У попередньому числі ми презентували Леоніда Яковишина як відомого в Україні та світі успішного українського аграрія, вченого-агронома, генерального директора ТОВ «Земля і Воля».

Це унікальне за успішністю (врожайністю та прибутками ) навіть у світі господарство, яке на 30 тис га вирощує монокультуру кукурудзи. А його керівник – унікальна особистість та професіонал. А унікальність його, як господарника, – в тому, що, вивчивши досвід ринкової економіки всіх провідних країн світу, від Австралії до Америки, та американську технологію вирощування кукурудзи, він створив на території частини сільськогосподарських угідь Бобровицького р-ну, Чернігівської області, що, правда, належать громаді, ніби державу в державі, з необхідною для життя людей інфраструктурою. В цій «державі» найголовніше – це своя прибуткова економіка!!! На прикладі Леоніда Яковишина ми намагаємося довести, що професійні кадри з державницьким мисленням і досвідом в Україні є! І навіть пропонуємо Президенту, «Слугам народу», в цей найкритичніший навіть не час, а момент для країни зупинитися –оглянутися та організувати «Надзвичайний комітет порятунку економіки України», доручивши очолити його Леоніду Яковишину.

Допомагає у вирощенні високих врожаїв техніка: свій літак АН-2, американські трактори, комбайни та інша техніка лише фірми «Джон Дір»

Далі – продовження розповіді про Леоніда Яковишина в підрозділах: «Менеджер», «Державник», «Якби жезл дали мені в руки».

Менеджер

Керівника, лідера, за сучасною риторикою – менеджера в особі, ні, в особистості Леоніда Яковишина, сподіваюсь, ви, шановні читачі, побачили у попередніх рядках спроби змалювати його професійний портрет. Його колеги, друзі, читачі (він сам, як уже було сказано, талановитий публіцист, друкує свої статті в обласній газеті «Чернігівщина» та порталі товариства за однойменною назвою «Земля і воля») свідчать, що він агроном – тобто знавець Землі Божої, нашої годувальниці, – теж від Бога. Багато що він бачить інтуїтивно. Адже врожай залежить не тільки від людських зусиль, а ще й від погоди (то зливи, то засухи, то пізні заморозки). І йому часто доводиться приймати рішення, згідно з інтуїцією, які згодом виявляються єдино правильними. Але не завжди. В основі його 60- річної трудової праці – знання, досвід, воля, рішучість, життєздатність, колосальна працездатність.

Можливо, це краще буде видно з окремих прикладів. Про те, що все в його руках, ми зрозуміли. Не грається в декларативну демократію. Розповідає про своє господарство і те, що виконують півтори тисячі працівників, вживаючи слово «ми». А коли згадав про свою «команду», а має на увазі команду головних спеціалістів, заступників, то сказав: «Команду створював 50 (!) років». Тобто, в його команді є ті, хто працював і «визрів», «доріс» до рівня менеджерів вищої та середньої ланки ще в його радгоспі-технікумі у 80-х. Урок «слугам»: кадри не виховуються за один рік, і навіть за п’ять, в іноземних коледжах. Або, і тим більше, виконуючи лиш завдання іноземних грантодавців. Без практичного досвіду – це лиш «насіння». А «зерно» визріває довго. І скарга на «голод кадрів» від нерозуміння, безграмотності. Серед визрілих «качанів» треба шукати.

Вживаючи «ми», Леонід Григорович не цурається і слова «Я»: «Я вирішив», «Я зробив», «Я хочу». Такий собі український Лі Куан Ю. Цитую: «Це мої робітники. І я хочу, щоб вони були в кращих умовах, ніж інші. Я хочу мати кращих спеціалістів, а, отже, мушу дати їм житло. Тому будую житлові будинки». Показує на будівельному майданчику три започатковані фундаменти і пояснює: «Колектив старіє. Без омолодження я не вирішу проблему кадрів. У трьох нових будинках, які закінчимо в наступному році, я матиму 74 двохкімнатних квартири, площею 77 кв. м. кожна. А коли кожен попрацює 15 років, може отримати її у власність безкоштовно. Але працювати мусить сумлінно. За порушення дисципліни,особливо алкоголь, виганяю негайно. Без попередження. В мене був випадок, коли комбайнер попрацював 14,5 року. Через півроку мав би вже приватизувати квартиру, але вкрав нові запчастини, і я його вигнав. Він дійшов до Верховного суду – нічого не допомогло. В мене найжорстокіший порядок. Інший приклад: якось два негідники підпалили лан кукурудзи в 300 га. Одного піймали. Інший втік туди, де стріляють. Я виділив $100 тис. готівкою, і його привели в наручниках. Для покарання. Отримав 7 років».

