rss
08/04/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Маркс і сучасні «антирасисти»

За всіх обставин і BLM, і західні професори, які звуть себе марксистами, останніми не є, попри всю свою антикапіталістичну риторику.

«Співзасновниця BLM підтверджує те, що відомо кожному, хто читав їхні твори: вони пишаються тим, що є марксистами». Так анонсований виступ цієї активістки e програмі The Real News. А от її власні слова: «Ми справді маємо ідеологічну платформу. Я [Патрісс Каллорс. – С.Г.] й Алісія [Алісія Гарза, ще одна співзасновниця BLM], зокрема, є натренованими організаторами. Ми – підготовані марксисти. І ми добре розбираємося в ідеологічних теоріях».

Заяв такого ґатунку з боку фундаторів, ідеологів й активістів руху Black Lives Matter (BLM) вистачає. Як вистачає й інвектив на їхню адресу – й адресу тих численних професорів західних вишів, які ідейно підготували нинішні події, що вилилися, передусім у США, в маніфестації, погроми та соціальний терор проти інакодумців, – щодо належності до марксизму чи неомарксизму. Мовляв, саме у вченні Маркса й Енгельса лежить коріння нинішньої ситуації, яку, скажімо, російська публіцистка Юлія Латиніна називає «соціалістичною революцією» у цитаделі демократії та ринку – Сполучених Штатах. Інші критики, хоч і не настільки категорично, теж вельми злим і не тихим словом згадують двох бороданів і їхні теоретичні побудови.

Авторові цих рядків належить чимало статей із жорсткою критикою на адресу Карла Маркса та його alter ego – Фрідріха Енгельса, особливо у зв’язку з їхнім «Маніфестом комуністичної партії», настанови якого поклали в основу соціально-економічної політики спершу Ленін і Троцький у 1918-21 роках, а потім Сталін, починаючи з 1929 року. Найгірше тут було те, що самі Маркс й Енгельс урешті-решт вийшли на іншу модель політичного й економічного ладу, заснованого на загальному виборчому праві, кооперації й акціонерних товариствах, які лягали в основу «суспільства асоційованих виробників» (у «Капіталі» ви не знайдете слова «комунізм»), але так і не дезавуювали свого «Маніфесту». А тим часом радянський НЕП – з усіма його успіхами та ґанджами – це втілення ідей третього тому «Капіталу», як і в’єтнамський НЕП другої половини 1980-х, але водночас без загального виборчого права...

Але за всіх обставин і BLM, і західні професори, які звуть себе марксистами, останніми не є, попри всю свою антикапіталістичну риторику. Адже Маркс і Енгельс захищали інтереси переважної більшості населення, людей праці (разом із «пролетарями розумової праці»), натомість у центрі уваги BLM і згаданих університетських професорів (та й багатьох начебто-лівих політиків Заходу) інтереси меншин і нероб, які сидять на велфері (зверніться до програмних документів BLM – там оспівується неробство чорношкірого люду, якому, мовляв, білі тяжко завинили, а тому повинні утримувати його до кінця часу).

За Марксом, історична місія капіталу реалізується тоді, коли праця за межами абсолютно необхідного для життя стане «всезагальною потребою», а «всеосяжне працелюбство... розвинеться як загальне надбання нового покоління». Як на мене, учасники протестів і погромів демонстрували прямо протилежне... І взагалі Маркс просто-таки оспівує працю, людську креативність, здатність до перетворення світу, а разом із тим – продуктивність «усезагального суспільного знання», «всезагального інтелекту», «суспільних продуктивних сил у формі знання», тож реальним утілювачем ідей «Капіталу» є Ілон Маск, а зовсім не BLM й іже з ними...

Ці сюжети можна продовжувати й продовжувати, проте перейдімо до інших, утім, прямо пов’язаних із цими. Добре відомо, що «антирасисти» у США, і не лише там, плюндрують і нищать пам’ятники Колумбу й іншим відкривачам Нового світу, – мовляв, ті принесли горе та нищення, лиху колонізацію та зловісне рабство. А ось що писали щодо відкриття Нового світу та його наслідків Маркс й Енгельс (у першій – історичній, а не політичній – частині «Маніфесту»): «Відкриття Америки та морського шляху навколо Африки створило для буржуазії, яка підіймалася, нове поле діяльності. Остіндський і китайський ринки, колонізація Америки, обмін із колоніями, збільшення кількості засобів обміну і товарів взагалі дали нечуваний доти поштовх торгівлі, мореплаванню, промисловості і цим викликали у феодальному суспільстві, яке розпадалося, швидкий розвиток революційного елементу... Пар і машина зробили революцію в промисловості... Велика промисловість створила всесвітній ринок, підготований відкриттям Америки. Всесвітній ринок викликав колосальний розвиток торгівлі, мореплавання і засобів сухопутного сполучення. Це, своєю чергою, вплинуло на розширення промисловості, і тією ж мірою, якою росли промисловість, торгівля, мореплавання, залізниці, розвивалася буржуазія, вона збільшувала свої капітали й відтискала на задній план усі успадковані від середньовіччя класи. Буржуазія швидким удосконаленням усіх знарядь виробництва та нескінченним полегшенням засобів сполучення втягує у цивілізацію всі, навіть найбільш варварські, нації».

Іншими словами, Маркс й Енгельс виступають тут як співці «білої людини», яка, нехай і жорстокими засобами як усередині самої Європи, так і поза нею, творить усесвітню цивілізацію і втягує в неї «найбільш варварські нації».

