rss
08/08/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Забутий редактор д-р Михайло Сосновський – життя, діяльність, чесноти й загадкова «ненадійна смерть»

Продовження. Початок у № 09, 10

Як вислід усіх тих незабутніх запальних дискусій я отримала від автора присвяту на своєму примірнику книги: «Від автора на приємну згадку про «запальні дискусії» з побажанням бути «поблажливою» у своєму критицизмі цієї праці, яка в жодному випадку не була продумана, щоб підважувати її чи будь-кого ідеал», і запевнення, що не можна було «дещо замовчати», як дехто радив Сосновському, бо, мовляв, «ще не час порушувати деякі питання», – але така «пів правда» взагалі ним не бралася до уваги – завданням автора було «охопити, здебільшого, весь період діяльності Д. Донцова та всю його політичну творчість», – писати отже, як було, а не як нам чи декому бажалося б.

Заперечував д-р Сосновський і здогад, що гострі критичні закиди на адресу «чинного націоналізму» Донцова продиктовані особистим гірким досвідом автора з тоталітарними практиками середовища, до якого сам Сосновський належав понад 30 років, і яких зазнав особисто. Нічого не може бути важливішого, ніж правда, – казав він і додавав, що тому він є занадто гуманний, демократичний націоналізм – націоналізм зразка Миколи Міхновського, «бо на землі ніхто ще не вигадав кращого ладу для людей, як народоправство, демократія, хоч і є недоліки в ній». І це є причина, чому вчення Донцова сприймає нове покоління критично і в Україні, і в діаспорі.

Title 
 Члени Президії антикомуністичних організацій
на конференції в Мехіко в 1958 році з членами
української делегації. Сидять зліва: доктор Ку Ченг,
секретар китайської делегації в ООН, Ярослав
Стецько, голова ЦК АБН, адмірал Карлос Пенна
Ботто, Хорге Прієтто Лавренс, секретар
Міжамериканської конференції для оборони
континенту. Стоять: ред. В Лушник, Михайло
Ангел-Рубінець, Іван Бойко, Василь Безхлібник,
ред. Михайло Сосновський і д-р Нестор Процик

Шукаючи істину і знаходячи її, не бажаючи замовчувати малоприємні аспекти у вивченні Донцова, зокрема, ставлення Донцова до «орденства», питання пресловутої «аморальности», відхиляння народоправства, позитивне ставлення Донцова до авторитарних (правих) рухів у Європі, аж пасійна нетерплячість його до земляків, які думали інакше, ніж він, й інше подібне, Михайло Сосновський розставив скрізь крапки над «і», не боячись викликати контроверсію, якої і... сподівався. Але особисто Сосновський завжди ставився з найбільшою пошаною до Донцова, і Донцову він приділив найбільше своєї творчої уваги… І можна з великою певністю сказати, що Сосновський був і є найбільшим дослідником творчости ідеолога українського націоналізму і великим Донцова... звеличником…

У багатьох розмовах, як було сказано вище, з д-ром Сосновським про Донцова, які я залюбки називала «інтерв’ю», Сосновський висловлював цікаві думки про «Старого». Він цінував його вроджену й виплекану «панськість», що була невід’ємна від образу Донцова; його колоритність і «несамовитість»; його навіть зовнішність «не від світу цього» – це ж був справжній характерник, що в свої майже 90 років не знав, що значить не триматися просто, з розумом гострим і жвавим, на якому не слідко було жодної старечости, з майже чорним, все ще буйним чубом і зі «сердитістю», якої не злагіднили роки.

Цікавий коментар зробив Михайло Іванович, коли вперше побачив пам’ятник Донцову в Баунд-Бруку. Хоч визнав, що пам’ятник є гарним, мистецьким, але... занадто він йому видався «причесаним і прилизаним», а мусів би бути «кострубатим», «могутнім», «свавільним та дужим», як Дніпро, як Чорне море, як буря стихії Таврійського степу, таким, яким був сам Донцов. І матеріал мусів би бути незвичайний, не з нашої планети, «а з метеорита», або ж, принаймні, грізна брила граніту, щоби було так, як ні в кого, бо це ж Донцов – «one and only».

