rss
08/08/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Діаспора \ До 80-річчя формування українського представництва у США

Українська громада Америки як організована структура існує від другої половини XIX сторіччя.

Її першими інституціями були церкви та братські союзи, що опікувались хрещенням, вінчанням та похованням. Останнє вимагало витрат, особливо в тому разі, якщо смерть наставала передчасно чи раптово. Нюанси віровчення, що розділяли католиків і православних, залежали від динаміки історичних подій, зокрема, у Ватикані. Ця тема вимагає окремого дослідження. У кожному разі, перші іммігранти були люди богобоязливі. А відтак – церкви будувались, і парафіян не бракувало. До яких саме конфесій вони належали – оповідь про це облишимо до наступного разу.

Першим, як за датою появи, так і за численністю братських організацій, був Український народний союз, що постав 1894 року у багатому на антрацит регіоні Пенсильванії. УНС не лише убезпечував поховання, але й, на ранньому етапі, служив цілям координації та комунікації, видаючи щоденну газету «Свобода». Іншими братськими союзами за порядком їхньої появи були Український робітничий союз (значно пізніше перейменований на Український братський союз), Союз українців-католиків «Провидіння» та Українська народна поміч. Кожен був важливим з точки зору своєї географічної прив’язки та спільноти, на яку він орієнтувався. Певна річ, братські союзи конкурували, але конкуренція стримувалася заради співпраці.

В першій половині ХХ століття у США, між світовими війнами, почали з’являтися структури, паралельні або дочірні до організацій та рухів, що існували в Україні, яка після Першої світової війни опинилася під владою Польщі. Це були Союз українок Америки (СУА), Організація державного відродження України (ОДВУ) та інші.

Оскільки організації в Україні були охоплені націоналістичним завзяттям, їхні американські партнери йшли в руслі цієї ж програми. СУА відіграла особливо помітну роль у приверненні уваги до організованого Москвою Голодомору 1932-33 років в Україні. Вдалося навіть зацікавити першу леді США Елеонору Рузвельт, хоча й без якихось відчутних результатів.

З початком Другої світової війни Україна опинилася поміж двох потенційних імперських загарбників. Потреба в координаційній структурі та єдиному голосі для громади стала не лише очевидною, але й нагальною, і 1940 року у Вашингтоні, округ Колумбія, чотири братських союзи спільно з церковними ієрархами та іншими існуючими структурами об’єднались, аби створити такий орган. Так народився Український конгресовий комітет Америки.

Сьогодні УККА, як і передбачалося спочатку, є центральною національною координаційною організацією, конгресом, коли бажаєте, української громади у Сполучених Штатах Америки. Він здійснює свої функції через два національних офіси, один у Нью-Йорку, інший – у столичному Вашингтоні (останнє бюро офіційно відоме як Українська національна інформаційна служба - УНІС), а також через свої осередки від Лонг-Айленда до Лос-Анджелеса, постійні ради, комісії та комітети, і так само через численні спеціальні установи «ad hoc» .

Перші 80 років діяльності УККА були позначені неабиякими досягненнями, зокрема, налагодженням комунікації з членським складом та виходом на широку громадськість включно з Конгресом США. Цього вдалося досягти завдяки виданню «Українського квартальника» та «Українського бюлетеня». «Український квартальник» уперше побачив світ у 1944 році і продовжує виходити безперервно аж до сьогоднішнього дня. «Український бюлетень» з’явився у травні 1948 року і видавався раз на два місяці як орган Панамериканської української конференції (ПАУК). 1951 року він став рупором УККА до свого злиття з «Українським квартальником» у січні 1970 року. Відтоді УККА здійснює внутрішню комунікацію через щомісячний двомовний «Бюлетень УККА», що розповсюджувався поштою, а починаючи з 1990-х – в електронному вигляді.

Title 
 Меморіал Тарасові Шевченку у Вашингтоні.

День незалежності України відзначається щороку на місцевому та загальнодержавному рівнях. До 1991-го святкувався день проголошення самостійності України 22 січня 1918 року. Свято відзначали на рівні громад під проводом, у більшості випадків, місцевих осередків УККА, а також на Капітолійському пагорбі у Вашингтоні. За даними «Українського бюлетеня», під час відзначення 50-ї річниці проголошення самостійності понад 80 сенаторів США, конгресменів, губернаторів та мерів висловили привітання українському народові, а мітинги на підтримку братів в Україні відбулися по всій території США. З проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року, відзначення 22 січня були замінені щорічним святкуванням 24 серпня. Утім, січневу дату й далі продовжують відзначати у деяких місцевих громадах. Святкування на місцях, як правило, складаються з підняття прапора, виголошення промов, доповідей, привітань, а також виступів українських фольклорних колективів.

У той час, коли інформація про український Голодомор 1932-1933 років у Радянському Союзі замовчувалась, УККА особливо наголошував на цій події – як з метою вшанування жертв, так і для того, аби вільний світ усвідомив, що Союз Радянських Соціалістичних Республік був жорстоким людиноненависницьким режимом, який, серед іншого, виношував наміри знищити український народ.

