«Хліб наш насущний дай нам на кожен день» - такими словами щодня в молитві звертаємося до Всевишнього. Як гарно пахне щойно випечена паляниця! А хто знає, скільки за цими маленькими приємностями безсонних ночей хліборобів?

Пшениця належить до найбільш стародавніх культур світу. Уже в VI тисячолітті до нашої ери високий рівень розвитку землеробства був на землях Аратти (Прионтида), тобто на території сучасної України. Тут аріями (від ар (санскр.) - земля, ґрунт) була започаткована перша хліборобська цивілізація. У ті часи єгиптяни купували зерно пшениці в наших пращурів. З тих пір українські землеробські технології поширювались по всьому світі, а Україна на віки залишилася землеробською державою.

В. Ремесло з колегами, 70-ті роки ХХ ст.

Пшениця – одна з перших диких рослин окультурених людиною. Недоліком диких форм пшениці було те, що відразу після дозрівання зерно осипалося з колосу. Збирати його було складно, а отже, доводилося споживати недозрілі зерна. Життєвий досвід показав, що зерно пшениці можна зберігати тривалий час без погіршення поживних якостей, тому людина стала культивувати пшеницю біля свого житла та відбирати кращі зерна. Аналіз колосків знайдених археологами, свідчить, що завдяки народному відбору в пшениці поступово зростала стійкість до осипання зерна з колосу. Процес окультурення був дуже тривалий і перехід до сучасних форм є результат впливу як випадкових чинників, так і цілеспрямованої селекції.

У І сторіччі нашої ери виробництво зерна в Україні досягло високого тогочасного розвитку. Праукраїнці вирощували пшеницю не тільки для власних потреб, але й на продаж. У слов’ян зерно пшениці було символом добробуту та життя, оберегом від негараздів. За часів Київської Русі, Литовсько-Польського князівства та Російської імперії пшеницю вирощували переважно для власних потреб. До кінця ХІХ ст. у степах України культивували, здебільшого, пшеницю яру. Розорюючи цілину, хлібороби висівали стародавні місцеві сорти ярої пшениці і збирали добрі врожаї високоякісного зерна. З часом площі цілинних земель суттєво зменшувалися, а також погіршувалися умови для вирощування пшениці ярої. Замість неї почали культивувати більш врожайну пшеницю озиму.

Студент Василь Ремесло, 1928 рік

Відомо, що з часів стародавньої Київської Русі і до початку 20-х років ХХ ст. існувала парова система землеробства з трипільною сівозміною: пар – озимина – ярі культури. На парах пшениця озима родила набагато краще, ніж яра, а за якістю зерна майже не поступалася їй. Поширенню пшениці озимої сприяли успіхи селекціонерів, яким вдалося створити нові сорти цієї культури. Наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. в Україні інтенсивно відкриваються науково-дослідні інститути і дослідні станції з метою вивчення існуючого матеріалу та створення нових високоврожайних сортів пшениці озимої. У зв’язку з цим закордонні сорти, що були менш придатними для вирощування в наших кліматичних умовах, поступово витіснялися з українських ланів.

Одна з найстаріший дослідних станцій України – це Миронівська (нині – Миронівський інститут пшениці ім. В. М. Ремесла), що знаходиться в селищі Миронівка, Київської області. Саме тут започаткована селекція сучасних сортів пшениці озимої, знаних в усьому світі.

Варто зазначити, що свою історію Миронівський інститут пшениці веде від заснування у 1912 році Центральної дослідної станції Мережі дослідних полів Всеросійського товариства цукрозаводчиків. 9 червня 1912 року було урочисто закріплено право на земельну ділянку площею 100 десятин. Станцію було названо Центральною тому, що вона розташовувалася у центральному місці, в середніх ґрунтових, кліматичних і господарських умовах, серед буряківничих регіонів України та Росії.

Того ж року на сторінках журналу «Хозяйство» було офіційно опубліковано програму дослідів станції. У схему дослідів, окрім цукрових буряків, було включено питання зернового та кормового клину. Особливо наголошувалося на необхідності проведення станцією широкої популяризації і впровадження в поміщицькі та селянські господарства новітніх наукових розробок дослідних установ Київської губернії, для якої Центральна дослідна станція мала бути головною. У 1915 році створено самостійний селекційний відділ на Центральній дослідній станції, саме тоді значного розвитку набуває власне селекційна робота як із цукровим буряком, так і з хлібними злаками.

