів із підготовки фахівців фізичного виховання для кадетських корпусів Російської імперії, полтавчанин Олексій Дмитрович Бутовський (1838-1917) почав виїжджати у закордонні відрядження.

Неодноразово він відвідував передові навчальні заклади Швеції, Данії, Німеччини, Бельгії, Англії та Франції, де вивчав викладання гімнастичних дисциплін, поки у 1890 р. його увагу не привернув футбол. Доповівши про побачену гру, від Військового відомства Олексій Бутовський отримав чітке завдання: з’ясувати суть і вивчити правила гри у британський футбол.

Підготована ним у Львові група викладачів (!!!) гри у футбол за англійськими правилами із новітніми доповненнями (1891) влаштувала показовий майстер-клас.

Через десять років у Львові був заснований перший польський клуб – «Lechia».

* * *

Насправді, в Україну футбол забіг набагато раніше, аніж 1892 року.

Ще у 1878 р. першими цей вид спорту стали культивувати службовці англійських підприємств в Одесі, які створили команду при «Одеському Британському атлетичному клубі» (ОБАК).

З них брали приклад студенти, школярі, тільки потім – робітники. Це стало поштовхом до розвитку футбольної інфраструктури в місті, й у 1884 р. тут, у Північній Пальмірі, з’явилося перше поле для проведення ігор.

На початку ХХ ст. в Україні виникли перші футбольні клуби: Львів («Слава» – 1903, «Чорні» – 1904, «УКС» – 1906, «Погонь» – 1907); Київ («Південь» – 1904, «Політехніка» – 1906); Миколаїв («Техніка» – 1906); Перемишль («Сянова Чайка» – 1907); Харків («Перша харківська футбольна команда» – 1908); Краматорськ («Казино» – 1909); Юзівка («Кальміус» – 1910).

У 2012 р. другий президент України Леонід Кучма в одному з інтерв’ю не без гордості стверджував: «Наш футбол – старший за російський, він має майже такий самий вік, як бразильський чи італійський. Ми мусимо про це всюди говорити голосно: нехай усі знають, що в Україні є великі спортивні та футбольні традиції».

Що тут додати…

 

Автор: Олександр Рудяченко

Джерело: «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua/rubric-sports/3062199-futbol-koli-ukraina-vkinula-mac.html)

Білл Мосієнко. Хокеїст-кулеметник «Мосі»

Олімпійський чемпіон Євген Яровенко: «Досі згадую єврокубкові матчі з «Дніпром»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com