Літо — гаряча пора. У сьогоднішній ситуації це банальне твердження набуває нових смислів. Ситуація в Україні була далекою від ідеалу ще до пандемії та карантину.

Коронавірусна інфекція та її побічні ефекти все ускладнили, розрізали дуже багато наривів, які роками формувалися на тілі суспільства. Через це середовище нашого існування стало токсичним, тому зараз людям доводиться жити серед небаченого бруду, починаючи з інформаційного простору та суспільно-політичних явищ і закінчуючи міжособистісними стосунками.

Економіка – не виняток. Пандемія та карантини в багатьох країнах виявили чимало слабких місць сучасної економічної системи світу. Тому літо 2020 року мине під знаком падіння економіки від неочікуваного прозріння, очищення від усього зайвого та адаптації до нових реалій. Як і в кожен період масштабних змін, буде штормити. Це відображатимуть як показники економічної статистики, так і дії бізнесу та простих людей.

Основа нинішньої ситуації — тотальна невизначеність. Вона поширюється значно далі, ніж на відомий кожному студентові-економісту постулат про те, що ніхто не інвестує в умовах надмірної невизначеності. Ідеться навіть не про розширення діяльності, задля якого робляться інвестиції, а про регулярне ведення бізнесу.

Ось вам приклад.

Україна прийняла режим так званого адаптивного карантину, який передбачає посилення (або послаблення) карантинних обмежень залежно від збільшення (зменшення) захворюваності на коронавірусну інфекцію та смертності від неї. Це означає, що в будь-який момент, залежно від розвитку епідеміологічної ситуації, обмеження на економічну активність можуть збільшити або зменшити. А наявна статистика показує, що з початком літа захворюваність тенденційно зростає. Тобто жоден бізнесмен не має певності в тому, що завтра за інших рівних умов у нього буде така сама клієнтура й такий самий масштаб бізнесу, як сьогодні. Якщо точка беззбитковості лежить між умовними карантинним і некарантинним режимами роботи, то ніхто не може бути певним, що завтра його бізнес існуватиме як такий. Це підриває фундамент функціонування економічної системи.

Як діяти в такій ситуації? Збільшувати ціну товарів і послуг, перекладаючи підвищені ризики на споживачів? Дехто пробує так робити, але натрапляє на різкий спад продажу, бо в людей немає грошей, та й вони не толерують таку цінову стратегію. Пропонувати знижки, щоб отримати хоч якийсь грошовий потік? Так теж працюють, такий бізнес має куди більше клієнтів, але ризикує не звести кінці з кінцями, якщо така ситуація збережеться надовго. Остаточної відповіді на ці питання поки що не знайшли ні в Україні, ні у світі. Мабуть, вона лежить у площині виробництва необхідного мінімуму за резонною ціною.

Ось чому нинішній рівень невизначеності, можливо, безпрецедентний в історії. Навіть під час світових війн було більше визначеності, бо тоді розуміли, що економіка працює на військово-промисловий комплекс, а люди повинні намагатися вберегти свої життя та виробничі потужності, що працюють на армію. Займатися бізнесом у звичному режимі тоді не було сенсу — у цьому ситуація була визначеною на сто відсотків. Зараз, у принципі, ніхто не забороняє вести підприємницьку діяльність, але й ніхто не може сказати, чи буде з неї хоч якась користь. Тож поки така невизначеність зберігатиметься, а бізнес намагатиметься навпомацки до неї пристосуватися, економічна активність буде достатньо млявою і гостро мінливою. Динаміка економічної статистики тяжітиме до тієї траєкторії, яка забезпечуватиме необхідний мінімум у виробництві будь-яких товарів і послуг. Мабуть, про надмір доведеться забути надовго. Це стосується будь-чого.

Із невизначеності випливає дуже багато висновків та явищ, які зараз з’являються в економіці. У світі промисловість і торгівля стагнували ще до кризи – через протекціонізм та зміну вподобань споживачів. А тепер їхня слабкість реалізувалася в чіткому падінні: за даними консалтингової компанії СРВ, у березні обсяг глобальної торгівлі знизився на 4,3% рік до року, а промислового виробництва — на 4,7%. Великі транснаціональні корпорації починають свідомо звільняти людей. Для більшості бізнесу запровадження карантину було, немов грім серед ясного неба: ніхто не знав, чого чекати й що робити, тому звільняли чи відправляли людей у неоплачувану відпустку просто тому, що були змушені закритися на період карантину. Це були рефлективні дії зі сподіванням, що все повернеться в нормальне русло. Зараз обмеження поступово знімають, але життя без карантинних обмежень для багатьох не легше, ніж із ними. Надія на нормалізацію ситуації поступово згасає. Підприємці усвідомили: назад вороття немає, невизначеність зберігається, а ділова активність матиме тенденцію до скорочення. Тож вони почали свідомо адаптувати свій бізнес до нових умов, що, зокрема, передбачають чималі звільнення. Починається хронічна фаза кризи замість гострої, що була під час карантину. Схоже, світові центробанки це усвідомили, тому скоригували свою політику та комунікацію. Як видно з їхніх дій і заяв, слабка економічна ситуація збережеться принаймні на один — два роки.

