8 травня 2020 року у ранковому прайм-таймі Посол України у ФРН Андрій Мельник дав інтерв’ю, присвячене 75-й річниці завершення Другої світової війни в Європі та внеску українського народу у боротьбі проти націонал-соціалізму.

Посол України у Німеччині Андрій Мельник наголосив на тому, що «український народ у контексті вшанування жертв Другої світової війни практично залишається поза увагою». «Німеччина має визнати свою історичну відповідальність перед Україною, – заявив Посол «Німецькому радіо». – Україна втратила 8 мільйонів жертв війни».

Андрій Мельник у розмові з Йорґом Мюнхенберґом

У багатьох країнах сьогодні відбуваються заходи з відзначення завершення Другої світової війни. Нищівна і загарбницька війна, яку розпочали німці, коштувала життя понад 60 мільйонам людей. З німецької позиції у 1985 році тодішній Федеральний президент Ріхард фон Вайцзекер у своїй історичній промові окреслив переломний момент у відзначенні кінця війни. «8 травня 1945 року, – говорив фон Вайцзекер, – це день визволення». Така оцінка навіть ще у 1985 році викликала у Німеччині різкі розбіжності. Сьогодні це змінилося. Проте у багатьох східноєвропейських країнах 8 травня 1945 року сприймають не зовсім однозначно. Це стосується й України. Андрій Мельник – Посол України в Німеччині, і він стверджує: в історичній пам’яті Німеччини стосовно жахливих злочинів нацистського варварства в Україні панує величезна біля пляма.

Йорґ Мюнхенберґ:

Пане Мельник, 8 травня 1945 року – яке значення має цей день для України?

Андрій Мельник:

Українському народу довелося заплатити дуже високу криваву данину у Другій світовій війні. Ми втратили, як мінімум, 8 мільйонів воєнних жертв, зокрема, понад 5 мільйонів мирних жителів, жінок і дітей, які під час німецької нищівної війни були замордовані СС або Вермахтом. Ці жахливі цифри містять також 1,6 мільйона українських євреїв, які під час мало не забутого Голокосту були вбиті кулями нацистів.

8 травня ми вшановуємо пам’ять також і тих чоловіків та жінок, що були вивезені як остарбайтери з окупованої України до Третього Рейху, де вони, віддані в рабство як «унтерменшен», мусили виконувати найважчі роботи і дуже часто від цього гинули.

Ми також ніколи не забудемо 400 тис. українців, яких принижували й експлуатували як в’язнів німецьких концтаборів. Кожен другий із них був страчений. Уся територія України, що була окупована Вермахтом з 1939 до 1944 року, була вщент зруйнована окупаційним режимом: 700 міст, 28 000 сіл, 300 000 фабрик.

Україна втратила під час німецької нищівної війни чверть усього населення. Із майже 40 мільйонів загиблих на війні у Європі кожен п’ятий був українцем чи українкою.

На жаль, усі ці факти досі мало відомі в німецькому суспільстві, а відтак ще існує величезна біла пляма в історичній пам’яті Німеччини щодо жахливих злочинів нацистського варварства в Україні.

Німеччина має визнати свою історичну відповідальність перед Україною і нарешті опрацювати цю найтемнішу главу своєї історії.

Йорґ Мюнхенберґ:

Сьогодні в Берліні відбуваються головні заходи з відзначення завершення Другої світової війни, краху нацистського режиму. Ви вважаєте, що роль саме України на цих заходах відзначають замало?

Андрій Мельник:

Мої співвітчизники були, чесно кажучи, шоковані, коли вчора прочитали передову статтю Федерального міністра закордонних справ Гайко Мааса для журналу «Spiegel».

Жодного разу у цій статті не згадується Україна. Абсолютно жодного. І знову ж таки йдеться про «Росію та інші країни колишнього Радянського Союзу». При цьому СРСР розвалився вже майже 30 років тому.

Таке формулювання, але насамперед – ось такий підхід є для нас, українців, образливим. Це – просто ляпас. Адже це, по суті, можна розцінювати так, як ніби Третій Рейх вбив так собі – поміж іншим – 5 мільйонів українців, але ж це зовсім не варте згадки в основній статті на тему завершення війни.

