rss
08/06/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Літературна сторінка \ Єремія Вишеневецький та войовничі українські націоналісти

От і настав п’ятий номер місяця, а разом із ним – і наш традиційний літературний додаток!

Ми пропонуємо відволіктися від карантинних буднів – і поринути в історію.

Але цього разу нашим провідником буде письменник із позаминулого століття. Класик, без творів якого не обходилися найпопулярніші ЗМІ його часу, – однак той роман, який ми пропонуємо, за життя автора ніхто не наважився видати. Попри славу автора і дружнє до нього ставлення редакторів тогочасних видавництв та засобів масової інформації.

Видали роман Івана Нечуя-Левицького «Князь Єремія Вишневецький» тільки у 1932 році! Тобто майже через 14 років після смерті автора…

З передмовою, в якій обов’язково згадали Леніна та Сталіна, а самого Нечуя-Левицького обізвали представником «українського войовничого націоналізму».

«…сцени, малюнки, образи й окремі висловлювання автора тоді лише мали б певну силу, коли б вони не були вкриті туманом національного й релігійного ідеалізму», – зазначає у передмові до того першого видання такий собі І. Ізотов.

 Title

Тим не менш, навіть той Ізотов зумів побачити і наголосити курсивом на найважливішій думці твору, актуальній для України і досі: «Провідна ідея Нечуя-Левицького така: всі нещастя й лиха України виникли через втрату своєї вищої верстви - панства, що зрадило Україну... Пани-перевертні... ось хто головні винуватці лихої долі України». І серед них – князь Ярема (Єремія) Вишневецький, нащадок славного українця Дмитра Байди-Вишневецького.

У Нечуя-Левицького Єремія – не просто «мажор» зі славного роду з королівськими амбіціями. Він – талановитий полководець, що організував власне військо; ба більше – він добрий господар, який не розважається на балах, а постійно вишколює своє військо.

Він мріє стати главою держави – але не рідної України, він цурається всього українського. Єремію вабить Польща – «готова» держава з «готовою» вихованою шляхтою, «готовими» магнатами, котрі шанують свою державу, працюють на її благо, захищають її – і слухаються свого короля. В Україні ж на той час значна частина шляхти була вихована в польській культурі – на благо Польщі, як і сам Вишневецький, частина поглядала в бік Московського царства, королів не було – були гетьмани, піддані в них були вільнолюбні… Державу, загалом, довелося би створювати не те що з нуля – але з невисокого рівня, та ще й конкурувати з такими велетнями, як той же таки Богдан Хмельницький. Ну або ж вчитися домовлятися…

Чому Вишневецький вирішив, що на посаду короля Польщі йому легше буде конкурувати – це цікаве питання, відповідь на нього навряд чи була легкою для самого Єремії.

Доля помстилася Єремії у дуже незвичний спосіб. Королем Польщі він не став – але омріяну ним корону таки отримав його син Михайло. Правління було недовгим – якихось 4 роки. Але за ці роки Михайлу довелося укласти Бучацький мирний договір, за умовами якого Україна ставала незалежною державою... Майже через рік після підписання договору, у своїх 33 роки, молодий король помер від виразки шлунку, спричиненої тяжким стресом…

Історія – вкрай химерна тітка, і, безумовно, її іронія варта уваги. Особливо в часи, коли більшість «українського панства» явно не бачить для себе перспектив керівництва Україною – і шлях перевертнів приваблює їх зі страшною силою…

«Князь Єремія Вишневецький». Іван Нечуй-Левицький

Маріанна Кіяновська: «Заздрість – як стовпи вздовж дороги. Можна розбивати собі об них лоба, а можна йти і на них не зважати…»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com