rss
09/27/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Навіки лишилися в армії…

Вони усі загинули у перші дні весни – в час, коли земля тільки прокидається від зимового сну. У час, коли несміливе весняне сонце дарує надію на відродження – життя наших захисників, наших українських воїнів обірвали російська артилерія, російські снайпери, російські міни. Замість надії у домівки згорьованих матерів увірвалася чорна звістка. Пам’ятаймо про біль матерів наших воїнів. Не забуваймо про страшний злочин, який щодня чинить Росія та її війська на території України.

Євген Черних

Народився Євген Сергійович Черних у 1991 році в селі Райське, Новокаховської ОТГ, Херсонської області.

Батько Євгена Сергій Черних показує медалі сина:

«Служив в аеромобільних десантних військах, це – учасник АТО, це – теж учасник АТО. З 2014-го до 2015-го – він рік був в АТО. Останні півроку – в Мар’їнці. На передовій. І це ось півтора місяці… Під Донецьким аеропортом, десь там… Село Опитне».

Про це пише «Суспільне мовлення України».

Тітка Євгена, Людмила Бібішева, згадує слова, з якими хлопець пішов на фронт:

«Я не винен в тому, що я люблю Україну і йду її захищати. Комусь треба. Я відчуваю, що це – мій обов’язок. Я, напевно, навіки залишусь в армії». От він і залишився навіки в армії».

Після звільнення з лав Збройних Сил до кінця 2019 року Євген Черних працював у Новокаховському комунальному підприємстві «Муніципальна охорона», яке було сформоване з ветеранів АТО/ООС і виконує функції з підтримки громадського порядку та збереження комунальної власності у місті Нова Каховка та інших населених пунктах ОТГ.

«30-го липня Херсон, Одеса, Миколаїв прибули на Широкий Лан за мобілізацією. І з нами був хлопчик Женя «Черниш». Молодий хлопчик, хороший такий, гарненький. Він для мене був, як дитина. Мені – 54-ри роки, а йому було тоді 25 років. Акуратний – це найголовніше, дисциплінований», – згадує командир взводу 28-ї ОМБр імені Лицарів Зимового Походу Володимир Хороняк.

Голова організації «Біла Стріла» Дмитро Марков згадує, що Євген любив спілкуватися з дітьми: «Женя завжди був добрий, веселий, усміхнений. Завжди, коли я про нього згадую, я згадую, як він влітку узяв відпустку… зайшов просто на роботу… Загорілий вже був, посмішка – на все лице, наплічник і вудка. Він любив життя, відпочивати любив».

Волонтерка Галина Уманець розповідає, що познайомилась із Євгеном Черних у Мар’їнці взимку 2014-го року:

«Вони жили в землянках, бо домівки всі були прострелені. Був цей самий сьомий блокпост. Це була вже лінія зіткнення з ворогом. І вони там стояли. Але дерева всі були похилені під укіс, бо тоді «Гради» сильно «палили». Женя нас проводив стежечкою такою, щоб ми, не дай Боже (бо там заміновані були поля), щоб ми йшли. І також з підрозділу був Володимир Хороняк – щоб ми нога в ногу потрапляли, так, як вони ідуть попереду. Щоб, не дай Боже, з нами нічого не трапилося. А те, що хлопці гинуть, – це вони нас бережуть».

Загинув Євген Черних 8 березня під час обстрілу вантажівки з ПТРК, повідомили у штабі ООС.

«Загибель побратима – це єдине, до чого ми ніколи не звикнемо. Про це боляче говорити, боляче писати. Висловлюємо співчуття рідним та друзям Євгена. Він навіки залишився в наших серцях», – написали на сторінці 57-й ОМПБр у соціальній мережі.

Попрощатися з героєм прийшли близько двох сотень односельців і побратимів.

Поховали загиблого у закритій труні 11 березня у рідному селі Райське.

Організацію поховання і всі витрати міська влада взяла на себе.

Title 

Володимир Черненко

Черненко Володимир Вікторович народився 28 січня 1995 року у селі Мамекине, Новгород-Сіверського району, Чернігівської області. Походив із багатодітної сім’ї. Його батьки померли.

Був призваний на військову службу 15 травня 2015 року, з 1 березня 2017 року проходив службу за контрактом у 58-ій ОМПБр імені гетьмана Івана Виговського.

Старший сержант, головний сержант 1-го взводу 1-ї роти 13-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади.

Загинув 3 березня у районі населеного пункту Зайцеве, Бахмутського району, Донецької області, під час обстрілу з боку найманців РФ.

Солдата вбили через тиждень після повернення з відпустки.

У день загибелі, згадує голова сільради Валентина Литвин, сестра телефонувала Володимиру на передову 43 рази – він не відповідав. Про це йдеться на сайті UAZMI.

«Ми з ним довго спілкувалися, десь протягом години. Ніколи у нас з ним таких відвертих розмов не було, але на цей раз розмова зав’язалася у сільраді. Поговорили про все: і про особисте життя, і про плани на майбутнє. Був веселий, налаштований позитивно. Казав, що відпустка закінчується – їде на передову», – згадав останню зустріч із Володимиром голова Мамекинської сільради.

