Львів’янка Софія Баран у свої 79 років легко сідає на шпагат. Але «легко» нікому нічого не дається, бо за цим спортивним досягненням і гнучкістю стоять роки тренувань, а ще – любов до себе, своїх дітей і онуків. За словами Софії (не кажу «пані Софії», бо попросила називати її просто Софія, – Г. Я.), саме невісточки вмовили її 14 років тому піти на пілатес. Про стиль одягу, про те, чи дотримується дієти та про свою родину Софія Баран розповіла журналістові «ВЗ».

– Була вражена, коли побачила у соцмережах ваше фото, де сідаєте на шпагат…

– Без підготовки на шпагат ніхто не сяде. Щодня треба займатися.

– Скільки часу тренуєтеся?

– Ходжу на пілатес, мабуть, вже років 14. А на йогу – шостий рік. Почала займатися цими видами спорту у доволі поважному віці. А загалом моє тіло – доволі м’яке, гнучке. Ще у школі грала у волейбол. Маленькою дівчинкою страшенно хотіла танцювати. Але були такі тяжкі часи, що було не до гуртків. На календарі – 1948-й, ніхто й не думав водити мене на танці… Але мрія танцювати мене не покинула досі. От ми зараз із чоловіком ходимо на латиноамериканські танці.

– І він погодився?

– Моя колежанка виїхала, то мені не було з ким танцювати (сміється, – Г. Я.). Не мала пари. Попросила Володимира, але він відмовлявся, казав, що у нього не вийде. Хоча на весіллях чи ще десь любив танцювати. Правда, з чужими жінками (сміється, – Г. Я.). Кажу: ти спробуй. Якщо не вийде, то не будеш ходити. Але чоловік пішов раз, потім другий, і йому сподобалося. Ми навіть готували танець до 45-річчя нашого шлюбу, але карантин перекреслив наші плани.

Спортом зараз вдома займаюся сама. Поки прийде моя інструктор Олена, я ще 45 хвилин сама тренуюся. Я це люблю. І вже без того не можу. На вулицю зараз не виходжу, бо людям, яким минуло 60, бажано не виходити. Але я знаю, що я – не старша за 60. Як запитують мої дівчата, чому я не брала участі у конкурсі краси, коли їздила у Болгарію з Оксаною Бобошко (львів’янка, яка посіла на міжнародному конкурсі призове місце, – Г. Я.), то відповідаю, що там був не мій вік. Там були жінки 50 плюс. А у мене менше – лише 45 плюс (сміється, – Г. Я.).

– А якби такий конкурс організовували для красивих жінок вашого віку, взяли би участь?

– Мабуть ні. Ніколи не ставила собі високу оцінку, вважаю, нічим особливим не займаюся, тож не матиму чим здивувати суддів. На шпагат може сісти кожен, хто любить своє відображення у дзеркалі й має бажання займатися спортом. Як каже моя інструкторка, у топику мені вже не варто ходити, але у маєчці – можу. Знаєте, після занять йогою у мене такий настрій, що хочеться літати. Так само – після пілатесу. Те фізичне навантаження, яке даєш тілу, а потім – розвантаження, приносить неймовірне задоволення.

– Пані Софіє…

– Я би вас просила, не кажіть до мене «пані». Просто Софія.

– Софіє, кажете, 14 років займаєтеся пілатесом. Що стало поштовхом до занять у доволі поважному віці?

– Шість років я доглядала паралізовану маму. Це були 90-ті, коли все розвалювалося. Чоловік працював на автобусному заводі, який також уже не особливо процвітав. Коли мама померла, мої невісточки, а у мене надзвичайно гарні невісточки, казали: «Мамо, а чому б вам не піти на пілатес». Я, звісно, не погоджувалася, казала, що вже застара для цього, але вони мене вмовили. І я пішла. А тепер, коли ви попросили про інтерв’ю, я також не поспішала погоджуватися. Але моя невісточка Галюся просила, щоб я не відмовляла. Казала – нехай люди знають, що є така жінка у Львові, яка любить спорт, любить життя, бо ж жінка розвивається не лише фізично, а й любить себе, людей, бачить їх уже іншими очима. Я ще люблю медитувати. Важко передати словами, наскільки медитація дає внутрішній спокій і врівноваженість…

– Мабуть, ви і дієти дотримуєтесь?

