rss
07/06/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Чи дождемося Вашингтона?

Дивні й невеселі речі діються на цілій планеті – схоже, Бог таки вирішив покарати людство. Поки в Україні все ще чекають «Вашингтона з новим і праведним законом», у США дедалі більше людей намагаються не тільки порушити той закон, а й поскидати навіть пам’ятники Джорджу Вашингтону.

Пам’ятник Леніну, як то не дивно, не чіпають – мовляв, він же ж не був рабовласником. Те, що Ленін був фундатором рабовласницького тоталітарного ладу, котрий знищив мільйони людей, а ще мільйонам сплюндрував життя – це, звісно, до уваги не береться. Що ж, принаймні, хоча б тут в українців є незаперечна перевага – вони знають, хто такий Ленін, і якою є ціна його вчення для суспільства.

А люди, котрі ще встигли походити до школи за СРСР, добре пам’ятають обличчя Володимира Ілліча Леніна, котре «світило» звідусіль – від «Букваря» до газет і журналів. Жодна наукова робота не могла обійтися без цитат з праць Леніна і згадки про марксизм-ленінізм.

Ці люди навіть знають, що в дитинстві, молодості та юності Володимир Ленін був симпатичним хлопцем – точнісінькою копією Леонардо Ді Капріо. Але харизматичність «радянської зірки» зіграла злий жарт з цілою російською імперією – на цілих 70 років країна занурилася в тоталітарний туман, і, по суті, деякі складові тієї імперії, зокрема, Росія – досі з того туману не вийшли.

На диво, сучасні західні зірки, зокрема, і американські, чомусь вважають, що вони можуть прославляти вчення Маркса – і їм за це нічого не буде.

Зокрема, підліткова версія журналу «Vogue», «Teen Vogue» написала про Карла Маркса радісну статтю під красномовним заголовком «Хто такий Карл Маркс: знайомтеся зі вченим-антикапіталістом».

Американських підлітків і модну тусівку у вченні Маркса приваблює те ж саме, що приваблювало і Леніна: ідеї революції та судного дня для буржуазного капіталізму.

Щоправда, у США тих, хто намагається захищати «буржуазні цінності», тепер модно називати расистами і «прихильниками вищості білої раси». Ленін таких людей називав простіше: вороги народу.

Шкода, що в редакції «Vogue» не знають, що після «судного дня капіталізму» в державах лишаються тільки два типи журналів: «Работница» і «Крестьянка». А світські левиці отримують сповнену адреналіну небуденну роботу на лісоповалі в Сибіру – і то в кращому випадку. Прославляти імена дизайнерів в таких державах не те що не модно, а смертельно небезпечно – і для самих дизайнерів теж, до речі.

«Teen Vogue» наголошує, що ідеї Маркса надихали Фріду Кало, Анжелу Девіс.

Більше того, журнал навіть згадує, що це вчення спричинило соціальні рухи у «Радянській Росії», Китаї, на Кубі, в Аргентині, Буркіна-Фасо та інших країнах.

Шкода, що вони не пишуть, що не було ніякої «Радянської Росії» до того, поки в імперію не прийшло вчення Маркса. І що надихало те вчення ще й Сталіна та Мао Цзедуна.

Хоча навряд чи в тій редакції знають, хто всі ці люди. А Китай, мабуть, як місце, де шиється чи не весь модний одяг, ще й приваблює. А хто там думає, експлуатує китайська компартія пролетаріат, чи не експлуатує… І про те, як живеться людям за правління китайської компартії, чи про те, що за тої китайської компартії роблять з людьми, котрі висловлюються проти дій влади, – про це теж в редакції «Vogue» навряд чи подумали…

Та й той факт, що в іншій країні перемоги марксизму – Буркіна-Фасо – середня тривалість життя переважно становить для чоловіків 47 років, для жінок – 50 років, теж навряд чи відомий палким американським шанувальникам Маркса…

Тим часом поволі Америка починає перетворюватися на країну, в який чесному і порядному громадянину не набагато безпечніше живеться, ніж «робітничому класу» в Китаї. Коли по вулицях ходять екзальтовані вороги «буржуазної власності» – то воно якось незатишно.

На диво, у багатьох країнах Європи – те ж саме.

Для прикладу, люди, котрі свого часу переїхали на Кіпр у пошуках безпечного місця проживання, скаржаться, що в них теж по вулицях віднедавна ходять… екзальтовані вороги «буржуазної власності». От тільки не місцеві – а з Сирії. Часто вчиняють бійки між собою, обкрадають перехожих. Місцева поліція не втручається, у випадку скандалів на захист гостей із Сирії стають… місцеві антифашисти.

В багатьох країнах Європи – буквально те ж саме, як під копірку. От тільки хіба пропаганди марксизму бракує – Європа, особливо східна, ще трохи пам’ятає, що це таке. Але чи надовго?

Втім, саме на прикладі Європи найлегше зрозуміти, хто смикає за ниточки.

Навалу біженців, і, зокрема, біженців із Сирії, Європі забезпечила саме Росія: однією рукою – руйнуючи Сирію, іншою – влаштовуючи сирійцям «вояжі» саме до Європи. Фактично, Росія створила цілі «турфірми», котрі допомагали біженцям втікати саме до Європи – а не до, для прикладу, більш близьких їм за ментальністю мусульманських країн.