Селекційну роботу з озимою пшеницею на Миронівській дослідній станції свого часу проводила низка спеціалістів. Тут працювала ціла плеяда вчених селекціонерів, які своєю працею наближали до світової першості створення високоврожайного, витривалого сорту пшениці. Першою ластівкою у цілеспрямованому розвитку селекційної науки був видатний вчений, професор Іван Єремеєв. Саме його знаменитий сорт пшениці «Українка–0246» поклав початок шляху до світового визнання у селекції злаків. Але відшліфував, вдосконалив та вивів у світову першість селекційний шедевр, пшеницю під назвою «Миронівська 808» - Василь Миколайович Ремесло.

Народився майбутній всесвітньо відомий вчений 10 лютого 1907 року, в селі Теплівка, Пирятинського повіту, на Полтавщині, в багатодітній селянській сім’ї. з молоком матері Василеві передалася любов до землі, до селянської праці, до всього українського.

До-речі, перша згадка про Теплівку у літописі датується 1740 роком, коли село отримало назву від власника Григорія Теплова. Граф полюбляв американський тютюн, вирощування якого і розпочав у селі – спочатку для власних потреб, а потім і для продажу. Справи пішли дуже гарно, і вже починаючи з 1847 року тепловський тютюн закуповує американська тютюнова компанія «Філіпп Морріс». Пізніше, коли у Прилуках утворилася тютюнова фабрика «Золота рибка», знаний у всьому світі тепловський тютюн, постачався до Прилук.

Миронівські селекціонери початку 30-х років ХХ ст.

Початкову освіту Василь Ремесло здобув у рідному селі. На відмінно закінчивши семирічну трудову школу, яка була відкрита за сприяння Пирятинського відділу народної освіти, у 1922 році вступає до Лубенської сільськогосподарської професійної школи. Кмітливий, спостережливий, допитливий сільський хлопець розумів, що трудолюбивим селянам часом лише наполегливої праці було замало, потрібно мати ще й знання з агрономії. Відмінник з навчання, Василь Ремесло у 1924 році за направленням волосного комітету вступає до сільськогосподарського інституту в селі Маслівка, Канівського повіту, Київської губернії, в якому і отримує вищу освіту.

Маслівський аграрний заклад ім. П. Х. Гаркавого Білоцерківського національного університету було відкрито у 1920 році. Хоч загалом історія його розпочинається ще у 1918 році. Саме тоді у селі Маслівка, Канівського повіту, у маєтку поміщиці Надії Федорівни Короб’їної-Муравйової-Апостол, дочки відомого українського цукрозаводчика і мецената Федора Артемовича Терещенка, почала діяти Російська суспільна гімназія. Цей маєток більш відомий за ім’ям його попереднього власника – Генріха Трітшеля.

Після закінчення громадянської війни, долею сільських освітніх закладів почав розпоряджатись Народний Комісаріат Земельних справ, а також Народний Комісаріат освіти УСРР. Їхніми рішеннями сільські земські школи і гімназії було реорганізовано у трудові школи. Таким чином Маслівську земську школу перекваліфікували у 7-річну трудову, а суспільну гімназію, відповідно до її вищого статусу, у агрономічний технікум.

Це був, фактично, сільськогосподарський технікум з правами вищого навчального закладу, єдиний в історії вітчизняної науки спеціалізований вищий навчальний заклад з підготовки сортівничо-насіннєвих селекціонерів, який проіснував неповних 17 років.

Студентові другого курсу Василеві була доступна для вивчення колекція злаків, яка налічувала майже 6000 зразків. Цей багатющий матеріал став йому абеткою в пізнанні наукових досліджень. Безпосереднє спілкування з відомими вченими в багатьох випадках визначило подальший життєвий шлях майбутнього вченого.

Після закінчення інституту агроном-селекціонер Василь Миколайович Ремесло працює на Поволжі, в Ново-Уренській селекційно-дослідній станції, де пізнає перші кроки тяжкої праці селекціонера. Йому довелось працювати з тогочасними корифеями сільськогосподарської науки, кожна зустріч з якими збагачувала його новими знаннями в селекційно-генетичній науці. Пізніше Василь Ремесло працює на Дербентському опорному пункті ВІР, Північно-Донецькій селекційній станції. Працюючи в цих місцях, Василь Миколайович не залишав думок створити новий сорт, який за урожайністю перевершив би відому пшеницю – «Українку 0246».

Як відомо, понад тридцять років після створення «Українки 0246» селекціонери не могли створити продуктивнішого сорту. А виробництво вимагало від селекціонерів урожайніших сортів сільськогосподарських культур, які б підняли рівень культури землеробства.

