rss
07/06/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Історик та правозахисник Хакан Киримли: «Ситуація в Криму може мати ще трагічніші наслідки, ніж депортація 1944 року»

18 травня Україна і весь світ відзначили День боротьби за права кримськотатарського народу і вшанували пам’ять жертв депортації кримських татар у 1944 році. Цього трагічного дня до Середньої Азії з півострова відправили перший ешелон кримських татар. Загалом було депортовано понад 190 тисяч осіб.

Нелюдські дії сталінського режиму обернулися трагедією для усіх кримських татар, багато хто не доїхав до місця депортації, багато людей померли у перші роки, так і не зумівши прижитися на нових місцях, без належних умов, без рідних, без надії повернутися додому. У кожної кримськотатарської родини є свої історії депортації. Це – історії про взаємодопомогу, доброту, любов, самопожертву, про життя і повернення додому. Анексія 2014 року стала своєрідним поверненням до реальності 76-річної давності.

Про історичний аспект окупації та сучасні реалії, про схожість і відмінність, про боротьбу, протистояння і пам’ять, про кримськотатарську громаду в Туреччині – в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповів відомий кримськотатарський правозахисник, історик і професор Бількентського університету Хакан Киримли.

- Хакане-бей, ми з вами спілкуємося у дні, коли весь світ говорить про 76-у річницю депортації кримськотатарського народу, вшановує пам’ять жертв того трагічного періоду. Ця трагедія довгий час замовчувалася і приховувалася. Як історик і кримський татарин, скажіть, що таке депортація, якою була її справжня мета?

- Депортація 1944 року – один із найжахливіших актів геноциду у ХХ столітті, злочинів сталінського режиму. Вона багато в чому відрізняється від інших актів геноциду особливою жорстокістю та нелюдськістю. Історично депортація не лише кримських татар, але й інших народів у сталінський період ще не засуджена достатньою мірою. І найжахливіше, що ми зараз бачимо подібні тенденції в окупованому Росією Криму.

Ми часто говоримо про злочини нацистів проти людства, але ж акти геноциду здійснювали не лише нацисти у Німеччині. Але фактично тільки нацистські злочини були засуджені в самій Німеччині, розслідувані, а винні – покарані. Щодо Радянського Союзу, а також його спадкоємиці Росії – ніколи такі кроки не робилися. Навпаки, деякі акти оспівуються як героїчні. А історичні корені сягають ще часів Івана Грозного. Про це просто забувають.

Саме заперечення вчиненого злочину – це теж злочин. Уряд пострадянської Росії не визнав злочинів радянського режиму, ба більше, часто оспівує їх, наслідуючи традиції СРСР, спотворює історичні факти, як це відбувалося десятиліттями.

- Коли і за яких обставин ви вперше почули про депортацію? Яке ставлення Туреччини до подій тих років?

- Туреччина – етнічно найближча для кримських татар держава у світі. Тут живе найбільша кримськотатарська діаспора. На одного кримського татарина, який мешкає у Криму, припадає приблизно десять тих, хто живе у Туреччині. Я – представник тих родин кримських татар, які народилися і живуть тут, як мої батько та дід.

У Москві мали надію, що кримські татари на території Туреччини будуть дуже швидко асимільовані. Насправді цього не сталося. Ми як були кримськими татарами, так і залишилися. І це, зокрема, заслуга політики держави щодо цього. Велика кількість кримських татар зберігали й продовжують зберігати свою культуру, мову. Життя в діаспорі – це не так просто, але ми не забували, не забуваємо і ніколи не забудемо своє коріння. Ми народилися і помремо кримськими татарами.

Крим завжди був стратегічно важливою територією для Туреччини протягом всієї історії. Туреччину застали зненацька, коли у 1783 році Російська імперія приєднала Крим. Там створили Чорноморський флот із єдиною метою – захопити Стамбул, а не з метою захисту територій. Але цього не сталося. Водночас ЧФ РФ став одним із найагресивніших флотів у світі. Тому, навіть якщо не враховувати підтримку Туреччиною кримськотатарського народу, за яку ми дуже вдячні, питання Криму було і залишається вкрай актуальним для Туреччини.

Туреччина офіційно не визнала геноцид кримськотатарського народу, попри допомогу та підтримку, яку надає. На це впливають і геополітичні інтереси, і двосторонні відносини між Туреччиною та РФ. Але це жодною мірою не означає, що Туреччина повернулася спиною до кримських татар, ми відчували і відчуваємо цю підтримку, вона є дуже цінною для нашого народу.

- Розкажіть, коли стало відомо у Туреччині про ці події? Якою була реакція?

- Депортація кримських татар із Криму відбувалася в умовах найсуворішої таємності. Інформація про неї стала просочуватися лише у 50-х роках минулого століття. Тому реакція Туреччини і в момент самої депортації, і декількома роками після неї була відсутня. В країні фактично не знали про те, що відбувається.

