rss
04/18/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
У фокусі – Америка \ Не мовчатиму!

Я не вдягатиму майку з написом із трьох букв ВLM, оскільки переконана, що будь-яке людське життя, незалежно від кольору шкіри, – священне. Я ніколи не схилю коліна разом із збожеволілим натовпом, що штовхає нас усіх до великої розстрільної ями!

Я плачу за республікою, яку вбивають на наших очах. Я плачу за республікою, в якій вперше в історії прозвучало звернення до її громадян, «Ми, народ» – «We the people».

Вона не була створена рівною для всіх, і за цю нерівність вона заплатила страшну криваву ціну – 600 000 її громадян були покладені на вівтар в ім’я Свободи тільки за чотири роки Громадянської війни. Ця війна подарувала звільнення тим, кого одні люди зробили рабами інших тільки через колір їхньої шкіри.

І це звільнення теж записано у документі, відомому всім, як 13-а поправка до Конституції США, яка забороняє рабство. Вона також записана у документі, що починається зі слів «Ми, народ!». Цій поправці у 2020 році виповнюється 155 років. Президента-республіканця Авраама Лінкольна, який підписав «Прокламацію про звільнення рабів», було вбито у рік прийняття 13-ої поправки...

А на іншому кінці світу, в далекій Російській імперії, теж були звільнені раби, щоправда, з тим же кольором шкіри, що і їхні пани. Імператор Олександр ІІ, котрий скасував кріпосне право у 1861 році, був по-звірячому вбитий народовольцями-терористами через 20 років після скасування в Російській імперії кріпацтва, а по суті – рабства.

Дивовижні перетини доль двох різних народів, які позбулися від тяжкого тягаря рабства, з тією тільки різницею, що на честь Джона Бута, вбивці американського президента Лінкольна, немає названих вулиць і площ, а ось вбивці російського імператора-визволителя стали сакральними жертвами, покладеними на вівтар Революції, котра знищила величезну країну, заражену ідеями, народженими у хворобливій свідомості бомбістів. У Радянському Союзі з гордістю вимовляли імена страчених терористів – Перовської, Кибальчича, Желябова, Михайлова та Русакова.

І ця героїзація злочинців була тим зіпсованим зерном, з якого проросло найбільше Зло в історії людства – держава, що перевернула світ і заразила його божевільними комуністичними ідеями.

Так, рабство – антигуманне й дике, це не обговорюється. Але я плачу сьогодні, у першій половині ХХІ століття, зовсім не за тим, що було давно. Мої сльози – від образи і болю за жертв, які відчули свій генетичний біль через покоління. Мені зовсім не соромно плакати від болю – плач допомагає впоратися з цим завданням. Я плачу від побаченого вчора нашого завтра. Я плачу через рабство, в яке мене ведуть, адже багато хто так і не вичавив із себе раба ні краплями, ні галонами, ні народами...

Сто років тому в Російській імперії діти колишніх рабів вчилися складами писати «Ми не раби – раби не ми!». Але люди забули, що раби – німі, бо раб не має свого голосу. Нас сьогодні заганяють у рабство, відбираючи наше право говорити. Кожен, хто мовчить, – раб! Вільні люди не мовчать, у них є найголовніше право – це право вільно говорити.

У нас з’явилася розтиражована інтерпретація найголовнішого людського права, що диктується меншістю, яка гучно горлопанить. Тиха більшість вкотре мовчить. Тиха більшість мовчки спостерігає за тим, що відбувається. Вона так само спостерігала і в 1917 році... Що було далі? Що сталося з більшістю, яку войовнича меншість, що узурпувала навіть поняття «більшовик», перетворила у ніщо, розтоптавши честь і гідність?

Мені намагаються вкотре нав’язати викривлене бачення світу, стверджуючи, що так бачить більшість. Більшість і більшовики – слова однокореневі. Я вважаю за краще залишатися у світі, де все ж ще є місце для «я», що постійно підміняється «ми»...

Ми були у нещодавньому історичному минулому радянським народом з «казкарями», що робили з казки бувальщину, яка підривала все нутро від стримуваного крику. Мунк, ймовірно, описав відчуття радянської людини у своїй знаменитій картині «Крик».

Ми чудово навчилися мови натяків і недомовок. Ми знали «Що робити?» і тому – розмовляли пошепки на кухнях.

Ми були жертвами і не усвідомлювали свого становища, бо нас змусили повірити в те, чого ніколи не було, – ні Свободи, ні Рівності, ні Братства. Дехто з нас намагався розглянути світ за межами Великої Стіни, але ця «залізна завіса» не пускала, і нам лишалося хіба переконувати себе у тому, що ідеальний світ є, і ми в ньому живемо, хоча розумні люди стверджували, що ідеального не існує в природі. Нам показували порожнечу й змушували вірити в існування у ній прекрасного вмісту.

Ми боялися свого голосу і постійно мовчали, адже в пам’яті ще від батьків і дідів стукали молоточки: «Не базікай!». І ми не базікали, бо за «балачки» можна було загриміти на «десятку» без права переписки... І мільйони «гриміли» в ГУЛАГ, що став на багато років домом для мільйонів тих, хто не мовчав, а для інших мільйонів – колективною могилою, яка зрівняла і розумного, і не дуже, балакучого і мовчуна. Всіх їх зрівняли. А деяких ще й утрамбувати в безіменних могилах, помічених тільки номерами, а іноді й взагалі без номерів...

Днями Меморіал 16-го президента США, який звільнив Америку від рабства, був осквернений нащадками тих, кого Лінкольн звільнив, і тих, хто взагалі не мав стосунку до рабства. Натовп не має розуму, він – деструктивний. Він – заручник забобонів і незнання.

Я не хочу бути толерантною до червоних прапорів, адже знаю, про що вони. Я не одягну майку з написом із трьох букв ВLM, оскільки переконана, що будь-яке людське життя, незалежно від кольору шкіри, – священне. Я ніколи не схилю коліна разом із збожеволілим натовпом, що штовхає нас усіх до великої розстрільної ями!

І не буду мовчати, адже народжені стояти на колінах і повзати, ніколи не літають!

Автор: Олена Пригова

Джерело: «Континент»
(https://kontinentusa.com)

Фундації Українського Вільного Університету – 45 років. Нотатки у переддень 100-річчя Українського Вільного Університету

У Чикаго відкрили деякі парки та бібліотеки

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers