rss
06/06/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Великдень вдома

Цього року Великодні свята стали потужним викликом для християн всієї планети. Викликом – і уроком смиренності насамперед.

Ще зовсім нещодавно, на початку березня, священники писали: «…Ми молимось, щоб ви не переставали через страх перебувати в громадських місцях відвідувати спільні богослужіння – разом, як сини і доньки Христові, – молилися з Богородицею до Нього, про захист у час цієї кризи. …якби через Причастя справді поширювалися хвороби, ми, безумовно, регулярно молилися б за упокій душ десятків тисяч і більше дияконів та священників, які протягом останніх 2000 років споживають із Чаші після причастя вірних, після завершення сотні тисяч Божественних Літургій протягом всієї нашої історії.

Шановні возлюблені, це – наша віра, і якщо ми втратимо цю віру, нас може підстерігати серйозна небезпека далеко за межами фізичної небезпеки вірусу»…

Тепер виявилося, що вірус від ураженої людини поширюється не тільки тоді, коли вона пчихає чи кашляє, а й тоді, коли вона розмовляє чи навіть дихає. І що 80% уражених можуть навіть не знати про те, що вони розносять вірус. Вірус може неушкодженим певний час триматися у повітрі, зокрема, на вулиці у похмуру погоду – до 2 чи й 3 годин. В суху вітряну погоду вірус тримається на частинках пилу – і переноситься разом з ним.

Що ще гірше – виявилося, що навіть сила Святого Причастя не рятує, принаймні, не рятує у багатьох випадках.

І ще гірше – виявилося, що наша віра не є такою сильною, як ми собі думали. Щоправда, є і приємні сюрпризи, наразі менш відомі. Наприклад, ті віряни, котрі регулярно дотримувалися строгих постів, можуть виявити, що їхній організм набагато краще підготований до боротьби з вірусом. Але загалом це не дуже рятує від визнання очевидного факту: віра більшості християн не є такою сильною, як ми на те сподівалися. Та й цінності наші, здебільшого, є не тими цінностями, яких нас просять дотримуватися у церкві. Чи здатні ми дотримуватися тих цінностей, маючи навіть нашу слабку віру?.. І знаючи, що «на вимогу» дива навіть у церкві не роздають, особливо тим, хто не дуже вірить…

Що ж, коронавірус приніс людству руйнування багатьох ілюзій та болюче прозріння у багатьох сферах – і для нас, і навіть для цілої планети буде щастям, якщо ми зможемо зробити хоча б часткові висновки і стати кращими.

Те, що віра є однією з цих сфер, було помітно давно. Особливо – в Україні. Показові статки представників УПЦ Московського патріархату, розкішні годинники і машини… Перші особи цієї церкви ігнорували не тільки ті духовні заклики, котрі самі ж і проголошували в церкві, а навіть такі суто мирські загальнообов’язкові речі, як правила дорожнього руху…

Війна з Росією, а точніше – неприхована підтримка ворога з боку УПЦ МП трохи похитнула позицію цієї церкви, а створення Православної церкви України ту позицію добряче розгойдало. Тим не менш, у боротьбі з коронавірусом УПЦ МП до останнього трималася теж «на іншому боці».

Як тільки стало зрозуміло, що вірус становить небезпеку за будь-яких масових зібрань, навіть християнських, більшість церков негайно почали закликати вірян залишатися вдома.

22 березня УПЦ США оголосила: «Всі наші церкви відтепер закриті для загального служіння протягом усієї цієї загрози для всіх нас».

УГКЦ того ж таки 22 березня взагалі запропонувала розмістити за потреби шпиталі у церковному просторі.

І католицькі священники, і священники УГКЦ та ПЦУ просили своїх вірян: залишайтеся вдома!

Єдиною церквою, котра закликала і закликає вірян приходити до храмів, була УПЦ МП.

Найімовірніше, основною причиною такої поведінки був прикрий факт: нема вірян – нема грошей.

4 квітня Києво-Печерську лавру теоретично закрили на карантин, 6 квітня там було підтверджено 4 випадки коронавірусу, а вже 13 квітня довелося оточити Лавру кордоном Нацгвардії – там було зафіксовано понад 90 хворих, троє монахів померли. Тепер потрапити на територію можна лише за спеціальною перепусткою.

Проводити служби у дворі храмів та святити вербу чи паски в Україні було заборонено – але на Вербну Неділю доволі багато церков по всій країні, зокрема – тих, котрі належать до УПЦ МП, не дотримувалися заборони та святили вербу.

Чи допоможе їм бодай тяжка ситуація в Лаврі зрозуміти, наскільки вони ризикують і своїм життям, і життям вірян?

