Писанкарка Анна Линдюк з дочкою Галиною пишуть писанки

Можливо, в цьому світі ти всього лишень людина, але для когось ти – весь світ.

Габріель Гарсія Маркес

Космацькі гуцули впродовж століть дотримуються норм етикету, і на Великдень чи Преображення Господнє, коли вони несуть до храмів освячувати паску або фрукти, то конче стають біля церкви зі своїми святочними кошиками родами. Наприклад, в ряду стоїть рід Будзюкових, далі – рід Маріччукових, відтак – рід Ребеджіних. А затим – рід Кубанових, рід Ґанджіліків… І так було, так є з первовіку.

Теперішня молодь у Космачі не вельми цікавиться своїм походженням. В школах цього не навчають, батьки теж не напоумляють, бо часто-густо і самі не знають історії свого роду, а стають так біля церкви тому, що там їхнє місце. І тільки ґазди старшого віку можуть достовірно розтлумачити, де знаходиться біля храму місце того чи іншого роду.

Її рід у Космачі числиться в записах погосподарських архівних книг ще з сімнадцятого сторіччя. Ці прізвища корінні, найдавніші в Космачі, і родичі Анни Линдюк, яка сьогодні проживає на присілку Ґрунь, в різні роки були і керівниками сільської влади, і ватагами полонин, і славними різьбярами, ба, навіть, поетами. Уже у вісімнадцятому сторіччі Дмитро Линдюк був у Космачі сільським війтом, і возив до Коломиї вироби космацьких майстрів Оскару Кольбергу на етнографічну виставку. В дев’ятнадцятому сторіччі дід Анни Василь Юсипчук, високославний різьбяр на Гуцульщині, роботи якого зберігаються в багатьох музеях, зокрема – й у Львівському історичному, збудував у Космачі дерев’яний будинок культури, який не мав аналогів на Гуцульщині, і досі є окрасою села. А перед тим він звів відпочинкову оселю композитора Філарета Колесси на присілку Діл та вибудував особняк Рідної Школи імені Маркіяна Шашкевича на присілку Плаюци. В Анни зберігається різьблений стіл його роботи – як найдорожча сімейна реліквія.

Юрій Білак дарує Анні Линдюк свій альбом «Гуцули»

Тато, Олекса Линдюк, був заможним ґаздою, мав полонини, мав багато худоби. Бувало він оре ріллю напровесні, а мала Анничка несе йому у поле їсти, мамою Анною в хустині вузлик зав’язаний. І приспівує:

Ой на горі плужок оре

Плугатар Олекса.

Кажуть йому їсти нести,

А я вже понесла…

Олекса мав дар до віршування і написав поетичну книжку, в якій – вся історія Космача. В Олексу вдалася і Аннина дочка Ольга, яка й собі за віршування взялася.

Анна Линдюк зростала в благочестивій сім’ї, батьки її змалечку привчали до праці, до пошанування старших, а також дбали, аби вона опанувала якісь народні ремесла. Оскільки мама Анни гарно вишивала, то перші уроки гаптування Анна отримала саме від неньки. Але цього дівчині було замало. То ж вона виміркувала навикнути писати писанки і залюбки вчащала до знаменитої космацької писанкарки Демнєнихі Попиччиної. А та з радістю передавала дівочці таїни своєї вправності, навчала збирати різнозілля по космацьких кичерах і готувати з нього різні природні барви, у яких колись ґаздині фарбували яйця після виписаних дбайливо воском писанкових символів. А на Великдень у Линдюків уже були свої писанки, написані Анною.

Анна Линдюк в президії Другого Міжнародного З’їзду Писанкарів

Як випадало яке свято чи неділя, квапилися Линдюки до церкви. Напереді все шпацирувала юна панянка Анна в бовтицях, в золотавих запасках та писаному кептарі, в постолах з нісками та капчурах з кнігиньковим узором і низками венеціанських коралів та зґард. Виглядала дівочка серед отої природної космацької краси, як зіронька на ясному небі. А в церкві уже на неї і парубки задивлялися і мало на двобій за неї один одного не викликали.

І таки вподобав Олексину Анну парубок з присілка Бані, а як наступила весна – то й весілля відгуляли. Гонорово, на конях.

Дмитро Кушнірчук приспівував своїй Анні:

Ой, Анничко, дай ми личко

Най тя поцілюю

Та на твоє біле личко

Ружу намалюю…

І було пригощання колачем з медом на солодке життя, і було посипання збіжжям на багатство, і приспівували свахи:

То не папороть паде

Мамка віночок кладе

Біленькими рученьками,

Дрібненькими слізоньками…

Писанка роботи Анни Линдюк

І були сльози … Сльози радості і прощання з дівоцтвом. І почалися родичівські клопоти, народилось троє діток, вихованню яких і присвятила Анна усе своє життя. Сімейне проживання не склалося, і Анна одна взяла весь тягар виховання дітей на себе. І, попри усі оті клопотнечі, Анна продовжувала компонувати писанки, а разом з тим – навчати цього виду народної творчості своїх дочок і сина. Писанку вона творила своїм серцем, і саме писанкою пропагувала Україну ще в ті часи, коли писанкарство, як і Україна, були забороненими. Як і греко-католицька віра, яку ісповідувала. Як тільки почалось відродження церкви, яка виходила з підпілля, Анна з однодумцями об’єдналися в греко-католицьку громаду і почали разом будувати храм Святої трійці, архітектором якого став місцевий гуцул Дмитро Клапцуняк. Запомагала не тільки сама, а й дочки із зятями, син із невісткою. Часу на все бракувало, але Анна вчащала на всі Богослужіння, адже вона співає в церковному хорі.

