rss
08/08/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Забутий редактор д-р Михайло Сосновський – життя, діяльність, чесноти й загадкова «ненадійна смерть»

Продовження.
Початок у № 09, 10, 11,12

У нас виразно проглядається яскрава тенденція «ліквідувати» політичного противника замість його вислухати, щоб він, боронь Боже, не «заразив» своїми думками читача, головно, «недосвідченого і молодого», що закидали Сосновському. У нас не береться до уваги те, що той «молодий» читач мислить і аналізує, і не дасть втолочити себе в стереотипи ідеологічного мислення. Радше, існує небезпека, що він, переконавшись у безмежній плинності того стереотипного мислення, відсахнеться зовсім від українства і перестане цікавитись українськими проблемами. Ми відхиляємо всякий аналіз, всяку інформацію, що могла б завадити нашим догмам…

Сосновський вчився, читав, мислив. Це було помітно в кожній його статті. Шукав, студіював. Він чи не одинокий серед нас, що хоч не мав формальних студій у ділянці міжнародних стосунків, (а це нині окрема ділянка студій, що має експертів високого класу і вимагає хоч 6-7 років студій для здобуття докторату в тій ділянці), як журналіст, що мусів заробляти на хліб щоденний, показав високий рівень. Сосновський не лякався таких напастей і таких опонентів. Він вважав своїм обов’язком говорити так, як думав і мав відвагу це робити, хоч би коштом нести клеймо «єретика». Він атакував політичний догматизм як тенденцію, що призводить до заскорузлости і, в результаті, до руїни… Сосновський був журналістом високого класу. Знаючи його зацікавлення питаннями міжнародної політики, три роки тому, в час ювілейної конференції НТШ у Нью-Йорку, я запропонував йому, чи не взявся б він організувати підкомісію для міжнародно-політичних дослідів при НТШ. Ми бачили труднощі на тому шляху, все ж Сосновський погодився зі мною, що це – неоране поле, та координація сил і співпраця деяких людей, що розуміють вагу солідних студій міжнародних стосунків, могла б спричинитись до викоренення політичного примітивізму в нашому політичному гуляйполі…»

…1 грудня 2019 року виповнилося рівно 100 років від дня народження видатного журналіста, публіциста й суспільно-політичного діяча Михайла Сосновського, який народився у селі Великі Гаї, передмісті Тернополя, з довоєнною назвою Tarnopolskie Gaje, в родині Івана і Марії Решетухів. Згодом він навчатися в українській державній гімназії в Тернополі, а коли влада її закрила, продовжив своє навчання у приватній гімназії «Рідної школи» і з відзнакою склав іспит зрілості у 1938 році. Згодом Михайло розпочав студії у Львівській богословській академії, пізніше вступив на історичний факультет Львівського університету. Доволі несподівано й досить загадково скінчив свій земний шлях 25 липня 1975 року на північноамериканському континенті, у Джерсі-Сіті (США).

Title 
 Конференція антикомуністичних організацій
у Мехіко, 1958 рік. Серед іноземних делегатів
стоять українські делегати. Зліва: 1-й – Іван Бойко,
4-й – Михайло Сосновський, 9-й – Ігнат Білинський,
12-й – Василь Безхлібник, 13-й – Нестор Процик,
14-й – Володимир Душник,
15-й – Михайло Ангел-Рубінець

В історичній довідці Ярослава Решетухи «Великі Гаї в минулому» про родинне село Михайла Сосновського, зокрема, йдеться, що перша документальна згадка про Великі Гаї датується 1785 р. У XVIII ст. Тернопільські міщани, здебільшого, українського походження, мали землі на схід від річки Серет, які доходили до меж сіл В. Березовиця, Кип’ячка, Товстолуг, Красівка, Дичків, Смиківці, Байківці, Шляхтинці. У Великих Гаях проживали нащадки відомих тернопільських міщан з родів Чубатих, Сеньковських, Онуферків, Кордубів, Давидовичів, Майків, Решетухів, Гладких, Сеників, Чумаків… Вони вважали себе тернопільськими міщанами і на них поширювалися всі ті ж права, як і на міщан, що жили в межах міста.

Згідно з архівними даними, в 1938 році у Великих Гаях проживало 280 українських родин, 60 родин поляків і 10 єврейських родин. Останні, здебільшого, займались гуртовою закупівлею зерна та худоби. Вже у 1901 році у Великих Гаях був створений осередок «Просвіти». Відкрито однокласну школу в хаті Сеників, читальню – в будинках В. Кашуби, а потім – П. Пасічника, наймали стодоли для репетицій та концертів. Пізніше звели цегляну чотирикласну школу. З Великих Гаїв вийшло багато священників (о. Я. Сеньківський, о. В. Чубатий, о. Рокіцький, о. М. Решетуха, о. В. Сеньківський, о. М. Кашуба, о. В. Королюк), учителів (Ю. Онуферко, В. Мацьків, О. Кучинська-Боднар, В. Давидович, М. Решетуха, Я. Королюк), на рівень світової слави піднявся виходець із Великих Гаїв – письменник, політичний та громадський діяч М. Сосновський.

