Передз'їздівська ситуація була для НСНУ непростою. Довгий процес складних переговорів щодо можливої участі їх у коаліції разом із "регіоналами" і соціалістами (як мінімум) закінчився невдачею. (Якщо вдалим закінченням, звичайно, вважати процес приєднання до нинішньої коаліції - з чим багато прихильників "нашоукраїнців якраз і незгодні). Оголошене Безсмертним рішення перервати переговори та формувати свою окрему опозиційну нішу викликало шквал коментарів. Критичних - від Юлії Тимошенко та її табору, оскільки мати ще одну "помаранчеву" опозицію (окрім своєї) Юля вважала вже надмірністю, а НСНУ підкреслено до Юлі не бажала приєднатися. Іронічних - від майже всіх інших, оскільки тільки лінивий у ті дні не жартував на тему, що НСНУ "успішно" провалила переговори весною з Юлею, тепер з Януковичем і залишилася, що називається, "при своїх".

Але Безсмертний виглядав майже щасливим, у інтерв'ю зізнавався, що у нього "як гора з плеч упала" і тепер він готовий серйозно працювати над виробленням тієї самої окремої опозиційної платформи і уже з цих позицій шукати контактів з БЮТ. Підкреслю - про приєднання до чітко проголошеної БЮТом (після зайняття Януковичем поста Прем'єра) опозиції не йшлося і неозброєним оком було видно, що Безсмертний і його однодумці Юлю не хочуть (чи побоюються розчинитися у її лавах).

Крім того, активно зациркулювали чутки, що Ющенко, можливо, на з'їзді відмовиться від посади почесного голови НСНУ і тим самим поставить себе "над процесом".

З тим і йшов я на ІІІ звітно-виборчий з'їзд партії "Наша Україна" до столичного Центру культури та мистецтв НТУУ "КПІ", щоб на власні очі побачити, що там буде коїтися, бо жодна стаття чи інформація не може замінити власних вражень - адже вся сіль у нюансах, а їх можна побачити тільки самому.

Перед входом до приміщення стояла невеличка шеренга студентів у знайомій по Майдану партійній уніформі НСНУ.Але енергетика їх була зовсім не майданною. Вони явно були відмобілізованими, відверто нудилися і жодного сліду ентузіазму на їх обличчях я не помітив. Найбільш живою серед них була пара закоханих, які так ніжно обіймалися, поглинуті один одним, що було ясно - хай весь світ почекає, поки вони намилуються одне одним. Слава богу, що любов перемагає політику - значить, живе життя вирує, поки політики розводять бюрократичну мертвечину інтриг та безнадійних перемовин із непримиренними противниками.

Перед входом я зустрівся з визначним національно-демократичним політиком, багатолітнім народним депутатом, екс-віце-прем'єром України Миколою Жулинським. Пан Микола хоча і посміхнувся, привітавшись, але явно був не у настрої, на моє запитання відповів, що чогось особливого не очікує, бо сама ситуація настільки для НСНУ погана (враховуючи і зовнішні і внутрішні фактори), що виходу особливого не видно. Ми сфотографувалися на тлі центрального входу, прикрашеного символікою "Нашої України" і зайшли до зали. Вона була вщерть заповнена делегатами, у фойє подавали бутерброди, чай і каву, продавалися книги, роздавалась партійна преса - словом, все було, як завжди, і наштовхувало на думку, що люди зібралися ґрунтовно попрацювати цілий день. Навколо енергійно вирувало людське море і ніщо не віщувало суперсюрпризів.

У симпатичному помаранчевому портфельчику, який я отримав при реєстрації, був пакет документів - порядок денний із 7 питань, анонсувалися серйозні доповіді. Зокрема темою виступу голови партії Р.Безсмертного був не тільки аналіз проробленого партією, але і завдання партії аж до 4 з'їзду. Окремим і дуже важливим пунктом стояло обрання Ради НСНУ. Народний депутат Борис Безпалий мав доповідати про зміни у Статуті партії. Окрім того, з'їзд мав прийняти як мінімум 7 резолюцій. Серед них такі фундаментальні, як необхідність визнати воїнів УПА воюючою стороною, про захист та розвиток державної мови, про економічну політику Уряду Януковича, про вступ України до ЄС, СОТ та НАТО, про політичні завдання партії.

