У попередньому числі ми презентували Леоніда Яковишина як відомого в Україні та світі успішного українського аграрія, вченого-агронома, генерального директора ТОВ «Земля і Воля».
Це унікальне за успішністю (врожайністю та прибутками ) навіть у світі господарство, яке на 30 тис га вирощує монокультуру кукурудзи. А його керівник – унікальна особистість та професіонал. А унікальність його, як господарника, – в тому, що, вивчивши досвід ринкової економіки всіх провідних країн світу, від Австралії до Америки, та американську технологію вирощування кукурудзи, він створив на території частини сільськогосподарських угідь Бобровицького р-ну, Чернігівської області, що, правда, належать громаді, ніби державу в державі, з необхідною для життя людей інфраструктурою. В цій «державі» найголовніше – це своя прибуткова економіка!!! На прикладі Леоніда Яковишина ми намагаємося довести, що професійні кадри з державницьким мисленням і досвідом в Україні є! І навіть пропонуємо Президенту, «Слугам народу», в цей найкритичніший навіть не час, а момент для країни зупинитися –оглянутися та організувати «Надзвичайний комітет порятунку економіки України», доручивши очолити його Леоніду Яковишину.
|
Допомагає у вирощенні високих врожаїв техніка: свій літак АН-2, американські трактори, комбайни та інша техніка лише фірми «Джон Дір»
|
Далі – продовження розповіді про Леоніда Яковишина в підрозділах: «Менеджер», «Державник», «Якби жезл дали мені в руки».
Менеджер
Керівника, лідера, за сучасною риторикою – менеджера в особі, ні, в особистості Леоніда Яковишина, сподіваюсь, ви, шановні читачі, побачили у попередніх рядках спроби змалювати його професійний портрет. Його колеги, друзі, читачі (він сам, як уже було сказано, талановитий публіцист, друкує свої статті в обласній газеті «Чернігівщина» та порталі товариства за однойменною назвою «Земля і воля») свідчать, що він агроном – тобто знавець Землі Божої, нашої годувальниці, – теж від Бога. Багато що він бачить інтуїтивно. Адже врожай залежить не тільки від людських зусиль, а ще й від погоди (то зливи, то засухи, то пізні заморозки). І йому часто доводиться приймати рішення, згідно з інтуїцією, які згодом виявляються єдино правильними. Але не завжди. В основі його 60- річної трудової праці – знання, досвід, воля, рішучість, життєздатність, колосальна працездатність.
Можливо, це краще буде видно з окремих прикладів. Про те, що все в його руках, ми зрозуміли. Не грається в декларативну демократію. Розповідає про своє господарство і те, що виконують півтори тисячі працівників, вживаючи слово «ми». А коли згадав про свою «команду», а має на увазі команду головних спеціалістів, заступників, то сказав: «Команду створював 50 (!) років». Тобто, в його команді є ті, хто працював і «визрів», «доріс» до рівня менеджерів вищої та середньої ланки ще в його радгоспі-технікумі у 80-х. Урок «слугам»: кадри не виховуються за один рік, і навіть за п’ять, в іноземних коледжах. Або, і тим більше, виконуючи лиш завдання іноземних грантодавців. Без практичного досвіду – це лиш «насіння». А «зерно» визріває довго. І скарга на «голод кадрів» від нерозуміння, безграмотності. Серед визрілих «качанів» треба шукати.
Вживаючи «ми», Леонід Григорович не цурається і слова «Я»: «Я вирішив», «Я зробив», «Я хочу». Такий собі український Лі Куан Ю. Цитую: «Це мої робітники. І я хочу, щоб вони були в кращих умовах, ніж інші. Я хочу мати кращих спеціалістів, а, отже, мушу дати їм житло. Тому будую житлові будинки». Показує на будівельному майданчику три започатковані фундаменти і пояснює: «Колектив старіє. Без омолодження я не вирішу проблему кадрів. У трьох нових будинках, які закінчимо в наступному році, я матиму 74 двохкімнатних квартири, площею 77 кв. м. кожна. А коли кожен попрацює 15 років, може отримати її у власність безкоштовно. Але працювати мусить сумлінно. За порушення дисципліни,особливо алкоголь, виганяю негайно. Без попередження. В мене був випадок, коли комбайнер попрацював 14,5 року. Через півроку мав би вже приватизувати квартиру, але вкрав нові запчастини, і я його вигнав. Він дійшов до Верховного суду – нічого не допомогло. В мене найжорстокіший порядок. Інший приклад: якось два негідники підпалили лан кукурудзи в 300 га. Одного піймали. Інший втік туди, де стріляють. Я виділив $100 тис. готівкою, і його привели в наручниках. Для покарання. Отримав 7 років».