«Те, що я дороги ремонтую і будую, – це від безвиході. Бо в держави нема грошей. Та й взагалі зараз держави нема... Такого безладу (вжив більш популярне слово) ніколи не було. Що це за держава, коли я мушу пістолет під подушкою тримати?»

На питання «Чи часто ловив людей на крадіжках?», відповів інформацією: «У нас на господарстві понад 200 осіб охорони, вони мають 26 машин, а на озброєні 50 автоматів». На репліку «Біля кожного ж охорону не поставиш», відповів своєю: «Та певне, що суспільство не буває без недоліків. Не бувають без недоліків і окремі люди. Але крадіжка – це не виламаний качан, а коли людина через неї збагачується».

Заздрісників має немало. Муляє їм очі отой його офіс в мармурі. І не тільки це. А що ж хочете? Мати такі прибутки і економити на офісі? Цікава його інформація, що сам собі зробив подарунок до ювілею: «Купив «Лексус» і ще «Майбах» для сім’ї». Витратив разом $450 тисяч. Запитала, чи не змінюється його світогляд з роками? Відповів дещо дивно: «Праця мене тримає на ногах зранку до вечора. Я весь час у вирі. І кожен день - все нове, нове і нове». Про майбутність: має намір все залишити людям. Йому не треба в офшори відправляти кошти, бо, за його словами, «дітям воно не потрібне». І їсти в день 10 разів теж не може. «Коли піду на небеса, – зізнається, – то хочу залишити по собі добру пам’ять, щоб мене згадували ще років 50».

Кожен Яковишинський гектар кукурудзи – високоприбутковий, і дозволяє щорічно вкладати мільйони зароблених доларів у розвиток виробництва та поліпшення життя працівників та орендодавців

Державник

Леоніда Яковишина давно сприймають як політика та державного діяча національного та міжнародного рівня (вчитися в його господарство приїздять європейці, американці, азійці). У свій час він шість років присвятив політиці. Був депутатом Верховної ради 1-го скликання, очолював тоді фракцію «Земля і воля», був радником у Кабінеті Міністрів. Потім повернувся до свого покликання – сільськогосподарського виробництва. Двохтомник публіцистики «З нестихаючим сердечним щемом» – це його роздуми та висновки з практики управління та господарювання, його погляди на розбудову української держави. До речі, цьому питанню присвячена одна із зовсім недавніх його статей «Прозріння народу потрібне не тільки для розбудови нації, а передусім для розбудови держави».

Найрезонансніші публічні його виступи останнього часу пов’язані із намірами чинної влади прийняти закон про продаж землі. Нагадуємо: на вимогу МВФ. Що, поряд з низкою інших вимог, перетворює нині Україну у майже повністю залежну від зовнішніх чинників.

На другий день після прийняття у першому читанні Закону про ринок землі у Верховній раді, 13 листопада 2019 р., Леонід Яковишин опублікував

Відкритий лист до президента Володимира Зеленського

(копія голові Верховної ради Дмитру Разумкову, прем’єр-міністру Олексію Гончаруку, Міністру економіки Тимофію Милованову). Озвучений варіант цього листа можна (вважаю, що й треба) всім політикам та громадянам прослухати на Youtube тут: https://www.youtube.com/watch?v=W1W2cWD2. Ви ознайомитеся не тільки з оригінальним переконливим змістом, а й отримаєте художньо-естетичне задоволення від його стилю.

