rss
08/11/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Берегиня \ Паска з маминої печі

Великдень, омитий дощами, чистий і причепурений, у мене завжди асоціюється з тим, як моя мама пече паску.

Бо ж Воскресіння Христове без паски – як Різдво без куті. Її запах – запах свіжовипеченої, прикрашеної узором із хрестів та «коси» паски – і досі мимоволі переносить мене у дитинство, повиває тонким ароматом спеченого хліба. Тоді здавалося, що сам Великдень пахне паскою.

Ще перед тим, як приступити до випікання тіста, мама йшла до церкви, цілувала плащаницю і у молитві просила Бога, щоб Паска випеклася добре і, боронь Боже, не впала.

До замішування тіста мама завжди одягала чистий одяг і відганяла усілякі злі думки геть. Інакше, казала вона, паска не вийде й обов’язково «упаде», а тоді пропаде і весь «узір».

А який же то був «узір»! І косичка, і хрестик, і квіти, кульки і плетінка – це все одразу ж перетворювало паску на справжнісінький весільний коровай, тож недарма так мозолив очі іншим господиням, у яких паска вийшла не така показна.

Основне було – добре вимішати тісто, а потім вчасно поставити його пекти. Пам’ятаю, яке ж було моє розчарування, коли я, ще маленькою, випекла пасочку, тісто якої не дозріло, а «коса» перекосилася на один бік. Мене, похнюплену і розчаровану у своєму пекарському мистецтві, мама довго заспокоювала. До тих пір, поки не випекла маленьку пасочку з хрестиком посередині та каймою з плетінки.

Title 
 Фото Юрія Атаманюка

Зазвичай, мама пекла до 10 пасок – так, щоб і собі було, і рідні також. На посвячення вибиралась найкраща – висока, з чітким узором, рум’яна і солодка-солодка. У святковий пасхальний кошик першою клалась саме паска, а тоді вже ковбаска, яйця, цибуля, часник, масло та решта святочної їжі. Вже доволі важкуватий кошик мама накривала вишитою доріжкою і ми, в очікуванні свята, йшли до церкви.

Чомусь так уже траплялося, що Пасхальна відправа у церкві розпочиналася в глуху ніч, а мама будила мене і тягнула до церкви, щоб встигнути на момент, коли виносять плащаницю.

Мені хотілося спати, але суворий мамин погляд будив мене, і, нехотячи, доводилось вставати з теплого ліжка. Вже там, біля церкви, при світлі місяця, малеча бігала в радісному збудженні, і я приєднувалася до своїх однолітків. Поважні господині та господарі на наші витівки дивилися крізь пальці, бо одні слухали всенощну в церкві, а інші перемовлялись на церковному подвір’ї, зрідка хрестячись при потребі.

Справжнє пожвавлення наставало при наближенні ранку. Перші промені сонця падали на втомлені і такі радісні обличчя, священик зі своїм супроводом – людей, що несли хоругви, – обходив останні кола біля церкви, і я, маленька, відчувала такий трепет від того, що воістину «Христос воскресе з мертвих»....

Як досі пам’ятаю: краплі свяченої води падають на усміхнені обличчя, хор співає, а з неба, як Боже благословення, крізь хмари пробиваються промені сонця.

Відійшли у даль дитячі роки, від них залишились тільки спогади. Але і до сьогодні Великдень для мене пахне паскою – теплою, запашною, маминою...

Як печуть паски господині на Західній Україні

Кухня на карантині

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com