Щодо настроїв у партії відносно Януковича та його команди, то вони були чітко заявлені двома "подарунками" делегатам - по-перше, нищівно-критичним тоном проекту заяви (останній абзац звучав так - "Зважаючи на згубність для держави та людей економічної політики нинішнього Кабінету міністрів України , НСНУ закликає членів економічно непрофесійного та непослідовного Уряду Віктора Януковича самим подати у відставку та не ганьбитися перед Українським народом"); а також книжкою, вкладеною у кожен портфель делегата - називалась вона недвозначно "Донецька мафія" і була видана Фондом "Антикорупція". Коментарі тут, як кажуть, зайві.

При відкритті важливим моментом є розсадка на першому ряду. Отож ліворуч від Президента (читачі, можливо, здогадуються, що їх кореспондент сидів праворуч) були місця Керівника Секретаріату Віктора Балоги та його першого заступника Арсенія Яценюка. Далі сиділи В.Пинзеник (що було несподівано з огляду на його приєднання до БЮТ за декілька днів до з'їзду), М. Катеринчук, П. Порошенко, Є. Червоненко, Р. Зварич, М. Мартиненко і Ю. Павленко. Коли всі встали, слухаючи Гімн України, то шеренга найближчих на сьогодні до Президента Ющенка політиків вималювалась дуже чітко, у чому я прошу переконатися і наших читачів.

Відкривши роботу з'їзду декількома вітальними словами, голова НСНУ Р.Безсмертний одразу ж передав слово Почесному голові НСНУ - Президенту Ющенку. Віктор Андрійович, якого гаряче зустріли делегати, заговорив тихо, роздумливо і дехто не одразу зрозумів, що у цих тихих словах закладена велика вибухівка. Звертаючись до зали, Ющенко підкреслив - "Безумовно, я прийшов на це зібрання для того, щоб у нас відбулася відкрита і пряма розмова. Переконаний, що сила полягає в тому, щоб ми щиро, публічно навчилися говорити і про успіхи партії, і про ті проблеми, які існують в її роботі. Ще раз хочу сказати, що я зараз апелюю до рядових членів НУ, бо якраз у цьому середовищі я бачу ту здорову силу, яка здатна вести партію до нової перспективи".

Не підвищуючи голосу, не форсуючи тону, Ющенко заговорив про те, що непокоїло широкі лави партійців з різних областей. Про це можна було судити з оплесків, які постійно переривали промову лідера партії і країни - "Втрата позицій помаранчевими силами - це результат хибної політики, засліпленої дуже часто честолюбством, кон'юнктурою і вірою у відсутність відповідальності, в тому числі і перш за все, персональної. Це дозволило сформувати інтриги в політичних силах, які входили до помаранчевого блоку. Тримісячні дебати, полеміка довкола формування коаліційної угоди багато чого проявила в цих стосунках".

Президент чітко поставив діагноз стану справ у НСНУ - "Я вважаю, що партія як політичний організм сьогодні переживає серйозну внутрішню кризу. Що відбулося? Після президентських виборів партія не спромоглася виробити головну ідею своєї діяльності, чітку просту і ясну, реалізація якої приносила б успіхи партії і її союзникам. Єдина ідея, яку керівництво партії повторювало як заклинання, була фраза"Ми партія Президента". Я це знаю. Я це шаную, мої дорогі. Але хочу сказати, що цього замало".

Зазначу, що у ряді своїх матеріалів минулого і цього року я неодноразово акцентував увагу саме на кризових моментах стану справ "помаранчевої команди". Дехто при цьому вважав, що я надмірно критично висловлююся, але ось і Президент на з'їзді також не гладив "по шерсті" своїх однопартійців. Більш того, він доволі жорстко заявив - "Якщо подивитися на нашу коротку історію, наприклад, 2005 рік, я думаю, що для всіх очевидно, що партія не запропонувала суспільству серйозних політичних ініціатив, які б свідчили, що це справді партія майданів і партія, яка існує для нації і для людей. Не склалося в людей цього враження. І це правда... якщо взяти останні три квартали, у нас серйозно постраждав авторитет партії і її популярність. Ми це виправимо, але це правда".

