rss
09/27/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Загиблі герої квітня: обличчя та історії

Коли будете ставити свічки за своїх рідних – згадайте і про них, чотирьох українських воїнів, загиблих у боях на Донбасі у квітні.

Олексій Купріков, Леонід Скакуненко, Андрій Шинкарук, Олексій Лісін.

Три солдати і лейтенант. Троє – з 93-ї бригади «Холодний Яр», полягли в районі Кримського на Луганщині. Офіцер – із 28-ї бригади імені Лицарів Зимового походу, поліг під Донецьком, біля Мар’їнки.

Вони – загинули. Але вони живі, доки ми їх пам’ятатимемо.

А ми мусимо пам’ятати. Хоча і стільки нових клопотів, нових криз, вірусів та карантинів. Хоча й комусь здається, що на цьому фоні немає ніякої війни, чи ООС, чи як там її. Але вона є. Саме війна. Хоча у квітні бойових втрат з українського боку було лише чотири, але ворожих обстрілів штаб Об’єднаних сил нарахував 312, в середньому – десяток на день. Для порівняння: березень – 292 офіційні порушення «режиму тиші», лютий – 279.

Власне, і всі наші квітневі загиблі – через обстріли, бої. А ще в минулому місяці було поранено 31 бійця (у березні – 74, в лютому – 26).

Title 
 Фото – 93 ОМБр

Олексій Купріков

Олексій Купріков народився 13 січня 1971 року в Росії, у Читинській області. Жив у селищі Черкаське, Новомосковського району, на Дніпропетровщині, де дислокується 93 ОМБр. Отримав середню технічну освіту.

Олексій вирішив піти на війну після того, коли на фронті загинув його друг. Контракт із ЗСУ підписав у листопаді 2018 року.

Солдат, механік-водій механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр». Хоча спершу чоловік проходив службу на посаді стрільця-помічника гранатометника, а вже потім, у навчальному центрі, здобув новий фах.

У бригаді 49-річний солдат отримав позивний «Лєший», бо дуже любив ліс – усе про нього знав, учив побратимів, як там виживати.

«Він відрізнявся від більшості статечністю та виваженістю. Адже часто буває, що люди після навчання скаржаться: мене, мовляв, нічому не навчили, тому я нічого не вмію. Олекса ж, навпаки, навіть якщо чогось і не знав, ґрунтовно та розсудливо намагався зрозуміти у деталях, як що працює, як краще полагодити техніку. І в нього це дуже добре виходило. Був спокійний, розважливий, зацікавлений у своїй роботі. З ним було легко служити».

«Уважний батько, справжній професіонал та надійний друг…Як безсмертний себе поводив. Хороший, працелюбний, смерті не боявся», – розповідають про Купрікова товариші.

Олексій воював у районі Авдіївки, Новоселівки Другої, в останню ротацію – на околицях Кримського, на Луганщині. Там, під час обстрілу позиції 93 ОМБр біля Кримського, і загинув 9 квітня, отримавши множинні уламкові поранення.

Напередодні загибелі Олекса розмовляв телефоном із сином. Невдовзі мав приїхати додому у відпустку…

Поховали солдата в смт Черкаське, поруч із батьком.

Залишилися цивільна дружина, 19-річний син Владислав, мама та рідна сестра, яка також служить у 93-й бригаді.

Title 
 Фото – 93 ОМБр

Леонід Скакуненко

Леонід Скакуненко (позивний «Барон») не дожив десять днів до свого 33-ліття. Він народився 22 квітня 1987 року в селищі Лихівка, П’ятихатського району, на Дніпропетровщині.

Мав середню освіту.

У 2014 році, після початку війни, був мобілізований до лав Національної гвардії. А згодом повернувся на війну вже у Збройних силах, з якими підписав контракт.

Солдат, навідник у механізованому батальйоні 93-ї бригади «Холодний Яр». Брав участь у бойових діях у Новотроїцькому, Новоселівці Другій, на околицях Кримського.

«Барон» був справжнім героєм – самовідданим, патріотичним. У лютому цього року він разом із побратимами відбив напад ворожої диверсійно-розвідувальної групи, яка спробувала прорватися на позиції «холодноярців». Він поклав життя, воюючи з російськими окупантами на одній із найскладніших ділянок фронту», – розповіли в підрозділі.

