Чи всі знають, хто така Параска Плитка-Горицвіт? Наші читачі, звісно, знають! Адже тижневик «Час і Події» неодноразово писав про неї. А от нині, після відвідин 1-го березня вечора, організованого союзянками Нью-Йорка, присвяченого 93-ій річниці з Дня народження майстрині, з величезною цікавістю знову перечитала, переслухала, передивилася багато інформаційних джерел про неї. І з’явилося бажання поділитися з вами своїми знаннями про жінку, яку прозвали «гуцульським Гомером».

А українській громаді Нью-Йорку розповіли про неї креативні, талановиті, віддані справі просвітителі – членкині 125-го відділу Союзу Українок Америки в Нью-Йорку (їхні лідери: голова відділу Майя Войнаровська, ексголова – Марія Андрійович). Вони зуміли відтворити в Народному домі Нью-Йорка майже автентичний куточок Гуцульщини і в цих «натуральних» умовах РОЗКАЗАТИ, а головне – ПОКАЗАТИ нам унікальність і багатогранність творчості простої селянки – гуцульської мисткині, письменниці, філософа. Чим збагатили духовно кожного з нас. А це – майже півтори сотні запрошених гостей цього творчого вечора (або – події, імпрези, виставки, концерту, зустрічі з цікавими творчими людьми, обіду з гуцульським баношем: будь-який з цих форматів, а точніше, всі разом буде правильно назвати).

У «Світ Параски Плитки-Горицвіт» запросив гуцул Павло Рибарук звуком традиційної трембіти. Український Народний дім. Нью-Йорк, 1 березня 2020 р.	Союзянки 125-го відділу СУА – організатори цього багатопланового заходу. Зліва-направо: Богдана Жукотанська, Оксана Антонюк, Марія Андрійович, Наталія Ковалишин, Оксана Новосад, Майя Войнаровська, Богдана Курчак, Мальвіна Вітенько, Олена Немелівська, Оксана Жукофф, Ольга Федоришин, Еріка Слуцька, Уляна Вітковська. Спереду – Павло Рибарук	Сцена з літературно-музичної композиції, присвяченої Парасці Плитці-Горицвіт. Справа-наліво: портрет Параски з відеофільму, бандуристка Мар’яна Стецків, одна з ведучих – Оксана Антонюк

Донедавна в Україні про Параску Плитку (Горицвіт – її мистецьке псевдо) знало, переважно, обмежене коло спеціалістів: студенти, педагоги, етнографи, краєзнавці і ті волонтери, котрі не так давно почали опікуватися її творчим спадком, назвавши невеличку сільську хату, де вона мешкала все життя та пішла у засвіти в с. Криворівня, на Івано-Франківщині, «Музеєм Параски Плитки-Горицвіт». І ось у Києві, у виставковому центрі «Мистецький Арсенал», у жовтні минулого року була вперше організована виставка під назвою «Параска. Подолання гравітації», де було представлено 500 експонатів її різнопланового творчого доробку. Виставка функціонувала три місяці. Це – твори живопису, ікон, фотографій, дві друковані книги зі 46 рукотворних. Абсолютно своїми зусиллями союзянки сто двадцять п’ятого зуміли на основі каталогів організувати свою виставку копій її творів. Це була складова частина Програми, присвяченої життю та творчості тепер уже знаменитої гуцулки.

Заслуга організаторів вечора – облаштування виставки копій творів Параски Плитки-Горицвіт: фотографії, картини, ікони, книги		Майя Войнаровська – голова 125-го відділу СУА, вона ж – авторка ідеї та сценарію заходу, одна з його ведучих, дякує своїм союзянкам за його успішне втілення

