Масові протести у США збурили ще частину світу, але ще більшу частину світу – вразили. І обсягами, і метою протесту, і наслідками.

Особливо вражаюче виглядає похорон героя. Золота труна, плач мільйонів громадян, політики у передвиборчій гонитві наввипередки біжать в гості до родини померлого і розповідають у соцмережах про світлу родину та про те, як вони змінять світ заради пам’яті померлого. Громадськість збирає мільйони доларів на те, аби допомогти родині загиблого героя.

Не було б нічого дивного, якби йшлося, для прикладу, про похорон Девіда Дорна, Дейва Патріка Андервуда чи Девіда МакАті…

Але більшість протестувальників про них не чули, і чути не хочуть.

77-річний відставний капітан поліції Девід Дорн прослужив 38 років охоронцем порядку – і його застрелили мародери в ломбарді у Сент-Луїсі.

53-річного власника барбекю-ресторану Девіда МакАті вбили, коли поліція розганяла натовп, а натовп намагався розігнати поліцію.

53-річного офіцера Дейва Патріка Андервуда вбили, коли він охороняв будівлю суду в Окленді під час акції протесту.

Всі троє – афроамериканці.

Всі троє могли би стати символами всесвітньої акції протесту Black Lives Matter.

Але от біда – всі троє були законослухняними громадянами.

Більше того – двоє з трьох були охоронцями закону, і загинули, охороняючи закон. Як справжні герої.

Вони були варті і золотих трун, і сліз мільйонів, і збору коштів на прожиття родинами, і навіть величезних мітингів не тільки по всій Америці, а й по всій планеті.

Але є суттєвий нюанс.

Грабувати, руйнувати будівлі, бити поліцейських під час мітингів на вшанування пам’яті охоронця порядку, котрий віддав життя за те, щоб у його країні був лад, щоб люди жили спокійно і їхні права ніхто не порушував – воно якось незручно…

Діалог із твіттера Ґреґа Ебботта, губернатора Техасу

Інша справа – чоловік, якого було затримано у стані наркотичного сп’яніння за спробу розплатитися фальшивою купюрою. Чоловік, який сидів за пограбування, за поширення наркотиків, за хуліганство із застосуванням зброї. Чоловік, який тримав вагітну жінку за горло, погрожував розстріляти її, приставляючи пістолет до живота, якщо вона не дасть грошей. Найліпше, що він зробив для своєї родини – це покинув дружину із маленькою донькою, і за 6 років жодним чином не намагався їм допомогти.

Оце – герой, під знаменом якого можна і дорогі магазини пограбувати, і в поліцію стріляти совість не муляє – ну бо а справді, чого вони оце такого героя замучили? Задушили, хоча він кричав, що не може дихати… Хоча кричати, коли не можеш дихати, насправді дуже тяжко, майже неможливо. Навіть не намагайтеся це перевірити…

Цікаво тільки, куди дивляться борці з гендерною дискримінацією, захисники прав дітей, інші свідомі люди… Невже їх настільки захопили чари нового героя – і вони забули, що діти, жінки і законослухняні громадяни теж потребують захисту? Особливо у випадку, якщо всі прихильники нового героя візьмуться брати з нього приклад…

Що ж, українці добре знають, що якщо країна не помічає, що король голий, значить, у цього є свої причини, і то достатньо вагомі. Українці, зрештою, не одного президента так обирали, тож будемо вважати, що Америці пощастило. Бо хоча ім’я нового героя і активно використовують у передвиборчій кампанії, але він сам, той герой, президентом стати вже не зможе.

Що не применшує важливості соціального конфлікту та жаги суспільства до змін. А от що то за конфлікт – і якими можуть бути зміни – це вже інше питання.

Точно зрозуміло одне: до прав афроамериканців цей конфлікт має дуже віддалений стосунок. Інакше імена Девіда Дорна, Дейва Патріка Андервуда та Девіда МакАті були б висічені золотом на обеліску героїв, і увага політиків була би прикута до їхніх родин – не кажучи вже про гроші благодійників.