– Спеціальної дієти не маю. Можу і шматочок м’яса з’їсти, і ковбаски, але намагаюся це робити не щодня. Хоча мої сини кажуть, що то не треба робити, але якщо я до 70 років їла м’ясо, то чому не можу його їсти тепер? Їм м’ясо окремо від каші. Або каша, або м’ясо… Але вагу тримаю. Раз на тиждень роблю розвантажувальний день – нічого не їм, лише п’ю каву. Фрукти також не їм, бо я їх не люблю. Зате споживаю багато овочів: і сирих, і тушкованих.

– А солодке?

– О, дуже люблю солодке, але намагаюся його замінити зефіром. У нас є знайома жінка, яка робить зефір сама на яблучному пюре, у ньому мало цукру. То два зефіри за день можу собі дозволити. Але буває, що й булку з капустою можу з’їсти. Бо торти не дуже люблю. На сніданок можна все їсти, головне – не їсти ввечері. Хоча, коли працювала, приходила з роботи та їла тушковані овочі. На карантині намагаюся з’їсти обід і до ранку більше нічого. Якщо дуже хочеться, можу собі дозволити рисовий сухарик. Щодня проходжу 10 тисяч кроків. І на карантині цих 10 тисяч ніхто не скасовував. У нас є подвір’я, то маю де ходити. У мене така програма: якщо не проходжу цієї відстані, не посипляться зелені фанфари. А коли я бачу ці фанфари – тішуся. Можна відпочивати.

– Ваші сини, невістки і онуки беруть із вас приклад?

– Галюся і мій син Олег живуть зі мною по сусідству. У них – п’ятеро дітей. Щодня займаються йогою. Тетяна, друга невістка, також приходить до них на ці заняття. Старший син Олександр – такий спортивний, як і мама, багато займається. Хоча ми зі старшими спілкуємося лише телефоном. Треба той карантин пережити. У них – також п’ятеро дітей. А ще у мене є десятеро внуків і троє правнуків!

– Яке ще маєте хобі, окрім спорту?

– Дуже люблю подорожувати. От нещодавно була у Парижі – на виставці Родена. Ой, скільки вражень я привезла! Та Каміла, яка була його ученицею і великим коханням, ті роботи, від яких не можна відірвати очей… А з чоловіком ми вже об’їздили багато країн. Не можу сказати, що увесь світ, але дуже багато.

– Бачила ваші фото, на яких ви стильно одягнуті. Як часто оновлюєте гардероб?

– Я дуже люблю одягатися. У мене – багато речей. Чоловік жартує, мовляв, де там мої речі, всюди тільки твої… Моя невісточка Галюся – як моя колежанка. От йдемо з нею, щось гарне побачили, і вона мене намовляє купити. Відмовляюся, а вона: «Мамо, подобається – беріть». Вона мене підштовхує, і я купую. Як кажуть мої дівчата, я люблю підбирати собі «лук». Часом мої невісточки мені кажуть кудись там прийти, де вони зібралися. Кажу: не можу, бо йду з тренування і одягнута невідповідно. А вони відповідають: «У вас такий «лук», що можете прийти у будь-який час». Куди б я не йшла – чи то на тренування, чи ще кудись, завжди намагаюся підібрати собі такий одяг, щоб виглядати елегантно.

– Софіє, кажете, що тимчасово не ходите на роботу через карантин. А де працюєте?

– У нас – сімейний бізнес. Чоловік, я і діти маємо «Родинну ковбаску».

Фото з особистого альбому С. Баран

Автор: Галина Ярема

Джерело: «Високий замок» (https://wz.lviv.ua/interview/411123-na-shpahat-mozhe-sisty-kozhen-khto-liubyt-svoie-vidobrazhennia-u-dzerkali)