- Головною причиною депортації кримських татар з Криму (а також греків, вірмен і болгар) у радянські часи називали нібито масову співпрацю з німецькими окупантами під час війни. Що скажете про це?

- Радянська пропаганда так само, як і зараз путінська, – це суцільний вимисел. Я присвятив своє життя дослідженню цих моментів і можу з упевненістю сказати, що радянський режим – найжахливіший з усіх, що існували й існують у світі. Вони використовували усі найжахливіші інструменти – розстріли, голодомори, депортації, репресії та інше проти усіх народів, які були насильно об’єднані в межах СРСР. Це – і росіяни, й українці, і кримські татари, монголи, буряти, узбеки, багато інших національностей.

Тому, коли у червні 1941 року німецькі війська напали на територію СРСР, багато народів це вітали, зустрічаючи їх хлібом-сіллю.

Необхідно підкреслити, що СРСР не був батьківщиною ні для кримських татар, ні для українців, азербайджанців, вірмен, грузинів та інших народів. Це був репресивний режим, який захопив території. І це не було таким благословенням для нас, як це показували, це було прокляттям. Тому мільйони людей різних національностей готові були допомагати і сприяти німецькій армії, принаймні спочатку. Російська визвольна армія генерала

Власова співпрацювала з німецькою армією, при цьому використовуючи як свій символ нинішній російський триколор.

Тому, якщо говорити про співпрацю з німецькою армією як про причину депортації, то треба насамперед депортувати самих росіян.

Сама інформація про масову підтримку кримськими татарами німецьких військ – суцільний вимисел. Більшість чоловіків кримськотатарської національності тоді служили в Червоній армії, багато з них були нагороджені за подвиги у Другій світовій війні, стали героями Радянського Союзу. Але ні вони, ні члени їхніх родин не уникли депортації. Депортували усіх, за національною ознакою, незалежно від заслуг перед СРСР.

- Тобто, це були сплановані та продумані дії?

- При тому – ще задовго до 1944 року... Що дуже важливо знати, депортація кримських татар у 1944 році була далеко не першою спробою. На момент приєднання Криму Росією у 1783 році кримські татари становили 98% населення Криму. Це – до слова про кримське корінне населення, чим постійно маніпулює РФ. Це все є в документах, у паперах Потьомкіна, Катерини ІІ. Вони намагалися знайти спосіб позбутися кримських татар у Криму, їхнього впливу і заселити території півострова християнами, іншими народами. Це питання піднімав пізніше Олександр І. Але тоді не було залізниці, тому масова депортація була неможливою. У часи Кримської війни Олександр ІІ знову піднімав це питання. Знову ж таки, не було можливості провести масову депортацію, тоді були депортовані окремі особистості, робилися зусилля для еміграції кримських татар до Османської імперії.

Тому сотні тисяч кримських татар залишили Крим і оселилися на території сучасної Туреччини. Але це не була еміграція в її сучасному «добровільному» розумінні, це відбулося в результаті тиску, погроз, як вихід із метою порятунку.

Тому депортація кримських татар під час Другої світової війни не була чимось спонтанним або незапланованим, вона завжди була у помислах і намірах.

У планах Сталіна у 1944-1945 роках також було і захоплення території Туреччини. Ось як «визволяли» Східну Європу, так само збиралися «визволяти» Туреччину.

До речі, турки-ахиска не підтримували німецькі війська, просто не мали можливості співпрацювати з ними, але їх також депортували.

Усі ці історії про депортацію через співпрацю з фашистами – це все брехня, радянські, а тепер путінські казки.

- Перенесімося з історії в сьогодення – поговорімо про ситуацію в Криму зараз. Правозахисники та активісти кажуть про те, що після анексії 2014 року також відбувається депортація. Вона має пасивний характер, немасова, але веде до того, що багато кримських татар залишають територію півострова.

- Я – кримський татарин, але як історик – людина без національності. Я – не шовініст і ніколи ним не був. Але точно можу сказати, що безкарність породжує повторення злочинів минулого, веде до нових злочинів. І не важливо, щодо кого вони здійснені – росіян, українців, кримських татар, а, може, французів чи представників африканських країн. Злочин щодо будь-якої нації має бути засуджений – чи то геноцид проти кримськотатарського, чи то будь-якого іншого народу. Ми маємо говорити про нього, нагадувати, застерігати, щоб ці жахи ніколи не повторилися. Винні в організації цих злочинів мають бути покарані, якщо є така можливість за ознакою давності, через міжнародні суди. І це не має бути вибірково – до німців, росіян чи ще когось, це має бути єдиний підхід до всіх. І не варто думати про події 1944 року, що вони хоч і трагічні, але нібито не мають ніякого стосунку до сучасності. Це – не так.