І от ми бачимо ще один важливий момент – ставлення до грошей, а точніше – до праці. Значна частина протестувальників всіляко демонструє зневажливе ставлення до цих двох феноменів. І погроми магазинів, і заклики знищити капіталізм якраз добре це показують. І добре вписуються у сучасну американську інтелектуальну моду – захоплення соціалізмом, комунізмом та іншими тому подібними сутностями. Щоб кожному за потребами, і від кожного – за можливостями. І щоб здійснити економічний прорив Китаю, але при цьому щоб за інтелектуальну власність добре платили…

Значна частина громадян колишнього СРСР від цієї моди має добре щеплення. Вони знають, за чий кошт оплачувалася дешева ковбаса і смачний пломбір, хто освоював Далекий Схід з його багатими покладами газу і нафти, звідки в будинках радянських чиновників бралися розкішні старовинні меблі і прикраси, і за чий рахунок звичайних радянських переселенців забезпечували вмебльованими хатами у стилі «заходь і живи», включно з вишитими рушниками, якими нові господарі витирали посуд.

Ми знаємо, що якщо хтось отримує щось «на халяву», то хтось інший мусить за це заплатити своєю працею, своїм часом, своїми силами. Іноді – і своїм життям, особливо – у комуністичних системах.

Загалом розподіл суспільства за ставленням до праці – річ не нова, і вона трапляється майже всюди.

Є люди, котрі будь-яку роботу, навіть ту, яку не люблять, роблять чесно. Вони звикли так працювати – і їм не приходить до голови навіть думка «схалтурити», вкрасти, а чи жити так, щоб не працювати.

Є люди, котрі мріють про те, щоб не працювати. Щоб результати праці були, а самої праці – не було. Вкрасти, отримати спадок, сісти комусь на шию – є маса способів отримати такий результат. Чимало до цього доклалася сучасна масова культура з оспівуванням способу життя, за якого щастям вважається биття байдиків, а цілковита економія власних сил і енергії, щоб часом де не перетрудитися, вважається великим благом. При цьому люди не враховують, що цілковита відмова від енергообміну із довкіллям означатиме смерть. Тому незароблені гроші, включно зі спадком, дуже нечасто спричиняють щастя для отримувача – але так вже сталося, що мало кого це зупиняє… У деяких випадках представники цієї групи можуть докласти певних зусиль – і обікрасти цілу країну. Тут українці теж можуть чимало цікавого розповісти…

І є люди, котрі би хтіли не працювати, але не мають можливості зробити це в рамках закону, а порушувати закон з тих чи інших причин не наважуються.

І у більшості випадків представників цієї третьої групи від переходу у другу групу втримує тільки наявність поліції і небажання йти на конфлікт із законом. Так, представники поліції можуть зловживати силою – але люди, котрі хочуть жити за чужий рахунок, теж мають таку звичку. Найталановитіші з них роблять так, що жертва ділиться з ними добровільно, і навіть припрошує, щоб взяли, не відмовили. Але таких талановитих набагато менше, ніж тих, хто діє в стилі чинного героя американських мітингів…

Цілком можливо, що якщо протести досягнуть однієї зі своїх цілей – і у США розформують поліцію, то такий перехід від третьої групи до другої відбудеться, і може бути доволі масовим.

Що найцікавіше, що саме представники першої групи доволі часто підтримують і ідеї соціалізму, і ідеї відмови від поліції, та й думка про перевиховання злочинців теж здається їм доброю. Вони звикли до того, що праця посідає для них важливе місце в житті – і вважають, що іншим людям працювати заважають тільки якісь важливі несприятливі обставини. І якщо ці обставини прибрати – от тоді і настане щасливе суспільство рівних можливостей. Те, що дуже значна частина суспільства мріє не працювати, в першої групи не вкладається в голові. Для них улюблена праця – це невід’ємна частина щастя, якщо не його основна умова. Те, що для когось ця цінність може бути не цінністю взагалі, їм і на думку не спадає. І відкриття це може бути дуже прикрим.

Різниця в життєвих цінностях, і, зокрема, у ставленні до праці розбила не один шлюб, і навіть дружбі заважає неабияк. І, як вчить нас історія, така різниця в цінностях може навіть країну розвалити чи зробити легкою здобиччю для загарбників, якщо хтось захоче цю різницю загострити і на ній зіграти…

Часи Дикого Заходу Америка вже пережила, але що робитиме весь світ, якщо вони настануть вдруге?..