rss
06/06/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Діаспора \ Із циклу «Карантинний Нью-Йорк» Знайомтеся: наша людина в Нью-Йорку, або Кого втрачає Україна
Title 
 Український Ален Делон, автор збірника віршів
«Попіл та кришталь» та збірника оповідань
«Один день життя нью-йоркця»

Його звати В’ячеслав Циганець. Познайомилася з В’ячеславом нещодавно. Зустріла в Нью-Йоркському українському драматичному театрі Івана Бернацького.

А, власне, знайомство відбулося під час переглядів фільму Олександра Денисенка «Тарас. Повернення» тут же, в столиці світу. А приводом до появи цих «рефлексій» стала виставлена в онлайні в час карантину збірка його віршів «Попіл та кришталь» та її презентація автором у програмі Zoom. А ще – його невимушені домашні відеовиступи в онлайнівському «Новойорківському літературному Клюбі», що теж з’явився нещодавно з ініціативи В’ячеслава. Завмерла, коли почула в один із вечорів його відеовиступу, що пропонує почитати вголос «на ніч дивлячись» щось із тих книг, які купкою перед ним: «Алхімік» Пауло Коельйо, дитячий роман «Світ Софії» Юстейна Гордера, «Керуй своєю підсвідомістю» Джо Диспензи або щось зі збірника мініатюр та оповідань «Один день нью-йоркця» власного авторства.

Title 

В наступні дні і до сьогодні В’ячеслав читає у цьому відео-клубі уривки із свого «Живого роману», над яким продовжує працювати… Виступи різноманітить. Сімейні читання включають: казку для дітей на ніч, щось серйозне для дорослих (в ці дні це «Керуй своєю підсвідомістю») і щось зі свого авторства. Така програма у дні карантину. (Див. сторінку Клубу тут: https://www.facebook.com/bookclubny/ ).

*****

39-річний В’ячеслав Циганець з родиною (дружина, дві маленькі доньки) прибув у Нью-Йорк з Івано-Франківська 6 років тому. За університетською освітою – професіонал в галузі статистики. Кандидат наук. Тут, окрім основної праці, для користі громади викладає у Брукліні в суботній українській школі географію. За покликанням – митець широкого профілю. Бо захоплюється і реалізує себе в дуже багатьох гоббі, не враховуючи науки, як основної, до якої має, за його словами, найбільше притягання. А щодо гоббі, каже: «Маю, може, з 50..., а напевне серйозних – з десяток...» Це – поезія, проза, театр, музика (композиції та гра), комп’ютерні дизайн, графіка, ілюстрація, художня фотографія і багато чого, що важко перерахувати. Наприклад, на питання «Якими музичними інструментами володієш, окрім гітари?» - відповідь: «Віолончель, фортепіано, сопілка, клавішні... Цікавлять духові інструменти… Що не беру в руки, все має «заговорити». А далі – про свою філософію: кожна людина має здатність на інтуїтивні відкриття, лиш треба бути відкритим енергіям Всесвіту. Але коли в ці дні на сторінці того ж «Новойорківського літературного Клюбу» за 14 квітня переглянула зіграний ним монолог Гамлета (рекомендую всім переглянути тут: www.facebook.com/104146501169906/posts/104148551169701/ ?d=n), то здивувалася і переконалася: «Талантище!» А не тільки відкритість енергіям. :) До слова, мріє про свій театр. Навіть назву придумав: «ПАТ»(«Перший Аматорський Театр»). Ну а ще ж спорт, океан (серфінг), подорожі задля пізнання. Враження, що «знає все» і «може все», підтвердив випадок у лютому ц. р.: коли після перегляду фільму «Тарас. Повернення» спеціально повів гостей-киян, - режисера Олександра Денисенка та актрису Анну Топчій (з участю авторки цієї розповіді) до підніжжя Бруклінського мосту і показав, як на долоні, нічний Мангеттен у вогнях на протилежному березі річки East River. Феєричне, казкове видовище! Якого я ніколи на побачила б, проживши ще хоч сто років у цьому Вавілоні за назвою Нью-Йорк, якби не В’ячеслав. Дякуючи йому, «Вавілон» був навіть реабілітований. Та ще й з мораллю: знання й талант – найдорожче багатство!

Title
Театр одного актора в образах. Поклик предка

В житті і творчості його надихає природа (мабуть тому і рентує апартмент в найкрасивішому зелено-квітучому старовинному куточку Квінса (одному із 5 міст – складових мегаполісу Нью-Йорк). Вдома завжди поряд - дружина Оксана, вірна берегиня родини, доньки, учениці-віолончелістки, – спокійна Анна та реактивна Марійка, а ще Оріо (чорно-біла кішка) – постійні його натхненниці. Один з його девізів: «Щаслива родина –щасливий сам». По-моєму, у нього своя метода виховання дітей: співпраця, співучасть, невимушене залучення до своїх інтересів. Найбільше про нього можуть розповісти його мистецькі фото. Познайомившись з багатьма, виникло бажання замінити ними всі ці слова. Було б більш переконливо. :)

Отож, вразив різносторонньою зацікавленістю, індивідуальною філософією творчості, спокійністю, обов’язковістю. Є в ньому ЩОСЬ, що хочеться розкрити, пізнати. З однієї сторони – Людина-оркестр. З іншої – Людина-равлик (розкривається, коли покличе або ситуація, або натхнення, або хтось чи щось). А тому ще й Людина-загадка.