Досі ми ввічливо, можливо, занадто ввічливо просили наших німецьких друзів і партнерів спорудити у центрі Берліна пам’ятник тим вісьмом мільйонам українських жертв нацизму. На жаль, досі не було належної реакції. Відтепер ми більше не будемо просити, а будемо вимагати, аби ці українські жертви німецької війни на поневолення нарешті були достойно вшановані.

Йорґ Мюнхенберґ:

Пане Посол, дозвольте коротко втрутитися. Велика урядова коаліція [у складі ХДС-ХСС та СДПН] все ж закріпила у своїй програмі прагнення посилити вшанування жертв німецької війни шляхом діалогу зі східноєвропейськими сусідами. Саме так записано в коаліційній угоді. Проте тут уже постає питання: чи треба застосовувати практику вшанування пам’яті щодо кожної окремої нації, чи вшановувати всіх жертв? Як це мало б відбуватися?

Андрій Мельник:

Це – справді дуже слушне питання, і ми надзвичайно раділи, коли прочитали у коаліційному договорі, що така домовленість досягнута обома партіями [ХДС/ХСС і СДПН]. З того часу я марно намагався з’ясувати механізми втілення цієї ідеї. Я знову і знову запитував в Бундестазі тут, у Берліні, – що ж ми тепер робимо, як ми це робитимемо, але досі відповідь була дуже розмитою.

Україна не прагне ні з ким вступати у конкуренцію щодо кількостей жертв. Це було б надто цинічно. Водночас ми віримо, що історики могли б запропонувати таку концепцію, у якій кожна нація знайшла б своє гідне місце, і в якій ішлося би про біль, що його зазнав кожен народ у Другій світовій війні. Для мене не це головне. Я хотів би, щоб ці прогалини у знаннях були заповнені. Адже йдеться не тільки про історію.

Для нас, українців, йдеться, на жаль, і про сучасність. Цією історією надто часто маніпулюють, і сьогодні в нас – нова війна із 14 тисячами жертв на Сході України, яка ні на мить не припиняється. День і ніч стріляють.

Тому ми, як і раніше, надіємося, що буде знайдено елегантне рішення, щоб Україна та інші нації, які постраждали, – білоруси, прибалти – всі відчули, що пам’ять про їхні жертви є справді важливою, що її зберігають і плекають.

Йорґ Мюнхенберґ:

Пане Мельник, у Берліні також ідуть дебати про окремий пам’ятник, який має нагадувати про Польщу, про ті жахіття, які скоїли нацисти у Польщі. Знову ж таки питання: чи справді має бути пам’ятник для кожної окремої країни, і чи мусить це бути саме пам’ятник? Чи не був би документаційний центр щодо німецької окупації у Східній Європі кращим варіантом? Це ж пропонували також історики.

Андрій Мельник:

Я вважаю, що обидва варіанти є можливими. Це мають вирішувати німецькі політики. Ми гадаємо, що одне не має унеможливлювати інше. Я переконаний, що наші польські друзі заслужили мати пам’ятник тут, у Берліні.

Адже відчуття серед населення – і я це тут, у Берліні, теж бачу майже щодня – відчуття того, що саме пережили поляки у цій війні, що саме пережили українці, цього відчуття і сприйняття у значній мірі бракує.

І тому моя позиція є наступною: для кожної нації, яка постраждала під час війни, треба спорудити невеликий, але достойний пам’ятник, біля якого можна буде вшановувати також і сьогоднішню дату – 8 травня. Ми щороку запрошуємо до радянського меморіалу у Тірґартені.

Сьогодні теж, через дві години, відбудеться ця церемонія за участю представників німецької влади. До нас завітає і бургомістр пан Мюллер. Але мої прибалтійські колеги, як, наприклад, Посол Латвії, не прийдуть, бо це – пам’ятник радянським солдатам, а для прибалтів вони були символом загарбання.

Повний переклад з інтерв’ю для «Німецького радіо»: 8 травня 2020 р., Deutschlandfunk (https://www.deutschlandfunk.de/zweiter-weltkrieg-in-der-ukraine-ein-riesiger-blinder-fleck.694.de.html?dram:article_id=476279 )

Джерело: Посольство України у Федеративній Республіці Німеччина (https://germany.mfa.gov.ua/news/druga-svitova-vijna-na-teritoriyi-ukrayini-ce-veletenska-bilya-plyama-v-istorichnij-pamyati-nimechchini-posol-ukrayini-andrij-melnik-v-intervyu-dlya-nimeckogo-radio )