|
«Те, що я дороги ремонтую і будую, – це від безвиході. Бо в держави нема грошей. Та й взагалі зараз держави нема... Такого безладу (вжив більш популярне слово) ніколи не було. Що це за держава, коли я мушу пістолет під подушкою тримати?»
На питання «Чи часто ловив людей на крадіжках?», відповів інформацією: «У нас на господарстві понад 200 осіб охорони, вони мають 26 машин, а на озброєні 50 автоматів». На репліку «Біля кожного ж охорону не поставиш», відповів своєю: «Та певне, що суспільство не буває без недоліків. Не бувають без недоліків і окремі люди. Але крадіжка – це не виламаний качан, а коли людина через неї збагачується».
Заздрісників має немало. Муляє їм очі отой його офіс в мармурі. І не тільки це. А що ж хочете? Мати такі прибутки і економити на офісі? Цікава його інформація, що сам собі зробив подарунок до ювілею: «Купив «Лексус» і ще «Майбах» для сім’ї». Витратив разом $450 тисяч. Запитала, чи не змінюється його світогляд з роками? Відповів дещо дивно: «Праця мене тримає на ногах зранку до вечора. Я весь час у вирі. І кожен день - все нове, нове і нове». Про майбутність: має намір все залишити людям. Йому не треба в офшори відправляти кошти, бо, за його словами, «дітям воно не потрібне». І їсти в день 10 разів теж не може. «Коли піду на небеса, – зізнається, – то хочу залишити по собі добру пам’ять, щоб мене згадували ще років 50».
|
Кожен Яковишинський гектар кукурудзи – високоприбутковий, і дозволяє щорічно вкладати мільйони зароблених доларів у розвиток виробництва та поліпшення життя працівників та орендодавців |
Державник
Леоніда Яковишина давно сприймають як політика та державного діяча національного та міжнародного рівня (вчитися в його господарство приїздять європейці, американці, азійці). У свій час він шість років присвятив політиці. Був депутатом Верховної ради 1-го скликання, очолював тоді фракцію «Земля і воля», був радником у Кабінеті Міністрів. Потім повернувся до свого покликання – сільськогосподарського виробництва. Двохтомник публіцистики «З нестихаючим сердечним щемом» – це його роздуми та висновки з практики управління та господарювання, його погляди на розбудову української держави. До речі, цьому питанню присвячена одна із зовсім недавніх його статей «Прозріння народу потрібне не тільки для розбудови нації, а передусім для розбудови держави».
Найрезонансніші публічні його виступи останнього часу пов’язані із намірами чинної влади прийняти закон про продаж землі. Нагадуємо: на вимогу МВФ. Що, поряд з низкою інших вимог, перетворює нині Україну у майже повністю залежну від зовнішніх чинників.
На другий день після прийняття у першому читанні Закону про ринок землі у Верховній раді, 13 листопада 2019 р., Леонід Яковишин опублікував
Відкритий лист до президента Володимира Зеленського
(копія голові Верховної ради Дмитру Разумкову, прем’єр-міністру Олексію Гончаруку, Міністру економіки Тимофію Милованову). Озвучений варіант цього листа можна (вважаю, що й треба) всім політикам та громадянам прослухати на Youtube тут: https://www.youtube.com/watch?v=W1W2cWD2. Ви ознайомитеся не тільки з оригінальним переконливим змістом, а й отримаєте художньо-естетичне задоволення від його стилю.
