Генетика – наука про закони і механізми спадковості та мінливості. Наука генетики підрозділяється на генетику рослин, тварин, мікроорганізмів, людини. Генетика становить теоретичну основу селекції рослин, тварин і мікроорганізмів.

Левитський та Вавилов, 1925 рік

Спираючись на генетичні особливості різних об’єктів, селекціонери підбирають вихідний матеріал для створення нових порід тварин, сортів рослин, штамів мікроорганізмів. При цьому використовуються різні системи схрещування, методи гібридологічного аналізу, індукування мутацій. Так звана «Зелена революція» останніх років значною мірою базується на використанні карликових мутантів різних злаків. Низькорослі, короткостеблові форми пшениці, рису, ячменю та інших рослин стійкі до вилягання і вигідні для механізованого збирання, що значною мірою зменшує втрати врожаю. Широкого поширення набули методи поліплоїдизації рослин – збільшення числа хромосомних наборів.

Але ще не так давно про ці методи людина і не мріяла. Намагання генетиків досягти покращення умов ведення сільського господарства присутні були давно у всьому світі, а от значний прорив у світі генетики зробив українець, видатний вчений, цитолог – Григорій Андрійович Левитський.

Народився всесвітньо відомий вчений в с. Білки, Сквирського повіту, Київської Губернії (сучасна територія Житомирської області).

Неподалік села протікає річка Ірпінь. У руську добу в Приірпінні проходив кордон між двома східнослов’янськими союзами племен, полянами і древлянами. Землі навколо річки були серцевиною Русі, і літописи не раз згадують про цю річку у зв’язку з певними історичними подіями.

7 (19) листопада 1878 року у родині сільського священика, панотця Андрія, народився син, який при хрещенні отримав ім’я Григорій – на честь Святого Григорія Богослова. За свої богословські твори святий отримав від Церкви найменування Богослова і вселенського вчителя. Григорій Левитський в усьому наслідував свого тезоіменитого покровителя, отримав всесвітнє визнання і все життя був вчителем та пропагандистом своїх надзвичайних відкриттів.

Початкову освіту Григорій Левитський отримав у церковно-приходській школі. Проявивши неабиякі здібності до навчання, хлопець вступає до Колегії Павла Ґалаґана.

Світлина Левитського із судової справи, 1941 рік

Засновник колегії Григорій Ґалаґан – громадський діяч, українофіл, меценат, великий поміщик на Полтавщині і Чернігівщині, представник відомого старшинсько-дворянського роду Ґалаґанів. В пам’ять про свого померлого сина Павлуся, заснував Колегію, право навчатися мали лише хлопчики до 16 річного віку. Засновник відписав на її утримання великі маєтності в Полтавській і Чернігівській губерніях. Загальна вартість земель, подарованих на утримання Колегії, становила 275 тисяч рублів, що на той час становило величезну суму. Григорій Ґалаґан також подарував колегії велику бібліотеку. Програма чотирирічної освіти була гуманітарною і відповідала старшим класам гімназії. Тут одночасно могли навчатися та виховуватися 70 учнів, їх відбирали на конкурсній основі, 30 з них були стипендіатами Григорія Ґалаґана, а 40 навчались за власні кошти.

Григорій Ґалаґан висловив такі побажання директорам і викладачам: «Аби виховання і навчання в Колегії сприяли розкриттю в душах і умах юнаків, що навчаються, любові і розуміння головних основ життя і зробило б їх у результаті здатними служити дійсним інтересам країни, допомагало б їм бути гарними громадянами дорогої вітчизни».

Атмосфера, яка панувала в Колегії Павла Ґалаґана, та добре поставлена навчальна робота сприяли формуванню в учнів самостійності думки та прагнення постійного самовдосконалення. Відбувалися дискусії між учнями та викладачами. Оцінок поточних не було, лише за чверть та рік. Замість оцінок були рецензії й замітки на завдання, які виконували учні.

