Арсен Борисович Аваков (facebook.com/arsen.avakov.1)

Монобільшість партії «Слуга народу» у Верховній Раді замахнулася на відставку урядового «довгожителя» Арсена Авакова. Попри зміни президентів та прем’єрів, він очолює Міністерство внутрішніх справ увесь період після Революції Гідності – а це вже понад шість років.

Саме йому довелося формувати яку не є, але, все ж таки, нову Національну поліцію, яскравою візитівкою котрої стали добре вишколені й екіпіровані молоді хлопці та дівчата з нової патрульної служби. Саме він і його команда на початку війни з Росією пішли на створення добровольчих батальйонів під егідою Національної гвардії, куди влилися учорашні сотні Самооборони Євромайдану. Йому ж слід віддати належне у тому, що в країні зберігається правопорядок, й ми не скотилися у прірву внутрішнього громадянського конфлікту, чого так бажає Москва, й не лише для підтвердження власних пропагандистських тез, а й для отримання вагомих, з точки зору Кремля, підстав для нового введення своїх військ з метою порятунку чи то «російськомовних», чи то «мирних мешканців», як це вже мало місце у нашій історії на початку 2014-го, коли у відповідь на письмове запрошення «легітимного» Віктора Януковича «зелені чоловічки» захопили парламент Криму, а у Донецьку та Луганську обеззброїли обласні військкомати й управління СБУ.

За Авакова ми побачили й початок спорудження лінії фортифікаційних систем і споруд на державному кордоні в межах Харківської й Сумської областей (суцільної металевої загорожі, протитанкового рову, земляних укріплень, сучасних спостережних пунктів тощо), більше відомої як «стіна Яценюка». Безперечно, ворог був не в захваті й через підконтрольні йому інформресурси всередині нашої країни запустив кампанію дискредитації і даного проекту, і його ініціаторів. Точно так само, як і у випадку торговельної блокади окупованих районів.

Що сталося

Якими є формальні приводи невдоволення партією чинного президента діяльністю Авакова? Наразі їх два. Поки що два. Якщо ж не вийде зняти очільника МВС зараз, то згодом може бути і три, і чотири, і п’ять і т. д. Тому що, судячи з усього, там остаточно вирішено бачити якусь іншу постать на чолі згаданого відомства.

Йдеться про випадок зі зґвалтуванням у райвідділі мешканки Кагарлика та стрілянину по міжміських автобусах з вогнепальної зброї, влаштовану десятками «тітушок» у Броварах. Обидва міста розташовані на Київщині, де завжди краще, ніж деінде, стежать за безпекою громадян, а Бровари, фактично, є найбільшим столичним передмістям.

Речі загалом нечувані. Кагарлицька історія один-в-один нагадує сумнозвісні події у Врадіївці, на Миколаївщині, де обурений натовп – а було це за президентства Януковича – спалив відділення міліції й рушив протестною ходою на Київ. Але Янукович давно не глава держави, міліцією вже ніхто нікого не називає, відбулася ніби як реформа, одначе у таких Кагарликах, як з’ясувалося, ще лишилися збоченці й садисти в погонах, здатні викликати до себе будь-кого й будь-коли та цілу ніч в стані алкогольного і наркотичного дурману катувати до безтями обрану ними жертву.

Несумісним з жодними уявленнями на тему права та моралі є й нещодавній випадок у Броварах. В цьому місті одна фірма-перевізник не змогла поділити прибутковий маршрут з іншою фірмою. Погрози не допомогли, до суду ніхто звертатися не збирався. Той, хто сильніший і зухваліший, певно, відчуваючи безкарність, а то й маючи гарантії «на горі», не став чекати й вдався до послуг сумнівної охоронної фірми зі сусідньої Вінницької області. О 07:00 ранку озброєні мисливськими рушницями і травматичними пістолетами найманці зібралися коло транспортних засобів конкурента замовника й ледь не впритул розстріляли буси на стоянці у спальному районі. Людей вони буцім-то чіпати не збиралися, але двох осіб ушпиталено з тяжкими пораненнями, а розліт куль був таким великим, що продірявлено вікна й балкони у найближчих багатоповерхівках.