Мною встановлено, що 20 червня 1920 року в селі Гаї Великі народився Роман Кордуба, який від 1944-року перебував на еміграції, у 1948 році переїхав до Австралії, працював культурно-освітнім референтом у переходовому іммігрантському таборі Бонегілля, а згодом у Сіднеї заснував фірму з продажу лісових матеріалів. Пан Роман з родиною вніс поважну суму на Фонд українознавчих студій в Австралії, він був меценатом багатьох українських установ, філантропом КУА-Центру при Університеті імені Макворі. Уродженцем Великих Гаїв був також отець Яким-Іван Сеньківський (1896-†1941), ієромонах-василіянин, священномученик УГКЦ, який здобув ступінь доктора богослов’я в Інсбруку. 26 червня 1941 року його арештували большевики, а 29 червня, за переказами, зварили у казані Дрогобицької тюрми. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 року в м. Львів під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі папи Івана Павла ІІ.

Між іншим, якраз напередодні німецько-совєцької війни Михайло Сосновський працював учителем в іншому знаменитому тернопільському селі Денисів, що над річкою Стрипою, звідки восени 1940 року й був призваний у Червону армію. До речі, якраз у цьому селі від 1874 року діяла чи не перша на Тернопіллі читальня Товариства «Просвіта», засновником якої був український парафіяльний священник, диригент, громадсько-освітній діяч Йосип Вітошинський (*1838-†1901). Саме з ініціативи цього священника й був заснований 1870 року знаменитий хор, який влаштовував п’ять-шість концертів: на свято скасування панщини, у Шевченківські дні, вечорниці та інші свята. 1884 року зусиллями отця Йосипа було відкрито при хорі народну дворічну школу хорових диригентів, її закінчили понад 100 осіб; він проводив курс теорії музики, сольфеджіо й диригування, крім загального хору, цей священник організував у селі Денисів духовий оркестр, хор хлопчиків та мішаний хор, тоді ж відкрився громадський будинок. До речі, видатним уродженцем села Денисів був, з-поміж інших, підстаршина летунства УГА і Армії УНР, громадський діяч Михайло Шарик (*1901-†1979, м. Сент-Кетерінс, Канада), автор спогадів «Діти війни» (1956), «З відстані 50 років», «Важкими шляхами Канади» (1969-71), збірки поезій «Розсипані перли», який уже від 1926 року перебував на еміграції в Канаді, де був головою Крайової Управи Українського Національного Об’єднання й Головної Управи Стрілецької громади.

Title 
 Редакція «Свободи» в Джерсі-Сіті, ЗСА, 1973.
Стоять: зліва – Михайло Сосновський,
Любов Коленська, Богдан Кравців, Іван Кедрин,
Антін Драган, В’ячеслав Давиденко, Зенон Снилик,
Василь Тершаковець

У селі Денисів в різних час побували Івана Франко і Василь Стефаник, Осип Маковей та Богдан Лепкий, про що я згадував в одному зі своїх попередніх дописів. Між іншим, у селі Денисів є церква святого Миколая, збудована у 1887 році за проєктом архітектора Роттера, яку розписав відмий український маляр, представник класицизму й академізму в Галичині, письменник й публіцист, народовець Корнило Устиянович (*1839-†1903).

Як на мене, видається досить ймовірним, що мобілізований большевиками до Червоної армії Михайло Сосновський проходив службу у підрозділах створеного 1 жовтня 1939 року згідно з Наказом НКО СРСР № 0157 Одеського військового округу.

У червні-липні 1940 року війська Одеського округу брали участь у т. зв. «прісоєдінєнії» Бессарабії. Від 7 липня 1940 року дивізія разом з іншими постійно дислокувалася в Молдавії (Бессарабія і лівобережжя Дністра), в районі населених пунктів Сороки, Флорешти, Бєльці.

З початком німецько-совєцької війни в червні 1941 року дивізія входила до 8-го стрілецького корпусу 26-ї армії Київського Особливого військового округу, а з початком активних бойових дій була включена до складу Південно-Західного фронту, штаб якого пізніше був майже повністю розгромлений німцями поблизу моєї родинної Лохвиці, на Полтавщині. Вночі 2 серпня армія, стримуючи наступ німецьких військ, відійшла на оборонний рубіж, а коли всі дороги в тилу вже на той час були відрізані німцями, й 6-а армія разом з 12-ю армією опинилися в повному оточенні, потрапивши у т. зв. Уманський котел. Це сталося влітку-восени 1941 року, коли після серії оточень совєцьких угрупувань – 6-ї та 12-ї армій в районі Умані на початку серпня 1941 року – до німецького полону потрапило біля Умані 103 тисяч червоноармійців, серед яких, ймовірно, був і тернополянин Михайло Сосновський.