В’ячеслав Циганець: «Відповіді на питання, які століттями мучать людину»

Збірник віршів «Попіл та кришталь», зданий перед самим карантином в друк, а нині поміщений в онлайні на його сторінці Фейсбуку, частково привідкрив загадку його особистості: глибина світосприймання і пошуки відповіді на вічні питання «хто ми і чому прийшли сюди». Читайте ось тут:

https://docs.google.com/document/d/1GklsKTrVq1xh4UF7tgAh4LesmdhTIYTZsO6AOr1S5Rs

(В наведених нижче цитатах посилаюся на сторінки цього лінку.)

Перший куплет першого вірша «Усі будують мури з картону та піску...» написав 20 років тому. Дописав в останні роки. І навіть музику підібрав. Стала піснею у власному виконанні (цю «Пісню про Ангела» можна прослухати тут: https://www.youtube.com/watch?v=gwSLUy1xRUo&t =4s). Твір філософський. Пам’ятаєте крилатий вираз «Дорога до храму»? Твоя. Моя. Кожного. Так от: у В’ячеслава крила виростуть у того, хто «Храм збудує в серці» (с. 1,2)... Цим сказане все.

Title 
 Онлайн-читання В’ячеслава Циганця оповідань
свого збірника «Один день життя нью-йоркця»
в «Новойорківському Літературному Клюбі».
Квітень 2020 р.

*****

Формування змісту збірника, за словами автора, було скрупульозним. Як скульптор, відсікав все лишнє, залишаючи найсуттєвіше. Не так часто нас пестують осмисленим протягом 20 років і заримованим у найлаконічнішому жанрі – поезії. Кожен читач по-своєму прочитає те, що залишилося. Тому враження будуть різними - від найвищих матерій (уяв, узагальнень, образів) до прямолінійного сприйняття. Поділюся своїми рефлексіями. В цілому – вражає простота і одночасно глибина. Кожне слово працює на зміст. Підтверджує істину «геніальність – в простоті». Щоб не ускладнювати, автор відмовився від великих літер, крапок, ком та інших знаків виділення (див. його цитати нижче).

Почав з теми ВІЧНОЇ: «Що таке Любов». Тисячі років ця тема оспівується і переоспівується всіма мистецькими жанрами авторів всіх епох і народів... В тому числі кожним щойно закоханим .

А що ж про це у В’ячеслава? У нього не перша пристрасть, а протягом 20-и років визріла, усвідомлена, непохитна. До половини тексту збірника не могла відірватися, як ніби це сюжет пригодницької повісті, коли не терпиться: «А що ж далі?» І в мене подібне: яке ще порівняння, метафору знайде автор в наступному вірші? І чисто жіноча допитливість: «Хто ж твоя Муза, В’ячеславе? Невже в наш безбожний, розбещений демократією час є ще такі жіночі ідеали? І є ще таке лицарське поклоніння?» Неможливо втриматися від конкретних прикладів вірш за віршем:

«Я можу пробачити тобі все, але не твої ОЧІ» (стор. 3). І теж важко скористатися лише уривком-цитатою. Нею має стати весь текст суцільних метафор про «Очі», в яких «потонули уже легіони безіменних солдат», – жертв їх краси. (Як вам бодай це порівняння?)

Title 
 На перегляді фільму Олександра Денисенка
«Тарас. Повернення» з господарями запрошення,
театром Івана Бернацького, автором.
Український Інститут Америки.
Нью-Йорк, 16 лютого 2020 р.

«Орхідея» (стор. 4) Орхідея – це вчитель, бо вчить не розпилятися: вдень тягнутися до неба, вночі - відпочивати. «Людину ж постійно бере блуд, і вона вже плутає чорне з білим, небо і землю, і вже сама не знає, хто вона і навіщо взагалі існує на цій землі» (Геніальне порівняння. Чи не так?).

Cтор.7: я вирішив подарувати тобі пісню//але почув твій голос//і у мене відняло мову//тоді я подарую тобі танець//але коли ти ступила крок//у мене підкосилися ноги//окей я намалюю тобі картину//aле коли я заглянув у твої очі// то почав плутати кольори// (знову - геніально. Хто згоден?)

Стор. 11: коли я вперше побачив тебе// ти нагадала мені усіх, кого я любив// та з ким хотів бути разом//тепер я в кожній бачу тебе// а в тобі я бачу щось від кожної//це якесь божевілля... хто ти і що ти кінець кінцем?//назви своє ім’я// «I’m Every Woman» співає по радіо Вітні Хьюстон//піду краще вимкну //а то мені зара остаточно зірве дах.