«Такого в Україні ще не було. Навіть під час дикого накопичення первісного капіталу у буремні 90-ті», - ледь не хором коментують як прихильники, так і противники політики Авакова. Зброя у нападників була зареєстрована, але ж в який спосіб вони її використали? І хто їх, цікаво, запевнив, що таке чомусь можна робити, й у тому, що їм за це «нічого не буде»? Ситуація, справді, неприпустима. І поліція, слід наголосити, спрацювала зразково – усіх зловмисників було відразу затримано, декого протягом 3-5 хвилин, почалося слідство, виконавців злочину попередньо узято під варту на два місяці без права внесення застави. Вони переважно йдуть за статтею «хуліганство із застосуванням зброї», а це від 3 до 7 років позбавлення волі. Хоча, можна було б підвести їх і під «терористичний акт», оскільки мало місце залякування цивільних і органів влади.

Що ж стосується практики залучення спортсменів, охоронців, а буває й ветеранів АТО-ООС, як і псевдоветеранів, власне, до вирішення майнових чи грошових суперечок, то без необхідної юридичної бази притягувати до відповідальності за подібний вид правопорушення важко. А її, такої бази, наразі немає. А з цим вже не до Авакова, і не до МВС, а до законодавчої влади іти треба.

Неврегульованим в Україні лишається гральний бізнес та не менш потужна індустрія інтимних послуг. На папері вони «заборонені», але чи їх немає? Є. Ще й як є. Для клієнтів з різними статками, з різними уподобаннями.

«Вони діляться», - скажете Ви, шановні читачі, і матимете рацію. Діляться «чорною», ніде не облікованою й геть ніким не оподаткованою готівкою. Зокрема, в іноземній валюті, що надходить від шанувальників української вроди з-за кордону. А мали б ділитися податками. Як, скажімо, у Німеччині чи Латвії, де секс-індустрія з одного боку легалізована, а з іншого – жорстко врегульована.

Закидають вітчизняним правоохоронцям й безпорадність у протидії розповсюдженню наркотиків та видобутку бурштину на Поліссі. Слушно, ніхто не заперечує. Проте що у цих галузях, знову ж, із законодавчою базою? Отож. Потрібна передусім рішуча воля вищого керівництва держави, потрібен тиск громадськості та журналістів.

На рівні кримінально караного діяння слід закріпити й поняття «злодіїв в законі», щоб лише за приналежність до цієї касти можна було б затримувати, засуджувати та в разі потреби, бо нерідко це вихідці з країн Кавказу, назавжди витурювати з України. Без цього ловити «коронованих» злодійських «авторитетів», повертати назад туди, звідки вони прибули, і знову чекати, коли ті з’являться, можна до нескінченності. Що постійно й трапляється. З вагомою складовою корупційної спокуси «не помітити», «лишити все як є», «попросити поділитися». Як у перерахованих вище стосунках з підпільними казино, борделями і копальнями «сонячного каміння».

З неприємного

Безбарвним та нічим не заплямованим головування Авакова у МВС, звісно ж, назвати складно. Якби ми висловилися таким чином, це було б щонайменше не достовірним, а щонайбільше не чесним. Так й історичне тло його урядування далеко не ідеальне. Часи не прості. Триває війна, доводиться мати справу з різними чинниками та силами.

Це за міністра внутрішніх справ Авакова спецпризначенці завдали смертельного поранення легендарному Олександру Музичку («Сашкові Білому»), орденоносному учаснику війни Ічкерії за Незалежність, провіднику «Правого сектору» на Рівненщині. Постать ця не пересічна, без перебільшення геройська. Він міг прикувати чиновника залізним ланцюгом посеред обласного центру й змусити вибачатися, міг вільно заходити з автоматом у руках в кабінет до прокурора й тягати того за краватку. Просто так узяти й, даруйте за карально-бюрократичний жаргонізм, «ліквідувати» людину такого калібру «при спробі втечі», коли спецназ оточив його під час відпочинку в кав’ярні, не забезпечивши право на справедливий судовий розгляд і право на життя, не можна. Не можна і не треба.

Знайти спосіб відправити його на фронт? Так. Залучити до регулярних чи нерегулярних збройних сил? Так. Ще поміркувати, як застосувати його харизму, знання, навички, уміння, здібності й таланти? Так. В іншому випадку - вивести з публічної площини, але ж не знищувати!