Можливо, у наступні роки два бородані переглянули свої погляди? Ні, вони їх конкретизували та поглибили. Ось що Маркс писав у 1850-х про Індію: «...Яке не було сумне з погляду суто людських почуттів видовище розпаду й руйнування цих десятків тисяч працьовитих, патріархальних, мирних соціальних організацій, як не прикро бачити їх кинутими у безодню горя, а кожного з їхніх членів, що втратив одночасно як свої давні форми цивілізації, так і свої споконвічні джерела існування, ми все ж не повинні забувати, що ці ідилічні сільські общини, якими нешкідливими вони б не здавалися на перший погляд, завжди були міцною основою східного деспотизму, що вони обмежували людський розум найвужчими рамками, роблячи з нього покірне знаряддя забобонів, накладаючи на нього рабські ланцюги традиційних правил, позбавляючи його будь-якої величі, будь-якої історичної ініціативи. ...Ми не повинні забувати, що це позбавлене гідності, нерухоме й рослинне життя, ця пасивна форма існування викликала, з іншого боку, на противагу собі, дикі, сліпі й неприборкані сили руйнування і зробила в Індостані саме вбивство релігійним ритуалом. Ми не повинні забувати, що ці маленькі общини носили на собі тавро кастових бар’єрів і рабства... Здійснюючи соціальну революцію в Індостані, Англія, щоправда, керувалася найнижчими інтересами й проявила тупість у тих способах, за допомогою яких вона її нав’язувала Індії. Але не в цьому справа. Питання – у тому, чи може людство виконати своє призначення без корінної революції у соціальному стані Азії. Якщо не може, то Англія, незважаючи на всі свої злочини, була несвідомим знаряддям історії, здійснюючи цю революцію».

А ось фрагменти іншої статті на цю ж тему: «Англії належить виконати в Індії подвійну місію: руйнівну і творчу, – з одного боку, зруйнувати старе азіатське суспільство, а з іншого боку, закласти матеріальну основу західного суспільства в Азії... Політична єдність Індії... є першою передумовою її відродження. Ця єдність, встановлена англійським мечем, буде тепер зміцнена й назавжди закріплена електричним телеграфом. Без індійської армії, організованої та вимуштруваної британським унтер-офіцером, – цієї необхідної умови для завоювання Індією незалежності, – вона не перестала б служити здобиччю першого ж іноземного завойовника. Вільний друк, уперше запроваджений в азіатському суспільстві і керований переважно спільними нащадками європейців й індусів, є новим могутнім фактором його перебудови... З корінних жителів Індії, яким неохоче і в досить убогих розмірах дають освіту під англійським наглядом у Калькутті, виростає новий клас, озброєний знаннями, необхідними для управління країною, і долучений до європейської науки... Мешканці Індії, за визнанням самої англійської влади, мають особливу здатність пристосовуватися до абсолютно нових умов праці і засвоювати необхідні знання...» І так далі, і таке інше – читайте класичну статтю «Майбутні результати британського панування в Індії».

І не менш красномовні тексти Маркса й Енгельса, присвячені рабству. Вони – що зрозуміло вже з наведених цитат – були лютими ненависниками рабства. А водночас вони вважали його необхідним етапом розвитку цивілізації. «Існування держави й існування рабства – нерозривно пов’язані одне з одним. Антична держава й античне рабство – ці неприкриті класичні протилежності – були прикуті одна до одної». Це – Маркс. А ось що писав Енгельс: «Лише рабство зробило можливим у більшому масштабі розподіл праці між землеробством і промисловістю, і в такий спосіб створило умови для розквіту культури стародавнього світу – для грецької культури. Без рабства не було б грецької держави, грецького мистецтва та грецької науки; без рабства не було б і Римської імперії. А без того фундаменту, який був закладений Грецією і Римом, не було б і сучасної Європи. Нам ніколи не варто було б забувати, що весь наш економічний, політичний та інтелектуальний розвиток має своєю передумовою такий лад, у якому рабство було тією ж мірою необхідним, у якій і загальновизнаним. У цьому сенсі ми маємо право сказати: без античного рабства не було б і сучасного соціалізму».

І нарешті. Карл Маркс написав низку статей для британської преси про Громадянську війну 1861-65 років у США. У цих статтях він аналізував дії армій Півночі та Півдня, критично чи позитивно оцінював законодавчі акти Конгресу та ініціативи президента Лінкольна, описував настрої тих чи інших соціальних груп. І ось до якого висновку він дійшов, розмірковуючи, чому Південь зумів виставити таку кількісно значну та боєздатну армію, що змогла акумулювати в собі чи не весь «білий» людський потенціал рабовласницьких штатів: «Рабство перетворилося з ахіллесової п’яти Півдня на його невразливий панцир. Завдяки рабам, які виконують усю продуктивну роботу, Південь може поставити під рушницю все своє боєздатне населення!»

Ось так. І для того, щоб зруйнувати цей панцир, знадобилося чимало крові (переважною мірою «білих»), жорстоких дій військ Півночі, спрямованих на руйнацію промислового потенціалу Півдня, і політичних акцій, які крок за кроком не лише юридично звільняли, а й налаштовували рабів проти їхніх власників. Інакше б, за Марксом, раби так і залишилися рабами...

А тепер самі оцініть, чи є ідеологи BLM і західні професори, які звуть себе марксистами, хоч якимось чином причетними до ідей Маркса й Енгельса.

Автор: Сергій Грабовський

Джерело: «День» (https://day.kyiv.ua/uk/blog/polityka/marks-i-suchasni-antyrasysty)

Людиноненависницька психопатія іде у відкритий наступ

Чому ми вболівали за Анджея Дуду (Враження від президентських виборів у Польщі)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com