rss
10/22/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Наша Історія \ Непоховані герої
Title 
 Довідка з Прокуратури Івано-Франківської
області про реабілітацію Миколи
Семеновича Антоніва


Прикарпатці розшукують місце поховання батьків, які стали жертвами репресій та злочинів радянських «визволителів».

Жахливу смерть прийняв від радянських «визволителів» батько уродженки села Угорники біля Івано-Франківська, 84-річної Тетяни Миколаївни Попадинець (Антонів). 30 березня 1948 року «чекісти» обклали його тіло гранатами і розірвали на шматки. Донька досі не знає, де його поховано. І це при тому, що батько пані Тетяни встиг повоювати за червоних під час Другої світової війни.

Пані Тетяна так розповідає про загибель свого батька. В одній хаті в Угорниках було два повстанці, і їх хтось видав. В той час, коли емгебісти шукали їх, батько йшов із роботи з Івано-Франківського млина. Вони його зупинили і почали перевіряти документи. Тут сталася стрілянина, батька «чекісти» беруть із собою, обкладають гранатами і закидають у хату, звідки стріляли. Батько п. Тетяни вже звідти не вийшов… Загинув разом із хлопцями. Емгебісти його смерть пояснювали людям тим, що він був бандерівцем. Загинув за Україну…

Title 
 Посвідчення про реабілітацію
Тетяни Миколаївни Попадинець

А пані Тетяна з мамою залишилися без годувальника. Хата була старенька і розсунулася. Не мали де жити, десять років поневірялися чужими кімнатами, ніхто не хотів приймати. Зате родину не вивезли на Сибір, бо адреси в них не було. Так і пережили без виселення.

У 1957 році пані Тетяну силою відправляли до колгоспу, де вже була її мама. Але вона влаштувалася працювати в медпункт, а ночами вишивала. Ніхто не дбав про жінку, сама собі давала раду. Потім вийшла заміж, із чоловіком прожила 48 років.

У 1990 році жінку реабілітували, але за батька вона ніякої компенсації досі не отримала. І документи батькові теж десь загубилися у шухлядах кагебістів… Як про героя про нього почали говорити нещодавно, а на пам’ятній могилі героїв УПА в селі його прізвище – перше в списку. Зараз жінка живе сама, як билина, лише останніми роками нею почали опікуватися соціальні працівники.

Шукає могилу батька і Микола Федорович Андрусяк із села Старуня, Богородчанського району. Він фактично від народження зазнав біди: у 1944 році під час пологів від кровотечі померла його мати.

Title 
 Федір Андрусяк (зліва) з побратимом
в упівському однострої

А через чотири роки не стало батька. Федір Петрович Андрусяк (1923 р. н.) мав псевдо «Лісовик» і був станичним ОУН на села Монастирчани, Жураки, Старуня. Він загинув на свято Дмитра, 8 листопада 1948 року, в результаті засідки на нього працівників МДБ.

Title 
 Федір Андрусяк (справа) з побратимом

У той день «Лісовик» зайшов у гості до родини Павлушинських. Незабаром із двору почулося: «Бандери, здавайтеся!». Повстанець вистрибнув із хати і почав втікати (у хаті ще залишилася дружина станичного «Джмеля»). У кінці городу почав відстрілюватися з-за дерева, але його поранили чергою з кулемета. Андрусяк змушений був дострелитися з пістолета.

Тіло станичного відвезли у Солотвин під райвідділ МДБ, де вбитого роздягнули, і так він дві доби лежав на вулиці для постраху іншим українцям. Потім труп забрали у невідомому напрямку та десь прикопали на цвинтарі.

Маленький Миколка поневірявся по родичах. Спочатку виховувався в маминої бабусі, а після виселення всієї родини на Сибір був на опікунстві у тітки. Батька пан Микола не пам’ятає. У 1990-х роках домігся, щоб йому поставили пам’ятний хрест. Встановили його поблизу місця загибелі Андрусяка, бо родина Павлушинських не погодилася з його встановленням на своєму городі.

Микола Федорович дуже просить людей, які щось знають про місце поховання його тата, зголоситися, аби він міг опікуватися могилкою.

Автор: Сергій Адамович

* «Галицький кореспондент», спільно з ГО «Поступовий гурт франківців», продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основі архівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і мають право на належну шану від держави.

Джерело: «Галицький кореспондент» (http://gk-press.if.ua/
nepohovani-geroyi/)

 

Відкриті архіви продовжують переходити в онлайн

Самоідентифікація — через прикраси. Ювелірне мистецтво Київської Русі

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com