Відкритий лист – це крик душі професіонала, залюбленого в землю, який знає їй ціну. І який захищає інтереси людей. Ефект вибухової бомби. Писав прямолінійно, емоційно, аргументовано. Як противник прийняття цього закону. В листі Леонід Григорович зрозуміло для кожного пояснив, чому не можна приймати цей закон, чому він антинародний, антидержавний.
Для нього цілком органічно: коли не змириться - піде в бій на будь-який рівень влади.
Розпочав листа «з мосту – в кар’єр». Звертаючись до президента Володимира Зеленського, пише:
|
Автор книжки «Яковишин: поезія і проза долі» Борис Кириченко: «...Хочеться писати про Леоніда Григоровича. Щоб не перевелися на нашій землі Лідери. Щоб не перевелися і достойні сподвижники, які розуміють і підтримують Лідера» |
«На телеекрані побачив, як ви, трохи розгнівано, сказали наіндюченому молодому добровольцю, що Ви – президент країни, а не якийсь там лох, і що Вам 42 роки. І я Вам скажу, що мені пішов уже 81-й рік, і я теж не лох, а успішний сільгоспвиробник з понад 60-річним трудовим стажем, піввіку якого присвятив одному господарству».
Далі розказує про досягнення свого господарства і закидає докір: «Ви самі собі надали право розпоряджатися народною землею, як своєю власністю – а це 72 відсотки території нашої Батьківщини».
«Ви ж не спитали думки стосовно цього «нововведення» як у 13 мільйонів прихильників, так і в майже 30 мільйонів тих, хто не голосував за Вас, але, за Конституцією, і ті, і ті належать до єдиного в державі джерела влади. І земля та її надра, записано в Конституції, належить не Вам, президенте, і не Вашій зеленій команді, а народу, який наймає вас на роботу».
«...З усіх доленосних питань життя суспільства Ви обіцяли радитись з народом на референдумі. Мільйони людей, серед яких був і я, повірили Вам, бо не підозрювали, що то говорив не майбутній глава держави, а актор «95-го кварталу».
«...А Ви цікавилися, чому країни Європи не розбазарюють землю сільськогосподарського призначення, а тримають її у державній власності, віддаючи в оренду тільки вмілим і відповідальним сільгоспвиробникам?»
«...Коли ж дозволите грошовим мішкам проганяти українців з Матінки-землі, – боюся, «лохом» не відіграєтесь. Воно вам треба, Володимире Олександровичу?»
«...І високі податки (має на увазі «грошових мішків», які скуплять землю – авт.) не стимулюватимуть їх трудитися більше й розумніше на нашій землі, бо в них руки не туди стоять і мізки не туди повернуті – вони не хлібороби. Земля для них – товар для перепродажу і тимчасового додаткового заробітку. Такі не зацікавлені в розбудові аграрної економіки рівня економіки Ізраїлю, Великобританії, Австралії, Нідерландів, Канади, США та інших країнах з великими банками державної землі. До того ж, українську землю скуповуватимуть і за гроші названих вище держав, яким потрібна тільки сировинна Україна», – наголосив у листі Яковишин.
Далі Яковишин написав, що особисто він, та й більшість його колег-аграрників, не проти ринку землі, але цивілізованого, не дикого.
На закінчення він запитав у Зеленського: «Пане президенте, відчувається, що Ви настільки впевнені у неперевершеній силі своєї «зеленої» команди, що можете неприховано ставитися до українців, які не у вашій команді, як до лохів? Не берете до уваги навіть ті факти, що й «лохи» вже не раз прозрівали, від чого у самозакоханих і надмірно пихатих «царів» здувало, як вітром, царську корону. Ви ж царюєте недовго, але і у Вас діамантовий символ влади вже захитався. Воно Вам треба, Володимире Олександровичу?»