Достатньо прозоро Президент натякнув і на групу провідних політиків, які прийнято в Україні іронічно називати "любими друзями" - "Я не хочу, щоб партія перетворилася в якесь закрите акціонерне товариство, де головні акціонери монопольно можуть вирішувати, що потрібно для партії, а насправді вирішувати або власні інтереси, або близькі до власних". Думаю, не один керівний функціонер НСНУ втягнув голову у плечі при цих справедливих словах. І саме тут, думаю, Віктор Ющенко і подумки і публічно попрощався з цілою групою колись близьких йому соратників, які не виправдали його надій та ще й крупно підвели у багатьох питаннях - що коштувало президенту і рейтингу і підтримки населення.

Не оминув Ющенко і болючого питання про ізольованість ряду національно-демократичних партій, таких, до прикладу, як УНП Костенка, які, не потрапивши до Верховної Ради, наразі опинилися поза активним політичним життям країни - "Відверто вам скажу, болить серце за те, що після того, як до українського парламенту не потрапила ціла низка українських правих партій, і перед собою, і перед вами я ставлю запитання: а де вони зараз? А чому вони не з нами? Яка ще в Україні політична сила повинна консолідувати людей з тих політичних партій, які багато років працювали на ниві української державності, виборювали її незалежність, завжди були провідниками державного курсу, патріотизму, європейського курсу. Чому ці політичні сили сьогодні не є нашими партнерами? Чому стільки світлих людей, які є в тих партіях, сьогодні не з нами? Я не скажу, що вони проти нас, але я кажу, чому вони не з нами, чия це вина? Хто повинен консолідувати демократичний рух в Україні? Переконаний, "Наша Україна".

Надалі у своєму виступі глава держави і партії поставив такі завдання

-з'їзд повинен дати оцінку всім посадовим особам, які керували партією.

-члени "Нашої України" сьогодні зобов'язані поставити діагноз і вжити кардинальних заходів для покращення ситуації в нашій партії.

-партії необхідна виразна ідея, виразна ідеологія

-необхідно кардинально оновити керівний орган партії та змінити статутні документи.

-встановити добрі механізми виборів до органів партії.

-сформулювати головну мету діяльності партії, яка має бути зрозумілою для суспільства, яка формує ефективну політику малих і великих перемог.

-партійні організації мають протягом найближчого часу пройти реєстрацію з метою очищення від "мертвих душ" і випадкових попутників.

Президент запропонував розбити з'їзд на два етапи, створити робочі групи і підготувати належно другу частину з'їзду, зокрема, конкретні пропозиції з усіх зачеплених питаннь. На другій частині з'їзду ці пропозиції розглянути, прийняти і схвалити.

Після цього Ющенко вже не як почесний голова НСНУ, а як глава держави декількома штрихами окреслив поточну ситуацію - "Ми живемо в унікально цікавому для нашої історії часі. Переконаний, це один із продуктивних періодів для творення найкращим чином української державності. Відстоюються і формуються її національні інтереси. Ніхто не буде говорити, що це робиться легко чи могло б робитися легко. Як правило, це протистояння"

І, начебто, відповідаючи на докори невидимих опонентів щодо співпраці з "Регіонами", Президент підкреслив - "Першим завданням я бачу сформувати і досягти політичну стабільність в Україні... Ми вийшли з череди виборів, у нас є можливість три з лишком роки мати загальнонаціональну стабільність, перш за все, політичну. Політична стабільність є однією з умов економічного, соціального розвитку держави і суспільства. Ми є патріотами цієї країни, тому цю формулу повинні сприймати до певної міри як наш обов'язок, забезпечити її виконання".

Президент зазначив, що консолідація політичних сил має відбуватися навколо ключових принципових ідей української незалежності, державності, соборності, розвитку державної мови, єдиної православної церкви, історичного примирення, інтеграції у європейські та світові структури, зміцнення оборонної та безпекової політики. Не говорячи прямо, але якраз маючи на увазі позицію Р.Безсмертного та його однодумців щодо жорсткого протистояння "Регіонам", Уряду та коаліції у цілому Президент достатньо несподівано для багатьох присутніх заявив - "Я це все говорю для того, щоб "Наша Україна" чітко зрозуміла: політика взаємознищення - це не наша політика. Політика протистояння не повинна бути нашою політикою".

Не давши оговтатися опонентам (а Роман Безсмертний, зазначу, всю промову Президента вислухав стоячи, видно надто нервував, не міг всидіти на місці) Ющенко резюмував - "Ми повинні прагнути формувати політику співіснування, звикати, що поруч із нами існують інші політичні сили, які можуть мати інші погляди. І через аргументи, через факти, в тому числі нашу історію, знаходити верховенство наших поглядів. Так із політики співіснування формується політика співпраці".