Д-р Сосновський казав, що «з усіх українців, котрі живуть в еміграції, єдиний Донцов був найбільш гідним такої чести й вирізнення». І це наскрізь позитивне й доброзичливе ставлення Сосновського до Донцова уможливило авторові монографії в найбільш критичних місцях своєї книги (критичности, бо вимагала об’єктивності і науковості аналізу й охоплення цілісності проблеми) завжди лишитися правдивим і неупередженим дослідником, вказуючи на помилкові чи застарілі нині певні переконання й погляди Донцова, ніколи не переходити «на особистості». Від тенденційности, а то й злонамірення, на жаль, не зуміли вберегтися (негативні) критики Сосновського, які в багатьох випадках, або й всуціль виступають з особистими атаками на Сосновського з виразною метою його понизити в очах читача (і це все в партійній пресі, в якій заатакованій людині не дається місця для відповіді-відсічі)… Велика трагедія, яка впала несподівано й жорстоко на нас, його друзів, і всю українську громаду 25-го липня 1975 року, стримала мене від публікування цієї моєї рецензії, принаймні, на деякий час... Натомість, як скромний дар для Пам’яти Незабутнього Товариша, сьогодні пишу кілька цих слів про непроминальну вартість його основного твору – монументальної монографії про ідеолога українського націоналізму… З кожної сторінки її проглядається постать Великого Характерника, котрий дав Україні лік чи не в розмірі «кінської курації», яка, – за його ж власними словами, – «мабуть, єдина могла поставити на ноги хирлявий організм»…

У підході до своєї праці Сосновський керувався принципом: дати найдокладнішу наукову документацію своїм висновкам, щоб протиставитись згубним серед нас і досі тенденціям давати праці «слабо документовані, хоч суперпатріотичні та сповнені примітивної бомбастики». Весь багатющий матеріал, поданий у бібліографії, докладно простудіював Михайло Сосновський, «глибоко переосмисливши його усім своїм життям і великим живим інтелектом», як висловився про нього М. Дальний. Не всі матеріали ввійшли до цієї книги, вони чекали на наступні томи праць, про що звірявся д-р Сосновський ще в останній день свого життя, коли домовлявся з деякими друзями про співпрацю, розподіляючи невеличкі ділянки для індивідуального «research» між ними і для авторки цієї статті.

Title 
 Д-р Михайло Сосновський

Йшлося про можливості опрацювання, передовсім, теми «Дмитро Донцов як людина», як цього бажав у передмові до книги Сосновського ред. Богдан Кравців. Були й інші плани в д-ра М. Сосновського, сповненого ініціативности, енергії, працьовитости, запалу й завзяття – Людини великого розуму, глибоких знань, шляхетности й моря доброти, яка, проте, ніколи не переходила в слабкість.

Через загадкові обставини і невияснені і досі причини перервалися всі плани й стали Великою втратою. На надгробній плиті дружина Оксана просила вирізьбити Франкові слова: «Все, що мав у житті, він віддав для однієї ідеї, і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї», – і гарні та правильні вони. Але ще правильнішими були б оці: «Так, з низин тих мрячних і лячних я хотів їх піднести там, де сам став, до світлих висот і свободи і чести».

Нема кому докінчити розпочату велику справу: Михайла Сосновського нема поміж нас. Він відійшов, залишивши за собою ясну і чисту світляну смугу».

Сам редактор д-р Михайло Сосновський у своїй статті «Розмови з д-ром Д. Донцовим» від 6 жовтня 1968 року, яка, до речі, при житті редактора Михайла не була надрукована, ділився своїми враженнями від зустрічей з д-ром Дмитром, з яким, до речі, мав тривале листування.

Зустріч Сосновського
із Дмитром Донцовим

М. Сосновський, зокрема, зазначає, що «востаннє я мав змогу бачити д-ра Донцова і говорити з ним влітку 1955 року. Тоді йому виповнилося щойно 72 роки і він виглядав дуже добре – майже без жодної зміни від 1949/50 рр., коли мені з ним доводилось часто бачитися і говорити стосовно лінії його співпраці в «Гомоні України». Цього року (1968 р.) Д. Донцову минуло вже 85 років, і я був надзвичайно зацікавлений тим, яким він є – як тримається фізично, і якими ще є його інтелектуальні можливості.