Відкритий лист – це крик душі професіонала, залюбленого в землю, який знає їй ціну. І який захищає інтереси людей. Ефект вибухової бомби. Писав прямолінійно, емоційно, аргументовано. Як противник прийняття цього закону. В листі Леонід Григорович зрозуміло для кожного пояснив, чому не можна приймати цей закон, чому він антинародний, антидержавний.

Для нього цілком органічно: коли не змириться - піде в бій на будь-який рівень влади.

Розпочав листа «з мосту – в кар’єр». Звертаючись до президента Володимира Зеленського, пише:

Автор книжки «Яковишин: поезія і проза долі» Борис Кириченко: «...Хочеться писати про Леоніда Григоровича. Щоб не перевелися на нашій землі Лідери. Щоб не перевелися і достойні сподвижники, які розуміють і підтримують Лідера»

«На телеекрані побачив, як ви, трохи розгнівано, сказали наіндюченому молодому добровольцю, що Ви – президент країни, а не якийсь там лох, і що Вам 42 роки. І я Вам скажу, що мені пішов уже 81-й рік, і я теж не лох, а успішний сільгоспвиробник з понад 60-річним трудовим стажем, піввіку якого присвятив одному господарству».

Далі розказує про досягнення свого господарства і закидає докір: «Ви самі собі надали право розпоряджатися народною землею, як своєю власністю – а це 72 відсотки території нашої Батьківщини».

«Ви ж не спитали думки стосовно цього «нововведення» як у 13 мільйонів прихильників, так і в майже 30 мільйонів тих, хто не голосував за Вас, але, за Конституцією, і ті, і ті належать до єдиного в державі джерела влади. І земля та її надра, записано в Конституції, належить не Вам, президенте, і не Вашій зеленій команді, а народу, який наймає вас на роботу».

«...З усіх доленосних питань життя суспільства Ви обіцяли радитись з народом на референдумі. Мільйони людей, серед яких був і я, повірили Вам, бо не підозрювали, що то говорив не майбутній глава держави, а актор «95-го кварталу».

«...А Ви цікавилися, чому країни Європи не розбазарюють землю сільськогосподарського призначення, а тримають її у державній власності, віддаючи в оренду тільки вмілим і відповідальним сільгоспвиробникам?»

«...Коли ж дозволите грошовим мішкам проганяти українців з Матінки-землі, – боюся, «лохом» не відіграєтесь. Воно вам треба, Володимире Олександровичу?»

«...І високі податки (має на увазі «грошових мішків», які скуплять землю – авт.) не стимулюватимуть їх трудитися більше й розумніше на нашій землі, бо в них руки не туди стоять і мізки не туди повернуті – вони не хлібороби. Земля для них – товар для перепродажу і тимчасового додаткового заробітку. Такі не зацікавлені в розбудові аграрної економіки рівня економіки Ізраїлю, Великобританії, Австралії, Нідерландів, Канади, США та інших країнах з великими банками державної землі. До того ж, українську землю скуповуватимуть і за гроші названих вище держав, яким потрібна тільки сировинна Україна», – наголосив у листі Яковишин.

Далі Яковишин написав, що особисто він, та й більшість його колег-аграрників, не проти ринку землі, але цивілізованого, не дикого.

На закінчення він запитав у Зеленського: «Пане президенте, відчувається, що Ви настільки впевнені у неперевершеній силі своєї «зеленої» команди, що можете неприховано ставитися до українців, які не у вашій команді, як до лохів? Не берете до уваги навіть ті факти, що й «лохи» вже не раз прозрівали, від чого у самозакоханих і надмірно пихатих «царів» здувало, як вітром, царську корону. Ви ж царюєте недовго, але і у Вас діамантовий символ влади вже захитався. Воно Вам треба, Володимире Олександровичу?»

На жаль, зворотного зв’язку (feedback’у) між владою та представниками народу немає.

