«Дух Руїни»- видання « Смолоскипу» 2007 р.

Другу половину свого короткого життя Олег Ольжич присвятив політичній та підпільній діяльності, внаслідок чого загинув у німецькому концтаборі. Однак ім'я Олега Ольжича залишається актуальним і сьогодні, перш за все, своєю кришталевою моральною, чистотою особистості та своєю творчою спадщиною. Але, як на мене, букварем для всіх нас, у тому числі досвідчених сучасних політиків, мав би стати його публіцистичний есей "Дух Руїни. По сторінках історії". До великої честі київського видавництва "Смолоскип" його видано в цьому році окремою брошурою з передмовою Осипа Зінкевича та післямовою відомого культуролога Івана Дзюби, який назвав цю працю Ольжича полум'яним маніфестом.

 

Продовж. Початок у №1

Історія появи статті така. У 1940 році несподівано і, як стверджують знавці, без вагомих причин відбувся розкол в Організації Українських Націоналістів. Олег Ольжич вважав її єдиною, здатною вибороти і збудувати незалежну державу. Від материнської ОУН, очолюваної після вбивства Євгена Коновальця Андрієм Мельником, відкололася частина молодших членів і стала називатись РП ОУН (Революційний Провід) під проводом Степана Бандери. І це сталося тоді, коли навколо Ольжича згуртувалися найкращі українські діячі, коли готувалися молоді кадри для розбудови майбутньої держави. Він дуже переживав, спробував примирити конфліктуючі сили, знайти компроміс. Не вдалося.

Тоді, шукаючи причину розколу, заглибився у вивчення та аналіз історії України, поставивши перед собою запитання: що заважало українцям протягом тисячі років мати свою державу? Свою відповідь 33-літній інтелектуал сформулював у статті "Дух Руїни..." і опублікував її в Празі окремою брошурою під псевдонімом "О. Кардаш". Ніби зі сателіту "сфотографував" він своїм розумом наше історичне тисячоліття і показав, що причиною нашої бездержавності з княжих часів і до сьогодні були внутрішні міжусобиці, взаємна боротьба за владу, патологічна неспроможність політиків забути про свої інтереси в ім'я спільної справи.

Автор коротко нагадує історію міжусобиць князів Київської Русі. Ослаблену цією внутрішньою боротьбою її поневолили монголо-татари. "Княжа Україна, - пише Ольжич, - змарнувала свою силу у дрібних суперечках та бунтах проти власної центральної влади".

Козацька Україна. Козацтво було великою силою в боротьбі за українську волю, але від початку його супроводили прокляття, бунти і зрада. Скільки було їх - полковників та отаманів, які піднімали бунти, щоб забрати у чергового гетьмана булаву! "Дух Руїни, дух степу, - пише Ольжич, який побутує у психічному укладі нашого народу від княжої доби, через Гетьманщину й Визвольні змагання 1917-1920 років аж по сьогоднішній день. Це той Дух Руїни, який дав нашій історії Тетерю, Брюховецького, Сірка, Пушкаря, які бунтували проти власних гетьманів і змовлялися зі сусідами... Це махни, григор'єви та інші отамани, які не хотіли підпорядковуватися власному уряду. Це всі ті, які не визнавали і НЕ ВИЗНАЮТЬ нікого поза собою і над собою"...

Обкладинка фоторепродукцій «О. Ольжич»

"Уся Історія України, - робить висновок автор, - це боротьба двох сил: конструктивної, що скупчує українську потугу і руїнної, що розпорошує її у взаємному самопожиранні та несе розбиття і розлад, а вслід за цим завжди йшло панування чужинців над Україною".

...У 1941 році, коли Друга світова війна продовжилася на території України і слідом за фронтом сюди рушили похідні групи обох ОУН, щоб користуючись ситуацією, розбудовувати українське життя. Керівником цієї акції був Ольжич. І ось 30 серпня 1941 р. в Житомирі підступно вбито двох найближчих помічників Ольжича, членів Проводу Українських Націоналістів (ПУНу) мельниківців Миколу Сціборського та Омеляна Сеника-Грибівського. Це був шок. Але Ольжич закликає до спокою, своє волею зупиняє можливу помсту і братовбивство. Він негайно пише статтю-блискавку під такою ж назвою "Дух руїни", щоб проаналізувати "причини зародження цього новітнього анархізму" і знову робить висновок, що причиною цих вбивств був наш історичний дух руїни. У видавництві "Смолоскип" уривок з цієї другої однойменної статті увійшов у назване вище видання, а повністю вона надрукована в збірнику О. Ольжич. "Поезія. Проза" (К. - Вид-во ім. О. Теліги. - 2007. - с. 318-322). А тоді вона поширювалася між оунівцями обох сторін в машинописному вигляді.