Підкресливши свій оптимізм і побажавши присутнім усіх гараздів, Віктор Ющенко зійшов із трибуни під гарячі оплески делегатів.

На краю сцени його на секунд 20 перепинив Безсмертний, щось тихо спитав, напевне порадився і, вийшовши до трибуни, без усіляких обґрунтувань запропонував зробити перерву у роботі з'їзду на 3 тижні і оголосив роботу першої частини з'їзду закінченою.

У залі запанувала глибока тиша. Це був справжній шок для більшості присутніх. І, якщо політики першого ешелону, переважно кияни, могли сприйняти це доволі безболісно, бо воля вождя і положення "біля його тіла" для них є єдиним вартим уваги фактором, то уявіть собі стан делегатів, які приїхали із усіх областей України, озброєні наказами своїх місцевих однопартійців, яким болять усі невдачі "помаранчевих", отримали проекти серйозних документів, приготувалися багато чого сказати самі і послухати інших - а у підсумку уже через якусь годину після початку виявилися непотрібними.

Делегати довго не розходилися із зали. Потім потихеньку почали протискуватися до фойє. Там їх чекали гори уже нікому не потрібних бутербродів - адже розраховану на декілька перерв кількість тепер потрібно було з'їсти одразу. Частина з них все ще переживала, коментуючи вголос, а більшість мовчки, похмуро жувала, запиваючи чаєм, смаку котрого вже ніхто не відчував.

Зате люди, особливо прості і з далеких країв, відчули себе обманутими і пригніченими. Один із знайомих делегатів з Полтавщини на моє питання про враження коротко, але влучно сказав - "Безсмертний не захотів випускати пару із чайника".

Я вже не кажу, що було порушено все, що тільки могло бути порушеним з точки зору партійного Статуту та внутрішньопартійної демократії. Ніхто не спитав думки людей. Ніхто не поставив пропозицію негайно перервати з'їзд на голосування, як це були зобов'язані за Статутом зробити. Більш того, щоб означені робочі групи могли краще підготувати другу частину з'їзду, не тільки можна, але і корисно було б послухати делегатів і врахувати їх думки та пропозиції в проектах тих документів, які через 3 тижні винесуть на їх же обговорення. Винесуть, знову ж таки не спитавши думку низових парторганізацій, а нав'язуючи позицію партійних "верхів".

Безсмертний настільки слухняно і не роздумуючи відкинув весь запланований сценарій проведення з'їзду, настільки миттєво "узяв під козирок", що опинився перед аудиторією у ролі не політика зі своєю позицією, а ревного служаки.

Думаю, у цей момент, він багато втратив зі свого партійного авторитету. Ряд делегатів скандувала "Ганьба!" Ще дехто вигукував - "Катеринчука!" - пропонуючи, очевидно, розглянути цю фігуру на голову НСНУ. До речі, Борис Безпалий звинуватив Катеринчука, що той, начебто, сам організував це скандування через вірних йому делегатів - що ще раз підтверджує приховані розбіжності серед керівництва НСНУ.

Сьогодні, коли я пишу ці рядки, йде активне обговорення у суспільстві, кого ж поставлять на чолі НСНУ. Напевне, відчуваючи, що він не потрапляє у нові президентські кадрові "розклади", Безсмертний заявив, що у разі відновлення переговорів з "Регіонами" він подасть у відставку.

Ну що означає "у разі", коли Президент чітко акцентував - перемовини будуть, "Нашій Україні" потрібно шукати своє місце у коаліції, а "нашоукраїнським міністрам - залишатися в складі Уряду Януковича.

Може саме й тому все частіше претендентом на голову партії називають нового президентського фаворита Арсенія Яценюка, хорошого фінансиста, але зовсім недосвідченого партійця, навіть поки що формально не члена НСНУ. До того ж він є першим заступником голови Секретаріату Президента, а сумістити ці дві посади дуже складно. Лідер партії має бути звільненим, інакше розірветься у спробі потягнути два таких тяжких воза - та ще й з огляду на завдання, поставлені перед партією - і Президентом і самою ситуацією. Що ж, долаючи одні граблі, зазвичай готують собі нові. Національна традиція?