Мила наша Гуцульщина вкотре завітала в Нью-Йорк

Звичайно, всі гості були заінтриговані заздалегідь, бо вже ширилися чутки, що готують програму наші «дівчата» як щось незвичайне уже кілька місяців (ідея виникла десь наприкінці листопада). І що будуть сюрпризи; автор сценарію – Майя Войнаровська. Проби проводилися по-сучасному – через конференц-колл. Але мало хто знав, що це буде майже суцільний сюрприз. Принаймні, так сприйняла це авторка з друзями. По-перше, як уже згадувалося тут, «гуцульське» оформлення. Здається, ще не було такого вечора, на якому український одяг нашого жіноцтва так превалював: борщівська вишивка, кептарики, запаски, хустки, прикраси... Якщо не повністю гуцульський стиль, то дуже наближений. Корінна гуцулка Марія Андрійович виклала всі свої запаси. Враження: український фестиваль!!! Сцена – унікальна! Виглядала як куточок гуцульської хати, де зібрані «з миру по нитці» лише автентичні речі: килими, вишивки, рушники, кераміка, навіть друкарська машинка початку ХХ сторіччя (Параска отримала таку як подарунок від студентів), олівці та фломастери, якими могла користуватися Параска, коли малювала в 70-і-80-і роки. І навіть була там унікальна річ – пояс із дзвіночками, який одягали на голову худобі, щоб не загубилася.

Сцена з композиції: Парасочка – 6-річна Вікторія Садова, її мати – Марія Андрійович. Вона ж – одна з основних організаторів заходу, багаторічна ексголова 125-го відділу СУА, нині – заступник голови відділу СУА	Скрипалька Наталка Угринюк та бандуристка Мар'яна Стецків – виконавці музичних творів Мирослава Скорика, Івана Миськіва, Степана Орла та ін.	У залі Українського Народного дому зійшлися півтори сотні українців Нью-Йорка

Обідні столи в два ряди на 140 персон також оформлено відповідно. Наприклад, протягом двох останніх тижнів вирощені у воді гілочки зелених кущів вставлені у пляшки (гуцули використовували їх замість ваз, яких не мали). В організаторів Програми не було жодної деталі, яка б не була врахована. Навіть не полінувалися взяти в коштовний рент прямокутні столи, тому що круглих столів, які були в Домі, ви ніколи не побачите в гуцульській хаті. Або ж навіть приправа для обідніх страв зберігалася в керамічних горщиках: якщо не гуцульських, то українських – точно. В обідньому меню, звичайно ж, банош – як страва-цариця справжніх гуцулів.

Літературно-музичну композицію про життя та творчість унікальної гуцулки Параски Плитки-Горицвіт на рівні театру виконували союзянки 125-го відділу СУА

Але при всій відданості гуцульській народній культурі є данина і загальній естетиці. Наприклад, деталь: виставка творів Параски Плитки на столах оздоблена живими весняним квітами початку березня (тюльпанами, нарцисами, плюс – свіжо вирощеними зеленими гілочками). А скільки фантазії та зусиль коштувало, наприклад, членкині Еріці Слуцькій, щоб сімейно виготовити копії фотографій авторства Параски та естетично облаштувати стенди з ними на стінах зали... Щодо сюрпризів: поки збиралися гості у холі (Мала гостина) зали, їх розважали відповідним приємним репертуаром юні скрипалі Матвійко та Дмитрик Тимчинюки у вражаючих костюмах. А зустрічали гостей Ґазда та Ґаздиня в гуцульських строях (Олена та Мирослав Немелівські).

Це лише те, що відразу кинулося в очі з деталей, з яких, як правильно вирішили наші союзянки, складається і приємне загальне враження від цілого.

У підзаголовку написала «Гуцульщина вкотре завітала в Нью-Йорк» недарма. Адже Параска жила в Криворівні, Івано-Франківської області. Відома в наших громадах та Україні театральна діячка Вірляна Ткач, художній керівник театру «Мистецька група Яра», давно проклала шлях групі колядників із Криворівні до Нью-Йорка, котрі приїздять до нас на Різдво колядувати. Через них союзянка Марія Андрійович познайомилася з Павлом Рибаруком – мешканцем с. Криворівня, а нині – студентом американського коледжу (штат Теннессі). І він взяв участь у Програмі, бо грає на всіх гуцульських інструментах, співає коломийки і не тільки. Став одним із центральних персонажів представленої літературно-музичної програми. І теж не випадково. Він – син отця Івана Рибарука, настоятеля церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Криворівня, який певною мірою опікується творчим доробком Параски Плитки-Горицвіт, а мати Павла – Оксана Зеленчук-Рибарук – учениця та берегиня її спадщини. Яке ж було його (Павла) здивування, коли дізнався, що в НЬЮ-ЙОРКУ хочуть організувати вечір, присвячений їхній Парасці. І прислужився ентузіасткам на славу.