У Вербну неділю, 12 квітня, окупанти обстріляли позиції ОС поблизу Кримського на Луганщині з ручних протитанкових гранатометів. Леонід, який саме перебував на бойовому чергуванні, отримав поранення, несумісні з життям…

Поховали Леоніда в рідній Лихівці.

Залишилися дружина, син від першого шлюбу, сестра.

Title 
 Фото – 28 ОМБр

Андрій Шинкарук

Андрій Шинкарук народився 16 липня 1991 року в місті Любомль, Волинської області.

Коли почалися бойові дії на сході 2014 року, Андрій був у першій хвилі мобілізованих. Брав участь в АТО у складі 1-го окремого мотопіхотного батальйону «Волинь», воював у районі Дебальцевого. Після демобілізації у 2015-му юнак вирішив присвятити себе військовій кар’єрі. Тож пішов навчатися в Національну академію Сухопутних військ ім. Петра Сагайдачного у Львові, яку закінчив 2019 року за спеціалізацією «Управління діями підрозділів механізованих військ».

«Він був справжнім патріотом, професіоналом своєї справи, старанним курсантом, відповідальним та мужнім офіцером», – згадує начальник НАСВ Павло Ткачук.

На війну Андрій повернувся офіцером. Лейтенант, командир механізованого взводу 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового походу. «Він планував пов’язати своє життя з армією. Особовий склад, його підлеглі говорять, що Андрій був хорошим командиром, чув, розумів людей. Дуже тепло про нього відгукуються. Мав авторитет серед військовослужбовців», – повідомляють у бригаді.

Андрій був товариським, любив ходити з друзями в гори, мав багато планів – як на військову кар’єру, так і на особисте життя. Але здійснити їх не судилося.

Близько 16:30 у Світлий понеділок, після Великодня, 20 квітня, бойовики відкрили вогонь на позиції Об’єднаних сил поблизу Мар’їнки, на Донеччині, з протитанкового гранатомета.

«Андрій переміщався, перевіряв свої позиції, коли неподалік від нього впав снаряд. Уламками йому посікло правий бік. Там – множинні уламкові поранення. Їх дуже багато було, вони виявилися несумісні з життям. Андрій Шинкарук загинув на місці», – повідомила пресофіцер 28 ОБМр Аліна Демченко.

Поховали лейтенанта у Любомлі. Залишилися мати і чотири сестри.

Title 
 Фото – 93 ОМБр

Олексій Лісін

Олексій Лісін – родом із села Гірке Гуляйпільського району, що на Запоріжжі. Народився 30 березня 1990 року.

До армії Олексій працював далекобійником у Дніпрі, де мешкав із батьками.

Приєднався до 93-ї бригади у 2019-му, коли підрозділ стояв на Авдіївському напрямку на Донеччині. Служив на посаді водія в механізованому батальйоні.

«Наш побратим пережив у своєму житті велику трагедію – втратив обох батьків та будинок у пожежі. Через це найбільше мріяв, після повернення з війни, відбудувати батьківський дім», – розповіли у бригаді.

В Олексія лишилися 12-річна донька від першого шлюбу Ліда, кохана дівчина Ліля, з якою він планував одружитись, старенька бабуся, молодший брат Микола, старша сестра Тетяна.

«Він був спокійним і добрим. Мріяв скоріше повернутися до коханої», – згадує один із побратимів, що служив з Олексієм на одній позиції.

Солдат Олексій Лісін із 93 ОМБр «Холодний Яр» загинув на бойовому посту ввечері 28 квітня. В українські позиції у районі Жолобок-Кримське на Луганщині ворог ударив із СПГ та важкої артилерії калібрів 152 й 122 мм.

«Холодноярці» оплакують смерть побратима разом зі всіма його близькими, це – також непоправна втрата для нас. Найбільше зараз ми жадаємо помсти і обов’язково отримаємо бажане», – заявили в 93 ОМБр.

Підготували: Леся Шовкун, Дмитро Лиховій

Джерело: «Новинарня»
(https://novynarnia.com/2020/05/01/zagibli-geroyi-kvitnya-oblichchya-ta-istoriyi/)

Німець

«Хто сказав, що буде легко? Це – війна»... Вона чекала на нього з боїв, а тепер укладає книгу спогадів...

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com