У цій новій статті-летучці він нагадує ситуацію 1940 року, коли в Організації віджив "Атавістичний Дух Руїни і взяв верх над ідеєю і правопорядком" та призвів до її розколу. Але у цей момент, вважав він, "наказом хвилини" є "рятувати нашу національну спільноту перед внутрішнім розладом", "зайняти таку поставу, яка би знищила Дух Руїни, а руйнівників заставила би мовчати"...

...Гірко і боляче, але доводиться визнавати, що дух руїни робить свою чорну справу і далі. Сьогодні все продовжується по-старому: власними руками переможців зруйновано результати Помаранчевої революції. Першу демократичну коаліцію з'їла боротьба за ту саму булаву. Та й сьогодні, коли вимагається дисципліна та єдність, дехто до останньої хвилини тримав у напрузі всю помаранчеву команду і більшість людей країни, яка віддали перевагу демократичної коаліції. Як це не прикро, але поки що все за Ольжичем.

У ході Ювілейної наукової конференції в УВАН у Нью-Йорку найбільше надихнув мене виступ Посла України в ООН Юрія Сергеєва. Всі учасники конференції підписалися під кожним його словом: "У мене таке враження, що перед кожною виборчою компанією треба друкувати "Дух руїни" і проводити масові читання в університетах. Щоб люди зрозуміли, що ми самі собі вороги тоді, коли в нас пробуджуються протилежні почуття, а єдність кудись віддаляється. Замість того, щоб творити націю, українці протягом століть самі собі шкодять. Сьогодні ми бачимо, як складно формується український політикум, як гординя випирає назовні і політиків більше цікавить влада, ніж буття держави... Ольжич потрібен нам сьогодні, щоб виховувати у молоді дух консолідації".

Син Ольжича- Олег Кандиба, громадянин Канади, голова проводу ОУН (д) в Канаді. 2000 рік.

Так. Ольжич і сьогодні допомагає багато дечого зрозуміти з суспільного життя українців, де би вони не були. Включно з патріотичною діаспорою. У свій час, спостерігаючи дуже активне суспільно-політичне життя нашої громади в Північній Америці, радіючи йому, не легко було зрозуміти, чому однієї і тієї ж мети домагаються паралельно дві організації, дві Централі, два громадсько-культурних центри і т. д. Кілька років тому з обох сторін тут, у Нью-Йорку, постало шляхетне поривання, нарешті, об'єднатися. І що? А нічого. Бо треба було довести "що первинне: курка чи яйце".

І не легко усвідомити, чому в Україні кілька років тому з'явилися знову дві ОУН. Одна із них стала називатись Об'єднання українських націоналістів (державників). І це при тому, що очолюють їх надзвичайно досвідчені та віддані справі побудови Української держави провідники. Що це - амбіції?

А партії материнської України? Маємо два Народних Рухи, два "Собори", дві "Пори". Час від часу з'являються ще й "мутанти", тобто щось третє. А все той же історичний дух руїни. Ольжич пояснює це "психологічним укладом нашого народу". Іван Дзюба у післямові видання "Дух руїни. По сторінках історії" зробив огляд праць інших авторів, що зачіпали цю тему, тему зради серед українців: М. Костомарова, М. Драгоманова, М. Грушевського, Д. Донцова, В. Липинського, М. Грушевського, М. Куліша, Б. Цимбаліста, а також у Шевченка, Франка, Лесі Українки. Іван Дзюба приводить з листа Миколи Куліша його розпачливий вигук: "Бандити ми і отамани. І не прийде після нас нащадок прекрасний...І ляжемо ми трупом безславним і загородимо двері в Європу".

Отож, одні пояснюють цей "першорідний" гріх українців геополітикою, другі - його індивідуалістичною психологією, треті - астрологією. Останнє намагаються довести науково. Ось назвали мені книжку "Карма України. Астрологічний та езотеричний аналіз української історії" ( К. - Просвіта - 1997. - 319с.) Автори - вчені Київської астрологічної академії Валерій Московченко та Андрій Поправко.