Найімовірніше, що обдарований Григорій Левитський був стипендіатом Григорія Ґалаґана.

У Лабораторії ВІР

Успішно закінчивши Колегію, Григорій вступає до Київського університету Святого Володимира, на природничий відділ, а саме – на кафедру ботаніки, до Миколи Цингера та Сергія Навашина.

До речі, Київський університет Святого Володимира, нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка, засновано у 1833 році. Спочатку в університеті існував тільки філософський факультет із двома відділеннями – філології та фізики і математики. Навчання було загалом платним, проте деякі студенти навчалися безкоштовно. Після безоплатного навчання випускники повинні були працювати 6 років як викладачі або державні службовці.

Першочерговою причиною створення університету в Києві була внутрішньополітична боротьба проти польської та польсько-орієнтованої київської інтелігенції. Новостворений університет отримав технічне обладнання та бібліотеку з Кременецького ліцею на Волині, який було закрито через польське повстання 1831 року. Після цього багато викладачів із Кременця переїхали до Києва.

Після закінчення університету, Григорій Левитський влаштувався лаборантом ботанічного відділення до Київського політехнічного інституту.

Не стояв осторонь політичних змін у країні мо­ло­дий Григорій. Брав ак­тивну участь у роботі Все­ро­сій­ського з’їзду селян, що відбувся у 1905 році. В Україні значного поширення набули ідеї створення окремої організації українського селянства. У низці Українських губерній на спільному зібранні схвалили рішення, що народна українська спільнота цілком готова прийняти і використовувати як слід нові, вільні форми політичного життя. З цією метою було створено «Київський комітет організації Українського селянського з’їзду», який закликав до створення по всій країні агітаційних осередків для роз’яснення селянам актуальності створення Всеукраїнської селянської спілки. Це була перша народна революція в Російській імперії. Запальний і вихований в доброчинності Левитський підтримав народні протести за покращення умов життя, повалення самодержавства. За цей прямий заклик до нового життя у 1907 році був заарештований Григорій Левитський.

Слідство тривало майже 8 місяців. Весь цей час він перебував у Бутирській в’язниці Москви. Вирок – висилка за межі країни. За кордоном науковець знаходить роботу на дослідній станції Вілла-Франке, поблизу Неаполя. Згодом продовжив роботу у Ботанічному саду міста Бонн однойменного університету у Німеччині, під керівництвом професора Едуарда Страсбурґера. В науковій установі займається дослідженням нехромосомної спадковості. У цей час багато працює у бібліотеках Лондона та Парижу.

За кордоном Левитський продемонстрував непересічний талант науковця. Протягом короткого періоду йому вдалося провести низку досліджень, і на їхній основі опублікувати серію робіт. Перша із них – «Про хондріосоми в рослинних клітинах». Саме ця праця принесла авторові світову популярність. Це був справжній прорив у науці. Григорій Андрійович експериментально довів наявність мітохондрій у клітинах рослин.

Левитський із сім’єю

У 1911 році вчений повертається у Київ. Отримує дозвіл викладати морфологію і систематику рослин у Київському політехнічному інституті.

Варто зазначити, що свого часу ідея створення в Києві вищого навчального закладу виникла в цукрозаводчиків України. Підприємці М. Терещенко та Л. Бродський пожертвували свої та зібрали значні кошти на будівництво інституту.

Інститут створювався за кращими зразками вищих технічних шкіл світу.

31 серпня 1898 року відбулися урочистості з нагоди відкриття КПІ. Заняття в інституті розпочалися 1 вересня 1898 року, в приміщенні, збудованому для Комерційного училища, яке на рік взяв в оренду інститут. Після завершення будівництва, у квітні 1902 року, інститут мав у розпорядженні повний комплекс будівель. В головному корпусі розташувалося інженерне, механічне та агрономічне відділення. Допоміжні приміщення вміщали в собі канцелярію, фундаментальну науково-технічну бібліотеку, хімічний корпус, механічні майстерні із центральною електростанцією для освітлення всіх будівель й опалення головного корпусу. Також збудовані та введені в експлуатацію будівлі дослідного поля, двір для худоби, сільськогосподарська ферма, закладено сад. Збудовано житло для професорів і лаборантів. Працювала студентська їдальня.