Того ж 2014 року не склалися стосунки між МВС та «Правим сектором» у Мукачево, що на Закарпатті. Озброєні, як на передовій, резервісти ДУК ПС зі встановленим на позашляховику кулеметом навідалися на обійстя народного депутата. Нібито покарати його за контрабанду. Втім, як потім скажуть сторонні спостерігачі, не покарати, а вибити свою частку.

Не обійшлося без стрілянини та жертв з обох боків. Розташоване на крайньому заході Мукачеве скидалося на населений пункт з крайнього сходу. Силовики перекрили усе місто, споруджували барикади. Зрештою, «правосекторівці» після бою відступили у гори.

Але є ще третя справа, де маятник оцінки з боку громадської думки однозначно хитнувся у бік підозрюваних. Це справа російського журналіста, колишнього ведучого «Першого каналу» (РФ) й одночасно білоруського опозиціонера Павла Шеремета, підірваного в авто на перетині київських вулиць Івана Франка і Богдана Хмельницького, що у самісінькому середмісті, поряд з Володимирським собором. Після знакових перемовин Зеленського з Путіним у Парижі, а тоді до української делегації, нагадаємо, входив і Аваков, вже після повернення обох додому, пройшла гучна прес-конференція, де виступали і перший, і другий, і де у їх присутності названо трьох ймовірних причетних: дитячого хірурга, волонтерку Юлію Кузьменко, співака-патріота, гітариста, автора гімну Сил спеціальних операцій ЗСУ Андрія Антоненка з музичного гурту Riffmaster, військову медсестру Яну Дугар. За версією слідства, Дугар перевіряла місце замаху перед вибухом, а Кузьменко з Антоненком принесли радіокеровану бомбу, і встановлювала її безпосередньо Кузьменко. Для чого? З яких міркувань? «Захопившись ультранаціоналістичними ідеями, культивуючи велич арійської раси», - читаємо ми виведену у надрах Нацполіції своєрідну формулу. Націоналісти, мовляв, радикали. Їм завжди хтось не до вподоби. А тут ще й зірка російського ТБ. Надумав в Україні кар’єру робити.

Але чи можна це вважати достатнім мотивом скоєння настільки серйозного злочину? Неймовірно ризикованого, до прикладу, для Кузьменко, людини з ім’ям, справжнього медичного світоча. Невже не знайшлося іншого виконавця чи виконавиці? Як не дивно, перед затриманням Антоненко співав під час організованого на Майдані Незалежності концерту проти узятого Зеленським курсу на «примирення» з агресором на Донбасі, а Кузьменко була серед тих, хто від мені волонтерської спільноти з аналогічними міркуваннями пікетував Банкову.

Міністр з підлеглими (mvs.gov.ua)

Повернімося до мотиву. Питання руба: кому й для чого потрібно було усувати Шеремета? Нічим антиукраїнським він не займався, навпаки – перебрався до Києва з Москви, де у нього лишилася родина. Прямої загрози правлінню Путіна, як застрелений Нємцов або випроваджені до Європи Ходорковський, Каспаров і Мальцев, також не становив.

Покійний найбільше дошкуляв своєму давньому антиподу – незмінному президенту Білорусі Олександру Лукашенку. Заснував й фінансував популярний інформаційно-аналітичний портал «Білоруський партизан». За нашими даними з кількох різних джерел, фігура Шеремета розглядалася серед тих, хто в майбутньому міг би очолити свою батьківщину. Персона добре впізнавана, без потреби у додатковій розкрутці, інтелігентна, освічена. На відміну від представників різних білоруських політичних та ідеологічних течій, здатна швидко об’єднати навколо себе якнайширші прошарки населення. І він би користувався однаковою підтримкою і США, і ЄС, і РФ, і Китаю.

Розправитися з ним, ще й так показово, посеред дня, у мирному Києві, де він, здавалося б, нарешті знайшов омріяний захист та спокій, навряд чи потрібно було комусь в Україні. Чого не можна сказати про офіційний Мінськ, де запросто вивозять у ліс вільнодумців, чи про офіційну Москву, яка в такий спосіб могла б додатково чи то посилити, чи то послабити, чи то підставити Лукашенка. У них своя гра. Особливо – коли грати доводиться на чужій території.