Командир роти Дмитро Марковець згадував бійця мужнім, чесним, вірним собі та своїм принципам. Перша вчителька хлопця Віра Шевченко згадала його як щирого та дружнього.

Побратим Володимира Микола Науменко каже, що Володимир Черненко був справжнім чоловіком за будь-яких обставин.

«Обійняти і передати, як ми любимо наших синів», – попросила воїна Віра Бондаренко, яка поховала свого загиблого сина в 2014 році.

«Я знаю його від самого народження. І батьків його знаємо, і їх знаємо. Їх шестеро всіх. Хто що тільки попросить – він усім допомагав. Хороший був хлопець. Чуйний, спокійний, добрий. Шкода. Ми дізналися, то тепер всі шоковані тут. Він тільки тиждень як побував у відпустці. Контракт один закінчився, а цей підписав на другий термін», – розповіла мешканка села Валентина Казора.

5-6 березня у районі було оголошено дні жалоби на знак скорботи за загиблим. На адміністративних будинках на приспущених державних прапорах України розмістили траурну стрічку.

Поховали бійця 6 березня у рідному селі Мамекине.

У нього залишилося двоє братів і три сестри.

Title 

Сергій Руських

Сергій Миколайович народився 31 січня 1979 року в Маріуполі. Мешкав у районі «Піщанка».

«Ніхто не може сказати, що Сергій зробив комусь якесь зло. Всім допомагав, був добрий, можна сказати, прагнув до гармонії. Щоб якусь підлість комусь зробити – це взагалі не про нього. Не про людей такого характеру. Чиста й добра людина. Ці риси вирізняли його з дитинства»», – згадує знайомий загиблого, колишній атовець Віктор Мизенко, який працював із ним у порту.

Сергій прийшов у порт із заводу «Азовсталь». Працював механіком, брав активну участь у профспілковому житті підприємства, був керівником профспілки.

Сергія відрізняла зібраність, професіоналізм і спокій. Всі ситуації вирішував мирним шляхом. «Навіть коли він був молодий – з нього брали приклад у житті і на роботі багато старших людей», – розповів Віктор Мизенко.

Сергій був ерудованою людиною, цікавився інноваційними технологіями. Також захоплювався спортом, єдиноборствами. Полюбляв робити сальто на морі.

Сергій хотів піти на фронт ще у 2014 році, але медики не пускали його через проблеми зі здоров’ям. Через кілька років йому все ж вдалося подолати опір медиків, і він став бійцем ЗСУ.

Спочатку вчився на зенітника, а потім потрапив у десант. Мав звання старшини. Керівництво було ним дуже задоволене.

«Якщо на людину з «цивілки», не професійного кадрового військового, залишають цілу роту солдатів, це про щось говорить», – розповів Віктор про загиблого товариша.

Сергій Руських боронив рідний Донбас із 2018 року.

Сержант 46-ї окремої десантно-штурмової бригади.

Загинув 1 березня, в зоні проведення операції Об’єднаних сил у Донецькій області в результаті обстрілу російсько-окупаційних військ.

«Військовослужбовці 46-ї окремої десантно-штурмової бригади висловлюють щирі співчуття родині та близьким Героя. Вічна слава полеглому бійцю! Ми зробимо все можливе, аби його жертва не була марною!» – йдеться у повідомленні 46-ї ОДШБр.

1 березня збройні формування Російської Федерації застосували проти автомобіля ЗСУ протитанкову керовану ракету, в результаті чого загинув Сергій Руських, ще двоє воїнів було поранено. Сталось це під час підвезення продуктів до позицій українських захисників поблизу населеного пункту Нижньотепле, що на Луганщині.

Усіх поранених українських військовослужбовців оперативно доправили до стаціонарних медичних закладів та надали кваліфіковану медичну допомогу.

«Зважаючи на те, що відстань до автомобіля українських військових становила близько 3500 метрів, цілком ймовірно, що прицільний вогонь на ураження по ньому вів підготований оператор-навідник ПТРК збройних сил Російської Федерації, а не поспіхом навчена вчорашня цивільна людина», – написали у прес-службі бригади.

Поховали Сергія Руських на Алеї Слави Старокримського кладовища м. Маріуполь.

Удома на 41-річного воїна чекали батьки, дружина та маленька дитина.

Джерело: «Цензор.НЕТ» https://censor.net.ua/ua/photo_news/3180254/voyin_57yi_ompbr_yevgen_chernyh_zagynuv_8_bereznya_v_zoni_oos_foto, «0629.com.ua - Сайт міста Маріуполя» (https://www.0629.com.ua/news/2682647/mariupol-prostilsa-s-bojcom-dobrovolcem-sergeem-russkih-foto), «Суспільне мовлення України» (https://suspilne.media/19044-na-hersonsini-poprosalisa-iz-bijcem-akij-zaginuv-u-zoni-provedenna-oos/), UAZMI (https://uazmi.org/news/post/gGWBixF7BEaZ2T5yLDGDpc).

Вояк УПА зі скрипкою в руках Згадуючи Романа Маца, українського патріота й мецената…

Німець

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com