rss
08/07/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Вартість угод з РФ. Невивчений урок, сьомий рік повторення...

Минулий тиждень в Україні – гіркий і кривавий. Невивчені уроки Зеленопілля, Іловайська, Дебальцевого нагадують про себе тяжкими повтореннями. Росія вкотре розстріляла український військових, як мішені в тирі, проігнорувавши навіть домовленість з ОБСЄ (чого раніше намагалася уникати).

В українців мав би виробитися умовний рефлекс на такі речі ще відразу після Зеленопілля (Луганська область). Тоді російська артилерія з того боку кордону розстріляла групу українських військових, яким командування наказало зупинитися посеред поля, а потім розстріляла тих, хто приїхав евакуйовувати поранених.

Всього тоді загинуло 38 українських бійців, майже сотню було поранено.

Як розповідав Родіон Шовкошитний, волонтери тоді зібрали зустріч із керівництвом Міністерства оборони, зателефонували командирові підрозділу, котрий помирав там, під Зеленопіллям, поставили розмову на гучний зв’язок.

Керівництво Міністерства оборони… обмежилося тим, що висловило свою безмежну стурбованість. І – нічого, окрім безмежної стурбованості. Цей момент годилося би пам’ятати тим, хто розповідає про безмежний патріотизм тогочасного головнокомандувача і його шалений опір капітуляції.

Саме в ніч із 10 на 11 липня якраз була шоста річниця тих подій.

І того ж таки 10 липня 2020 року, на тій же ж таки Луганщині, у районі селища Троїцьке, Попаснянського району, загинув молодший лейтенант Тарас Матвіїв, командир взводу 24-ої окремої механізованої бригади ім. Короля Данила.

Title 
 14 липня 2020 року. Майдан Незалежності, Київ.
Прощання із загиблим на Луганщині Героєм України,
офіцером 24-ї окремої механізованої бригади ЗСУ
ім. короля Данила Тарасом Матвіївим.
Фото – Миколи Тимченка,  газета «День»

Матвіїв – громадський діяч, активіст Майдану, після Революції, разом з групою активістів, розшукував безвісти зниклих майданівців, а у 2015 році пішов на фронт добровольцем.

Цього злощасного 10 липня росіяни під час обстрілу влучили у бліндаж, той загорівся, у ньому було двоє бійців. Тарас кинувся на допомогу – і наступна міна прилетіла вже по ньому. Шансів вижити в нього вже не було.

«Ще в лютому 2015 р. один з інструкторів тактичної медицини розповідав нам, на той час новобранцям Збройних сил України, на Рівненському полігоні про сутність російських військових. Виявляється, останні полюбляють полювати на українських військових медиків, що називається, на «живця». Вони спеціально не вбивали, а намагалися поранити українських вояків, і очікували, коли тим прийдуть на допомогу медики… Чому така увага росіян до наших військових медиків? Чим їх менше, тим більше жертв серед поранених і травмованих вояків», - розповідає професор Микола Лазарович, ветеран війни проти Росії.

Цей процес нелюдського, направду сатанинського «ловіння на живця» за кілька днів вкотре повторився вже на Донеччині, поблизу Зайцевого.

13 липня 2020 року, за наказом командира батальйону, група військових дорозвідувала підходи до наших позицій на предмет ймовірності підходів диверсійно-розвідувальних груп ворога. Під час дорозвідки командир взводу потрапив на мінне поле, і загинув на місці.

Командувач ООС дав наказ на запит «режиму тиші», після чого начальник української сторони СЦКК, за посередництва СММ ОБСЄ, домовився з росіянами про те, щоб забрати тіло загиблого військового. Для цього було зорганізовано групу з 9 осіб: двох представників СЦКК, групи розмінування, також групи супроводу, до якої входив бойовий медик. Всі були одягнені в білі каски та білі жилети. Напевне, щоб було зручніше цілитися. Добре, що хоч мішені на собі не намалювали.

Якби то був перший рік війни – можна було б зрозуміти. Але сьомий рік! І подібні спроби «ловити на живця» траплялися ледь не щомісяця! Навіщо влаштовувати такий маскарад? Щоб підлизатися до ОБСЄ? Показати світові, як ми віримо Росії? Чи не занадто дорога «показуха»?

