rss
10/22/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Наша духовність \ УГКЦ у Парагваї: Наші батьки багато бідували, але лишили нам українську культуру

Коли подорожуєш нашими парафіями по всьому світу, водночас виникає безліч різних думок: і як же сюди наших людей життя занесло, як понад сто років можна зберігати віру своїх предків, мову, культуру, та і навіщо їм це десь там, за 12 тисяч кілометрів від України…

Саме такі думки виникають, коли дивимося сюжет «Живого ТБ» про життя вірних Української Греко-Католицької Церкви в Парагваї.

Республіка Парагвай розташована у Південній Америці, між Бразилією, Аргентиною і Болівією. Це – за 12 тисяч кілометрів через Атлантичний океан від столиці України.

 Title

У Парагваї, на іншій півкулі Землі, вирує українське духовне життя, яке об’єднує тут парафія Введення в храм Пресвятої Богородиці в Енкарнасьйоні.

Українці прибули сюди майже сто років тому в пошуках кращого життя, та спершу їхнє зусилля були спрямовані на виживання.

Марія Кривінська-Ляшукова розповідає:

Title 

– Мій батько Володимир Кривінський мав 12 років, коли приїхав сюди з України. Тут не було чистої землі, були тільки ліси, в яких жили різні небезпечні звірі. Тому спершу хати робили на деревах, бо боялися.

Катерина Шостак:

– Тато з мамою брали таке велике листя, яке є в Парагваї, і робили з нього дах, аби на них дуже дощ не крапав. Потім люди почали рубати ліс і засаджувати землю. Люди трималися між собою в спільноті, були дуже згуртовані. Збиралися вечорами, співали, молилися разом. І на таких посиденьках вирішили, що їм потрібна церква.

Отець Володимир Філіпов, парох парафії Введення в храм Пресвятої Богородиці, Енкарнасьйон:

– Ця парафія народилася в 1975 році. Було тяжко це збудувати. Але не тяжко для тих, хто хоче…

Тут зберегли всі традиції, які родини привезли з України.

У Енкарнасьйоні парафія налічує до 270 родин. Багато людей, які не є українцями, полюбили наш обряд. Також є багато змішаних подружжів, які родинами приходять до храму.

Отець тут служить уже 25 років. Відчувається, що він зі своїми парафіянами – одне ціле.

Title 

Марія Кудик відзначає:

– У будь-яку годину, коли ми його закличемо, коли хтось хворий, він прийде. Чи як нам щось дуже треба... Це наша найперша допомога.

Українці в Парагваї переважно живуть у селах, які тут називають колоніями, і у багатьох з них віряни знайшли ресурс на зведення невеликих церков. Долати десятки кілометрів між цими колоніями – це вже звична справа для священника в Парагваї. Але кожна з десяти церков щомісяця має Службу Божу.

Та віряни не були б вірянами, якби молилися тільки раз на місяць. Тому коли нема священника, люди самі сходяться.

Марія Кривінська-Ляшукова:

– Ми самі сюди приходимо, молимося. Засідаємо і думаємо, що можемо поліпшити в церкві.

Здебільшого, люди тут займаються фермерством. Розводять худобу, свині, кури. І так заробляють свій щоденний хліб.

Пан Петро Кудик перейняв господарство батька:

– Мої тато були тутка, жили тутка. І ми тут уже 41 рік. Лишилися у старому гнізді. Маємо худобу. Сіємо 169 гектарів пшениці, сою, кукурудзу. І ще маємо 47 гектарів лісу. Ось зібрали пшеницю і посіяли сою. А ще вирощують «мадйогу» – це щось схоже на європейську картоплю.

Священник відзначає, що тут люди мусять багато працювати, але роботи не бояться.

Пані Марія:

– Тут земля прекрасна, дуже врожайна. Аби тільки хотілося працювати. Оце наш город. Маємо капусту, салат, уже огірки зійшли. Є мелони (диня). Мама розказували, що в Україні мали сади. Ми так само тут тримаємося того звичаю.

– Оце – дуб з України. Моєї сестри син їздив в Україну і привіз насіння. Я посадила, і він мені зійшов. Плануємо збудувати український салон, я хочу посадити цей дуб там, як символ українців.

– Ми тут далеко від України, – розповідає парафіянин, – але мову зберегли. Мене батьки навчили, а я вчу своїх дітей. Моя жінка не є з українок. Вона – парагвайка. Але ми тримаємо мову.

Отець Володимир розповідає, що колись тут навіть не мали букварів. Перші букварі якось привозили катехитки. Але якщо буквар порвався, то іншого не було.

– Але сьогодні ми щодня в контакті з Україною. Наші парафіяни по два-три рази на рік їдуть в Україну.

Марія Кудик:

Title Title 

– Ми маємо українського єпископа, українських катехиток, українського священника. Я кажу, то вже ліпше не може бути. Ми тут маємо велику силу.

Українці тут показали себе не тільки як добрі хлібороби, але і як люди науки.

Священник:

Ми маємо адвокатів, депутатів, які працюють у Парагвайському уряді. Є лікарі, професори.

Антоніо Криничний, професор, декан Парагвайського національного університету:

– Мої тато, мама були маленькі, коли приїхали до Парагваю. Вони тяжко працювали, багато бідували. Але вони нам лишили українську культуру. Ми тут так само їмо борщ, вареники. Не всі багаті, але всі весело, гарно працюють. Пишаємося, що ми є з українських родин, і можемо тут працювати.

Отець Володимир:

– Ми стараємося, щоб наші молоді люди були ревні, правдиві християни і щоб наше майбутнє покоління вміло зберігати свою мову, культуру, традиції, обряд, щоби наша Церква тут, у Парагваї, і далі процвітала.

Джерело: Департамент
інформації УГКЦ (http://news.ugcc.ua/articles/ugkts_u_paragvai_nash%D1%96_batki_bagato_b%D1%96duvali_ale_lishili_nam_ukrainsku_kulturu_90067.html)

Діла милосердя УПЦ США в час епідемії коронавірусу

Заява Асамблеї канонічних православ-них єпископів щодо перетворення історичного собору св. Софії в Константинополі на мечеть

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com