Григорій Андрійович у інституті мав всі можливості для подальшої плідної наукової роботи. У цей час Левитський досліджує мікроскопічну структуру рослинної клітини. Для цього ним був розроблений і застосований в наукових дослідженнях новий фіксатор – хром-формол. Фіксатор Левитського дав можливість вперше зафіксувати мітохондрії, пластиди та інші органоїди клітини.

Перша світова війна внесла коректуру у життя. Він, як і тисячі ровесників, мобілізувався до лав армії. Звідки Левитський повернувся у чині прапорщика.

У 1915 році майбутній вчений зі світовим ім’ям здав іспит на фізико-математичному факультеті інституту і отримав ступінь магістра.

Зі зміною влади в країні, вчений не покидає наукової діяльності, навпаки – приділяє багато уваги просвітницькій і організаторській діяльності.

У 1917–1920 роках Левитський читає курс «Будова і організація протоплазми» в Народному університеті. У 1920 році організовує кафедру морфології і систематики рослин у Київському інституті народного господарства, якою і завідує до 1925 року. У тому ж таки 1920 році організовує вищі курси з селекції сільськогосподарських рослин при Цукортресті. У 1922 році стає одним із засновників Київського наукового інституту селекції, де очолив лабораторію морфології і систематики рослин. В цей період Григорій Левитський одружується з Наталією Кузьміною.

Новим важливим життєвим етапом стає 1925 рік, цього року в молодого подружжя народжується донька Надія, і в цьому ж році Григорій Андрійович отримує запрошення від Миколи Івановича Вавилова очолити цитологічну лабораторію в Інституті прикладної ботаніки і нових культур в Ленінграді.

Микола Вавилов – російський академік, вчений-агрономом, організатор сільськогосподарської науки, генетик, селекціонер, ботанік, географ, мандрівник, представник «Країни Рад» по імпорту насіння, машин, устаткування, директор основних наукових центів генетики і прикладної ботаніки, організатор і перший президент ВАСХНІЛ, член ВЦИК, керівник мережі дослідних станцій і опорних пунктів.

Миколою Вавиловим був сформований закон гомологічних рядів – спадкової мінливості у сімейств, близьких родів і видів. Даний закон показав одну з найважливіших закономірностей еволюції, суть якої полягала в тому, що близькі види і роди мають спадкові подібні зміни. Користування цим законом дає можливість передбачити наявність відповідних форм, властивостей і ознак одного виду, роду, у інших. Закон Вавилова полегшив селекціонерам завдання пошуку вихідних нових форм для відбору і схрещування.

Іншим найбільшим відкриттям Миколи Івановича є теорія імунітету рослин. Без знань цієї теорії не обходиться сьогодні жоден в світі селекціонер.

На жаль, Миколу Вавилова 26 січня 1943 року було знищено тогочасною владою за підозрою у «шкідництві». Фактично, смерть Миколи Вавилова, як і Григорія Левитського та і тисяч інших вчених лежить на совісті «штучного академіка», «народного вченого», «агронома-самоучки» - Трохима Лисенка. Ця людина, ввійшла в історію як кривавий вчений, який за підтримки Сталіна знищив тогочасну біологічну науку. Свого часу Лисенко пообіцяв вождю всіх народів нагодувати впродовж трьох років голодну країну хлібом.

Вчений – у  робочому кабінеті

Але так і не нагодував. Натомість землю, де мала рости пшениця, залив кров’ю безневинно вибитих різного рівня вчених біологічного спрямування.

Отже, очоливши наукову лабораторію, Григорій Андрійович займається дослідженням будови хромосом. У 1927 році бере участь у Берлінському Міжнародному генетичному конгресі. Цього року у сім’ї вченого народжується син Іван.

