rss
11/27/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Людиноненависницька психопатія іде у відкритий наступ

Вкрай трагічна минулотижнева історія угод з РФ отримала ще більш трагічне продовження. До нелюдських психопатологічних вчинків Росія вдавалася не раз – особливо з початку 2014 року. Однак такого демонстративного відкритого людиноненависництва в історії цієї війни ще не було.

Нагадаємо початок історії.

13 липня 2020 року група розвідників потрапила на мінне поле, командир взводу Дмитро Красногрудь (позивний «Мир») загинув на місці.

Начальник української сторони СЦКК, за посередництва СММ ОБСЄ, домовився з росіянами про те, щоб забрати тіло загиблого.

З цією метою в «сіру зону» вирушила група з 9 осіб, одягнених у білі каски та білі жилети.

Коли група наблизилася до тіла на 15 метрів, росіяни почали розстрілювати її з трьох боків.

Спершу було поранено сержанта, йому на допомогу кинувся військовий медик Микола Ільїн. Медика росіяни розстріляли. Ще одного офіцера було травмовано. Група відступила – і лишила не тільки тіло вбитого медика, а й ще живого пораненого сержанта.

Все армійське керівництво кинулося домовлятися з Росією – однак чи то не змогло запропонувати ворогові достатньо привабливий колір касок та жилетів, чи то росіянам набридла легка здобич, але до нової угоди так і не дійшли.

Як гордо пишуть українські офіційні джерела, «окупанти відмовлялися надати українській стороні дозвіл на його пошуки у «сірій зоні».

Який дозвіл?!!

Це територія України!

Це навіть не окупована територія.

У таких випадках не питають дозволу – а дають накази артилерії розчистити підходи, дають накази аеророзвідці визначити місце розташування пораненого і засідок окупантів, дають накази бронетехніці вирушити на допомогу – під прикриттям артилерії.

І діють швидко, не витрачаючи часу навіть на балачки з вищим керівництвом – бо там поранений воїн помирає – без води, без їжі, без ліків.

Такі випадки траплялися на війні не раз – стратегія ця для росіян не нова: наставити мін, почекати поранених, полювати на тих, хто прийде на допомогу.

І українські воїни виходили із цієї халепи теж не раз – кадрові військові при цьому мусіли сваритися з «миролюбним керівництвом», якому «з Києва дзвонили» (а дзвонили з Києва нашим воїнам майже з самого початку війни, як тільки найвище керівництво країни переконалося, що до їхніх дуп війна не дійде – так і почали дзвонити, ніби їм за то додаткові гроші платять). А добровольці мусіли сваритися з кадровими військовими – і це якраз і була одна з причин того, що українська влада докладала неабияких зусиль до того, аби витурити добровольців фронту. Витурити з війни всіх тих, котрі відмовлялися здаватися ще до початку бою, котрі йшли відвойовувати своїх вбитих чи поранених товаришів, котрі відмовлялися бути маріонетками у російському тирі.

Що ж, вільний дух з армії майже весь витравили, лишилися, як бачимо, переважно офіцери радянської «закалки», котрі свого неозброєного командира бояться більше, ніж озброєного ворога.

Інакше тяжко пояснити і згоду бійців іти в білому маскараді, і згоду їхніх командирів відпускати своїх людей на вірну смерть без вогневого прикриття.

Title 
 Військовий медик Микола Ільїн.
Запам’ятаймо його живим

Колись в радянській армії спеціально на то солдатів дресирували, імперії, в якій людей забагато (і всі вони забагато їдять) така стратегія була вигідною – аби люди йшли на безглузду смерть за наказом ще більш безглуздого командира. Людей владі імперії було не шкода, то був відновлювальний ресурс.

У випадку української влади все навпаки: людський ресурс, талановиті бійці – то єдине, на чому ця влада і ця країна тримається. Не буде бійців – все, і цій владі, і цій країні гаплик прийде швидко і невідворотно. Більше жодного ресурсу ні в цієї влади, ні в цієї країни нема. Зброї нема, грошей нема, світові і Україна, і її влада, за великим рахунком, «до лямпочки»: у всіх своїх проблем вистачає, в крайньому випадку у всіх прессекретарів вже готові шаблони для того, щоб висловити свою неймовірну стурбованість. І навіть якщо самій владі і вдасться втекти в якусь там Іспанію, то їх або місцева влада посадить за відмивання грошей, або ж російська влада дбайливо пришле їм російський чай, парасольку, краватку… Просто так, з принципу. Так само, як і просто так, з принципу, у критичний час зіллє записи перемовин з цією ж російською владою, в яких українські співрозмовники запопадливо повзають на пузі, прикривши голову і дупу білими касками.

І єдиний рятунок – не повзати на пузі.