У цій розповіді знаходжу відповідь на оте чисто жіноче питання «Хто вона - твоя муза?». Узагальнений образ жінки, аналогічно узагальненому образу матері в Пречистій Діві Марії.

А тепер про все і всіх...

А далі – нова епоха в житті поета, що наступила після подолання маршруту «Івано-Франківськ – Нью-Йорк».

«вітри продувають Нью-Йорк немов радіатор

у пальцях застряг од гітари тріснутий медіатор

це все, що я вивезти встиг зі своєї країни

це все, що потрібно мені на найближчу годину

 

Довго тут довелося блукати, «пірнати у глибини страждання», помирати і воскресати.

Ось двійко ліричних героїв в нових обставинах стилем «білого віршу»:

«зазвичай від снідав гречаною кашею

і йшов на свою роботу

він знав, що сьогодні буде на обід в столові

знав, що робитиме ввечері

навіть приблизно уявляв собі

колір своїх снів

«хіба це не чудесно?» - говорив він сам до себе

кришачи киркою бетон

«хіба не саме таким повинно бути моє життя?» -

питав він у металоконструкцій

йому подобалася та особливого роду тиша

яка панувала в його голові...»

 

Title 
 Краса природи надихає:
для мешкання в Нью-Йорку знайшов мальовничий
куточок Forest Hills, Queens, NY

Мабуть не один із наших пізнає тут початки своєї адаптації в Америці – «країні хмародерів та великих можливостей».

Або ось цей стан:

«...лежав калачиком біля гарячої батареї

і думав про те, що земля – це такий великий корабель

який одного дня обов’язково кудись пристане

і що він тут лише пасажир,

отож особливих талантів, окрім терпіння,

йому не потрібно

він обернувся на правий бік і подумав

що немає значення, в каюті якого класу ти пливеш

все одно усіх нас чекає один берег

назву якого знає лише капітан...»

Зауважимо, що задовго до пандемії автор дійшов до висновків сьогодення.

*****

Поет експериментує. З’явилися катрени (чотирьохрядкові вірші). Що це? Мудрість на зміну багатослівній романтиці, багатотональній музиці?

 

«на скронях сніг

в душі весна

там де є ти

мене нема»

 

«Старезна яблуня

пустила дрібний цвіт,

сосна напроти ожила:

«як все ж таки пасує

тобі ця сивина!»

 

«ось-і-ос-інь

ось-і-я-нь

я-та-осінь

інь-та-янь»

 

 Title
 Комп’ютерний арт власного виконання

Довго шукав істину поетичний герой і таки знайшов. Вона в тому, що «нарешті знайшов себе». Вона в повчанні свого діда – виразника народної мудрості, який сказав, що не треба шукати ні істини, ні любові, бо:

- «... істина в тому,

що любов потрібно не шукати, а ТВОРИТИ»

- Інша істина в тому, що в наших руках є любов, «і це єдине, що ти можеш віддати без втрати».

- І ще одне життєве правило від діда: «ніколи нічого не просіть//самі прийдуть і все дадуть».

 

І закінчується збірник рефлексіями Любові, хоч нотки вічності уже почали звучати в останніх його віршах. Але непереможно світлим є ось це: «Здається ти завжди була поруч, здається ми завжди були разом»,- слова, які говорить і Він, і Вона одне одному.

Ось такі перлини запали в душу із цього онлайнівського збірника «Попіл та кришталь». В цих поетичних замальовках - життя людини, яка шукає себе, любов, істину. Шукає, страждає. Знаходить. Живе!

П’ять його поезій, в тому числі поради «від діда», перекладено англійською мовою Оленою Дженінгс (https://www.apofenie.com/poetry/2018/8/8/five-poems).

*****

І щодо автора. В’ячеслав Циганець нині у творчому розквіті. Перед читанням уривків з його «Живого роману» він пояснив, що його новий твір належить до постпостмодернізму... А він сам – «єдиний серед авторів цієї літературної течії, хто працює в жанрі магічного гіперреалізму...» Лиш він сам може доступно пояснити, що це значить... Єдине, що напевне – несподіваності гарантовані. В його житті та творчості. Бо він вміє фантазувати по-серйозному та втілювати свої фантазії (магії) в реальність.

Моя ж ідея цього творчого портрету нашої людини у Нью-Йорку: «Як боляче жаль, що талановиті люди вимушені покидати Україну і збагачувати інтелектуальний потенціал інших країн світу».

Думаю, автору «Попелу та кришталю» під силу традиційний літературний твір ще й на таку актуальну болючу тему. Буде й Перший Аматорський Театр - ПАТ! Будуть подолані наступні марафони в усіх творчих ініціативах, задумах. Адже сонцем сповнена голова. Будемо чекати і слідкувати за його багатогранним творчим злетом. Щасти!

Фото з архіву В’ячеслава Циганця

 

Українське культуртрегерство в Японії

До 80-річчя формування українського представництва у США

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com