"...Тема руїни та її уроків, тема громадянської позиції українця, тема, до якої звернувся Олег Ольжич у своєму полум'яному маніфесті залишається актуальною і для нашої політичної думки, і для буденного самопочуття: дійсність не залишає місця для спокою. Тож читаймо Ольжича та інших наших мислителів, - закликає нас Іван Дзюба - один із наших мудрих сучасників.

"Мета цього видання, - каже Осип Зінкевич, - нагадати можновладцям про трагічну руйнівну силу міжусобиць в українській історії... Молодь, яка прийде до влади за один, два чи десять років не повинна повторювати нашого трагічного минулого".

Якби була моя воля, роздала би цю брошуру, перш за все, всім депутатам поіменно у Верховній Раді і всім державним управлінцям. Будь моя воля, внесла б "Дух руїни..." для вивчення у всі шкільні та інститутські програми. І навіть для суботніх шкіл українознавства діаспори. У популярному викладі вчителів історії.

 

Мій Ольжич - наш суддя

Двохгривнева ювілейна монета, присвячена О. Ольжичу. 2007

Найголовніше для мене саме сьогодні те, що матеріально забезпечений науковець та обдарований поет, аристократ духу, інтелігентна людина пішов у політику заради Батьківщини і робив цю політику ЧИСТИМИ руками. І в ній, у цій політиці, а потім в боротьбі, підпіллі не переступав через свої моральні людські засади. І це в епоху, за його ж словами, "жорстоку, як вовчиця". Тоді, коли зіткнулися у війні народи, ідеології і навіть брат на брата пішов, ніби теж в ім'я Батьківщини. Він не дозволив кровну помсту, коли вбивали його соратників, він закликав миритися при розколі своєї націоналістичної партії, не розділяв радикалізм, не розділяв принципу: "ціль виправдовує засоби". Він був політиком-миротворцем. А мірилом вчинків вважав сумління. На цьому фоні сьогодні потрібно відкрити томик "Вибраних творів" Ольжича. Були ж ЛЮДИ і серед українців!

Коли німецькі війська зайняли частину України, тоді існувала думка, яку тимчасово розділяв Ольжич: скористатися моментом і будувати українське життя. Як людина діла він теж їде в Україну і очолює цю місію (українські газети, журнали, організації, місцеві уряди, і т. д.). "Піти чи послати і стать сам на сам зі своїм невблаганним сумлінням?" Він вибирає "ПІТИ". А коли через місяць Київ займає гестапо і ліквідує всі українські установи, арештовує і розстрілює у Бабиному Яру його соратників по Культурній Репрезентурі (Олену та Михайла Телігу, Івана Рогача, Миколу Чемеринського та ін.) він не "умив руки", хоч міг. Ольжич залишається керівником підпілля в Києві (1941-42 рр.), а потім у Львові (1942-44 рр.). Як свідчать документи та соратники, "мій Ольжич" і в цій ролі залишався Інтелігентом: він не командував, а звертався з проханнями, він не кидав у бій людей безцільно, а беріг людські ресурси. Наприклад, кілька разів особисто вмовляв Олену Телігу виїхати з Києва, коли нависла небезпека. Намагався відродити в людині її людську і національну гідність. Щоб люди робили своє справу свідомо. Він більше мовчав, ніж говорив. А його всі слухались. І найсильнішим проявом його як людини "діла" стала сама його смерть. Його катували німці і пропонували співпрацю. Він не зрадив нікого, а в першу чергу себе. Міг же вибрати життя. Вибрав свою Голгофу. "Смертію смерть поправ". Один із його віршів так і називався "Ми вийдем жорстоке зустріти" і "смерть, як найвищий вінок". Читайте спогади Ярослава Гайваса, щоб мати деяку уяву, в яких умовах працював Ольжич з друзями у підпіллі.

