rss
09/28/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Проблема \ Олег Покальчук, соціальний психолог: «Для України будь-які сценарії після коронавірусу будуть позитивними»

Вірус COVID-19 поставив перед людством багато питань, осмислення яких потребуватиме зусиль і часу й після того, коли гостра фаза пов’язаних з ним небезпек уже мине. Наразі він вивів на перший план проблеми збереження здоров’я і подолання економічних наслідків вимушеної паузи, на яку він поставив усію планету. Проте внутрішнє життя кожної людини на карантині не зупиняється. Як самоізоляція впливає на нашу психіку? Як змінимося ми і світ після карантину?

Чи можливі в Україні «карантинні бунти»? Чи варто покладатися на алкоголь як антидепресант?

На ці та інші запитання в інтерв’ю Укрінформу відповів соціальний психолог Олег Покальчук.

- Пане Олеже, у п’єсі «Віденська кава» Дмитро Корчинський вустами одного зі своїх героїв висловив думку, що світ найадекватніше описують економіка і психіатрія. Економічну ситуацію у світі наразі характеризують як кризову або передкризову. А як ви схарактеризували б нинішній психічний стан людства загалом і українців зокрема?

- Це поширений художній прийом, який показує ерудицію автора, але читач зазвичай при цьому почувається дурнем. Притямні практичні відповіді на питання неможливо отримати шляхом еклектичного ускладнення – ви отримаєте лише гарний різнобарвний дим, як у китайському феєрверку або в Чорнобилі. Але ми ж не шукаємо легких шляхів, ми ж художня нація, правда?

Науки, котрі виникли в так званій природничо-науковій парадигмі, сьогодні вже не можуть нічого точно описати. Адже паровий двигун не може вважатися досконалим механізмом, навіть якщо ви надрукуєте його на 3D-принтері.

Сучасні спроби опису картини світу робили фізики – Герц, Планк, але наукове пізнання зайшло в глухий кут. Навіть «комп’ютерна метафора» роботи мозку вже безнадійно застаріла. Ми формули навколоплідних вод досі точно не знаємо, а гонорово намагаємося моделювати поведінку вірусу!

Те, що раніше вважалося еклектикою, зараз називається модним словом «інваріантність», коли відповіді шукаються в міждисциплінарному просторі. Але вони вимагають і нових слів, нової наукової мови. Можливо, вона буде якоюсь китайською – «неомандарин», «гуаньхуа» (один з найпоширеніших діалектів китайської мови, до якого входить багато субдіалектів. – авт.), бо та мова засадничо інваріантна.

А щодо нинішнього психічного стану людства… Я завжди застерігав від використання психіатричних термінів в описі морального стану суспільства. Це моветон і пострадянське невігластво, коли хвора людина вмить стає недолюдиною. Тим більше, що психічні захворювання в основному ендогенні, тобто мають внутрішнє походження. Якщо людину щось і «зводить з розуму», то здебільшого це власні гормони, і найнеприємніше, що їй загрожує – це реактивний психоз. Але він минає, щойно зникає подразник.

Тобто психічний стан людства за визначенням інваріантний – відомий «закон Парето» має до цього певний стосунок. Це означає, що у можливому описі психічної динаміки саме поняття масштабності не вживається – немає таких лінійок «для голови».

Щоб не ускладнювати відповідь науковими словами, скажу, що реальний стан психіки і наше самопочуття дуже сильно відрізняються одне від одного. На це ще накладається шкала соціальної етики з уявленнями про добро і зло. Втім, вона теж поступово руйнується, як та скеля, яка з часом вивітрюється.

- Події останніх шести років в Україні загартували нас у психологічному плані чи, навпаки, виснажили і зробили більш вразливими?

- Війна дійсно підготувала частину людей до раціональнішого сприйняття своїх проблем. Гірше тим, котрі вважали, що це «не їхня війна» або «ніякої війни взагалі нема». Тепер біда прийшла до них от у такому вигляді.

На мою думку, людина так чи інакше мусить пережити те, що повинна пережити, – на цю тему є чудова притча «Побачення в Самаррі», викладена Сомерсетом Моемом.

- Як карантин і пов’язані з ним обмеження впливають на нашу психіку? Чи для всіх людей тривале перебування в самоізоляції є стресом? Можливо, ті, хто вважає себе інтровертами, перебувають у більш виграшній ситуації і мають шанс вийти з карантину з меншими наслідками для свого емоційного стану?

Title 

- Ізоляція для людини – це завжди випробування, не дарма її обрали і формою покарання.

За характером впливу слід розрізняти вимушену або примусову ізоляцію (вона дійсно травматична) і добровільну (властивість характеру, аскетизм, чернецтво). Але тут слід зауважити, що біологічно ізоляція жодним чином не впливає на організм – їжі й води вам потрібно менше, для тіла помірних статичних навантажень (тієї ж «планки») достатньо.