У роки Великої Вітчизняної війни старший лейтенант Василь Ремесло пройшов шлях до Берліна у складі 126-ї гвардійської дивізії реактивної артилерії. Після демобілізації, у березні 1948 року, повертається до наукової роботи. В цьому ж році призначається заступником директора з наукової роботи Миронівської селекційно-дослідної станції, яка пізніше під його керівництвом успішно реорганізувалася в Миронівський науко-дослідний інститут. Майже 35 років відділом селекції незмінно керував вчений-селекціонер, академік Василь Миколайович Ремесло.

Дослідження, розпочаті ще в довоєнний період, та результати власного методу селекції лягли в основу його кандидатської дисертації. Незнаний до того метод і ліг в основу створення сорту озимої пшениці нового типу, що поєднував в собі високу продуктивність, морозостійкість та посухостійкість, при тому борошно мало відмінні хлібопекарські властивості.

Варто зазначити, що до створення такого високопродуктивного сорту пшениці, як «Миронівська 808», білий пшеничний хліб був вкрай рідкісним явищем на столі пересічних жителів країни.

Василь Миколайович поставив мету досягти виведення нового сорту, який би був високоврожайним та витривалим до погодних умов. Добрий результат дали посіви ярих сортів пшениці, які були висіяні на зиму. Холод та екстремальні умови і стали вирішальним чинником. Метод Василя Ремесла відкрив перспективний напрямок у селекції, завдяки йому уперше урожайність пшениці перевищила позначку 100 центнерів з гектара, що і відкрило нову світову сторінку у культивуванні пшениці. До цього часу врожайність пшениці в середньому по країні ледь перевищувала позначку 30 центнерів з гектара.

Переломним роком пшениці селекціонери світу вважають 1963 рік. Саме цього року розпочалося районування справжнього шедевру селекції «Миронівська 808», яка розширила ареал озимої пшениці на весь світ. За цю, без перебільшення сказано, світову заслугу Василю Ремеслу присуджено найвищу нагороду того часу - Ленінську премію. За творчі наукові досягнення і практичні здобутки видатному селекціонеру у 1964 році рішенням Вищої атестаційної комісії присвоєно вчений ступінь доктора сільськогосподарських наук, без захисту дисертації. Також цього року Василя Миколайовича обирають дійсним членом, академіком Всесоюзної академії сільськогосподарських наук (ВАСГНІЛ), в 1974 році – академіком Академії наук, а у 1979 році йому присвоєно вчене звання професора

«Миронівська 808», яку німецькі аграрії ласкаво називали «Миро», стала справжнім символом дружби та звитяги. Академік Ремесло не раз бував у Німецькій Демократичній Республіці на щорічних міжнародних виставках «Агро», де демонструвались і нагороджувались дипломами миронівські пшениці, німецькі кінематографісти створили документальну стрічку про великого українського селекціонера. За значний внесок миронівських сортів у підвищення врожайності озимої пшениці у країні, Держрада НДР у 1974 році удостоїла академіка Василя Ремесла високої державної нагороди – ордена «Зірка Дружби народів». А в 1976 році В. М. Ремеслу була присуджена Національна премія з науки і техніки І ступеня Німецької Демократичної Республіки.

У Чехословаччині кожний агроном знав про українця-адеміка та його пшениці. На конференції чехословацьких хліборобів, що пройшла у Готвальдові в 1975 році, почесне місце в президії посів Василь Миколайович. В Чехословаччині було створено стрічку «Радянський учений» про наукову діяльність талановитого селекціонера Василя Ремесла. За підвищення врожайності пшениці на полях чехословацьких кооперативів Миронівський НДІ селекції та насінництва пшениці в 1971 році було нагороджено вищою державною нагородою Чехословацької Соціалістичної Республіки – «Орденом Праці». Завдяки поширенню миронівських сортів, у Чехословаччині за період 1966–1980 років було одержано на 4 млн. тонн якісного зерна більше, що в грошовому еквіваленті становило 6,6 мільярда крон. Це явище характеризували як «зелену революцію» в сільському господарстві республіки.

За вагомий внесок миронівських сортів озимої пшениці у розвиток зерновиробництва, вчений селекціонер нагороджений вищими нагородами ще двох країн – орденом «Відродження Польщі» та «Орденом Прапора» Угорської Народної Республіки.

Академік Василь Ремесло був обраний членом-кореспондентом Академії сільськогосподарських наук Німецької Демократичної Республіки та почесним доктором Карлового університету (Чехословаччина).

