rss
07/02/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Про гримаси капіталізму і людство на шпагаті

Минулого тижня людство як вид вмудрилося стрибнути відразу у два різні боки. Однією ногою – в космос. Іншою – у темні віки. І на обох цих стадіях у людей, котрі встигли пожити в СРСР, був стійкий ефект дежавю.

Спершу людство поринуло в космос. Кілька днів поспіль земляни на різних континентах вдивлялися як не в монітори комп’ютерів, то в екрани телефонів: злетить чи не злетить? Як то так – не летить, бо погана погода?

В людей, котрі встигли пожити в СРСР, вже тоді почалося легеньке дежавю із присмаком нерозуміння. Яка така погана погода? Раз партія сказала «Треба»… Ой. Це ж не той політ. Не та країна. Просто трошки схоже…

І от – злетів. І навіть долетів. 31 травня комерційний пілотований космічний корабель Crew Dragon здійснив стикування з Міжнародною космічною станцією.

Подумати лишень – якийсь приватник. Значить, незабаром прокинуться конкуренти. А потім почнуться війни за маршрути. Отже, цілком ймовірно, що через якихось років 20 маршрутники з Броварів зі своїми напруженими суперечками піднімуться на нові висоти…

Одно слово, подія не тільки збурила старі спогади, а й натякнула на несподівані перспективи. А тут ще й виявилося, що там, у того приватника, наші люди працюють.

Хлопець із Житомира – Олексій Пахунов, який вчився у Хмельницькому технологічному університеті «Поділля» (тепер Хмельницький Національний Університет) за спеціальністю «Комп’ютерні системи та мережі», переїхав до США та на даний момент працює у компанії Ілона Маска SpaceX.

Такої реклами Хмельницький Національний університет навряд чи очікував… Країна, яка ненароком згадала про космічні мрії, побачила вихід з тунелю. А там може і наше державне підприємство «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова» якийсь приватник підбере на поруки – і випускникам ХНУ й далеко їздити на роботу не треба буде…

Ну і ще один аспект – Росія таки втратила клієнта, раніше кожен політ американців до МКС приносив російському бюджету 90 мільйонів доларів. Дрібничка – а таки приємно…

Title 
 Фото –з офіційної ФБ-сторінки NASA

Особливо приємно було самим американцям – у 2014 році росіяни у відповідь на санкції за Крим запропонували американцям доправляти своїх космонавтів на МКС з допомогою батута. «The trampoline is working (Батут працює)», – заявив Маск на пресконференції після запуску корабля. Таким чином можна вважати запуск корабля персональним вкладом Маска в українську справу загалом – і у звільнення Криму зокрема. Політ Маска коштував американському бюджетові, до слова, тільки $50 млн. Капіталізм, конкуренція…

І в той же ж самий час у тій самій Америці почалися події, котрі збурили цілий світ з іншого боку. Та й налякали – що там приховувати.

У кожної країни є свої болючі точки. Істрія так закрутила Україну, що конфлікт між панами і кріпаками відійшов на другий план ще 100 років тому. Хоча він таки був, і то серйозний. «Чи блакитна кров поллється, Як пробити пану груди?», - досі вчать школярі вірші класиків. Однак, з приходом в країну людей з ідеєю «відібрати і поділити» актуальними стали зовсім інші проблеми. Їхали на Сибір чи помирали з голоду з діагнозом «українець» і колишні пани, і колишні кріпаки.

У США відгомін подій минулих стріч відчувається і досі – зокрема, і у вигляді чутливості до расових питань. І, як то не дивно, ще й досі до них приєднуються голоси людей з ідеєю «відібрати і поділити». «F** capitalism», - пишуть ці люди на стінах розбитих фешенебельних магазинів.

У людей, котрі встигли пожити в СРСР, ці слова теж викликають дежавю. І то геть не радісне. Особливо в купі із наразі поодинокими голосами дослідників протесту, котрі спостерігають за тим, як вміло чіпляють за болючі струни американців певні люди у закритих групах соціальних мереж.

Українці теж боляче реагують на несправедливість і теж час від часу виходять протестувати. Але щеплення від ідей із серії «F** capitalism» вони отримали ще зовсім нещодавно, вони дуже добре знають, який лад становить конкуренцію капіталізму. І добре знають, з яких територій найчастіше поширюються такі заклики. Можливо, саме тому під час Майдану жоден із фешенебельних магазинів не постраждав – хоча їх і на Хрещатику, і на Майдані є чимало. Поодинокі факти мародерства на фронті траплялися – але ставлення спільноти до них було дуже негативним. Невідомо, чи довго українське суспільство протримається на високій ноті мирних мітингів – особливо в сучасних умовах, але досі нам майже дивом то вдавалося. «Не розгойдуйте човна, бо Путін нападе» – казав тепер вже майже класик української політики. От українці і не розгойдували, наскільки могли – принаймні, намагалися змінювати суспільство іншими методами. Наскільки це вдало виходить – то вже інше питання.

У американців відчуття загрози нападу з боку Росії чи того ж таки Китаю немає – а дарма. Човен захитався доволі помітно, і в цих країнах відразу відреагували.

Як вам заява російського міністерства закордонних справ: «Цей інцидент – далеко не перший випадок беззаконня і невиправданої жорстокості служб охорони закону у США. Американська поліція скоює такі злочини надто часто»?

А от заява редактора газети Global Times: «Я хочу запитати спікера Пелосі й секретаря Помпео, чи мав би Пекін підтримувати протести у США, адже ви схвалюєте заворушення у Гонконгу?»

Іранське державне телебачення в одному з репортажів взагалі заявило, що американська поліція у Вашингтоні «підпалює автомобілі й нападає на демонстрантів».

Втім, ви вже, мабуть, здогадалися, що люди, котрі встигли пожити в СРСР, не побачили в цих заявах нічого дивного. Це вже було. Такі люди розуміють всю небезпеку становища.

Але чи розуміє це американське суспільство?

Швидше за все, що так.

Перші соцопитування показали, що 58% американців підтримують введення військових частин у мегаполіси для підтримки порядку.

Люди, котрі добре пам’ятають найновішу історію Америки, кажуть, що це теж вже було. Зовсім нещодавно – у 1992 році. Тоді у Лос-Анджелесі протестувальники встигли розгромити тисячі будинків. Цього разу масштаб збитків наразі набагато менший. А місцеві влади різних штатів вже починають розмірковувати над тим, щоб попросити допомогу в Білого Дому. Першою звернулася із таким запитом Міннесота. Ймовірно, решта штатів приєднаються.

По світу теж прокотилися хвилі протестів – але набагато слабших.

Ймовірно, протести у США підходять до завершення. Що буде з протестами по світу – будемо бачити. Наразі цікавішими виглядають два інші питання.

Перше – хто стояв за вмілою грою на почуттях користувачів соцмереж?

І друге – як підтримувати справедливість, не вдаючись до насильства?

Відповідь на них для людства матиме приблизно таку ж цінність, як і пілотований політ до Венери…

Арсен Аваков. Останній із майданівських могікан Кабміну

Бомбардувальники над Україною. Що США хочуть сказати Путіну

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com