Майже рік тому я мав змогу чути промову Д. Донцова, записану на магнітофонній стрічці, і вже тоді мене вразив цілком інакший тембр його голосу – відчувався похилий вік. Уже багато років Д. Донцов проживав на північ від Монреаля, над озером Суперіор, в околиці Монт-Тремблант. Туди переїхали жити проф. Юрій Русов із дружиною і з ними теж д-р Донцов. Професор Русов – іхтіолог – працював у тому районі за своєю професією, досліджуючи риби того терену. Він мав там свій «котедж» – невеличкий будиночок на схилі гори. Влітку в тій околиці прекрасно – знову ж взимку – це відомий терен зимового спорту і полювання. По смерті свого чоловіка пані Русова вирішила жити на тому ж самому місці і також там залишився д-р Донцов. Ще у розмові у 1956 році він казав, що там йому найкраще працюється і він не думає переїздити знову до Монреаля, де жив раніше і де якийсь час викладав на Монреальському університеті. Враховуючи його бажання, з боку нашої організації (Ліги Визволення України) було вжито потрібних заходів, щоб його там забезпечити всім необхідним й уможливити йому подальшу працю. Наша організація через свій відділ у Монреалі займалася побутовими умовами д-ра Донцова, хоч це було б значно легше робити, якщо б він був погодився повернутися до Монреаля. Треба знати, що побутові умови Д. Донцова, власне, з огляду на його небажання виїхати з цієї місцевости (до речі, як мене інформовано, на це вирішальний вплив мала пані Наталія Русова) не є задовільні, але нічого не можна було вдіяти. Зокрема, несприятливим є клімат – надзвичайно гострі зими – як казав мені Д. Донцов – даються йому взнаки і часто цілими тижнями він не може вийти з хати.

Цього року Д. Донцов вирішив покинути цей район, надумавши виїхати, як сам каже, «ближче до моря, у теплий край». План у нього є виїхати до Іспанії і там прожити останні роки. Тому він теж вирішив продати цей свій «котедж», який йому на його бажання купила наша організація, і це з нашого боку зроблено в той спосіб, що його ЛВУ сама відкупила, не знаходячи одразу покупця. З виїздом, однак, затягнулося, бо виявилося, що, виїхавши за кордон, Д. Донцов не одержуватиме пенсії. Він в Канаді щойно двадцять один рік, а щоб кваліфікуватися на одержування пенсії за кордоном, треба тут жити повних 25 років. Так чи інакше, він вирішив покинути квебекські гори і кудись звідти виїхати… Наші взаємини, взагалі, практично перервалися, коли у серпні 1953 року я опублікував статтю з нагоди сімдесятиріччя Д. Донцова в «Гомоні України» і разом з цим ширше, хоч окремо, відзначив десятиріччя III-го Надзвичайного Великого Збору ОУН, постанови якого не імпонували д-рові Донцову, мовляв, це – «чистий соціалізм». Наскільки собі пригадую, д-р Донцов перестав тоді співпрацювати з «Гомоном України» і почав співпрацювати щойно пізніше, коли я «Гомін України» залишив і коли там знайшлися в складі редакції особи, які цілком чи, принаймні, частково погоджувалися з ним щодо оцінки т. зв. позицій визвольного руху і негативно ставилися до постанов ІІІ-го Надзвичайного Великого Збору ОУН, а також програми і платформи УГВР…

Title 
 Українська неофіційна делегація на Міжнародній
Конференції прав людини в Тегерані, 1968. Зліва:
Михайло Сосновський, Митрополит Мстислав,
о. д-р Василь Кушнір, Володимир Душник,
Богдан Галайчук.

