Трагічна загибель народного депутата України Юрія Оробця сколихнула громадсько-політичні кола України, особливо національно-демократичного спрямування.

Надто часто автокатастрофи за не з'ясованих до кінця обставин переривали життя яскравих політиків, патріотів України - достатньо згадати В'ячеслава Чорновола, Анатолія Єрмака, Володимира Ємця, інших. І ось Юрій Оробець...

Справді, виглядало дивним, коли о 8 ранку автомобіль „Тойота Камрі", популярний в Україні і достатньо надійний, раптом вилітає на зелену розділову смугу, мчить по цьому газону 103 метри і врізається в опору рекламного щита. Підоспілі люди впізнали у понівеченому водієві відомого політика Юрія Оробця. „Швидка допомога" хоча й приїхала, зробити нічого вже не могла - через 5 хвилин тяжко травмований Юрій Оробець помер. Що могло трапитися? Гальма? Щось підстроєно? Якось подіяли на водія?

Те, що такі питання виникли у громадськості і у ЗМІ першими, якраз і підтверджує, що ми не можемо спокійно сприймати катастрофи за участю політиків - минулий досвід не дозволяє. Тим більше, що Юрій Оробець очолював спеціальну парламентську комісію з питання виборів мера міста Черкаси, які вже неодноразово штучно зривалися, бо за цим стояли і великі гроші, і запекла боротьба кланів. То, може, звідти слід шукати ниточку?

Але результати експертизи на сьогодні стверджують, що у Юрія Оробця відмовило серце, адже всі 103 метри він не гальмував, значить, не мав на те сил.

Панахиду по трагічно загиблому політику служив у Володимирському соборі сам Глава УПЦ КП Патріарх Філарет. Я звернув увагу, що у соборі не було дуже багатьох політиків, його колег-депутатів. Більшість з них прийшли на громадянське прощання до Будинку вчителя - традиційного місця прощання із патріотами України. А ось до собору чомусь не дійшли.

Перед собором стояв катафалк, під склом якого посміхався із своєї прощальної світлини новопреставлений. Кришка багажника була відкинута і нагадувала роззявлену пащу чорного звіра, який очікує на жертвоприношення.

До собору зайшли Віктор Ющенко і пані Катерина. По обличчях було видно, що вони надзвичайно особисто поставилися до цієї втрати. Розпочалася служба. Святійший Філарет із стриманою скорботою служив, хор проникливо співав.

Подружжя Ющенків стояло в ногах труни. Віктор Андрійович у глибокій зажурі слухав службу і був заглиблений у свої думи. Можливо, згадував якісь зустрічі із ще тоді живим відданим соратником, практично ровесником, біля труни котрого ось доводиться стояти.

Я стояв неподалік і прагнув дуже тихенько, максимально делікатно фотографувати, розуміючи, що дана ситуація зовсім не підходить для цього. Але вже така праця журналіста. Бо як інакше показати людям те, що відбулося?

Зліва від мне дуже обережно почав пробиратися поближче до труни Юрій Луценко із свічкою у руці. Він підійшов попрощатися, а коли повертався назад, то на секунду підняв очі і я побачив його обличчя, змінене стражданням і очі, повні сліз. Таким і встиг я сфотографувати міністра МВС за ту секунду, що він пройшов мимо мене.

Що не кажіть, але коли головний міліціонер країни, коли Президент не можуть стримати сліз і виявляють себе як люди, як християни, як такі, чиї серця не зачерствіли і відкликаються на скорботу, значить, у цієї влади є душа.

Перед останнім прощанням сім'я Юрія Оробця так одностайно і міцно обхопила одне одного, так прихилилися своїми осиротілими головами один до одного, що аж серце зайшлося. Втратити такого чоловіка, батька, такого голову сім'ї - то є, звичайно, втрата непоправна.

Пані Катерина майже всю службу проплакала. Віктор Андрійович кріпився, скільки міг, але і у нього очі зволожилися сльозою. Коли вже винесли труну до катафалку і вона на очах почала зникати у темному череві машини, Віктор Андрійович не витримав, закрив обличчя рукою.

На вулиці світило сонце, було доволі тепло і тим більшим був контраст цього гарного дня і трагічного моменту прощання. Віктор Андрійович підійшов до вдови і потиснув їй підбадьорливо руку, ледве стримуючи, щоб не розплакатися. Пані Катерина, як жінка, не стримувала себе і ридала вголос. У всіх навкруги, навіть і у неблизьких до покійного, в очах стояли сльози.

Дверцята катафалку зачинилися і машина потихеньку стала виїзжати із воріт собору. Ми всі дивилися їй вслід. Президент з дружиною та Патріарх кинули останній прощальний погляд, наче хотіли затримати свого соратника хоч ще на хвильку.

Прощайте, Юрію Миколайовичу. Земля Вам пухом!