Народного депутата першого скликання Леоніда Яковишина колеги обох фракцій цінували за правдивість, аргументованість, конструктивність, принциповість

Наші діти, онуки, правнуки проклянуть всіх, хто прийме ганебне рішення продати землю

Наступний резонансний публічний виступ Леоніда Яковишина з приводу землі відбувся 2 грудня 2019 р, на 20-й позачерговій сесії Чернігівської обласної ради, куди він був запрошений як спеціальний гість, як Почесний громадянин Чернігівської області.

«Основне питання нашого життя – це питання землі. А хто дав сьогодні право Президенту чи парламенту розпоряджатися землею? – запитав він з трибуни, коли йому першому надали слово. – Основним джерелом влади в Україні є народ, і без рішення народу ніхто не має права(!) відібрати землю. Тому я переконаний, що повинен бути публічний референдум. Якщо рішення продати землю буде ухвалене парламентом і підтримане Президентом, – емоційно вигукнув Леонід Григорович, – це буде тяжкий злочин перед народом. І я заявляю відповідально у свої 80 років, що буду боротися до кінця!»

Він наголосив, що країни, які себе поважають, нарощують земельний банк. «В Англії 90% орних земель володіє держава. Маленький Ізраїль – 91%. У 1962 році в Америці держава володіла 2% землі, сьогодні це – 53%. Цифра постійно зростає. Франція, Німеччина... Безперечно, ринок землі нам потрібен, але не такий, який нам сьогодні пропонують. Основним (!) власником має бути держава, тільки їй повинна належати земля. І починати його треба після створення земельного банку». І тут же назвав тих, хто (!) цю ЗРАДУ ЗАМОВИВ: МВФ, Фонд Сороса, американські корпорації. Всі вони диктують, як нам жити і що ми маємо робити... Ми всі «відійдемо» – хто раніше, хто пізніше, але в нас залишаються діти, онуки, правнуки, і вони проклянуть всіх, хто прийняв це ганебне рішення – продати землю!» – емоційно, як завжди, закінчив він свій виступ.

То кого ж проклинатимуть наші онуки - правнуки?

Довідка з коментарем:

Закон про ринок землі у другому читанні був прийнятий 259 голосами депутатів Верховної Ради України в ніч на 31 березня, у розпал пандемії. Прізвища всіх, хто проголосував, відомі поіменно. По фракціях: 206 «слуг», 23 із «Європейської солідарності», 12 – із «Голосу» та 5 – позафракційних. У відгуках людей про щойно вчинене голосування, не було ні одного, хто б схвалив це рішення. В середині квітня проведено вибіркове опитування українців щодо оцінки прийнятого закону. Результат: (!) схвалили лише чверть українців, 74 відсотки – проти.

Прийнятий закон – це свідома жертва президента та, на його вимогу, парламента, принесена МВФ за жалюгідні $2 млрд нині та $3 млрд обіцяного на потім траншу. Злочинна, тому що Меморандум з МВФ – це серйозний крок до втрати суверенітету, незалежності, самостійності. Як оцінюють більшість розуміючих людей такі поступки світовим «грошовим мішкам» («зовнішнім ґвалтівникам») із МВФ – є зрадою національних інтересів, «національної економіки», як стало модно говорити останнім часом.

*****

В американських сталевих елеваторах зберігається щорічно не менше, ніж 325 тонн високоякісного зерна кукурудзи, яке відправляють на ринки тоді, коли там найвищі ціни

Леонід Григорович, як досвідчений експерт, проаналізував нещодавно дії влади відповідними влучними оцінками в публіцистичній статті «Коронавірус по-українськи: державне покращення для народу», надрукованій у газеті «Чернігівщина», (передрук на порталі «Земля і Воля» за 26 квітня). Використав для цього виступ Володимира Зеленського на «Свободі Слова» Савіка Шустера. Автор іронізує з приводу гордості, із якою Президент розказував про свої «досягнення»: літаки прибувають з дорогими масками в Україну, а МВФ обіцяє дати транш в обмін на продаж землі (Глава держави тоді ще надіявся на $10 млрд). Аналіз автора – з порадами, де взяти гроші замість позички, читаємо тут: http://www.che.cn.ua/index.php/all-news/item/3134-koronavirus-poukrainsky-derzhavne-pokrashchennia-dlia-narodu.