Що далі

На думку політологів, у випадку відставки Авакова повнота влади в країні зосередиться не у творчого і непосидючого Зеленського, в якого тепер, до того ж, почнеться пов’язаний з жовтневими виборами до місцевих рад новий всеукраїнський передвиборчий тур, а в руках у керівника Офісу президента (так називається колишній голова Адміністрації президента) Андрія Єрмака. Тому ж своєю чергою доведеться постійно обертатися між інтересами шефа, власними уподобаннями, олігархічними групами і, що найбільш загрозливо, такими людьми, як екс-заступник голови адміністрації Януковича Андрій Портнов, голова політради партії «Опозиційна платформа – За життя», кум Путіна Віктор Медведчук та залежними від них новими очільниками Генеральної прокуратури й Державного бюро розслідувань.

Натомість Аваков, хто би що про нього не казав, проукраїнських вуличних акцій не розганяв. Ані за Порошенка, ані за Зеленського. І якщо комусь треба, щоб міністр внутрішніх справ на таке погодився, то це буде точно не Аваков.

«А як же наметове містечко «Руху нових сил» Саакашвілі біля Верховної Ради? Його ж були прибрали», - заперечать критики. Прибрали, але з огляду на провадження проти Авакова-молодшого («справа рюкзаків»), у чому низка аналітиків вбачала недвозначне «вітання» від оточення Петра Порошенка. Та й поводилися люди з РНС вельми незвично. Наприклад, пробивалися до Жовтневого палацу на Інститутський, коли там проходила дитяча вистава.

Водночас, слід зазначити, також підпорядковані Авакову прикордонники не стали надто різко поводитися під час повернення до України Міхеіла Ніколозовича й влаштованого тоді прориву кордону. Решта рухів і течій, за винятком епізодичної шарпанини, теж збиралися безборонно. Що вкладники банків, що стомлені ностальгією за СРСР бабусі Рабіновича, що хресні ходи церкви Московського патріархату.

Ніхто не чіпав після перемоги Зеленського й учасників Руху опору капітуляції. Але, за всіма ознаками, нині може настати переломний момент. Особливо, якщо на чолі МВС буде не багаторічний противник Партії регіонів, не майданівець, не демократ, не Аваков.

У Дніпрі, за даними голови тамтешнього осередку РОК, ветерана війни на Сході Андрія Денисенка, обласні князьки фальшують йому і його побратимам кримінальну справу. Буцім вони хотіли здійснити вибух у будівлі обласної адміністрації.

Не слід забувати, що Авакову як міністру підпорядковуються також прикордонники і «надзвичайники». Й подивіться як цікаво виходить. Щойно пролунали голоси на користь відставки голови МВС, як синхронно стаються два показових випадки. 30 травня росіяни викрадають нашого бійця Євгена Добринського на півострові Чонгар (адміністративний кордон з окупованим Кримом), 31 травня – заробітчани, обурені тим, що під час карантину їх не пустили назад через кордон, перекривають пропускний пункт «Тиса» (Закарпатська область). І це на додаток до згаданих вище Кагарлика та Броварів.

Про гігантські цьогорічні (зверніть, будь ласка, особливу увагу на слово цьогорічні) лісові радіаційні пожежі навколо Чорнобиля вже й годі казати. Свідчень умисних підпалів доста, є затримані.

Вимальовується чітка і зрозуміла картина того, до якого рішення стосовно міністра внутрішніх справ схильна команда Зеленського. Й ті, з ким вони збираються «знайти компроміс» та «почати діалог», у стосунках з ким команда прагне, як заявляв її перший номер, коли ще був кандидатом у президенти, «припинити стріляти». Далі цей міністр їм заважатиме.

Й тут криється ще одна принципова обставина. Вона якнайкраще характеризує Володимира Олександровича Зеленського як людину. Він прагне позбутися не тільки безумовних антагоністів, таких, як Порошенко, а й тих, хто допоміг йому стати президентом. Ми так і не побачили Тимошенко - прем’єркою, Саакашвілі - прем’єром, а Чумака – генпрокурором. А вони ж сприяли перемозі Зеленського, й сприяли неабияк. Невдовзі цей список, певно, поповниться прізвищем Авакова, чиє відомство забезпечило якнайширшу законність і прозорість перебігу останніх президентських і парламентських виборів. Тим більше, якщо не помиляються ті, хто вважає «Національний корпус» та «Національні дружини» доволі йому близькими. Обидві ці спільноти своєю всеукраїнською кампанією «Свинарчуків за ґрати», варто визнати, успішно збивали рейтинг головного опонента Зеленського.