Традиційно, наче одна згуртована родина, зібралися учні, батьки та вчителі школи українознавства «Рідна школа» ім. В. Стуса в Чикаго, щоб вшанувати появу на світ могутнього Велета українського народу, пророка і мислителя Тараса Григоровича Шевченка.
Минає 206 років від дня народження великого генія, але великий Тарас був і залишається до цього часу духовним батьком для всіх українців.
В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Несу думки йому свої...
На шкільній сцені рідної школи в діаспорі діти розпочинають свій діалог з великим поетом, через творчість якого увійдуть у світ української дитини, української природи, української журби і національного прагнення до незалежності і свободи.
Крізь вітер злий карбую кроки,
І чую серцем кожну мить:
«Реве та стогне Дніпр широкий»,
Щоб розбудити тих, хто спить.
Розгортається, мов у театрі, картина життя маленького Тараса. Серед чудових декорацій діти
виконують сценки з життя українського кріпацького села, в якому виростав майбутній поет:
У тім гаю,
У тій хатині, у раю,
Я бачив пекло... Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дадуть.
Там матір добрую мою
Ще молодую – у могилу
Нужда та праця положила...
Історичні символи кріпацтва, рабства, неправди і несправедливості через майстерну гру малих акторів, українські костюми і, найголовніше, через живу емоцію стають болючими реаліями життя рідної землі, свого народу, української родини.
Якраз у такі моменти наші діти і всі ми глибоко усвідомлюємо, як невіддільно пов’язане для нас шевченкове слово з Україною.
...Подивіться на рай тихий,
На свою країну!
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну!
Україна – це Шевченко. Шевченко – це Україна. У ньому – наша історія, наші мрії, наша надія. Шевченко був справжнім народним співцем, бо з дитинства знав і любив простий український народ, знав його історію і його страждання.
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля.
Україна у творчості Шевченка – це, передусім, волелюбний народ, героїчна визвольна боротьба. Поет був одним з перших в українській літературі, хто возвеличив красу і велич українського народу. І у своїм слові захистив нас як націю. Тому саме через нього ми усвідомлюємо себе як народ.
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
Саме у ці Шевченківські дні ми також відзначаємо ще одну важливу подію. Рівно 180 років тому вийшло перше видання «Кобзаря» Тараса Шевченка. «Ся маленька книжечка одразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
Кожна українська хата, в якій на покутті був портрет Тараса, а на полиці лежав «Кобзар», була твердинею духу народу. «Кобзар» Тараса Шевченка, особливо у часи бездержавності, і аж дотепер править нам за найвищу Конституцію. Зворушливо було слухати найменших учнів, які вперше дарували свою любов поетові:
Мудра, світла книга –
то «Кобзар» Тараса.
На столі, як свято, білий коровай.
І пішло повір’я з прадідського часу:
Як «Кобзар» у хаті –
буде щастя, знай.
Щороку свято Шевченка у школі – це хвилююча подія, до якої готуються всі. Але цього разу свято вийшло особливо теплим і згуртованим. Чудово було підготоване декламування віршів (учні виконали понад 50 поезій); усі разом – діти, батьки, вчителі – співали пісні на слова Шевченка: «Зацвіла в долині», «Зоре моя вечірняя», «Садок вишневий», «Учітеся, брати мої», «Думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Заповіт». Ці твори на слова поета присутні виконували стоячи, як національні гімни, які живуть у серці кожного українця.
«Рідна школа» ім. В. Стуса дає нагоду кожній дитині знайти свою стежину до духовної скарбниці великого Кобзаря: продекламувати вірш, заспівати пісню, написати твір, намалювати ілюстрацію, взяти участь у сценці... Але найголовніше – зробити цей діалог з поетом живим:
Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього, до живого,
У всесвіт віршів і поем.