«Я розмовляла не з рядовим аграрником, а з людиною державного рівня, державним діячем»

Під таким заголовком в порталі «Земля і воля» за 11 червня поміщено інтерв’ю обласної газети «Чернігівщина» (записав Григорій Войток) з відомим політиком, кандидатом юридичних наук, спеціалістом з конституційного права України Мариною Ставнійчук (http://zemlyaivolya.net/news/marina_stavniychuk_ya_rozmovlyala_ne_ryadov).

Нещодавно вона відвідала господарство «Земля і Воля», мала довгу розмову з Леонідом Яковишиним, і висловила свої враження, які можуть бути корисними і провладним «Слугам народу», і кожному, кого хвилює доля України. Політик зізналася, що, познайомившись з досвідом цього лобіста ПРАЦІ, з’ясувала для себе ті причини, які довели країну до критичної ситуації. Ще з 90-х років лідери Незалежної нехтували досвідом тих виробників, які уміло і обережно перебудовували своє виробництво (олігархів, зрозуміло, не беремо до уваги, а навпаки ). «І сьогоднішня молодь, що випадково опинилася при владі, – вважає пані Ставнійчук, – бездумно ігнорує досвід старшого покоління, тих, хто вміло переводив свої господарства на нові умови».

«У нього в Бобровиці – Січ. Не бойова чи політична. А Трудова, реанімуюча Україну Січ!» (Борис Кириченко, письменник)

«Сьогодні я вкотре переконалася в тому, яку глибоку й непоправну помилку допускають молоді державні керманичі, що не радяться з представниками старшого покоління щодо розбудови економіки сучасної держави, не використовують їхній неоцінимий скарб: набутий досвід вітчизняного виробництва… Бездумно поглиблюється розрив між досвідом старшого покоління і «бездосвідом» молодих горе-реформаторів, що може призвести до непоправних, згубних процесів в українському суспільстві».

«Старійшини» в економіці, ще з 90-х, без кимось оплачених модних єврокурсів, використовували кращі світові технології для свого виробництва. Це я побачила на власні очі і в аграрника Леоніда Яковишина. Чого не бачу від бурхливої діяльності власників євродипломів...

Переконана, його досвід згодиться справді патріотичній команді, на чолі з Лідером, не за чужі гранти навченим, а сформованим прагненням врятувати Вітчизну з її народом».

Додам: недарма в підзаголовку сайту «Земля і воля» стоїть: «Портал Академії успіху»

«Якби мені жезл дали в руки»

А що ще радить патріарх – велет праці Яковишин? Глянути на інші країни, не відкривати Америку, не винаходити велосипед. Він переконаний: не гасла можуть об’єднати всіх людей країни від сходу до заходу, а економіка, добробут. Все інше – бутафорія, демагогія. Але в плані економіки ми нікуди не рухаємося. У нас нема податкової бази, тому що нема промисловості. Село не може стати основною базою оподаткування. Максимум, що може дати Земля з податків – не більше, ніж 8 мільярдів доларів. А нам потрібно мінімум 80 млрд. доларів інвестицій бодай на перші 10-15 років. На запитання кореспондента «Громадського» у серпні минулого року «З чого ж варто починати?», Леонід Григорович відповідає: «Якби мені дали жезл в руки, то вимагав би запису в Конституцію (не закон прийняти, бо прийдуть інші і змінять його) наступного: всіх, хто прийде з інвестиціями, звільнити від оподаткування на прибуток на 50 років(!!!). На перший погляд страшно. Але страшного нічого немає. Кожен працівник платитиме податок із зарплати, в пенсійний фонд, ПДВ. Це складові, які дадуть можливість підняти економіку. А прибуток нехай залишається в інвестора. Даю стовідсоткову гарантію, що в країну попливуть мільярди. Але знову ж: все залежить від того, яку країну будуватимемо. Парламентську чи президентську. Я – за президентську, ніякого прем’єр-міністра. У президента повинна бути влада в руках. В одних, але сильних руках. А парламент виконуватиме функцію контролю (!). Іншого нічого не дано. Ніхто нічого нового не придумає.