На жаль, зворотного зв’язку (feedback’у) між владою та представниками народу немає.
|
Народного депутата першого скликання Леоніда Яковишина колеги обох фракцій цінували за правдивість, аргументованість, конструктивність, принциповість |
Наші діти, онуки, правнуки проклянуть всіх, хто прийме ганебне рішення продати землю
Наступний резонансний публічний виступ Леоніда Яковишина з приводу землі відбувся 2 грудня 2019 р, на 20-й позачерговій сесії Чернігівської обласної ради, куди він був запрошений як спеціальний гість, як Почесний громадянин Чернігівської області.
«Основне питання нашого життя – це питання землі. А хто дав сьогодні право Президенту чи парламенту розпоряджатися землею? – запитав він з трибуни, коли йому першому надали слово. – Основним джерелом влади в Україні є народ, і без рішення народу ніхто не має права(!) відібрати землю. Тому я переконаний, що повинен бути публічний референдум. Якщо рішення продати землю буде ухвалене парламентом і підтримане Президентом, – емоційно вигукнув Леонід Григорович, – це буде тяжкий злочин перед народом. І я заявляю відповідально у свої 80 років, що буду боротися до кінця!»
Він наголосив, що країни, які себе поважають, нарощують земельний банк. «В Англії 90% орних земель володіє держава. Маленький Ізраїль – 91%. У 1962 році в Америці держава володіла 2% землі, сьогодні це – 53%. Цифра постійно зростає. Франція, Німеччина... Безперечно, ринок землі нам потрібен, але не такий, який нам сьогодні пропонують. Основним (!) власником має бути держава, тільки їй повинна належати земля. І починати його треба після створення земельного банку». І тут же назвав тих, хто (!) цю ЗРАДУ ЗАМОВИВ: МВФ, Фонд Сороса, американські корпорації. Всі вони диктують, як нам жити і що ми маємо робити... Ми всі «відійдемо» – хто раніше, хто пізніше, але в нас залишаються діти, онуки, правнуки, і вони проклянуть всіх, хто прийняв це ганебне рішення – продати землю!» – емоційно, як завжди, закінчив він свій виступ.
То кого ж проклинатимуть наші онуки - правнуки?
Довідка з коментарем:
Закон про ринок землі у другому читанні був прийнятий 259 голосами депутатів Верховної Ради України в ніч на 31 березня, у розпал пандемії. Прізвища всіх, хто проголосував, відомі поіменно. По фракціях: 206 «слуг», 23 із «Європейської солідарності», 12 – із «Голосу» та 5 – позафракційних. У відгуках людей про щойно вчинене голосування, не було ні одного, хто б схвалив це рішення. В середині квітня проведено вибіркове опитування українців щодо оцінки прийнятого закону. Результат: (!) схвалили лише чверть українців, 74 відсотки – проти.
Прийнятий закон – це свідома жертва президента та, на його вимогу, парламента, принесена МВФ за жалюгідні $2 млрд нині та $3 млрд обіцяного на потім траншу. Злочинна, тому що Меморандум з МВФ – це серйозний крок до втрати суверенітету, незалежності, самостійності. Як оцінюють більшість розуміючих людей такі поступки світовим «грошовим мішкам» («зовнішнім ґвалтівникам») із МВФ – є зрадою національних інтересів, «національної економіки», як стало модно говорити останнім часом.
*****
|
В американських сталевих елеваторах зберігається щорічно не менше, ніж 325 тонн високоякісного зерна кукурудзи, яке відправляють на ринки тоді, коли там найвищі ціни |
Леонід Григорович, як досвідчений експерт, проаналізував нещодавно дії влади відповідними влучними оцінками в публіцистичній статті «Коронавірус по-українськи: державне покращення для народу», надрукованій у газеті «Чернігівщина», (передрук на порталі «Земля і Воля» за 26 квітня). Використав для цього виступ Володимира Зеленського на «Свободі Слова» Савіка Шустера. Автор іронізує з приводу гордості, із якою Президент розказував про свої «досягнення»: літаки прибувають з дорогими масками в Україну, а МВФ обіцяє дати транш в обмін на продаж землі (Глава держави тоді ще надіявся на $10 млрд). Аналіз автора – з порадами, де взяти гроші замість позички, читаємо тут: http://www.che.cn.ua/index.php/all-news/item/3134-koronavirus-poukrainsky-derzhavne-pokrashchennia-dlia-narodu.