Не принижуватися.

Не змушувати принижуватися своїх підлеглих і підлеглих своїх підлеглих.

Не змушувати принижуватися своїх воїнів – бо єдина твоя надія на те, що житимеш ти і житимуть твої діти – це ці воїни, і то тільки доти, доки вони відмовляються принижуватися.

Допоки у воїнів є гідність – доти і є країна, і доти є влада.

Як тільки цей ресурс скінчиться – все. Жоден закордон вже не допоможе.

Але наразі цього не розуміє ні українська влада, ні українські генерали, котрі вже явно оговталися після переляку в 2014, ні українські офіцери, котрі ніби й не мали би вже жити у тому радянському страху перед «вишестоящімі» – але вже десь встигли того страху набратися.

А будь-які психопати, зрештою, як і інші звірі, страх відчувають на відстані – і ним активно користуються.

І Росія – не виняток.

Результат був неймовірно страшним.

Спершу окупанти віддали тіло Дмитра Красногрудя.

Далі – тіло пораненого, котрого лишили стікати кров’ю українські військові. Коли саме він помер – неможливо встановити, але кілька днів воно однозначно пролежало в «сірій зоні», в результаті достеменно ідентифікувати тіло відразу не було можливо.

А потім сталося найстрашніше.

З міркувань людяності я відділю цей текст рисками – якщо у вас слабкі нерви – читайте далі після рисок.

–––––––––––––––––––––––––––––

Як повідомляє «Укрінформ», відзняті знімки переданого окупантами тіла настільки жахливі, що на них не можна дивитися і, тим більше, публікувати.

Із незрозумілих причин воно було розпороте від тазу до шиї, після чого грубо зшито. Також тіло не зберігалося у морзі, через що воно було покрите великими трупними плямами.

Раніше на контрольованих окупантами інформаційних ресурсах також викладалося відео, на якому у голові трупа медика стирчить ніж.

–––––––––––––––––––––––––––––

Те, що росіяни катували полонених – не новина. Те, що вони знущалися з тіл вбитих воїнів – теж відома інформація, хоч і менш поширена. Хоча, тих, хто пам’ятає долю депутата «Батьківщини» Рибака, навряд чи це здивує. Але про такі випадки намагалися говорити набагато менше – хоча вони були досить поширеними. Хто хтів знати – той знав. Але на всі закутки про це не кричали зазвичай.

І росіяни, хоч десь там у соцмережах і хвалилися такими «досягненнями», але так на показ то раніше не виставляли.

А от такого – щоб домовитися з українським керівництвом та ОБСЄ про «наживку», вбити медика (не воїна!!!), потім демонстративно понівечити його тіло, зафільмувати процес – і після того віддати понівечені рештки – такого ще не було.

Зазвичай демонізація ворога – це кепська річ, злочини чинять люди, а не сатанинські сили.

Але саме такі випадки наштовхують на думку про те, що якісь не ті сили рухають такими людьми. І що ще страшніше – що за цими людьми стоїть ціла держава, котра їх якщо не виправдовує, то підтримує.

Це ціла епідемія людиноненависницької психопатії. Психопатії, небезпечної і для цілого світу, і навіть для країни, котра ту психопатію плекає і підтримує – бо рано чи пізно це божевілля обернеться і проти неї. Це та рушниця, котра не може не вистрілити, навіть якщо її розібрати по частинах.

Українська влада мала би розіслати ті фото того понівеченого тіла урядам всіх решти країн світу. То – видовище не для простих смертних, але уряди решти країн мають це бачити. То – їхня робота, і якщо вони не спохопляться і не організують системний спротив на рівні цілої планети, то найближчим часом аналогічні проблеми з’являться і у них – і набагато швидше, ніж вони думають.

Росія не збирається спинятися на Україні, вона навіть не збирається чекати, поки Україна впаде чи здасться. В неї вистачає і грошей, і сили, і нахабства продовжувати наступ на світ на багатьох фронтах паралельно. І грошами, і силою, і навіть нахабством її забезпечили значною мірою «західні партнери України». Минулих вихідних Росія перекидала військо в окупований (або, як ще його ввічливо називають у світі – «анексований») Крим. А там вже до Європи – ракети долетять.

P. S. Справа честі для української влади – підняти дупи з відпочинків і організувати похорон загиблих на найвищому рівні. І ходити на найвищому рівні на КОЖНІ похорони бійців. Вміли «домовлятися» із вбивцями, принижуватися і посилати бійців на смерть – вчіться ходити й на похорони. Можливо, хоча б так навчитеся цінувати життя тих, хто вас захищає.

Маркс і сучасні «антирасисти»

Чому ми вболівали за Анджея Дуду (Враження від президентських виборів у Польщі)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com