Мій друг з Києва, відомий генеральний директор Кіностудії імені Олександра Довженка, голова Спілки кінематографістів України та режисер багатьох фільмів, навіть актор у деяких, Олесь Янчук нагадав мені, що у цьому році виповнюється 50 років від появи загальновідомої кінострічки тої ж кіностудії, відомого режисера і сценариста Юрія Іллєнка, у якій головні ролі зіграли відомий актор і, до речі, також співсценарист цієї стрічки Іван Миколайчук, та відомий (хоча не у той час) актор Богдан Ступка. Стрічка називається «Білий птах з чорною ознакою». Дискусія велась навіть навколо самої назви, бо цей птах виказував українського націоналіста, і у радянські часи більш відповідним було б «плямою» замість «ознакою».

У фільмі також були інші заслужені актори, наприклад Лариса Кадочнікова, відомий на цілий кінематографічний світ кінооператор Вілен Калюта.

Одначе не є моєю інтенцією тут рецензувати фільм чи навіть подавати загальні відомості про стрічку. Це все можна прочитати в багатьох попередніх рецензіях. Сказати правду, я не з ентузіазмом ставився до перших моїх оглядин цього фільму. Одначе я щасливий, що я послухав свого друга.

Оцінка цієї стрічки з мистецького боку давно відома і різна. До речі, я далекий від фахівця цього діла. Одначе мушу визнати, що неоднозначність мене приємно заскочила, хоча я мав нагоду запізнати Юрія Іллєнка, Богдана Ступку та дружину Івана Миколайчука далеко пізніше.

Ще за часів Йосифа Сталіна радянський режим високо цінував кіно у площині не так мистецькій, а як засіб пропаганди і дезінформації. Тому дуже важливими у цьому фільмі є його творці і головні персонажі. Фільм мусів проходити цензуру за часів генерального секретаря Комуністичної партії СРСР Леоніда Брежнєва, але тут важливою була і роль першого секретаря КП України Петра Шелеста, який підтримував цей фільм. Але не менш важливою також була і тверда позиція режисера.

У фільмі є персонаж українського націоналіста, одного з чотирьох братів, роль якого вдячно зіграв Богдан Ступка. Не один знавець чи історик цього фільму писав, що Іван Миколайчук, відомий вже в той час актор радянського кіно, виконавець головної ролі найбільш відомої у світі радянської стрічки «Тіні забутих предків», писав сценарій, у якому діяв і персонаж українського націоналіста, більше того, Миколайчук писав сценарій з думкою, що саме він гратиме цю роль. Натомість, як кажуть знавці, було вказано йому, що такий знаний актор не може грати негативну роль. Тому роль брата-бандерівця було надано молодому акторові зі Львова Богданові Ступці, для якого ця роль стала дебютом у кінематографі.

Іронія тут, як для мене, це що фактично український націоналіст був героєм фільму, і я не вважаю, що це тільки через мої бандерівські окуляри. Це не маргіналізує зусилля радянської пропаганди, чи вміння режисера пройти попри радянську цензуру: все гуцульське село протиставилося українському націоналістові і його вбило, священик як представник Бога та релігії при безбожницькій цензурі хіба збожеволів та пригрозив молодому радянському лікареві револьвером, а натомість лікар його роззброїв з наміром лікування та глянув через вікно на своє село, яке раділо в радянському раю.

Сюжетна лінія фільму починається від 1938 року, коли рядили на Буковині румуни та сильно переслідували населення до рівня звірства і невільництва, а закінчується щойно десь у 1944 році, коли радянські війська прийшли повторно на Буковину. Перед населенням стоять різні можливості, хоча майже усі відкидають румунське насильство. Село зустрічає радянське військо з надією, але без щирої любові. Одна дівчина Дана (Лариса Кадочнікова) має виходити заміж за радянського солдата, але утікає при першій нагоді. Любов’ю її життя є один з чотирьох братів, а саме – український націоналіст, але при вдаваному шлюбі з ним вона бажає собі смерті, хіба тому, що він український партизан. Три роки вона волочилася по світі, поки не завагітніла, і повернулася на село, де її зустрічає отець і звертає увагу на її гріх, а вона відповідає, що роль жінки – народжувати дітей, тобто радянський народ. Ці звороти до радісного села під радянською владою, народження дітей для держави, божевільний піп, який береться до зброї, та гуманний радянський лікар – це все атрибути радянської пропаганди.

Одначе героєм фільму у радянській реалії є український націоналіст-партизан. Богдан Ступка у тій ролі мабуть почав свою кар’єру як великий актор, а вже відомий тоді Іван Миколайчук зіграв радянського затятого приплентача, і ця роль була порівняно невдячною. Юрій Іллєнко, який керував цим процесом, дуже добре знав, що він робить. Безумовно була важлива і особиста підтримка Петра Шелеста. Це були часи дисидентського руху, початки революції яка завершилася 24 серпня 1991 року.