«Я розмовляла не з рядовим аграрником, а з людиною державного рівня, державним діячем»
Під таким заголовком в порталі «Земля і воля» за 11 червня поміщено інтерв’ю обласної газети «Чернігівщина» (записав Григорій Войток) з відомим політиком, кандидатом юридичних наук, спеціалістом з конституційного права України Мариною Ставнійчук (http://zemlyaivolya.net/news/marina_stavniychuk_ya_rozmovlyala_ne_ryadov).
Нещодавно вона відвідала господарство «Земля і Воля», мала довгу розмову з Леонідом Яковишиним, і висловила свої враження, які можуть бути корисними і провладним «Слугам народу», і кожному, кого хвилює доля України. Політик зізналася, що, познайомившись з досвідом цього лобіста ПРАЦІ, з’ясувала для себе ті причини, які довели країну до критичної ситуації. Ще з 90-х років лідери Незалежної нехтували досвідом тих виробників, які уміло і обережно перебудовували своє виробництво (олігархів, зрозуміло, не беремо до уваги, а навпаки ). «І сьогоднішня молодь, що випадково опинилася при владі, – вважає пані Ставнійчук, – бездумно ігнорує досвід старшого покоління, тих, хто вміло переводив свої господарства на нові умови».
|
«У нього в Бобровиці – Січ. Не бойова чи політична. А Трудова, реанімуюча Україну Січ!» (Борис Кириченко, письменник) |
«Сьогодні я вкотре переконалася в тому, яку глибоку й непоправну помилку допускають молоді державні керманичі, що не радяться з представниками старшого покоління щодо розбудови економіки сучасної держави, не використовують їхній неоцінимий скарб: набутий досвід вітчизняного виробництва… Бездумно поглиблюється розрив між досвідом старшого покоління і «бездосвідом» молодих горе-реформаторів, що може призвести до непоправних, згубних процесів в українському суспільстві».
«Старійшини» в економіці, ще з 90-х, без кимось оплачених модних єврокурсів, використовували кращі світові технології для свого виробництва. Це я побачила на власні очі і в аграрника Леоніда Яковишина. Чого не бачу від бурхливої діяльності власників євродипломів...
Переконана, його досвід згодиться справді патріотичній команді, на чолі з Лідером, не за чужі гранти навченим, а сформованим прагненням врятувати Вітчизну з її народом».
Додам: недарма в підзаголовку сайту «Земля і воля» стоїть: «Портал Академії успіху»
«Якби мені жезл дали в руки»
А що ще радить патріарх – велет праці Яковишин? Глянути на інші країни, не відкривати Америку, не винаходити велосипед. Він переконаний: не гасла можуть об’єднати всіх людей країни від сходу до заходу, а економіка, добробут. Все інше – бутафорія, демагогія. Але в плані економіки ми нікуди не рухаємося. У нас нема податкової бази, тому що нема промисловості. Село не може стати основною базою оподаткування. Максимум, що може дати Земля з податків – не більше, ніж 8 мільярдів доларів. А нам потрібно мінімум 80 млрд. доларів інвестицій бодай на перші 10-15 років. На запитання кореспондента «Громадського» у серпні минулого року «З чого ж варто починати?», Леонід Григорович відповідає: «Якби мені дали жезл в руки, то вимагав би запису в Конституцію (не закон прийняти, бо прийдуть інші і змінять його) наступного: всіх, хто прийде з інвестиціями, звільнити від оподаткування на прибуток на 50 років(!!!). На перший погляд страшно. Але страшного нічого немає. Кожен працівник платитиме податок із зарплати, в пенсійний фонд, ПДВ. Це складові, які дадуть можливість підняти економіку. А прибуток нехай залишається в інвестора. Даю стовідсоткову гарантію, що в країну попливуть мільярди. Але знову ж: все залежить від того, яку країну будуватимемо. Парламентську чи президентську. Я – за президентську, ніякого прем’єр-міністра. У президента повинна бути влада в руках. В одних, але сильних руках. А парламент виконуватиме функцію контролю (!). Іншого нічого не дано. Ніхто нічого нового не придумає.