Перебуваючи в Ленінграді, Левитський за певною схемою досліджень доходить висновку, що випадки поліплоїдного збільшення числа хромосом, виявлені у різних різновидностях, є «каріологічними расами». Завдяки відкриттю вченого, на даний час в систематиці судинних рослин з’явилися солідні концепції побудови філогенетичних систем окремих таксонів на основі каріотипічного аналізу.

Накопичені дані про морфологічну будову хромосом дозволили Григорію Левитському сформулювати низку важливих для цитогенетики принципів.

Григорій Андрійович був багатогранним видатним науковцем. Він є одним із засновників радіаційної генетики рослин.

Стрімка кар’єра принесла досліднику не лише світову славу й визнання, але й тяжкі випробування.

Протягом 1930–1932 роках Левитський працює професором на кафедрі морфології і систематики рослин у Молочно-городньому інституті в Дитячому Селі, Ленінградської області. У 1932 році Левитського обирають член-кореспондентом АН СРСР.

У 1933 році його заарештовують і засуджують на трирічне заслання в м. Ачинськ. Завдяки клопотанню М. Вавилова та іноземних учених, через рік його повертають із заслання. В клопотанні Вавилов зазначає, що «кришталево чистий» цитолог Г. Левитський не може завдати своєю діяльністю жодної шкоди державі.

Після повернення, Григорій Андрійович працює над вдосконаленням продуктивних властивостей та витривалості під час зимівлі різних сортів пшениці.

У 1934–1937 роках, на запрошення завідувача кафедри генетики Георгія Карпеченка, Левитський працює професором Ленінградського університету.

У 1937 році вченого заарештовують знову, але невдовзі випускають. Родина Григорія Левитського, як і вся тогочасна країна, проживає у бідноті. Про це свідчить той факт, що Микола Вавилов пише клопотання на ім’я директора ленінградської швейної майстерні, щоб там віднайшли можливість без черги пошити Левитському нового костюма.

У 1938–1941 роках Григорій Левитський викладає на кафедрі генетики Пушкінського сільськогосподарського інституту. У 1939 році Григорія Андрійовича, вченого зі світовим ім’ям, за рішенням наглядових органів виводять зі складу наукової ради ВІР, фактично в той час повністю оновлюють склад наукової ради, замінюючи її членів на прихильників ворога справжньої генетики – Трохима Лисенка.

28 червня 1941 року Григорій Андрійович заарештований за звинуваченням у зраді втретє і востаннє. Згідно з офіційним повідомленням, він помер 20 травня 1942 року від ймовірного серцевого нападу у тюрмі м. Златоуст, що в Челябінській області Росії.

Вивчення природного явища мінливості видів рослин захоплювало науковця, впродовж всього наукового періоду його життя.

Після арешту і гибелі Григорія Андрійовича Левитського, відомого в усьому світі знавця рослинної клітини, його праці з наукового дослідження морфології хромосом пшениці продовжив японець Хітосі Кіхара.

Григорій Андрійович Левитський опублікував понад 80 наукових праць у радянських та зарубіжних виданнях. Низка праць Григорія Левитського не втратили свого значення і сьогодні, а його праця «Морфологія хромосом» дістала визнання в усьому світі.

Про всесвітньо відомого професора цитолога, якого вбили на догоду невігласу Лисенку, з благословення Сталіна, «завдячуючи» вмілим, кровавим ненажерливим карателям Берії, вчений з Швеції Густафссон у 1957 році сказав: «Я схиляю голову перед пам’яттю Вавилова і Левитського, імена яких були віхами в біології початку ХХ століття. Це мої вчителі, серед інших учителів на цій планеті, в цьому житті. Я вдячний їм. Вони навчили мене величі перших страждань науковим відкриттям. І я бажаю, щоб в важкі хвилини я також стояв, смиренний але сильний, на стороні науки та її правди».

І цим, здається, сказано все.