«Котедж», де жили д-р Донцов і пані Русова, розташований дещо дальше від озера, на схилі гори, і неначе у закутині, схований за деревами. До «котеджу» веде нерозчищена дорога і нелегко туди під’їхати автомобілем. На подвір’ї на довгому припоні великий пес, який унеможливлює доступ до хати. Довший час я не міг докликатися господарів. Врешті, відчинилися двері і на порозі з’явився д-р Донцов. Високий, у теплому пальті і капелюсі на голові, з паличкою. Пес втишився, і я підійшов ближче, вітаючись. Одразу бачив, що це вже далеко не той Донцов, якого я знав. З-під капелюха виднілося довге волосся, пересипане сивиною, такі ж уже посивілі вуса. Погляд очей і все обличчя аж надто вказують на його поважний вік. Але, все таки, на свою саморобну паличку, витяту з якогось дерева, Донцов майже не спирається, хоч дещо похилений, але тримається добре на ногах. Обмінюємося коротко словами. Кажу, що гарна погода і навколо дійсно прекрасна осіння пора. Донцов одразу починає нарікати на погоду, мовляв, вже холодно (насправді у той день було цілком тепло, сонячно) і просить заходити до хати, бо, мовляв, не «добре довго стояти на протязі»…

Розмова переходить на актуальні теми. Д. Донцов зацікавиться розвитком відносин всередині ОУН і позицією Ярослава Стецька. Каже, що йому відомі труднощі, які має Я. Стецько після того, коли він перебрав керівництво організацією. Запитує, чи я будь-що знаю про «опозицію» до Я. Стецька і чому вона є. З розмови видно, що, на думку Донцова, Я. Стецько відповідає його концепції політичного лідера і що близький йому ідеологічно і світоглядно. У розмові він досить широко повторює свої погляди на провід, «активну меншість», справу «єдности» тощо. Засадничо, нічого нового – все це погляди, які він виклав у своїх опублікованих творах…»

Цікавим, як на мене, є й листування двох діячів – редактора Михайла Сосновського та д-ра Дмитра Донцова. Ось, наприклад, в одному з таких листів від 15 листопада 1968 року Д. Донцов пише М. Сосновському: «…На ваш лист відповів би кілька слів. Боюся, що між нами маленьке непорозуміння щодо вашої праці про мій націоналізм. Я вважав, що в цій праці мала би бути читачеві представлена ідея мого націоналізму (і, взагалі, моїх праць і статей), а не біографія (детальна) її автора… Багато з тих «полемістів» зробили з мене росіянина, бо я є Донцов, хоч – в їхніх очах – Драгоманов, Єфремов, Петров — це були чисті українці. Так само, як чистим українцем був Свєнціцький. Мої земляки також забагато прив’язують уваги до «рідної мови», не до чого іншого. Наприклад, колишні
галицькі москвофіли перед першою війною хоч розмовляли «руською», але вважали себе росіянами, не українцями, і за те, що розмовляли «руською», їх вважали своїми і рідними. Так само вважалися у нас за українців і ті, що писали українською оди на честь московських катів України, або сідали з останніми за «круглий стіл», щоб поїсти ікри або випити «водочки», з коротичами, бажанами чи іншими агентами, бо ті розмовляли «рідною мовою»...
Полемізувати з такими типами немає жодного сенсу, я й не роблю того, я їх лише демаскую. Най собі думають, що хочуть говорити про мої особисті справи, це мене мало цікавить. Коли ж писати про мої ідеї, то вистачить передавати для тих небагатьох, які читають і думають, суть і дух цих ідей, а не мій життєпис детальний. Вони ж і досі – ці мої противники – пишуть, що я «ніколи не сидів у тюрмі», що в 1939 році мене «вивезли німці зі Львова як «гітлерівця», а не поляки, до Берези-Картузької...»

Колеги і вороги – про життя і творчість Сосновського

Видатна громадська діячка, журналістка, пластова провідниця, очільниця Спілки українських журналістів Америки (1976), членкиня управи НТШ-Америки Ольга Кузьмович (з дому Шепарович) (*1917-†2012, Нью-Йорк), у своїй статті «Пам’яті д-ра М. Сосновського» стверджувала: «…Одначе, як і кожна – емоційна наснага – короткотривала, і, на жаль, короткотривалою, є звичайно, і наша пам’ять. Життя плине далі своїм руслом, живий про живе думає, а вірними всім запевненням, що «ніколи не забудемо», залишаються хіба тільки найближчі з родини чи друзів, а ніколи – широка спільнота. Так сталося і з відходом д-ра Михайла Сосновськсго. Відгули поминальні Богослужіння, палкі слова про «незаступиму втрату для української спільноти», проминули пропам’ятні вечори та обіцянки утривалити пам’ять про Нього. Наплинули нові події, прийшли нові люди і... нові сумні прощання. Але нам здається, що саме д-ра М. Сосновського не можна залишити, як десятки інших, хай і визначних членів нашої спільноти, у забутті. Його сильветку варто зафіксувати, немов винятковий портрет, що відображає не лише схожість обличчя, але і духовність цієї Людини.