У «Біографічному нарисі», що був поміщений у книзі вибраних статей та есеїв Михайла Сосновського «Між оптимізмом і песимізмом», зокрема, зазначено, що восени 1940 року він був призваний в Червону армію й відбував службу в Вознесенську, Миколаївської області, та Сороках (Бессарабія). Після вибуху Другої світової війни він відступив із совєцьким фронтом до Харкова, де під Красноградом потрапив до німецького полону. Пройшов з тисячами інших військовополонених «марш смерті» аж до Умані, де внаслідок випадкового збігу обставин з допомогою перекладача-поляка вибрався з нацистського табору й повернувся вже восени 1941 року додому, де кілька місяців перед прибуттям до Львова працював учителем у великому селі Ладичин, біля Теребовлі, яке розташоване на березі річки Нішла (Водава), й напередодні війни під Польщею належало до об’єднаної сільської ґміни Микулинці, де на 1 січня 1939-го року налічувалося 2180 мешканців, з яких було 1310 українців греко-католиків, 720 українців-латинників, 20 поляків, 120 польських колоністів міжвоєнного періоду й 10 євреїв.

Title 
 Частина Управи СУЖА та учасників
10-х Загальних зборів Спілки українських
журналістів Америки 6 березня 1976 року
в Нью-Йорку. Сидять зліва направо:
П. Дорожинський, О. Кузьмович,
І. Кедрин-Рудницький, М. Прокоп, Л. Луців,
І. Світ.У першому ряду стоять: Р. Голіят,
Р. Осінчук, М. Коць, Л. Волянська, О. Питляр,
С. Женецький, М. Островерха. У другому ряду:
Ю. Павлічко, В. Левенець, В. Тершаковець
В. Барагура, В. Модрич-Верган.

З доступних джерел відомо, що у 1944 році Михайло Сосновський одружився з Оксаною Завадович і виїхав до Берліна, де працював у шпиталі, після чого поїхав далі на захід, до Аугсбургу, де й перебував до приходу американських військ. У 1945 році записався на правничий факультет Ерлангенського університету, який закінчив 1948 року. Здобув ступінь магістра права в Українському вільному університеті в Мюнхені (1949). Брав участь у студентському русі, працював редактором журналу «Український самостійник» (1946), співробітником «Студентського вісника» і газети «Час» (1946-1948). З 1948 року – в Канаді. Здобув ступінь бакалавра соціологічних (1957) та бібліотечних (1961) наук у Торонтському університеті, в якому відтоді працював як бібліотекар до 1965 року. Докторант Українського вільного університету (1968; політичні науки). Співзасновник Ліги Визволення України (1949-1968; член її Головної управи в Торонто і керівник її пресбюро); співзасновник і головний редактор газети «Гомін України» (1948-1949, і знову 1951-1954), парламентарний кореспондент і член Канадського національного пресбюро в Оттаві (1966-1968), член Президії Конгресу Українців Канади (1966-1969), діяч Світового Конгресу Вільних Українців (1969-1972) – екзекутивний директор). Член Асоціації канадських славістів, Спілки українських журналістів Канади й Америки; голова Сеньйорату Товариства української студіюючої молоді імені Миколи Міхновського. У травні 1968 року він був секретарем неофіційної української делегації на форумі Міжнародної конференції прав людини в Тегерані. Помер у місті Джерсі-Сіті (штат Нью-Джерсі, США), найімовірніше, насильницькою смертю. Похований на цвинтарі у Баунд-Брук.

Title 
 Українські представники на Міжнародній
Конференції прав людини в Тегерані, 1968 р.
Зліва: ред. Володимир Душник, Митрополит
УПЦ Мстислав, о. д-р Василь Кушнір і ред.
Михайло Сосновський.

На жаль, на початку грудня 19-го року третього тисячоліття, в час, коли ми мали би широко, якщо не на державному рівні (!), відзначати 100-річчя від дня народження справді непересічної людини, визначного професіонала й невтомного борця, ще майже ніхто навіть не згадав про незаслужено забутого редактора й журналіста д-ра Михайла Сосновського, який показав себе як «безстрашний воїн за правду, галантний борець за українську визвольну справу» та «винятково шляхетний працівник пера, автор цінних публікацій, блискучий журналіст і діяч».

Ще майже ніхто докладно й ґрунтовно не нагадав українському читачеві про його направду непросте життя, бурхливу діяльність, людські чесноти та ще й досі таку загадкову «ненадійну смерть». Думається, що ця спроба дослідів полтавця з походження колись стане початком для майбутніх узагальнень та студій серйозних науковців про уродженця славного Тернопілля, редактора, вченого й журналіста д-ра Михайла Сосновського.

Світлини взято з книги М. Сосновського «Між оптимізмом і песимізмом» (1979) та українського універсального журналу «Нові дні»

 

"А нащо б я силувався так заробляти, якби для України не були потрібні гроші, я б стільки не працював". До 185-річчя з дня народження Василя Федоровича Симиренка – вченого-винахідника, підприємця, мецената

Степан Пилипець. Тернистий шлях переселенців Яворівського полігону

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com