Поки весь світ бореться з невидимим ворогом у лікарняних палатах, Україна вже сьомий рік тримає оборону від «іхтамнєтов».

Війна триває, російські війська не збираються відступати. Росія навіть просить скасувати санкції у зв’язку з епідемією коронавірусу. І це в той час, коли чи не щодня на передовій від рук російських окупантів гинуть українські воїни.

Олександр Маланчук

Олександр Васильович Маланчук народився 26 вересня 1998 року в м. Чернівці. Батько – полковник, до 2019 року був першим заступником комісара Чернівецького обласного військкомату.

Активно займався спортом, зокрема, при футбольній школі місцевої «Буковини».

У 2019 році закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного за спеціалізацією «Управління діями механізованих підрозділів».

З 18 липня 2019 року – військовослужбовець за контрактом, учасник операції об’єднаних сил на сході України.

Лейтенант, командир взводу 8-го окремого гірсько-штурмового батальйону 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних сил України.

Отримав поранення в голову близько 23-ї години 31 березня 2020 року в районі с. Гнутове Донецької області. Помер під час реанімації в шпиталі.

«Спочивай з Богом, Сашко! Вічная пам’ять! Від рук ворогів України, окупантів, які хочуть зняття санкцій і жити так, ніби і нічого не було, в зоні проведення бойових дій загинув офіцер Олександр Маланчук – випускник Національної академії сухопутних військ, який проходив службу у 10-й окремій гірсько-штурмовій бригаді. Згадаймо про нього у молитві», – написав у «Фейсбук» єпископ УГКЦ Степан Сус.

Поховали воїна 3 квітня в Чернівцях, на Алеї Слави Центрального міського цвинтаря.

Богдан Петренко

Богдан Олександрович Петренко народився 3 січня 1997 року в селі Кощіївка, Фастівського району, Київської області.

Солдат, старший навідник гранатометного взводу 72-ї окремої механізованої бригади.

4 березня в районі населеного пункту Оріхове Попаснянського району Луганської області під час мінометного обстрілу наших позицій отримав украй важке уламкове поранення голови. Його негайно було евакуйовано у військово-медичний клінічний центр у Харкові. Там бійця оперували, після операції перебував у комі. Лікарі оцінювали його стан як важкий. Помер 10 березня, так і не опритомнівши.

«Наш воїн Богдан Олександрович Петренко, 72 бригада, потрапив у госпіталь 4 березня з дуже важким пораненням. Боровся за життя. Але сьогодні його не стало, він відійшов у вічність. Другий син в сім’ї пішов у вічність», – написали волонтери.

13 березня на площі Перемоги, перед Палацом культури міста Фастів, Київської області, відбулося прощання з воїном.

«Віддати останню шану прийшли керівництво району та міста, рідні, друзі, бойові товариші, знайомі та просто ті люди, які співчувають горю великої втрати 23-річного юнака. Чесний, мужній син своєї країни поклав життя за свободу та незалежність держави, брав участь у бойових діях на сході України», – йдеться на ФБ-сторінці Фастівської РДА.

«Співчуття рідним Богдана висловили голова Фастівської районної ради Геннадій Сиваненко, Фастівський міський голова Михайло Нетяжук, заступник командира 72-ї бригади Ігор Якушев, військовий комісар Фастівського ОМВК В’ячеслав Харчевський. Жодні слова не полегшать горе близьких. Вся громада Фастівського району та міста схиляє свої голови на знак вічної пам’яті загиблого воїна і приносить глибокі співчуття родині загиблого, його рідним і близьким людям, тим, хто пліч-о-пліч з ним захищав і боронив територію рідної країни від загарбника», – зазначається в тексті.

Воїна поховали у Фастові.

«Ховали Богдана Олександровича Петренка під гімн України, військовий салют, гіркі сльози десятків людей на Алеї слави, що на фастівському Інтернаціональному кладовищі, де спочивають з миром інші загиблі воїни».

У зв’язку з важкою втратою 13 березня у Фастівському районі було оголошено триденну жалобу.

У воїна залишилися батьки, сестра і син.

Олексій Золін

Олексій Сергійович Золін народився 11 липня 1984 в м. Житомир у родині військового, батько Сергій Вікторович – підполковник запасу, учасник антитерористичної операції. Закінчив житомирську ЗОШ № 7, після чого – Технологічний коледж.

Строкову службу відбув у 2002-2004 роках у 95-ій Житомирській бригаді.

Мобілізований до ЗСУ 31 січня 2015 року, учасник антитерористичної операції на сході України та Операції об’єднаних сил. До 2017 року служив в 95-тій окремій Житомирській десантно-штурмовій бригаді. На початку 2018 року повернувся на службу до 95-ки, згодом перейшов до 30-ї ОМБ.

Сержант, старший стрілець мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького Збройних сил України.

Загинув близько 19:30 в районі с. Новоолександрівка Луганської області, під час бойового чергування, від кулі снайпера в голову.

Похований 22 березня в Житомирі на Смолянському військовому цвинтарі.

У бійця залишились батьки, сестра та маленька донька.

Ілля Пережогін

Ілля Миколайович Пережогін (позивний «Князь») народився 1994 року в Молдові. Коли йому було 9 років, разом із сім’єю переїхав жити в с. Орлівка Ренійського району Одеської області, де ним і його двома сестрами опікувалася бабуся. Закінчив місцеву загальноосвітню школу.

Після отримання атестата зрілості, маючи 16 років, поїхав працювати в Білгород-Дністровський.

Служив у 28-ій окремій механізованій бригаді, рік тому перевівся до 131-го окремого розвідувального батальйону.

Молодший сержант, військовослужбовець 131-го окремого розвідувального батальйону.

Загинув 10 березня, в зоні проведення операції об’єднаних сил в Донецькій області від смертельних поранень, які отримав під час влучання протитанкової керованої ракети.

Поховали воїна 13 березня в рідному селі Орлівка.

У бійця залишилися дві сестри.

Володимир Мовчанюк

Володимир Сергійович Мовчанюк народися 11 вересня 1983 року в с. Андрушівка, Погребищенського району, Вінницької області.

Мобілізований 2 лютого 2015 року. З травня 2015 року служив за контрактом, який продовжував двічі. У різні часи обіймав посади старшого навідника мінометного взводу, командира кулеметного відділення мотопіхотного батальйону, з серпня 2018 року – командира гранатометного відділення.

Молодший сержант, військовослужбовець 17-го окремого мотопіхотного батальйону «Кіровоград» 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка Збройних сил України.

Загинув 30 березня в районі селища Невельське Ясинуватського району Донецької області. Перебуваючи на спостережному посту, отримав смертельне кульове поранення, завдане снайпером найманців РФ.

31 березня ввечері тіло загиблого військовослужбовця привезли у Вінницьку область.

Поховали воїна 2 квітня в селі Андрушівка.

«Провести його в останню путь приїхало керівництво Погребищенського району та військового комісаріату, бойові побратими з частини, де він служив, ветерани АТО/ООС з нашого та сусіднього районів, прийшли земляки. Похорон відбувався з урахуванням карантинних обмежень щодо коронавірусу», – зазначається в повідомленні Погребищенської райдержадміністрації.

Залишились батьки і брат – учасник антитерористичної операції на сході України.

За матеріалами «Вікіпедії» (https://uk.wikipedia.org/wiki/Мовчанюк_Володимир_Сергійович)
та «Цензор.НЕТ» (https://censor.net.ua/ua/news/3181445/zagyblogo_na_donbasi_molodshogo_serjanta_viktora_soltysa_pohovaly_na_kirovogradschyni)