Україна є однією з тих країн, які найбільше потерпають від деструктивних глобальних тенденцій. За даними Держстату, у квітні індекс промислової продукції зменшився на 16,2%. Це зовсім не найгірша динаміка серед галузей української економіки. Здавалося б, нічого дивного: багаторічна слабкість нашої промисловості не дозволяє сподіватися на кращий результат. Але річ не тільки в промисловості. Один зі стовпів економіки України останніх років, сільське господарство, також починає накульгувати на обидві ноги. Уряд прогнозує цьогорічний врожай зернових на 10–15% нижчим, ніж торік, а світові ціни на продовольство починають показувати цілком кризову динаміку. За даними tradingeconomics.com, ринкова вартість пшениці та кукурудзи знижується ще з березня, і сьогодні нижча відповідно на 11% та 26%, ніж рік тому. Дуже промовистий той факт, що зазвичай у травні-червні, на межі маркетингових років, ціна продукції рослинництва зростає, бо її запаси зменшуються, а до нового врожаю ще треба чекати. Натомість цього року спостерігаємо протилежну тенденцію, що сигналізує про високу ймовірність падіння цін на новий урожай.

Українська економіка потерпає не тільки від глобальних тенденцій, а й від самого карантину та його наслідків. Наприклад, зі зменшенням кількості міжнародних рейсів були надії на те, що туристичні потоки українців переорієнтуються на рекреаційні місця всередині країни. Але внутрішній транспорт працює не краще, ніж міжнародний. Його роботу нібито також відновлюють, але частота перевезень значно знизилася, тому, щоб кудись добратися, потрібно докласти незвично багато зусиль. До того ж, так званий адаптивний карантин також робить свій деструктивний внесок. Переважна більшість людей звикла планувати свої подорожі заздалегідь, купуючи квитки на транспорт та бронюючи житло за місяці до поїздки. Якщо людина заплатила за транспорт і проживання в межах своєї подорожі, а в останній момент виявиться, що в місці призначення роботу готелів обмежують, то хто поверне їй витрачені гроші? Перша хвиля карантину показала, що навіть загальновідомі світові компанії, що працюють у сфері транспорту чи готельного бізнесу, не завжди повертають гроші за ненадані послуги. Чи можна сподіватися на те, що це робитиме значно скромніший український бізнес? Звісно, що ні. Звідси випливає, що українці волітимуть або відмовитися від подорожей узагалі, або планувати їх якось так, щоб звести до мінімуму ризик втратити гроші. Зрозуміло, що це неабияк позначиться на діловій активності всередині країни.

Поведінка держави кардинально ускладнює ситуацію для економіки та контрагентів. Мало того, що економічна політика уряду в нинішніх умовах, м’яко кажучи, неадекватна, то ще й держава ще й повертається до старих, уже призабутих схем «доїння бізнесу». Про один приклад нещодавно довелося дізнатися з митниці. Є підприємство, яке багато років імпортувало сировину для виробництва й розмитнювало її, скажімо, по $100 за тонну. Незадовго після початку карантину митники повідомили йому, що, мовляв, ніде у світі немає такої ціни, тож цей товар потрібно розмитнювати по $170 за тонну. Інакше, ніж грабунком серед білого дня, це не назвеш. З огляду на інформацію про те, що митниця суттєво не добирає платежів до бюджету та що новому керівництву податкової та митниці погрожують звільненням у разі невиконання планів з бюджетних надходжень, такий факт цілком відповідає логіці подій і може бути системним. Зрозуміло, що це підвищує фіскальне навантаження на той бізнес, який ще залишається на плаву, а для багатьох створює нездоланні перешкоди для існування.

Але це не все. Держава вирішила «заробляти» гроші всюди, де тільки можна. Тому різко зросла концентрація патрульної поліції на вулицях українських міст і сіл. Це видно неозброєним оком. Складається враження, що патрульним поліцейським дали установку штрафувати за найменші порушення, щоб поповнити бюджет. Тому вони просто займаються тим, що чіпляються до водіїв. І ця проблема навіть гірша, ніж попередня. Бо в результаті реформи поліції чимало людей пішло туди працювати на ідеалах. Вони хотіли бути хорошими поліцейськими, а тепер їх просто потроху перетворюють на колишніх «мусорів». Люди повірили в те, що поліція може бути нормальною, а тепер вона своїми діями переконує, що нічого такого не буде. Якби реформа поліції була справді повноцінною, то нинішній ганебний державний рекет було би викорінено як явище.

Ось у такому токсичному середовищі ми проживемо це літо. Українці будуть змушені виживати серед інформаційного, кризового та правового шлаку. Його наявність — хороший привід і стимул для очищення. Сподіватимемося, що воно таки станеться в багатьох сферах життя. Головне, щоб ця надія не померла від COVID-19.

Автор: Любомир Шавалюк

Джерело: «Український Тиждень»
(https://tyzhden.ua/Economics/245037),
матеріал друкованого
видання № 26 (658)