Петро Рибарук – гуцульський леґінь із села Криворівня, нині – студент американського коледжу, знавець життя та творчості Параски Плитки-Горицвіт, чи не головний виконавець цієї вистави як соліст та музикант (грає на всіх гуцульських інструментах)

Але ось у цю хвилину любуюся Програмою вечора – грамотно, вичерпно (помістили навіть біографію героїні вечора) і в той же час лаконічно підготованою під назвою «Параска Плитка-Горицвіт – неоціненний талант Гуцульщини».

Саме про неї моя інформація. А попереднє – передмова до величезної одухотвореної творчої праці наших «дівчат» із сто двадцять п’ятого, які розказали нам про Параску Плитку-Горицвіт у насиченій літературно-музичній відеопрограмі. Сценарій авторства Майї Войнаровської – надзвичайно багатий, захоплюючий, з використанням, окрім літературного тексту, музики (трембіта, сопілка-дубелтівка, скрипка, бандура, дримба, тилєнка), пісень чи коломийок авторства Параски та інших авторів, уривків з документальних фільмів. А текст читали свої ж акторки: Оксана Антонюк, Олена Немелівська, Ольга Федоришин, Уляна Вітковська, Богдана Жукотанська, Майя Войнаровська. Згідно зі сценарієм, створені ролі для маленької Парасочки, яку добре зіграла гуцульською говіркою 6-річна Вікторія Садова. З’явилася на сцені разом зі своєю матір’ю (роль Марії Андрійович), наспівуючи: «Ньи дьивиси, Іванчіку, Що я мацюпенька. Бери мене за жіночку! Буду ті вірненька».

Ця урізноманітнена за формою інформація у виконанні чарівних в усіх планах музиканта і співака Павла Рибарука – та своїх власних актрис, включно з професійною скрипалькою-гуцулкою Наталкою Угринюк та бандуристкою з музичною освітою, здобутою в консерваторії, Мар’яною Стецків, сприймалася легко і захоплююче.

Еріка Слуцька, член управи 125-го відділу СУА, відповідальна за організацію та професійне облаштування виставки, наповненої творами Параски Плитки-Горицвіт (їх копії виготовлені власноруч Ерікою), а також дизайну сцени виключно автентичними експонатами гуцульської культури	Атмосфера чудова: гості Великої гостини задоволені і духовною, і фізичною стравами... Дякуємо!	Ґаздиня та Ґазда (ролі виконують Олена та Мирослав Немелівські) з помічником Романом Андрійовичем зустрічають гостей у Малій гостині, пригощаючи їх для початку гуцульськими канапками

Отож, Параска – народна письменниця, поетеса, художниця, філософ, етнограф, фотограф народилася 1 березня 1927 р., в сім’ї коваля Штефана Плитки, в селі Бистрець, Верховинського району (Косівський повіт). Скоро родина переїхала в с. Криворівня. Параска закінчила 4 класи початкової школи. В роки війни стала зв’язковою УПА (псевдо «Ластівка»). Не так довго послужила національно-визвольному руху, як отримала у своїх 17 років 10 років таборів: Урал, потім Казахстан. Ледь не втратила обидві ноги через обмороження. П’ять років ходила на милицях. У 1954 році звільнили. Згадує: «Ми просто не повірили, що нам ще волю хтось дав. Приїхав суд на саму святу неділю. Та ми там чуть не попадали на суді, не повірили. А вони читають: «Плитка Прасков’я Стєпановна». Я не знала – чи стою, чи дубію...»