...Природа дала нам все: землі дала, надра, все, що треба, окрім клепок більшості. Україна посідає сьоме місце у світі за кількістю чорнозему. ОСНОВА ЖИТТЯ – це ЗЕМЛЯ. Все інше – надбудова.

... І, все ж таки, я оптиміст. Вірю, що з’являться лідери, як віддадуть життя за націю. Не скоро, не завтра, не післязавтра, не через 10 років, але з’являться.

Виступ Леоніда Яковишина на 20-й сесії Чернігівської обласної ради, 2 грудня 2019 року: «Без рішення народу – ніякого продажу землі. Я переконаний: повинен бути публічний референдум»

...І вірю в майбутнє нації. Ми ПОВЕРНЕМО ЗЕМЛЮ у державну власність. Як повернули її Америка, Франція, Ізраїль та інші країни. В це я вірю».

*****

Один із читачів публіцистичної книги Леоніда Яковишина висловив думку: «Якби після отримання незалежності, країну очолив саме Яковишин, ми вже давно жили би в заможній країні». А один із читачів у переліку «лайків» інформації про нього жартома запропонував: «Всю землю країни віддати в оренду Яковишину!»

Шановний Володимире Олександровичу! В унісон з відомим, досвідченим політиком-конституціоналістом Мариною Стаднійчук (див. вище) свідчимо, стверджуємо: «Кадри в Україні є!» В середовищі ветеранів праці, досвідчених державників. Візьміть Леоніда Григоровича Яковишина в свою команду. Ще не пізно. Але шанс з останніх. Дайте йому можливість створити «Надзвичайний Комітет порятунку економіки України». Врятуєте Україну і себе.

А тим часом загляньте в його господарство. Не один президент України його відвідував. Він охоче все розповість – і покаже унікальне господарство, техніку, дороги, майже безкоштовні їдальні, палац культури, в модернізацію якого вкладено $1,5 млн і яка закінчиться в цьому році. Ви ж теж потребуєте, можливо, більше за всіх, позитиву.

 

Політик Марина Ставнійчук в гостях у Леоніда Яковишина: «Я розмовляла не з рядовим аграрником, а з людиною державного рівня, |державним діячем». (Фото Олексія Миколаєнка)

P.S. Наш герой – людина складна, суперечлива. У нього свої погляди на процеси, які відбуваються в країні. Власне, опозиціонером він був завжди, ще за часів радянської влади, далі як депутат 1-го скликання у Верховній Раді (1991), де його поважали і комуністи, і рухівці. Цінували переконливе слово, аргументованість, конструктивність. Пізніше, і по сьогодні – він опозиціонер до президентів, до урядовців, до псевдонауковців. Ця опозиційність з’явилася ще в юності, коли його після школи із срібною медаллю не прийняли в технічний вуз через те, що батько був репресований, і навіть невідомо, де похований. Ця несправедливість і переслідування все життя формувала його характер – принциповий, категоричний, гострий, пекучий, гордий, войовничий. Критичність його особлива – лише на користь країні. Найефективніший його досвід – бути за штурвалом. Постійний фронт – Поле, Земля, Врожай, Знання, Книга. Тут він і полководець, і воїн одночасно. На відміну від вишиванково-балакучих патріотів, він патріот дієвий. Дбає в першу чергу про людей. Найпереконливіший аргумент його правоти – трудові досягнення «Землі і волі». Це не його власна земля. Вона орендована. Люди довіряють йому, – керівнику з крутим характером, – ТРИМАТИ КЕРМО УПРАВЛІННЯ ЇХНЬОЮ ЗЕМЛЕЮ. І орендодавці, і працівники задоволені стабільністю життя, заробітками. Яких нема навіть на чорноземах сусідніх областей.

 

Адреса порталу «Земля і воля»: http://zemlyaivolya.net

Фото зі соціальних мереж