Тіло Василя Сліпака, до слова, росіяни теж спробували зробити «приманкою», але добровольці тоді поїхали забирати тіло на БМП, з вогневою підтримкою. Білі каски і білі жилети ніхто вдягати не додумався… Так, добровольців у ті роки неодноразово посилали у бій за недосяжні висоти – як це сталося із з групою,до якої входив «Міф». Їм наказали взяти висоту «Мурашник», а потім, за наказом «з Києва» звеліли повертатися назад і лишили без вогневої підтримки. Цей урок, до речі, теж мали би законспектувати прихильники тогочасного головнокомандувача – як зразок того ж таки шаленого опору капітуляції. Однак, на щастя, про повернення тіл тоді можна було «домовлятися» іншою мовою, без залучення СЦКК і ОБСЄ.

Доля групи в білих касках була трагічною. Коли до тіла лишалося 15 метрів, бойовики взялися за звичну сатанинську справу. Евакуаційну групу розстрілювали з трьох боків.

Як повідомив командир 35 окремої бригади морської піхоти Микола Палас, першим в групі йшов сержант розвідвзводу, який прийняв вогонь на себе – і отримав поранення.

Військові були змушені відійти назад та перегрупуватись. Бойовий медик та один з розвідників намагались надати допомогу пораненому сержанту, який відповзав назустріч групі. Однак росіяни продовжили вести вогонь, внаслідок чого медик загинув на місці, а офіцер розвідки отримав контузію. Його вдалося евакуювати офіцерам інженерно-саперної групи.

Тіло загиблого забрали росіяни. Пораненого сержанта розвідвзводу лишили стікати кров’ю у сірій зоні.

Як заявили військові, «наразі ведуться перемовини з представниками СЦКК, СММ ОБСЄ та «Вантаж-200» для подальшої евакуації тіла загиблого бойового медика та пошуку пораненого сержанта розвідвзводу».

Цікаві такі перемовини.

Не можуть домовитися про колір касок та жилетів?

Чи про те, скільки військових медиків брати з собою?

Title 

Скільки ще життів мають забрати росіяни, щоб українське командування нарешті вивчило урок єдиної мови, котру розуміє «та сторона»?

Чи життя медиків і військових – то прийнятна ціна для того, щоб сподобатися ОБСЄ і показати світові, що ми мирно-толерантні до непристойності, і готові терпіти, як нас розстрілюють – аби тільки про нас не подумали чогось поганого?

Втім, у подіях того кривавого тижня є один порівняно втішний момент.

У церемонії прощання з Тарасом Матвіївим на Майдані Незалежності взяли участь міністр оборони Андрій Таран і головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак. Президента України не було – але 13 липня він своїм указом присвоїв Тарасові звання Героя України.

Прощання транслювали провідні телеканали країни.

Будемо сподіватися, що прощання з бійцями, розстріляними 13 липня, відбудуться у не менш урочистій обстановці, в прямому ефірі телеканалів – і в присутності і міністра оборони, і головнокомандувача, і президента. Ці троє повинні на кожні такі похорони ходити, як на роботу. Власне, то і є їхня робота. Вони мають щоразу дивитися в очі батькам і матерям розстріляних воїнів. Дивитися в очі громадянам – і пояснювати їм, чому наших воїнів розстрілюють, а ті вдягають білі каски і жилети та покірно йдуть на розстріл.

Пояснювати, чому люди, посадовими обов’язками яких є захист життя громадян України і захист її території, замість захисту, домовляються про колір касок і жилетів для маскараду в російському тирі.

Пояснювати – допоки їм самим не запропонували у добровільно-примусовій формі вдягнути білі каски і білі жилети – і піти виконувати їхні посадові обов’язки не на Банковій, а на просторих степах під Зайцевим, Троїцьким, Авдіївкою…

Ввечері 14 липня росіяни поранили ще 7 бійців. На щастя, ніхто не загинув.

Але напрямок подій вгадати не тяжко.

Що буде робити українське суспільство? І з фронтом, і з владою, яка явно не хоче рухатися, поки їй не нададуть додаткового прискорення. Та частина суспільства, котра пішла на фронт, свою відповідь вже дала. Слово за тією частиною суспільства, котра лишилася вдома…

Вибори-2020 у Білорусі. Чи встоїть Лукашенко – і хто його намагається замінити? Частина друга

Президентські вибори в Польщі: Качинський матиме ще три роки спокою

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com