Ювілейний поштовий конверт, присвячений 90-літтю з дня народження О. Ольжича

Ольжич дуже швидко зрозумів хибність думки, що інша держава може допомогти у національному визволенні. Він добре знав нашу історію, а, отже, і ціну "добросусідської допомоги" - турків, росіян, поляків і т. д. Його слова: "Народ, який вірить, що сусідня країна чи імперія дасть йому державу, ніколи не зможе стати на власні ноги і завжди буде паралітиком". Він один із перших розгадав суть ідеології гітлерівського нацизму, як людиноненависницької, скоро переконався, що ці "визволителі" не визнають ніяких правил ні до москалів, ні до поневолених народів". Мені імпонує в "моєму Ольжичі" його далекоглядність, його політична мудрість. Як свідчить його соратник Олег Жданович, ще в 1939 році він передбачав занепад Гітлера. "Він у це вірив, - пише О. Жданович, - напевне більше від Чемберлена чи Черчілля, хоча ці мали дані розвідок і знали краще свої і своїх союзників можливості". Будучи в підпіллі, збирав документи - свідчення злочинів гітлерівців проти українського народу. Саме ця робота, як згадувалося вище, послужила приводом до інтенсивного його пошуку і арешту.

Засади його культурологічної політики варті вивчення для сьогоднішньої практики державотворення. У побудові української держави провідну роль він відводив культурі, духовності, тому мистецтву і літературі, які кличуть до дії. "Український націоналізм творитиме... українську культуру... Визначають її дві координати: національність і героїчність". Ми повинні стати перш за все ДУХОВНО самостійною нацією - це його пафос. Завдання актуальне і нині. Така ідея потрібна нам - розхристаним у плюралізмі і байдужим до мавпування масової культури Росії чи Америки. А Державі потрібна не просто національна, а високо духовна культура, мистецтво, література.

Ольжич, поряд з крайнім радикалізмом ідеї "Україна для українців" мав сміливість висунути інше, демократичне гасло: "Свобода - народам, гідність - людині" .

Україна мусить бути, - вважав він, - країною для українського народу, де б не обмежувались етнічні чи релігійні права меншості. Тому, коли в Києві (1941 р.) під його орудою було створено саме ВСЕУКРАЇНСЬКУ Національну Раду - своєрідний парламент, туди були обрані представники національних меншин та всіх соціальних верств населення. Він став його рядовим членом.

"Мій Ольжич" був людиною діла. Завжди. В усьому. Був послідовним у найголовнішому: сьогодні, а не завтра, ділом, а не словом будувати вимріяну Україну. Крок за кроком. Якщо наступний крок вимагає смерті - прийми її. Він беззастережно втілював на ділі своє гасло "Держава не твориться в будучині, держава будується нині".

Ольжич йшов до нас дуже довго. Інші провідники у боротьбі за національні інтереси давно удостоєні томів книг. А Ольжич, як і його соратниця Олена Теліга, заговорили до нащадків в Україні тільки з настанням її незалежності. Ми пізнали його, як людину, перш за все, ІДЕЇ, безконечно відданий їй. Він залишиться для нас прикладом Людини Сумління, безкорисною, прекрасною у своїх поривах і діях.

Він дивиться на нас зі своєї далечини і дорікає: сьогодні для побудови Держави, для інтересу народу не треба жертвувати своїм життям, треба лише позбутись егоїзму, амбіцій, користолюбства.

Він - наш суддя. "... І пам'ятаймо, що ми ні в чому не можемо себе виправдати, бо він є свідоцтвом того, що всі слабості можна побороти" ( О. Жданович)

Підписуюсь і я під словами одного з авторів, що присвятив йому свого вірша з таким визнанням:

"...Я Вас ношу десь в кутику серця,

Ваше слово і Ваш портрет."

Повернувшись в Україну, Ольжич заговорив і зі мною. І теж залишився в кутику мого серця...

 

Використані джерела:

Матеріали ювілейної наукової конференції УВАН у Нью-Йорку (2 грудня 2007 р.).

Олег Ольжич. Вибрані твори. - К. - Смолоскип. - 2007. - 654 сторінок.

О. Ольжич. Поезія. Проза. - К. - В-во ім. О. Теліги. - 2007. - 543 сторінок.

Олег Ольжич. Дух Руїни. По сторінках історії. К. - Смолоскип - 2007. - 47 сторінок.

О. Ольжич. 1907-1944. / Альбом фоторепродукцій. - К, - В-во ім. О. Теліги. - 2007. - 17 сторінок.

 

Бажаючим придбати збірники О. Ольжича та "Дух руїни" рекомендую скористатися електронною адресою видавництва "Смолоскип": [email protected] .Тел.: 38-044-425-2393 та видавництва ім. О. Теліги - тел.: 38-044-288-8159.