Пошук порятунку в холодильнику – це зворотна сторона панічних закупівель туалетного паперу. Це просто істерика, вона далеко не завжди виражається сльозами і биттям посуду.

Посутній реальний вплив ізоляції пов’язаний винятково з соціальними установками-атитюдами, тобто з переконанням людини в тому, що вона – соціальна тварина, як казав Арістотель, і що це те, до чого треба прагнути за всяку ціну. Але може статися так, що вам не буде чим «платити» за свою соціальність.

Чим більше люди занурені в соціум, чим менше вони самодостатні, тим більше вони страждатимуть.

Відтак вони або радикально переглянуть своє споживацьке ставлення до світу, відмовляться від рецитування політико-поетичної маячні й перестануть бути ідеологічним кормом для аферистів. Або псуватимуть собі життя й надалі, вдосконалюючись у цьому мазохізмі.

А вихід – він зазвичай там, де і вхід. Якщо ви зайшли в приміщення і ненавмисно на підошвах принесли щось смердюче, то краще залишити це за порогом.

- Карантин акумулює нашу енергію на майбутнє чи розслаблює і посилює лінощі? Чи зможемо ми після карантину рвонути вперед як особистості й як країна?

- Акумулює? Так. Але – акумулює всі наші енергії, а вони ду-у-же різні! Ми не можемо достеменно сказати, як ця динаміка всередині нас працює. Це щось ближче до математичної хімії або фізики елементарних часток.

Але ми хочемо опис на рівні пояснень роботи паровоза…

Гаразд, тоді «перегрів котла» буде в більшості випадків, енергії або перенаправляться, або стравляться через якийсь клапан чи тріщину. Ну, або буде вибух. Це все відбуватиметься дуже індивідуально.

А щодо нашого руху вперед як країни – він жодним чином з карантином не пов’язаний. По-перше, вже немає ніякого «вперед», якихось сяючих висот прогресу – з них виявилося вельми боляче котитися іншим країнам.

По-друге, жодної власної політики розвитку у нас не було й нема – художньо-політична маячня до уваги не береться!

Навіщо нашим політикам витрачати гроші на політику, щоб потім отримати дивіденди складним шляхом, якщо їх можна просто вкрасти? Тут нічого нового не відбувається вже років тридцять!

- Вважається, що маніпулювати легше натовпом, аніж людьми поодинці. Зараз люди роз’єднані карантином. Чи це ускладнює маніпулювання нами?

- Звісно ж, маніпулювати людьми стало важче. Маніпуляція передбачає якісь складніші дії, а перелякана людина просто стає тупою. У цьому сенсі вона для тонких маніпуляцій – невразлива. Оскільки на соціальність виникає інстинктивна заборона, пов’язана з виживанням, то всі фейк-стратегії обнулились, бо вони мали на меті схиляння до певної стадної поведінки. Тепер це стало неможливим, і в цьому плані карантин – це добре.

- А люди сам-на-сам з комп’ютерами (телевізорами) – це той самий натовп чи сума індивідуальностей, які можуть критичніше оцінювати інформацію?

- Люди зараз – це сукупність переляканих індивідуумів. Частина з них буде змушена ставати особистостями ось у такий болісний спосіб. Але їх же чесно попереджали, що «пиво і сємки» – не єдині досягнення людського духу!

Тому я вважаю цей масовий переполох засадничо корисним.

Критично, тобто раціонально, сприймати інформацію здатна лише невелика кількість людей, кілька відсотків. Позаяк українська культура в значній мірі побудована на риданнях, звинуваченнях і пробаченнях, критичне мислення нам не загрожує.

- Основний спосіб змусити людей дотримуватися карантину – це налякати їх жахіттями коронавірусу. Чи є якась психологічна межа, після якої люди перестають на це реагувати?

- Є поріг збудження, після якого свідоме напруження припиняється. Це як непритомність від больового шоку після поранення. Але це не означає, що тіло надалі не піддається руйнівному впливу.

Свідомість люди ще якось більш-менш можуть контролювати. Але ми не можемо знати, який завбільшки обсяг несвідомого. І, як наслідок, не знаємо, з чого насправді складається людська психіка. Імовірно, невдовзі побачимо.

- Наскільки психологічно правильним є наразі владний наратив щодо нинішньої ситуації в країні й антикризових планів?

- Нинішня українська влада поводиться геть так само слухняно перед ЄС, як і попередні: ми в руслі тих самих парамедичних ритуалів і заходів громадської безпеки, що і весь світ. Оскільки в описі картини світу, про що ми з вами говорили на початку, інших засобів просто не існує, приймаємо це просто як даність. Суб’єктивно це все малоприємно. Будь-яке планування – смішне. «Хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани».