...Природа дала нам все: землі дала, надра, все, що треба, окрім клепок більшості. Україна посідає сьоме місце у світі за кількістю чорнозему. ОСНОВА ЖИТТЯ – це ЗЕМЛЯ. Все інше – надбудова.
... І, все ж таки, я оптиміст. Вірю, що з’являться лідери, як віддадуть життя за націю. Не скоро, не завтра, не післязавтра, не через 10 років, але з’являться.
|
Виступ Леоніда Яковишина на 20-й сесії Чернігівської обласної ради, 2 грудня 2019 року: «Без рішення народу – ніякого продажу землі. Я переконаний: повинен бути публічний референдум» |
...І вірю в майбутнє нації. Ми ПОВЕРНЕМО ЗЕМЛЮ у державну власність. Як повернули її Америка, Франція, Ізраїль та інші країни. В це я вірю».
*****
Один із читачів публіцистичної книги Леоніда Яковишина висловив думку: «Якби після отримання незалежності, країну очолив саме Яковишин, ми вже давно жили би в заможній країні». А один із читачів у переліку «лайків» інформації про нього жартома запропонував: «Всю землю країни віддати в оренду Яковишину!»
Шановний Володимире Олександровичу! В унісон з відомим, досвідченим політиком-конституціоналістом Мариною Стаднійчук (див. вище) свідчимо, стверджуємо: «Кадри в Україні є!» В середовищі ветеранів праці, досвідчених державників. Візьміть Леоніда Григоровича Яковишина в свою команду. Ще не пізно. Але шанс з останніх. Дайте йому можливість створити «Надзвичайний Комітет порятунку економіки України». Врятуєте Україну і себе.
А тим часом загляньте в його господарство. Не один президент України його відвідував. Він охоче все розповість – і покаже унікальне господарство, техніку, дороги, майже безкоштовні їдальні, палац культури, в модернізацію якого вкладено $1,5 млн і яка закінчиться в цьому році. Ви ж теж потребуєте, можливо, більше за всіх, позитиву.
|
Політик Марина Ставнійчук в гостях у Леоніда Яковишина: «Я розмовляла не з рядовим аграрником, а з людиною державного рівня, |державним діячем». (Фото Олексія Миколаєнка) |
P.S. Наш герой – людина складна, суперечлива. У нього свої погляди на процеси, які відбуваються в країні. Власне, опозиціонером він був завжди, ще за часів радянської влади, далі як депутат 1-го скликання у Верховній Раді (1991), де його поважали і комуністи, і рухівці. Цінували переконливе слово, аргументованість, конструктивність. Пізніше, і по сьогодні – він опозиціонер до президентів, до урядовців, до псевдонауковців. Ця опозиційність з’явилася ще в юності, коли його після школи із срібною медаллю не прийняли в технічний вуз через те, що батько був репресований, і навіть невідомо, де похований. Ця несправедливість і переслідування все життя формувала його характер – принциповий, категоричний, гострий, пекучий, гордий, войовничий. Критичність його особлива – лише на користь країні. Найефективніший його досвід – бути за штурвалом. Постійний фронт – Поле, Земля, Врожай, Знання, Книга. Тут він і полководець, і воїн одночасно. На відміну від вишиванково-балакучих патріотів, він патріот дієвий. Дбає в першу чергу про людей. Найпереконливіший аргумент його правоти – трудові досягнення «Землі і волі». Це не його власна земля. Вона орендована. Люди довіряють йому, – керівнику з крутим характером, – ТРИМАТИ КЕРМО УПРАВЛІННЯ ЇХНЬОЮ ЗЕМЛЕЮ. І орендодавці, і працівники задоволені стабільністю життя, заробітками. Яких нема навіть на чорноземах сусідніх областей.
Адреса порталу «Земля і воля»: http://zemlyaivolya.net
Фото зі соціальних мереж