Пам’ять про «Пшеничного батька» увіковічено у монеті

Загальний творчий доробок вченого самородка, селекціонера від Бога, доктора сільськогосподарських наук, професора, Василя Ремесла складає 40 сортів зернових колосових культур, зокрема – 19 районованих (15 сортів пшениці озимої, 2 – ярої, 1 – озимого ячменю та 1 – озимого тритікале). Василь Миколайович – автор майже 500 наукових праць, зокрема, 6 широковідомих монографій, перекладених кількома мовами, 19 авторських свідоцтв (17 – на сорти, 2 – на винаходи).

За ці, беззаперечно, величезні заслуги перед світовою спільнотою, Василя Миколайовича назвали «Хлібним батьком». Багато хто скаже, мовляв, от який він везунчик, все, що планував, у нього вийшло, але мало хто зможе уявити, яка то важка наполеглива щоденна праця вченого селекціонера.

Всі, хто знав Василя Миколайовича особисто, майже в один голос кажуть про його неординарний склад характеру. Стверджують, що він був доволі суворою людиною, не терпів ледарів та легкодухів, був вимогливим до себе та своїх підлеглих. Але одночасно ставився до людей доброзичливо і з повагою, був справедливим і уважним. Люди тягнулися до Василя Миколайовича, адже він знаходив теми для спілкування і володів мистецтвом слухати, розмовляв тихо, спокійно, ніколи не підвищуючи тону, навіть коли був дуже роздратований. В його словах завжди відчувалися впевненість і знання справи. Деякою мірою для багатьох це було корисною наукою, адже не все дається криком.

Василь Миколайович з дитинства любив працю, цю любов він проніс через все своє життя. Найвище цінував людей за відданість роботі, яка і для нього була на першому місці. З ранньої весни і до кінця жнив він працював серед дослідних ділянок. Інакше й не могло бути, адже лише праця, наполеглива робота, якою він жив, дала такий результат. Робота, поле, пшениця, селекція – це і було життя Василя Миколайовича.

Очевидці пригадують, що коли наставав час вибраковування селекційного матеріалу по зерну, Василь Ремесло намагався взяти до рук кожну зернину. В цей час відбувалося щось неймовірно прискіпливе, процес набував без перебільшення - священнодійства. Таке враження, немов Василь Миколайович подумки кодував зернинку до неймовірно великих врожаїв, і це спрацьовувало.

Він мав феноменальну пам’ять та інтуїцію. Завжди вимагав хоч і гіркої, але правди, не терпів обману, особливо підтасовування даних у селекції. Вчений був практичною і розсудливою людиною, був уважним до всіх і всього, що відбувалось навколо. Коли перебував на керівній посаді, без його участі не вирішували жодного важливого питання, його авторитет був беззаперечним. Від Бога мав талант слухати. Знаходив можливість вислухати думку кожного, все підсумувати, але вирішальне слово залишалося за ним. До речі, варто сказати, що поряд з Василем Миколайовичем працював його син Володимир, це теж був талановитий селекціонер, який створив декілька сортів озимої пшениці.

Щодня в інституті, особливо в період реалізації насіння, бували десятки виробничників, які часто їхали за сотні і навіть тисячі кілометрів, і завжди Василь Миколайович знаходив час для зустрічі з кожним. Терпляче і уважно вислуховував думку агрономів і колгоспників під час огляду посівів своїх сортів, розмови з ними проводив «на рівних», а не з гонором всезнаючого вченого.

Василь Миколайович любив життя, кохався в природі, шанував українську пісню, рідну культуру. Лише щирий патріот України в той русифікований час зміг залишитися тим, ким був народжений, не піддатися на умови Росії, а все життя, до самого кінця прожити в Україні. Помер Василь Миколайович на 76 році життя, 4 вересня 1983 року, похований в Києві, на Байковому кладовищі.

Неодноразово за життя Василь Ремесло казав, що людина смертна, і про те, чи житиме вона після смерті, скажуть її дії, конкретні справи і досягнення, одним словом, пам’ять про неї. Пам’ять про Василя Миколайовича живе в миронівських сортах, дослідних методиках, в учнях та послідовниках видатного селекціонера.

Для вшанування пам’яті вченого, людини з великої літери, конструктора пшеничного колосу, хлібного батька, великого українця, який прославив рідну Україну далеко за її межами, рішенням Правління національного банку України від 21.06.2017 року прийнято ухвалу випустити пам’ятну монету України «Василь Ремесло» із серії «Видатні особистості України».