Але ми зміщуємося в бік філософського питання, наскільки людина має право на самогубство таким витонченим шляхом, як зараження вірусом, котрий генерує старі болячки до летального рівня? Чи ми нео-кріпаки, власність держави, і вона не бажає розбазарюватися якщо не робочою силою, то електоратом – достеменно.

Нам дійсно важлива особиста свобода чи це стосується лише свободи споживання?

Схоже, в масі своїй ми не такі вже й волелюбні, як у піснях. Це приємна новина для влади і велике розчарування для поетів!

- У ЗМІ повідомлялося про багатотисячні протести в Мічигані проти посилення місцевою владою карантинних заходів. Чи можливі в Україні «карантинні бунти»? Яких взагалі суспільних реакцій на карантинні обмеження можна очікувати?

- Де ми, а де той Мічиган! У нас іконою народного опору досі залишається Врадіївка.

Я взагалі не передбачаю якихось громадських реакцій «знизу», оскільки суспільство як таке в класичному сенсі слова зараз не існує, тим більше «громадянське».

Але ситуацію намагатимуться розгойдати як із Росії, так і наші місцеві негідники. Слід також побоюватися провінційних «корисних ідіотів» – місцеві чиновники можуть намагатися так прогнути людей, що у них хребти затріщать.

Я взагалі вважаю «корисних ідіотів» найбільшою загрозою національній безпеці.

- Рефреном багатьох аналітично-прогностичних статей наразі є фраза, що після коронавірусу «світ більше не буде таким, як раніше». На вашу думку, що в ньому може змінитися?

- Я виходжу зі свіжої 100-сторінкової доповіді Міністерства охорони здоров’я США, в якій сказано, що нинішня ситуація триватиме щонайменше півтора роки, і розвиватиметься хвилями.

Унітаризм і холізм (філософія цілісності – авт.) зазнають ідейної поразки – у цьому плані ми вже нині бачимо практичну марність будь-яких наддержавних утворень, починаючи з ООН.

Зміняться соціальні ритуали і маркери «свій-чужий», посилиться інстинктивна взаємна недовіра, міжособистісна комунікація стане короткою, менш сентиментальною і більш прагматичною.

Виросте роль національних держав, онлайн- ос­віти, туризм змаліє до експедицій для сміливців.

Великі міста перестануть бути привабливим місцем для життя. Баристи та коучі росту особистості повернуться до своїх сіл.

- Письменник Андрій Любка нещодавно висловив думку, що деякі набуті під час карантину звички слід було б зберегти й після його завершення, зокрема, й надалі частіше мити руки, дотримувати соціальної дистанції, не їздити в переповненому транспорті, щодня телефонувати рідним. Що ви доповнили б до цього переліку?

- Люди в масі своїй не будуть виконувати навіть ці вимоги – за першої-ліпшої нагоди вони їх ігноруватимуть. Саме так і працює природний відбір.

Але якщо говорити про перелік звичок, я б доповнив його народною приказкою «знайся кінь з конем, а віл з волом».

Я думаю, що після карантину відновиться поняття «люди нашого кола», соціальне розшарування набуде своїх природніх рис і оформить межі. Багатьом це не сподобається, але вірус нічого не знає про демократію і свободу, рівність, братерство.

«Правий поворот» багатьох країн світу стане ще стрімкішим. Якщо Україна захоче залишитися в цьому неоконсервативному світі таким собі ліберальним офшором, їй гаплик.

- Приборкання пандемії коронавірусу вимагає конкретних дій. Чи зможе це похитнути позиції популістів у світі й в Україні?

- Популісти – як таргани, вони й не таке здатні пережити! Вони мутують навіть швидше, ніж вірус. Інша справа, що вони хоч і красномовні, але дурні. Це означає, що вони повторюють тексти і прийоми багаторічної давності. Вчитися вони не здатні. Але їх зметуть.

Є цікава версія, що чуму розносили в Середньовіччі не нинішні гладкошерсті сірі щури, а інший їхній підвид – волохатіший, що було зручніше для бліх.

Ці середньовічні щури були доброзичливі, тогочасні люди ставилися до них приблизно так само, як ми зараз до їжачків або вуличних котів – підгодовували, брали на руки. Це викладено в книзі «Epidemics and Society. From the Black Death to Present» Френка Сноудена. Але вони виявилися заразними, харчовий ланцюжок розірвався, популяції людей і щурів ослабли, прийшли сірі пацюки і зжерли тих пухнастих. От епідемія і скінчилася.

Я думаю що старих пухнастих популістів з їхніми тупими фейками і вкидами просто зжеруть нові, більш хижі й нахабні.