«Понад 15 000 американців українського походження вийшли 20 вересня на вулиці Нью-Йорка, щоб відзначити 20-ті роковини найбільшого в історії людства штучного голоду, який Москва у 1932-33 рр. організувала в Україні. Голодомор мав стримати й придушити опір волелюбного українського народу, який протидіяв ненависному комуністичному режимові, нав’язаному йому Радянською Росією. Так само, як восени 1933-го тисячі американських українців пройшли маршем по знаменитій нью-йоркській П’ятій авеню, протестуючи проти влаштованого Росією голоду в Україні, а також проти перспективи визнання Радянського Союзу новообраною демократичною адміністрацією президента Франкліна Д. Рузвельта. Тож цього дня багато тисяч американців українського роду, мешканців Нью-Йорка та околиць, відзначили сумні роковини яскравою протестною ходою та вражаючою меморіальною церемонією, яка відбулася на завершення ходи у нью-йоркському Манхеттені».

В другій половині 1980-х років Конгрес США утворив Комісію з розслідування українського Голодомору 1932-33 років. Робота Комісії завершилася доповіддю Конгресу 20 квітня 1988 року, з висновком про те, що «Йосип Сталін та його оточення вчинили геноцид проти українців у 1932-33 роках». До складу Комісії входили члени Конгресу, а також представники українсько-американської спільноти. Починаючи з 1993-го, щороку у листопаді у соборі Св. Патрика в Нью-Йорку проходять поминальні служби з вшанування жертв Голодомору. Американський комітет з питань інформування про Голодомор-геноцид (очолюваний УККА у 2006 році) організував у 2017 році цілорічну кампанію з вимогою до всіх 50 губернаторів та мерів великих міст США визнати Голодомор геноцидом. Зрештою, 21 штат, як і п’ять великих міст проголосили Голодомор геноцидом. А у жовтні 2018 року обидві палати Конгресу США прийняли резолюції про визнання Голодомору геноцидом.

Друга світова війна і поневіряння українських переселенців, які, розкидані по всій Європі, шукали для себе нову домівку, принесли нові виклики для УККА. Відповіддю стало створення Злученого українсько-американського допомогового комітету. ЗУАДК був заснований резолюцією ІІ Конгресу УККА у 1944-у як комітет УККА, що має на меті «прийти на порятунок та надати допомогу бідолашним жертвам війни», що дало змогу 110 000 українців переїхати до США після Другої світової війни. Пізніше цей комітет УККА був реорганізований в окрему неприбуткову корпорацію з власними податковими повноваженнями та бюджетом. Від початку свого існування ЗУАДК старався спрямовувати допомогу туди, де вона була найпотрібніша. Він надавав підтримку багатьом тисячам біженців, які прибули до Сполучених Штатів після Другої світової війни, а також українцям усього світу. Нині значна частина його роботи зосереджена в Україні, однак організація й далі надає допомогу новим іммігрантам.

Наголошуючи на тому, що сила полягає у єдності, керівництво УККА зосередило зусилля на запровадженні, від імені усіх народів, уярмлених СРСР чи його сателітами, щорічного Тижня поневолених народів. 22 червня 1959 року сенатор з Іллінойсу Пол Г. Дуглас виніс резолюцію (S.J. Res.111), в якій закликав проголосити третій тиждень липня «Тижнем поневолених народів». Резолюцію підтримали 18 американських сенаторів: Джавіц, Буш, Лоуше, Скотт, Гартке, Грін, Додд, Гамфрі, Гарт, Нойбергер, Кітінг, Янг, Енґл, Кертіс, Лангер, Морс і Кейс. 6 липня 1959 року Сенат одностайно ухвалив законопроект, що закликав Президента запровадити такий Тиждень. 9 липня 1959 року Палата представників також одностайно проголосувала за спільну резолюцію, після чого її підписав президент Дуайт Д. Ейзенхауер. Щорічне відзначення Тижня поневолених народів стало для Кремля більмом в оці.

Спільно зі своїми організаціями-членами УККА посприяв встановленню у столичному Вашингтоні пам’ятника Тарасові Шевченку. «27 червня 1964 року у Вашингтоні здійснилася велика мрія американських українців: чотирнадцятифутова статуя Тараса Шевченка, народного Кобзаря, борця за свободу України, постала у бастіоні свободи, Сполучених Штатах Америки. Стотисячний натовп заповнив Федеральний парк на перетині 22-ї і P вулиць... Колишній Президент Америки Дуайт Д. Айзенхауер офіційно відкрив пам’ятник Шевченкові, закликавши до «нового світового руху ... присвяченого незалежності й свободі народів усіх поневолених країн усього світу».

Наприкінці 1960-х, впродовж 1970-х та аж до середини 80-х років УККА докладав особливих зусиль для захисту українських дисидентів та політв’язнів СРСР. Ця робота часто координувалася з іншими українськими громадами, зокрема, Канади через Світовий конгрес вільних українців та Комісію з прав людини. Оцінити, наскільки результативною та/або успішною була ця діяльність, надзвичайно важко навіть заднім числом, проте декілька політв’язнів таки вдалося звільнити, і вони виїхали на Захід. Зрозуміло, успіх став можливий завдяки тому, що УККА зміг підключити до цих зусиль членів Конгресу США, які також долучалися до петицій, листів, мітингів, демонстрацій та протестів.

Із циклу «Карантинний Нью-Йорк» Знайомтеся: наша людина в Нью-Йорку, або Кого втрачає Україна

До 80-річчя формування українського представництва у США

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com