Особисте життя вдома не склалося (втратились зв’язки з грузинським художником, в якого була закохана). Залишилася самотньою. Недовго попрацювавши в лісгоспі та, долучившись до громадської діяльності, раптом все покинула, усамітнилась і віддалася лише творчості. Її кумирами та однодумцями були Ганді й українські дисиденти. Дуже захоплювалася індійською тематикою, малювала картини, написала пригодницький роман про гуцулів в Індії. Із спогадів (на основі документальному фільму «Світ Параски Горицвіт»): «...Хто нас виведе на дорогу? Де наш Мойсей? Де наш Франко? Де наш Ганді ? Пішечки ходив... З паличкою в Мадрас, ні – в Делі...» «...Я словничок гуцульський складаю. Хлопці приходять, питають, що те слово означає, що інше. Яка мова файна була гуцульська. Ця Гуцульщина така файна, самобутня. Тут княжі часи ще є...»

Скрипалі Матвійко та Дмитрик Тимчинюки зустрічали гостей при вході у Малу гостину	Ліда Слиж – голова Нью-Йоркської округи СУА – висловлює щиру подяку своїм колежанкам із сто двадцять п'ятого – організаторам та виконавцям цього незабутнього, оригінального творчого вечора

Жила аскетом. Коли писала, малювала, творила, то днями обходилася лише запашним чаєм з різнотрав’я та сухариками. Залишила у спадку письменницький дарунок рідному краєві – 46 великих рукописних та друкованих на машинці книг по 500 сторінок кожна. 30 з них – на духовну тематику. А ще – десятки маленьких книжечок із власними ілюстраціями. Обкладинки книжок робила сама. Фарби для малювання – теж сама. В неї не було понять «не можу», «не вмію», «не знаю». Величезна, мабуть, ще не облікована повністю кількість живописних картин. Зокрема, особлива серія – з життя гуцулів. Її живопис аналогічний творчості Катерини Білокур та Марії Примаченко. Писала ікони. Це – ще один напрямок її обдарування. Грала на різних музичних інструментах, які виготовляла сама. Сама навчилася мистецтву фотографування. Залишила понад 4 тисячі світлин. І все це Богом, природою даний дар, талант, здібності. Народний самородок. Жінка, яка повторила шлях Сковороди, жила і творила на Славу Божу. Талановита і самотня.

******

Відповідальні за наповнення та якість меню	Рідний український колорит: у меню обов'язкові канапки зі салом. Головне – як апетитно декоровані!

Гуцулка Параска Горицвіт гідна більшої слави не тільки в Україні, але й у світі. Такі люди народжуються дуже рідко. Вони – виняткові. Тому низький уклін та подяка нашим союзянкам зі 125-го відділу СУА Нью-Йорка і всім учасникам та помічникам, хто причетний до проведення такого цікавого, пізнавального, незабутнього вечора. Не згадаю, коли щось подібне бачила саме тут, у закордонні. Професійно, творчо, винахідливо, мудро, щедро, по-українському! Гідне імені цієї героїні – Великої жінки Параски Горицвіт.

Для автора (зліва) родина Немелівських протягом майже всіх закордонних років була прикладом для наслідування у відданості Батьківщині

Фоторепортаж цього чудового вечора – редактора та професійного фотографа Степана Слуцького дивіться тут: https://photos.app.goo.gl/5vzVxy5QKumT6uUu9

Його ж – окремі фото в тексті.

P.S. На сайті нашої газети ви можете дізнатися про те, як створювався новий документальний фільм про Параску (https://www.chasipodii.net/mp/article/4499/), почитати детальніше про її біографію (https://www.chasipodii.net/article/18541/, https://www.chasipodii.net/mp/article/1617/), а також дізнатися і про не менш талановиту родичку Параски – Теодозію Плитку-Сорохан (https://www.chasipodii.net/article/11868/).

Фото редактора Степана Слуцького