Title 
 Центральний Союз Українського Студентства
(ЦеСУС). Засідання Управи 12 жовтня 1947 року
в Регенсбурзі, Німеччина. 1-й ряд – справа:
Михайло Сосновський, Матей Гута, Р. Залуцький,
Володимир Янів, Б. Макаренко, Богдан Цюцюра.
2-й ряд: Роман Борковський, Олекса Горбач.
3-й ряд: Н. Н., А. Антохій, Володимир Мацьків.

Світлої пам’яті д-р Михайло Сосновський був до хвилини своєї трагічної і передчасної смерти активним не лише в Управі Спілки українських журналістів Америки, як заступник голови ред. І. Кедрина, але своєю журналістською працею приносив честь нашій професії, яка, на жаль, не раз викликає у нашій спільноті поблажливий усміх, а то й обурення.

Від гімназійних часів у Тернополі Сосновський був членом ОУН, а в роки совєтської окупації став членом спеціальної групи ОУН під проводом Д. Мирона. Участь у цій групі мала великий вплив на подальше життя Сосновського. За німецької окупації його активність в ОУН зросла, і він обіймав провідні посади в рефераті юнацтва ОУН, був членом Проводу ЗЧ ОУН… Загадкова та досі незрозуміла смерть д-ра М. Сосновського спіткала його 25-го липня 1975 року у вирі громадської та журналістичної діяльности. Величавий похорон за присутності родини, друзів і співробітників пера, як і представників цілої великої української громади, відбувся 30-го липня на українському православному цвинтарі в Баунд-Бруку. Там же посвячено 12 червня 1976 року пам’ятник на Його могилі…»

Відомий архітектор Михайло Кравчук (*1896-†1975), голова Товариства подолян, що було створене при Українській вільній академії наук (УВАН) у Нью-Йорку), у своїй статті «М. Сосновський – журналіст-публіцист», зокрема, писав: «З однорічної перспективи бачимо, якої велетенської втрати зазнала українська визвольна справа зі смертю М. Сосновського, бачимо, що втрата ця незаступима. Сьогодні можна мати десятки лікарів, інженерів та інших професіоналістів, але важко виростити одного молодого українського журналіста. Бо бути журналістом, передусім, українським, це – не лише професія, це – покликання. І тому ця втрата така болюча і так маркантно відчувається у нашій журналістиці і сьогоднішній українській пресі. Михайло Сосновський був людиною широкого діапазону та всебічних зацікавлень.

Він – революціонер, громадсько-суспільний діяч, бібліотекознавець, журналіст і публіцист, редактор, який поєднував у своїй особі величезне знання, фахову журналістичну освіту, начитаність, працьовитість та особистий такт, конечно потрібний для громадського діяча і журналіста.

Свою журналістську працю почав в 1946 р., поміщуючи в журналі «Самостійник», який виходив у Фюрті, Західна Німеччина, першу спробу-статтю «Росія в минулому і сьогодні», підписану О. Мирон. У цій статті автор охарактеризував московську ментальність, намагання Росії вийти в широкий світ та його поневолити, ненависть Росії до західної культури та намагання знищити західну цивілізацію. Свій імперіалізм прикривали росіяни різними ідеями, такими, як панславізм, православ’я та ідея 3-го Риму, комунізм з ІІІ-м Інтернаціоналом тощо. Все таки, вільний світ має всі шанси виграти бій з московським імперіалізмом, якщо застосує відповідну стратегію і тактику…