Чи по всій країні доведеться ставити загони поліції довкола храмів?

Предстоятель УПЦ Московського патріархату Онуфрій не закликав вірян лишатися вдома, натомість повідомив, що люди, котрі прийдуть на службу, молитимуться надворі. Іншими словами, він фактично закликав вірян приходити й молитися надворі біля храму.

Влада деяких міст намагається боротися з УПЦ МП власними силами.

Наприклад, Борис Філатов, мер міста Дніпро, оприлюднив у Фейсбуку таку заяву:

«Шановні священнослужителі.

Мене тут пресслужба просить написати пафосне звернення, щоб на Великдень всі залишалися вдома. Але у мене немає слів. Є самі вирази. Все, що влада хотіла вам сказати, вам було сказано на зустрічі в єпархії 9 квітня. Я так зрозумів, що дехто не почув.

Тоді ще раз.

Крім штрафів від поліції і кримінальних справ, ви отримаєте весь комплекс заходів від міської влади, випробуваний на наливайках і пунктах прийому металолому. Хочете сидіти без води і світла, із закладеними дверима і перекопаними дорогами? Ми вам все це забезпечимо. Також чекайте скасування документів щодо землі і будь-яких дозволів на реконструкцію. Ми ж з вами не сварилися всі ці роки, правда? Але якщо ви хочете ризикувати здоров’ям людей, то тоді не ображайтеся. Я вас чесно попереджаю. І не допоможе вам ніхто. Ні мої прекрасні відносини з Владикою Іринеєм, ні депутатське лобі, ні сам Господь Бог. І, так, передайте цьому дурневі з «Тополя», чиє фото на Вербну Неділю обійшло всі ЗМІ, нехай вже готується.»

Схоже, з такою напівармійською структурою, як УПЦ МП, демократичний стиль розмов не допомагає. Чи допоможе такий? Що ж, будемо бачити…

І – будемо зустрічати Великдень вдома.

Особисто для мене це вкрай сумно – я цього року збиралася поїхати на Всенічну Службу у маленьку і, на жаль, обдерту вітрами і дощами дерев’яну церкву на Черкащині, де правив ще мій прадід, о. Олександр Галич.

 Title

Після смерті прадіда, в 1955 році, з церкви зробили колгоспну комору, потім взагалі лишили розвалюватися. Відновили лише у 1996 році - на гроші політика та фінансиста Вадима Гетьмана, вбитого у 1998 році.

Зараз править там один із численних правнуків Олександра Галича, мій далекий родич – отець Роман. Якийсь час він їздив капеланом на Схід, тож у проповідях завше згадує і тих, завдяки кому Україна має можливість взагалі святкувати Великдень.

В село, в якому стоїть та церква, автобуси вже давно не їздять.

Та й село змаліло – там зараз заледве 400 мешканців набереться. Неподалік від села – уранові копальні, тож мало хто там може похвалитися добрим здоров’ям.

Пару років тому геть молодою померла від раку паніматка, дружина о. Романа, він залишився сам із малими дітьми. А рік тому помер від раку і диякон з тої церкви, мій дядько – Василь Яковенко…

Різдвяні та Великодні свята і Поминальний тиждень – то для цієї маленької і обдертої церкви були ті часи, які давали змогу родині священника протриматися цілий рік.
Title 
Що буде в тій церкві цього року – тяжко й подумати…

І я навіть не знаю, чи цього року є кому в тій церкві співати – а такого гарного співу, як там на Великдень, ви більше ніде не почуєте, хоча весь хор і складався з трьох осіб. Тепер мабуть вже з двох…

Інтернет-трансляції з храму теж не буде – там навіть не всюди телефон ловить сигнал.

Але я маю справжній скарб – уривки з Всеношної, записані на телефон в ті часи, коли ще було кому в тій церкві співати, і було кому співслужити.

Тож – лишаймося вдома. Нарешті у нас є час прослухати і почути Всеношну Службу. Є час помолитися – і є ймовірність, що, принаймні, молитви за здоров’я у більшості християн планети цьогоріч будуть щирими. Згадаймо і тих, хто захищає Україну від куль на Сході. І тих, хто захищає українські міста і села від підпалів у лісах. І тих, хто захищає людство від вірусів у лікарнях. І тих, хто молиться за рід людський у маленьких, забутих цивілізацією, стареньких дерев’яних церквах…

Христос Воскрес!

Воістину Воскрес!

Фото автора

 

Cмоленська катастрофа: 10 років незалікованої рани

Мирослав Маринович: «Сподіватися в епідемію тільки на диво, не дбаючи про себе – це ніби докоряти Господу»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com