- Яким є загалом вплив коронавірусу на політичне життя? Чи ускладнить пандемія і без того непросте питання об’єднання українського суспільства?

- На політичне життя все це ніяк не вплине, тому що політичного життя у нас як такого немає. Всі ці опереткові партії не беруться до уваги.

Є великий бізнес, у якого стане менше грошей, і він перестане витрачати їх на розваги у вигляді власних ЗМІ та різних політичних гуртків. На цьому вся «показуха» остаточно скінчиться. Буде щось жорсткіше. Нам навряд чи це сподобається. Але нас на той час уже не питатимуть!

- Одним із недоліків українців називають схи­ль­ність до містичного мислення. Зараз ми звідусіль чуємо багато наукової інформації. Чи це навчить нас більш свідомо оцінювати те, що відбувається навкруги?

- Будь-який ідеалістичний світогляд сам по собі – це непогано, бо він робить людей трохи моральнішими. Проблема лише в тому, що ідеалізм ніяк не впливає на матеріальний світ. Особливо якщо суб’єкт сам вважає, що його особистих чаклувань, заклинань, оберегів і молитов цілком досить. Це така специфічна особливість українського суб’єктивного ідеалізму.

У цьому плані ми набагато більше схожі не на європейців (ну хіба що андалузійці в Іспанії), а на латиноамериканців, причому не на аргентинців чи чилійців, а на жителів Карибського басейну. Треба просто приймати це як даність і не намагатися вдавати з себе німців або британців. Це і буде позитивне мислення. Ми такі, які ми є.

А з огляду на повну катастрофу з середньою та вищою освітою, будь-яке сприйняття науки нам в принципі ближчим часом не загрожує. А те, що з’являється в Інтернеті під виглядом науки, має стосунок до науки, приблизно, як коник до морського коника.

- На вашу думку, вимушене заглиблення в себе допоможе нам зробити якусь роботу над помилками, провести переоцінку цінностей? Чи більшість людей наразі просто завмерли і вичікують, що буде далі?

- Над помилками своїми, а тим більше – чужими, ніхто працювати не буде. Історія ніколи нікого нічому не навчила – доведено всіма світовими війнами і революціями.

Люди дійсно завмерли – це нормальна здорова реакція, і це найкраще, що вони можуть зараз робити. Головне – не напружуватися з цього приводу!

- Чи бачите ви позитивний сценарій для України після подолання пандемії коронавірусу? Приміром, журналіст Віталій Портников прогнозує, що нас очікує боротьба за виживання на уламках української економіки з непрофесійною владою.

- Для України будь-які сценарії після коронавірусу будуть позитивними, оскільки вони виключають імітацію реагування.

Ми так довго живемо в атмосфері лицемірства і нестримної політичної брехні, що будь-яка природність для нас стає болісною, як вправляння вивиху.

До слова, це не пандемія, а епідемія. Пандемія означає глобальну пошесть з ураженням чверті людства. ВООЗ офіційно відмовляється використовувати термін «пандемія», вкупі зі старою шестиступеневою шкалою.

А щодо боротьби за виживання, то скажіть мені, коли ми цим не займалися? Зараз почнуться городи, а восени «закрутки» – ось там ці битви щороку і споконвіку й відбуваються!

- ВООЗ наразі активно розвінчує міф про те, що алкоголь захищає від ураження коронавірусом, а навпаки – збільшує вразливість людини до зараження. Водночас антистресові властивості алкоголю ніби поза сумнівом. Як ви порадите в умовах пандемії дотримати балансу щодо захисту від обох цих небезпек?

- Єдиним критерієм балансу є якість вашого життя, яке ви проживаєте. Ви маєте право на все, що не зачіпає права і свободи інших.

Немає ніякої необхідності приходити до фіналу життя в хорошій спортивній формі, витрачаючи більшість часу на її підтримку. Просто будьте в тому тонусі, який вам особисто подобається.

Алкоголь сам по собі не є антистресором. Хіба що ви напиваєтеся до безпам’ятства, але поліція може допомогти вам дещо згадати, тому зважайте.

Алкоголь підсилює ті наміри і стани, які у вас уже є в голові на момент його вживання – це просто стимулятор у вигляді харчової домішки, і, в залежності від цього, він діє вам або в радість, або на шкоду. Тому гарний настрій краще запивати, а поганий – заїдати.

А найкраще – поспіть. Наразі ви точно нічого не проспите!

Автор: Надія Юрченко, Київ

Фото Дмитра Ларіна /
Українська Правда

Джерело: «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua/rubric-society/3009739-oleg-pokalcuk-socialnij-psiholog.html)

Волонтер, що підірвався на міні, потребує протезування

Бджоли теж плачуть...

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com