В листопаді 1946 р. М. Сосновський почав співпрацювати в тижневику «Час» у Фюрті, готуючи статті та коментарі для історичних подій, національних річниць, а також і на теми виховання української молоді, студентського життя та українського шкільництва… В січні 1947 р. М. Сосновський почав редагувати в цій же газеті «Студентську сторінку», що була органом української студентської громади в Ерлангені. Того ж року після об’єднання двох студентських централь в одну стає редактором офіціозів ЦЕСУС-у «Вісті ЦЕСУС» та квартальника «Студентський вісник», які продовжував редагувати аж до часу свого виїзду до Канади під кінець 1948 р. …Уже ранні статті М. Сосновського вражають ясністю думки, чіткістю висловлювань, розумінням проблематики та вдалістю аналізу і висновків. Після переїзду на американський континент він став одним з передових журналістів і публіцистів нашої епохи…»

Title 
 Пленум Секретаріату і Комісій СКВУ, Торонто,
20-22 грудня 1968 року. Зліва: Михайло
Сосновський (голова Комісії преси та інформації),
Ігнат Білинський, Микола Плав’юк, Богдан Гнатюк,
Олена Залізняк, Ольга Даниляк, пастор Іван
Яцентий, митрополит Максим, о. д-р Василь Кушнір,
митрополит Мстислав, Йосип Лисогір, Михайло
Стахів, Василь Іваницький, Іван Сирник, Іван
Іванчук, Юліан Ревай, Михайло Марунчак,
Святомир Фостун

На особливу увагу заслуговує стаття українського бібліотекаря й громадського діяча, уродженця іншого тернопільського села Великий Глибочок Романа Борковського (*1915-†1996, Йонкерс, США), який від 1957 року працював у Нью-Йоркській публічній бібліотеці, був членом її правління, тривалий час очолював Асоціацію українських бібліотекарів Америки, під назвою «М. Сосновський у кривім дзеркалі совєтської преси», в якій її автор, зокрема, зазначає, що Михайло Сосновський належав до тих осіб української політичної еміграції, імена яких можна побачити на сторінках совєтської преси. Згадки про нього у тій пресі були впереміш із гострими атаками. Всі ці негативні згадки та атаки не є відірваним явищем, але укладаються у ширший план наступу на українську політичну еміграцію, і тому доцільно буде попередити їх розгляд загальними заувагами про характер і мету тих атак… На тлі сказаного яснішою стає причина, чому совєтська преса вибрала особу М. Сосновського одним з головних об’єктів своїх атак. М. Сосновський поєднував у собі високі, професійні риси журналіста, публіциста і науковця з вдачею громадсько-політичного активіста. В нього інтелект гармонійно поєднувався з вірою в українську визвольну справу, твереза оцінка реальности – з постулатом невпинної громадсько-політичної активности… Повертаючись до більш серйозних видань, можна згадати про «Радянське право» за квітень 1975 р., де в статті «Критика буржуазно-націоналістичних перекручень суті держави» пера О. Поліщука полемізується з позицій марксизму-ленінізму із західним розумінням держави. До теоретиків «буржуазного націоналізму» автор зараховує М. Сосновського поруч таких осіб, як Ребет, Маркусь, Галайчук та Лисий. Про застарілі погляди автора можна тільки сказати, що марксистську теорію держави давно заперечли західні вчені. І в практиці єдина держава, побудована на принципі класового насильства і отриманих з тим репресій, – це СРСР…

У підсумку слід сказати наступне: полемічним методам підсовєтських авторів, що атакують політичну еміграцію, а в тому, зокрема, М. Сосновського, є такі речі, як замовчування суттєвого, перекручування, наклепи та відверта брехня… Ціллю тих писань є переконати читача, що українська політична еміграція – це дуже незначна частина української еміграції; що її вплив мінімальний; що вона розсварена та роз’єднана, нездатна на об’єднану акцію; що вона вся на службі чужоземних розвідок і за гроші служить капіталістам та ідеологам холодної війни... М. Сосновський багато писав, як це зробити раціонально, цілеспрямовано та реалістично, відхиливши неоправданий оптимізм та вбивчий песимізм».

(Далі буде)

Світлини взято з книги М. Сосновського «Між оптимізмом і песимізмом» (1979) та українського універсального журналу «Нові дні»

Забутий редактор д-р Михайло Сосновський – життя, діяльність, чесноти й загадкова «ненадійна смерть»

Забутий редактор д-р Михайло Сосновський – життя, діяльність, чесноти й загадкова «ненадійна смерть»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com