Росія десятиріччями досконало вивчала досягнення світової психології – і от розвиток соцмереж дозволив їй таки майже ювелірно застосувати набуті знання, акуратно натискаючи на болючі місця західного суспільства. Так само, як і колись, та й зараз вона використовувала ці знання для, а точніше – проти свого народу. Тепер полем досліджень, завдяки соцмережам, став цілий світ. Адже раніше можливості РФ у країнах Заходу були обмежені проросійськими ЗМІ та проросійськими інтелектуалами. І тих, і тих у США та в Європі не бракувало. Але цього було замало. А от тролі в соцмережах якраз стали тією краплею, котра остаточно схилила шальки терезів на вигідний для РФ бік.

Невдоволення собою і прагнення бачити світ ідеальним загалом властиве багатьом людям, і воно не таке вже й погане. Але якщо воно переходить у манію і прагнення вирішити проблему швидко і просто – чекайте біди. Особливо коли цим невдоволенням хтось захоче скористатися…

Західне суспільство несамовито прагне бути хорошим у своїх очах і його мучить невротична тривога через те, що предки були неідеальними? О, в Росії на це є ідеальний рецепт: переписати історію, знищити згадки про неідеальних предків! Якщо для цього потрібно знищити історію – не проблема, для Росії це – звична практика.

Викликати невроз у цілого суспільства, а потім змусити його називати чорне білим – теж не проблема, звична річ, 100 років тому послідовникам марксизму в Росії це вдалося «на ура». «Можем повторить», як в них зараз модно казати.

І чим у гіршому руслі будуть розвиватися події у «країні-пацієнтові», тим ліпше для Росії – адже вона вбачає в кожній західній країні ворога.

Росія, яку Захід не зупинив ні в серпні 2008, ні в березні 2014, продовжує війну з цивілізованим людством і західною цивілізацією. Війну настільки люту, що, схоже, загибель цивілізації їй не здається занадто великою платою за перемогу. Відпрацьовані на Україні методи росіяни зараз застосовують проти всього світу – і зустрічають набагато менший опір, ніж це було в Україні у 2014 році. Західний світ тоді зробив вигляд, що він «поза політикою», і обмежився висловлюванням «глибокого занепокоєння». Тепер це «глибоке занепокоєння», разом із не відключеною вчасно від SWIFT Росією, прийшло до них у повному обсязі, і не те що стукає у ворота, а вже господарює на кухні, витираючи руки шторами…

До слова, саме зараз, у розпал американської передвиборчої кампанії почали випливати деякі подробиці війни Росії проти України у 2014 році.

Українці ось вже восьмий рік мучать себе питанням: хто здав Росії Крим? «Пастор»? «Клята Юлька»? Хто? А здав той, хто міг боронити. Звісно, ні Олександр Турчинов, ні, тим більше, Юлія Тимошенко таких можливостей не мали. Але – такі можливості мали «будапештські підписанти» – тобто країни, котрі підписали сумнозвісний Будапештський меморандум, а потім зробили вигляд, що їх там не було, і ніхто нічого не підписував.

І от у розпал американських пристрастей вилізли на світ білий деякі подробиці тогочасних «торгів за Крим».

Колишній радник президента США з національної безпеки Джон Болтон у книзі «Кімната, де все сталося: мемуари з Білого дому» пише, що колишній президент США Барак Обама у 2014 році ясно дав зрозуміти, що якщо Москва обмежиться приєднанням Криму, то конфронтацію щодо України може бути вичерпано.

Для тих, хто уважно слідкує за американською та українською політикою, в цих спогадах не було жодної несподіванки. Всі знають про палку дружбу родини Клінтонів та родини Пінчуків-Кучмів. Саме Пінчук написав свого часу славнозвісну статтю для газети The Wall Street Journal із закликом до України забути про Крим і провести вибори на окупованому Донбасі на російських умовах. Саме Кучма підписував вкрай невигідні для України Мінські ганебності.

Чи є щось дивне в тому, що тогочасна демократична американська влада, провідні фігури якої мають такі тісні зв’язки із провідними проросійськими фігурами української політики, не мала жодного бажання сперечатися за Крим і за дотримання принципів міжнародного права?

Більш дивним є те, що демократичні уряди різних адміністративних одиниць США зараз не демонструють бажання сперечатися за дотримання американського права і за збереження чинного суспільного ладу в рідній країні. Адже ні для кого не секрет, що більшість представників цієї партії – доволі заможні люди, і вони якраз і є представниками того самого капіталізму, який, з їхньої мовчазної згоди, так палко намагаються зруйнувати демонстранти. Чи думають демократи, що вони зможуть потім зупинити цей рух помахом чарівної палички?

Як би там не було, для України, котра наразі має купу своїх проблем, події в США несуть ще одну проблему, можливо, найбільшу.

Якщо США не витримають навали «борців з буржуазними цінностями», Україна лишиться сам-на-сам із Росією. Хіба може з підтримкою Польщі та країн Балтії. І діаспора навряд чи зможе допомогти так, як допомагала 7 років тому – бо фактично весь західний світ потерпатиме від своїх проблем.

Чи є це приводом для того, щоб засмучуватися?

Навряд.

Ми звикли до жорстоких боїв.

Ми пам’ятаємо свою історію, хоча її сторіччями намагалися знищити. А хто й не пам’ятав, то з 2014 року добряче встиг згадати.

Але – це добрий привід для того, щоб подумати, як навести лад у власній країні, незважаючи на всі перешкоди. Новий і праведний закон – таки добра річ, пора вже його запроваджувати.

Війна Володимира Путіна

 

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com