А діти тим часом збагатіли своїми дітьми, і Анна дочекалася вже сімох онуків і навіть трьох правнуків, хоча сама минулоріч святкувала ювілей, як на жінку – невеликий, всього лише сімдесят років. Тепер вона – визнана в Україні і світі писанкарка, має чимало нагород за свою працю, а серед них – і медаль «За заслуги перед Прикарпаттям». Хоча з нагоди ювілею Космача Верховна Рада України була прийняла постанову про відзначення видатних людей села державними нагородами, і сесія Космацької сільської ради прийняла тоді таке рішення, в якому було і прізвище Анни Линдюк – про висунення її на присвоєння почесного звання «Заслужений майстер народної творчості України». Проте, тодішня влада партії регіонів і, зокрема, представник її від Космача Василь Чуднов вирішили нікому з космачан не дати державних нагород. Що ж, доведеться почекати кращих часів.

А Анна Линдюк сьогодні – в розквіті сил і таланту. Вона творить красу для людей, і її оселя завжди наповнена гостями. Усі туристи, які вчащають до Космача, не минають її хатини. Вона проводить для них майстер-класи з писанкарства, частує їх гуцульськими стравами, оповідає про народні звичаї і традиції, про українську мову і Україну, бо вона ж українка, вона ж з українського роду. Італійці і шведи, австралійці і норвежці, японці і французи споглядають народження сонячної космацької писанки в руках Анни Линдюк. Її відвідують журналісти і письменники, артисти і художники, дипломати і підприємці, про неї пишуть швейцарські і французькі, польські і німецькі часописи, її творчість вивчають професори, аспіранти та студенти з Варшави і Запоріжжя, з Парижу і Львова…

Анна Линдюк з дочкою Ольгою та товаришками співають старовинні пісні для Руслани

З Анною Линдюк запіз­нав­ся і високославний фо­то­граф з Парижа Юрій Білак, який спостерігав за творенням писанок майстринею, робив світлини, які згодом замістив до свого унікального альбому «Гуцули», виданого українською, англійською та французькою мовами. Один із таких альбомів автор презентував і Анні, і вона береже його як сімейну реліквію.

Анна активна в суспільному житті Космача і України. Вона була делегаткою восьми Міжнародних З’їздів Писанкарів та усіх етнографічних фестивалів «Великдень у Космачі». Її писанки є окрасою багатьох музеїв та приватних колекцій на всіх континентах. А ще Анна Линдюк любить співати і є активною учасницею Космацького народного ансамблю пісні і танцю, з яким гастролювала в різних куточках України та за кордоном. В неї гостювала і українська співачка Руслана, для якої вона зі спільницями та дочкою Ольгою співала старовинні народні пісні, яких знає багато-пребагато.

Космацькою паскою на вишиваному рушнику зустрічала в Космачі Анна Линдюк президента України Віктора Ющенка, який милувався згодом її писанками, деякі придбав для своєї колекції. Вона бере активну участь в усіх відзначеннях державних свят України, щороку, разом із своїми дітьми та онуками, вирушає на прощу до Зарваниці, і всюди підкреслює свою проукраїнську позицію. Анна, як християнка, минулого року вирушила разом з онучкою в подорожування чільними місцями християнських святинь Європи, а, з-поміж інших, особливе враження на неї справив Люрд.

Онучка Анни Линдюк Марічка Бойчук з чоловіком Андрієм

Героїня мого начерку добре вчилася в школі і могла отримати вищу освіту, здобувши поважну професію. Та не судилося. Зате дбала, аби діти й онуки зростали освіченими. Так, дочка Галина вивчилася на учительку. Вищу освіту здобули й онуки. Та серед них усіх чи не найбільшого визнання звідала онучка Марічка, яка закінчила в Косові відділ кераміки, бездоганно опанувала виготовлення гончарного посуду, при цьому не покидаючи свого улюбленого ремесла – писанкування. Вона вийшла заміж за кутського парубка Андрія Бойчука, котрий походив з родини скудельників, і разом в Космачі відродили виготовлення кераміки, сьогодні вже дають навіть майстер-класи з кераміки. Марічка Бойчук в такому юному віці вже встигла мати персональні виставки своїх творів, як-от в Музеї Михайла Грушевського у Львові, Музеї Гетьманства в Києві... Високу оцінку її роботам дали Катерина Ющенко, Зеновія Краковецька, Станіслав Брунс… Анна Линдюк утішається творчими удачами онучки, бо вона продовжує славні набутки знаменитого роду.

Весна тішить своїм буйноцвіттям Космач, а хатина Анни Линдюк потопає в яблуневому цвіті, у цвітах нарцисів і тюльпанів, гіацинтів і півоній, ірисів і маків, які ґаздиня висаджує і дбайливо доглядає попід вікнами. І хоча в Україні і світі зараз повно смути через короновірус, Анна продовжує творити красу і дарувати її людям. Своїм мистецтвом писанки, вишивки, сирної іграшки вона збагачує українську національну культуру, примножує славу рідного краю.

 

Фото Юрія Білака та
Дмитра Пожоджука