Події 2014 року (і ставлення до них) – навіть важливіші, ніж просто пам’ять про депортацію 1944 року. Насамперед тому, що 2014 рік – це те, що триває зараз і спрямоване на винищення, знищення кримських татар, можливо, навіть ефективнішими методами, ніж у 1944 році. При сталінському режимі була знищена половина кримських татар. Це – жахливі події минулого, через які кримські татари пройшли і вижили. Ми ніколи не дозволимо про це забути... Але 2014 рік, на мою думку, в чомусь є небезпечнішим за 1944.

Сьогодні методи режиму Путіна можуть мати тяжчі наслідки. У його розпорядженні – новітні технології, ширші можливості, він ні на секунду не задумається, якщо отримає шанс стерти кримськотатарський народ з лиця землі. І не тільки кримських татар, йдеться і про інші народи.

Що ми зараз спостерігаємо в Криму? Кримські татари, які не мовчать і протестують проти режиму, змушені або залишити півострів, або ж стають жертвами нерозкритих, навіть нерозслідуваних убивств, або політичними в’язнями. Робиться все, щоб залякати і змусити мовчати. І прості кримські татари змушені виїжджати у пошуках роботи, можливості освіти для дітей. Забороняючи кримськотатарські медіа, школи, релігію, культуру, мову, ідентичність, роблять все для асиміляції з росіянами.

- Що треба робити в цій ситуації, адже окупація триває?

- Складна ситуація із кожним днем погіршується, зокрема, через безкарність за нинішні злочини, та й за минулі. Я – проти кровопролиття, проти силових методів. Тому, думаю, перше, що треба робити – це інформувати, забезпечувати правдивою інформацією про те, що відбувається в Криму зараз і відбувалося у минулому. Ми не можемо дозволити перекручувати історичні факти, брехати. І маємо використовувати усі можливі медіа-інструменти протистояння чорній пропаганді, російським «тролям».

Ми зараз бачимо, як путінський режим розкинув свої «щупальця» в Україні, Сирії, в самій Росії, у всьому світі. І всюди ці дії супроводжуються пропагандою і брехнею. Тому правда – це наша основна і головна зброя. Наша мета – пробудити суспільство в Україні, Туреччині, країнах Європи – наш пріоритет.

По-друге, путінський режим не має нагороджуватися і заохочуватися за усі ці злочини проти людяності, в якому б вигляді їх не подавали. Він має бути покараний.

- Друга світова стала трагедією для усього людства, найкровопролитнішою війною сучасності. Але пройшли роки, і кров, як і раніше, проливається. Як протистояти цьому? Чи існує історична пам’ять, чи вона – занадто коротка?

- Період Другої світової війни і без депортації кримськотатарського народу був жахливим, трагічним, невимовно тяжким періодом історії людства. І це не була героїчна війна Радянського Союзу проти тирана Гітлера. Безумовно, він був тираном, нацистський режим – найжахливіший із режимів. Він – засуджений і в жодному разі не може бути прощений. Але сталінський режим не був ні на краплю кращим, ніж режим Гітлера. У деяких аспектах – навіть гіршим. Тому трактування Другої світової як визвольної війни СРСР проти Німеччини – це казка і вимисел. Це було протистояння двох режимів – жорстоких і нелюдських. І це не варто забувати в жодному разі.

У сучасному світі є приклади існування подібних режимів і процвітання популізму. Нині навіть демократичні режими вдаються до популістських методів, у чомусь заграють із такими режимами, як путінський. Це – дуже небезпечний і згубний шлях.

Тому наша мета – невпинно нагадувати не лише про те, що відбувалося і відбувається в Криму, в Україні, але і вказувати, що полеміка про окупацію Криму та Донбасу, інших територій як про доконаний факт є ще небезпечнішою.

Москва робить все для того, щоб, говорячи про майбутнє, залишити свої злочини у минулому. Якщо не помічати цього і не реагувати, наступними можуть стати Одеса, Дніпро, навіть Київ. Для шовіністів немає кордонів. І це вже проявляється. Усі ці марші «Великої Перемоги», заяви про те, що Київ – російське місто, про те, що не існує України як держави, що це все – невіддільна частина радянської історії... До того ж Росія володіє ядерною зброєю і величезною армією. Рано чи пізно слова можуть перетворитися на дії.

Але... Ще 30 років тому і мови не могло бути про розпад СРСР, а це сталося. Тому немає жодного сумніву і в тому, що анексія і окупація Криму припиняться. Дай Боже, це станеться скоро.

Лише розуміючи та усвідомлюючи усі ці процеси, оцінюючи їх, маючи можливість порівнювати минуле та сьогодення, ми можемо не допустити повторення злочинів і безкарності злочинців.

Автор: Ольга Будник, Анкара

Фото автора

Джерело: «Укрінформ»
(
https://www.ukrinform.ua/rubric-crimea/3027834-hakan-kirimli-istorik-pravozahisnik-profesor-bilkentskogo-universitetu.html)

Київ хоче створити міжнародну платформу для деокупації Криму

Як Росія порушує безпеку Азово-Чорноморського регіону

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com