Пандемія коронавірусу розвела нас по своїх домівках, вирвала нас зі звичного «колеса», в якому ми щодня крутилися. Труднощів у цей час не бракує. Але, з іншого боку, це також добра нагода духовно стрепенутися й задуматися над тим, над чим не встигаєш замислитися у вихорі щоденних обов’язків.

Передусім по-новому бачиш ціну життя і той факт, що межа між здоров’ям і хворобою насправді дуже тоненька.

Новими очима дивишся на своїх рідних і близьких і розумієш, наскільки цінуєш їх.

Усвідомлюєш, наскільки хибною є наша людська гординя бути «вершиною творіння» і «царем Всесвіту», коли мікроскопічна істота – вірус – може настільки збурити життя всієї людської цивілізації.

В такі хвилини розумієш, що все в руках Божих. Тому це добра пора згадати слова незабутнього Блаженнішого Любомира кардинала Гузара, сказані ним у час іншого великого випробування – Революції Гідності: «Працюймо так, ніби все залежить від нас; молімося так, ніби все залежить від Бога».

А ще маємо добру нагоду поспостерігати над тим, як інші народи реагують на виклик пандемії. Як китайці масово зорганізувалися й фактично подолали епідемію, та ще й посилають своїх лікарів до Італії. Як американці, маючи фантастичні матеріальні можливості, зрікаються світового лідерства. І як ми, схоже, розтринькали етичний потенціал Майдану і пробуксовуємо в міжлюдській солідарності.

А до написання цього слова мене спонукали італійці – здається, єдина європейська нація, яка – після певного періоду ігнорування небезпеки – врешті зуміла вийти з честю з нинішніх випробувань. Ви вже напевно бачили на Youtube відеокадри, як італійці співають з вікон свої багатоповерхівок арії з опер чи національні пісні. Можна лише уявити, яке прекрасне відчуття загальнонаціональної солідарності це викликає.

А ще в інтернеті шириться короткий текст, який зародився також в Італії:

«Ми починаємо розуміти, що ведемо боротьбу не з вірусом, а з нашими звичками.

Це добра нагода перетворити надзвичайний стан у нагоду для солідарності та єдності. Спробуймо змінити спосіб, в який ми дивимося й думаємо. Я ніколи більше вже не скажу: ‘Я боюся цієї інфекції’ або ж ‘Я не звертаю увагу на цю інфекцію’, натомість саме я буду тим, хто посвятиться тобі.

Я турбуюся про тебе.

Я зберігатиму дистанцію заради тебе.

Я митиму руки заради тебе.

Я відмовлюся від поїздки заради тебе.

Я не піду на концерт заради тебе.

Я не піду в торговий центр заради тебе.

Заради тебе!

Заради тих, що перебувають у палаті ізоляції.

Заради тих, хто старший і хворобливий, але чиє життя так само цінне, як і моє.

Заради тих, хто бореться з раком і не може здолати ще й це.

Будь-ласка, підніміться до висоти цієї відповідальності!

Будьмо разом – все інше не має значення».

Не знаю, чи в усіх випадках можна сказати оте рішуче «все інше не має значення», але в цьому випадку єдність і солідарність людей у час пандемії справді важить дуже багато. І від себе додам ще одне, чого не було у переліку: потрібно пригадати, чи раптом по сусідству не мешкає людина похилого віку, котра перебуває у зоні особливого ризику і якій варто допомогти з покупкою продуктів харчування. Подібна практика уже діє у Великій Британії.

Отож хай допоможе нам Господь вистояти самим і відкритися серцем на тих, хто потребує нашої допомоги!

Автор: Мирослав Маринович

Джерело: сайт Українського Католицького Університету (https://ucu.edu.ua/news/rozijtysya-shhob-buty-razom/)